Пам'ятки Чернігівської області

Седнівська садиба протягом майже трьох століть була головною резиденцією дворянського роду Лизогубів, який походив із козацької старшини часів Богдана Хмельницького.

Першим відомим представником роду був простий козак Кіндрат Лизогуб з-під Золотоноші. Його сини, Іван та Яків, просунулися з рядового козацтва в старшину під час гетьманських усобиць періоду "Руїни". Яків став чернігівським полковником і оселився у Седневі, а його нащадки продовжили розпочате ним  облаштування садиби.

Велику перебудову садиби провели в ХІХ сторіччі брати Андрій та Ілля Лизогуби. Вони розширили парк і звели новий садибний будинок, а старий кам'яний будиночок (Кам'яницю Лизогубів) стилізували під маленький готичний замок і переобладнали під господарські потреби. В своїй садибі брати приймали поета Тараса Шевченка, байкаря Леоніда Глібова, художника Лева Жемчужнікова та інших уславлених діячів культури того часу (встановлені пам'ятники).

За радянських часів у садибному будинку Лизогубів  розміщувалася середня школа (зараз - у новому будинку по сусідству), а в іншій частині садиби було відкрито Будинок творчості художників. У парку збереглася 600-річна липа Шевченка, а також романтична альтанка Глібова, в якій було написано ліричний вірш "Кручина".

Перед входом до садиби встановлено пам'ятник колишнім господарям, поціновувачам мистецтва та меценатам Андрію та Іллі Лизогубам.

Борисоглібський собор збудований в Чернігові в XII столітті на фундаменті давнішої кам'яної споруди XI століття, неодноразово перебудовувався. Розташований у центрі колишнього дитинця.

Борисоглібський собор є характерним зразком чернігівської архітектурної школи ХІІ століття. Він хрестовокупольний, шестистовпний, увінчаний однією банею (висота 25 метрів). Під час реставрації в середині XX століття будівлі повернули давньоруські форми.

В інтер'єрі Борисоглібського собору збереглися старовинні фрески, інкрустована підлога, інші деталі оздоблення.

В приміщенні собору відкрито музей архітектури, який входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній".

Поруч із собором у 2012 році встановлено пам’ятник благовірному князю Чернігівському і Київському Ігорю Ольговичу.

Розташована поруч будівля Колегіуму у XVII столітті була частиною Борисоглібського монастиря – резиденції чернігівських митрополитів.

Прилуцький краєзнавчий музей імені Василя Маслова займає відреставрований двоповерховий особняк, збудований у самому центрі Прилук у XIX столітті для міського голови Миколи Кисловського.

Його історія починається з музею природної історії, відкритого наприкінці ХІХ століття. Найбільшого розквіту Прилуцький краєзнавчий музей досяг у 1930-х роках під керівництвом відомого вченого Василя Маслова (біля входу до музею встановлено пам'ятник). Основою зібраної ним колекції стали зібрання шедеврів світового мистецтва та козацьких реліквій відомого громадського діяча та мецената Григорія Ґалаґана.

З того часу в музеї сформовано цікаві художні зібрання, велика колекція декоративно-ужиткового мистецтва, відкрито відділ історії Прилук. Найцікавіші експонати музею: сідло гетьмана Данила Апостола, макет Прилуцької фортеці, фрагмент фортечного частоколу.

Співробітники краєнавчого музею проводять екскурсії Прилуками та околицями.

Козелецький музей історії ткацтва Чернігівщини було відкрито в 1988 році в приміщенні Воскресенської церкви, в 2017 році музей нарешті отримав власне приміщення.

В експозиції музею, крім килимів, вишиванок та рушників, можна побачити фотографії старого Козельця та генеалогічне дерево Розумовських.

"Цар-дубом" називають багатовіковий монастирський дуб у селі Рихли, ботанічну пам'ятку природи місцевого значення. Його вік оцінюють у 800 років.

За легендою, з вершини цього величезного дерева, що височіє над усім лісовим масивом, під час Північної війни зі Швецією (1700-1721 роки) розвідники Петра І стежили за маневрами військ шведського короля Карла XII.

Стовбур монастирського дуба в діаметрі сягає 1,8 метри, висота - 24 метри. У 2010 році на конкурсі "Національне дерево України" рихлівський "Цар-дуб" посів 3 місце в номінації "Естетично цінні дерева".

Поруч росте ще один дуб-довгожитель із величезним дуплом у стволі.

Ажурна будівля Чернігівського колегіуму з високою дзвіницею розташована на території дитинця (Чернігівського Валу). Колись вона була частиною кафедрального Борисоглібського монастиря – резиденції чернігівських архієпископів.

Будівництво монастирської трапезної, імовірно, розпочав наприкінці XVII століття архієпископ Лазар Баранович. У нинішньому вигляді будівлю звів у 1700-1702 роках архієпископ Іоанн Максимович за підтримки та фінансування гетьмана Івана Мазепи, про що свідчить закладна дошка дзвіниці з гербом Мазепи, яка зараз експонується у виставкових залах.

Згодом трапезну почали використовувати як одне з приміщень Чернігівського колегіуму – першого вищого навчального закладу Лівобережної України, що діяв з 1700 по 1786 рік. Тут викладали латину та інші мови, а також поетику, риторику, філософію, математику, географію тощо. Колегіум готував церковних діячів, держслужбовців, перекладачів, літераторів, медиків.

Зараз в приміщеннях Чернігівського колегіуму розташовується музей, що висвітлює історію навчального закладу. Реконструйовано клас колегіуму, виставлено експозицію іконопису, працює виставка "Чернігів та чернігівці 100 років тому".

Також тут розміщується адміністрація Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів Стародавній".

Регіональний ландшафтний парк "Міжрічинський" розташований на Чернігівщині у міжріччі річок Дніпро та Десна. Це найбільший РЛП України – його площа становить понад 102 тисячі гектарів.

Парк охороняє різноманітні ландшафти українського Полісся: тайгові ліси, заповідні верхові та низинні болота, льодовикові піщані дюни, заплава річки Десна тощо. Є дуби, яким приблизно 500 років. Зустрічаються десятки червонокнижних видів флори та фауни. На особливу увагу заслуговують льодовикові релікти – береза низька, верба чорнична, різні види орхідей. На болотах можна знайти цікаву комахоїдну рослину – росичку.

Чисельними мешканцями парку є лось, козуля, олень благородний, кабан, заєць-русак, бобер, ондатра, єнотовидний собака. Гордістю і окрасою парку є рись, що вже тривалий час живе і розмножується на території.

Територією парку прокладені екологічні стежки "Журавлина", "Поліська", "Бондарівське болото", "Соколиний луг" та інші. Вони проходить сосново-березовим лісом, заболоченими ділянками, заплавою Десни і знайомить із місцевою флорою і фауною.

В селі Отрохи, яке можна вважати неформальною столицею Міжріччя, діє створений відомим екологом Андрієм Сагайдаком Природничий центр "Міжрічинська Пуща" з Музеєм лісових промислів Полісся. Центр організує екскурсії територією Міжрічинського регіонального ландшафтного парку та надає інші туристичні послуги.

Найдавніша культова споруда Любеча – підземний храм, викопаний у XI сторіччі преподобним Антонієм Печерським.

Засновник і перший ігумен Києво-Печерської обителі народився в Любечі в 983 році. За переказами, звідси він вирушив до Палестини, прийняв постриг на Афоні, і, повернувшись через кілька років на Русь, став засновувати печерні монастирі - на Буковині, Києві та на Чернігівщині.

У Чернігів він пішов після конфлікту з київським князем, а останні роки життя провів на батьківщині – в Любечі, де й заснував свою останню печерну обитель. Антоніївський монастир проіснував до 1786 року, коли був закритий за наказом імператриці Катерини II.

У первісному вигляді збереглася Далека печера, що у лісі на південній околиці селища.

Нещодавно було відкрито Близьку печеру в центрі селища, поруч із кам'яницею Полуботка (ведуться розкопки).

Велике поселення стародавніх людей епохи пізнього палеоліту було виявлено біля села Мезин українським вченим, приват-доцентом петербурзького університету Федором Вовком у 1908 році.

Археологи розкопали житла з кісток мамонта, покриті шкурами бізонів. Мезинська стоянка здобула всесвітню популярність завдяки унікальним знахідкам, серед яких були рідкісні зразки стародавнього мистецтва: виготовлені з бивня мамонта та оформлені різьбленим орнаментом фігури жінок-птах, а також культові браслети. Пізніше було знайдено найдавніші музичні інструменти та місячний календар.

Частина археологічних матеріалів зберігається в Мезинському народному археологічному музеї, створеному в 1965 році з ініціативи місцевого краєзнавця Василя Куриленка.

Музей розміщений на місці археологічного розкопу в дерев'яному будинку XVIII сторіччя.

Комплекс торгових та комерційних будівель на Базарній площі будувався в центрі Новгорода-Сіверського протягом усього XIX століття.

Найстаріша споруда - Торгові ряди зі складами, які, незважаючи на свій статус пам'ятки архітектури, досі використовуються за прямим призначенням.

На розі з вулицею Губернською знаходиться історична двоповерхова будівля готелю "Центральний" (1898 рік), яка також зберегла свою функціональність.

На площі встановлений оригінальний кінний пам'ятник герою "Слова про похід Ігорів" Ігореві Святославичу (куля над головою вершника символізує сонячне затемнення, що передвіщало князю поразку в битві з половцями).

Батуринський Крупицький Свято-Миколаївський жіночий монастир, ймовірно, заснований ще до татаро-монгольської навали.

Вважається, що перший храм було споруджено на місці явлення ікони Святого Миколая Чудотворця (нинішня територія скиту).

За легендою, Крупицьким його стали називати після того, як у роки монголо-татарської облоги ченці були врятовані від голоду завдяки крупі, що сипалася з неба.

В XVII сторіччі обитель була відроджена як чоловічий монастир, перебувала під заступництвом українських гетьманів та російських царів. Спалена росіянами під час Батуринської різанини 1708 року, але незабаром відроджена.

В 1922 році Крупицький монастир було закрито, всі споруди розібрано.

В 1999 році розпочався новий етап відродження, до храму повернуто знайдену випадково чудотворну ікону святителя Миколая. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

Бахмацький історичний музей імені Миколи Гнатовича Яременка пропонує ознайомитися з історією одного з найдавніших слов'янських міст.

Експозиція музею охоплює всі епохи: Стародавню Русь, Визвольну війну, гетьманство Івана Мазепи, будівництво Курсько-Київської залізниці.

"Блакитними озерами" під Олешнею на Чернігівщині називають затоплені піщані кар'єри (в Олешні добувають високоякісний кварцовий пісок).

Вважається, що кристально чиста вода чотирьох озер, розташованих серед соснового лісу, має певні цілющі властивості. Площа найбільшого озера становить 25 гектарів, глибина - близько 20 метрів. Вода в озерах має яскраво блакитний і навіть лазурний колір, оскільки їхнє дно покривають поклади особливого кварцового піску.

Ці мальовничі місця є популярною рекреаційною зоною з чистим повітрям та зручними пляжами. Відпочити на "Блакитних озерах" до Олешні щорічно приїжджають понад 250 тисяч туристів. Але і такої кількості місця на берегах озер не завжди буває достатньо за великої кількості охочих вдихнути на повні груди чисте повітря соснового лісу і насолодитися відпочинком біля кришталево прозорої, блакитної води. Також ці місця приваблюють рибалок та мисливців.

Бобровицький історико-краєзнавчий музей розташований у самому центрі міста Бобровиця.

Заснований у 1986 році коштом лікаря Михайла Замчинського. Основу експозиції склала колекція експонатів, зібраних місцевими школярами із гуртка юних слідопитів.

У 6 експозиційних залах музею представлений старовинний посуд, кераміка, предмети з металу, бронзи та міді, старовинні ікони, рушники, народний одяг та предмети побуту.

Також представлені документи про життя та діяльність декабристів Волконських та Поджіо, які поховані неподалік Бобровиці.

Борзнянський народний історико-краєзнавчий музей було відкрито в 1962 році. Статус "Народного музею" отримав в 1968 році. Розташовується поруч з Борзнянським ліцеєм.

Музейні фонди налічують понад 1700 експонатів, серед яких дві унікальні україномовні збірки Любові Яновської, грамофон, колекція з 70 рушників датованих початком ХХ століття.

Нещодавно відкрилася стіна пам'яті "Пам’ятаємо. Не забудемо. Не пробачимо" як символ вдячності та поваги землякам, загиблим у боротьбі за незалежність та суверенітет України.