Пам'ятки Черкаського району

Головний корпус Черкаської політехніки до 1923 року був казенним винним складом, тобто лікеро-горілчаним заводом.

Такі склади масово створювалися у російській імперії на межі XIX і XX століть в рамках "Винної монополії", введеної з ініціативи міністра фінансів Сергія Вітте у 1896 році.

Основна будівля комплексу в стилі еклектики була побудована в 1905 році (за іншими даними – у 1887 році). Спочатку фасад був неоднаковим за висотою: мав дво- та триповерхові частини. Декор виконаний з облицювальної цегли. Збереглося керамічне покриття підлог із клеймом "Товариство Геренгейм, Харків", ковані металеві баки у підвалах, фрагменти каналізаційної та вентиляційної систем.

Нині це один із корпусів Черкаського політехнічного фахового коледжу.

Канівська ГЕС – молодша гідроелектростанція Дніпровського каскаду, є його другим ступенем.

Гребля ГЕС утворює Канівське водосховище площею 675 квадратних кілометрів. У ході створення водоймища багато жителів суміжних селищ було примусово переселено, деякі селища затоплено.

Станція введена в експлуатацію в 1972 році, повної потужності досягла через 4 роки (444 МВт). Також планувалося створення гідроакумулюючої станції, але роботи було припинено в 1992 році.

До складу споруд гідровузла входять: будівля ГЕС, комплекс судноплавних та шлюзових споруд, земляні греблі та захисні споруди правого берега та інші. Зверху прокладено мостові переходи автомобільної та залізниці.

З греблі видно опори зруйнованого під час Другої світової війни залізничного мосту через Дніпро.

Рішення про створення історичного музею в Каневі було прийнято в 1963 році, проте реально він був відкритий лише через 28 років. Знаходиться у старовинному будинку в центрі міста.

Перша експозиція була присвячена трипільській культурі, наступна - історії Канівщини від палеоліту до Давньоруської держави.

Також відкрито постійну виставку "Старожитності Канева" з етнографічним матеріалом XIX століття, кілька тематичних виставок.

Канівський природний заповідник створений у 1923 році для охорони еталонних та унікальних природних комплексів лісостепу, збереження біорізноманіття лісів на придніпровських пагорбах та островах у районі Канева.

Флора заповідника налічує 990 видів судинних рослин (20% флори України), з них 5 видів занесено до Європейського червоного списку, 29 – до Червоної книги України.

На території заповідника зустрічаються 26 видів тварин занесених до Європейського червоного списку, 83 – до Червоної книги України.

Центральна садиба Канівського природного заповідника розташована на території колишньої садиби академіка Миколи Біляшевського, який виявив на Княжій горі у Каневі городище літописного Родня, племінного центру ранніх слов'ян.

У старовинному меморіальному будиночку Біляшевського відкрито музей природи Канівщини.

Римо-католицький костел у Мошнах збудовано в 1850-х роках коштом Єлизавети Воронцової, вдови графа Михайла Воронцова.

За радянських часів костел було закрито. До цього часу будівля використовується як один з виробничих корпусів млина.

Корсунь-Шевченківська ГЕС – одна з перших малих гідроелектростанцій в Україні.

Введена в експлуатацію в 1934 році. За своїми технічними показниками була однією з найкращих станцій того часу, стала основою першої в СРСР сільської енергосистеми.

Гребля розташована на річці Рось, утворюючи невелике водосховище.

У 2007 році проведено реконструкцію греблі Корсунь-Шевченківської ГЕС. На сьогоднішній день потужність електростанції становить 100 кВт.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії розташований у центрі Сміли, на території міського парку культури та відпочинку.

Храм у неокласичному стилі споруджено на місці старого дерев'яного костелу у 1818-1827 роках коштом Антонія Совецького.

В радянські часи костел, позбавлений центральної вежі та двох дзвін, використовувався як будинок культури, потім районна бібліотека.

У 2003 році Успенський костел повернуто римо-католицькій громаді Сміли, ведеться реставрація. Поруч розташована будівля парафіяльного будинку.

Будівля комерційного банку в стилі модерн побудована в 1914 році на фешенебельній вулиці Черкас - Хрещатику.

Округлі форми з рослинними мотивами в архітектурі двоповерхової будівлі притаманні європейському "ар-нуво".

З радянських часів тут розміщується редакція газети "Черкаський край" (колишня "Черкаська правда"), в якій працював відомий поет-шістдесятник Василь Симоненко, вбитий радянськими спецслужбами в 1963 році за активну правозахисну діяльність.

У 1998 році до дня народження поета відкрито кімнату-музей. В експозиції "Робочий кабінет Василя Симоненка" відтворено атмосферу тих часів: стіл, стілець, радіоприймач, настільна лампа, чорнильниця, ручка, друкарська машинка, якими користувався молодий журналіст. Предствлені його особисті речі (плащ, капелюх), перші видання його творів, фотографії, документи, листи поета.

Неподалік біля РАГСу встановлено пам'ятник Василю Симоненку.

Вхід вільний.

Городищенський літературно-меморіальний музей-садиба письменника Івана Ле було засновано в 1983 році за участі дружини письменника Іри­ни та сина Ріхарда, які подарували музею будинок і садибу. Проєкт будинку свого часу розробив особисто Іван Ле і брав активну участь у будівельних роботах. 

Експозиція музею налічує понад 7 тисяч експонатів, серед яких рукописи письменника, різноманітні матеріали до творів, написані ним книги, особисті речі, документи, фотографії, інструменти, подарунки друзів тощо.

Майстерня-галерея "Творча скарбничка" представляє роботи канівської художниці Галини Морозової, співзасновниці однойменної творчої спілки, а також інших майстрів з Канева.

Художниця-самоучка Галина Морозова працює у різних стилях: реалізм, імпресіонізм, абстракціонізм, декоративне мистецтво. Своєю роботою-талісманом вона вважає картину "Птах щастя".

Межиріцька стоянка - одна з чотирьох виявлених у Європі стоянок первісних людей епохи пізнього палеоліту.

Виявлена в 1965 році місцевим жителем, який копав льох. Археологи знайшли тут чотири житла з бивнів кісток мамонтів, що добре збереглися. Усередині кожного розташовувалося вогнище, кухонні пристрої. Знайдено безліч кам'яних та кістяних знарядь праці та навіть музичних інструментів. Одне з них реконструйовано та виставлено у Палеонтологічному музеї у Києві.

Американський музей природної історії у Нью-Йорку обладнав панораму Межиріцької стоянки стародавніх мисливців. Залишки ще одного житла залишені на місці та захищені металевою конструкцією.

"Зелений будиночок" – частина колишньої садиби родини Давидових у Кам'янці.

Знаходиться у глибині алеї, що йде від вулиці Героїв Майдану вздовж річки Тясмин. Побудований на початку ХІХ століття як один із флігелів садиби Давидових.

Свою назву отримав через переважаючий зелений колір: зелений дах, зелені віконниці, зелена галерея. У цьому флігелі розміщувалася частина бібліотеки Давидових, більярдна та столи для ігор, тому його ще називають "Картковим будиночком".

Тут Давидови зазвичай розміщували своїх гостей, які приїжджали до Кам'янки на кілька днів. У ньому були поет Олександр Пушкін, композитор Петро Чайковський, а також офіцери, що входили в таємне Південне товариство декабристів.

Праворуч від центральної алеї знаходяться пам'ятник Чайковському (1975 рік, скульптор Марія Константинова, архітектор Василь Гнєздилов) та літній театр.

В 1937 році в Зеленому будиночку було відкрито музей Пушкіна. В 1940 році заклад поповнився відділом композитора Чайковського і дістав назву "Літературно-меморіальний музей Пушкіна та Чайковського". З 2022 року музей носить історичну назву будівлі, де він власне і знаходиться – Меморіальний музей "Зелений будиночок".

В експозиції представлені меморіальні речі родини Давидових, особисте піаніно Чайковського, прижиттєвий портрет композитора, написаний у Кам'янці.

Михайлівська церква в Городищі була зведена в стилі неоготики в 1844 році коштом графа Михайла Воронцова за проєктом італійського архітектора Джорджо Торрічеллі.

За радянських часів її закрили, розібрали дзвіницю, а у самій церкві облаштували спортивну залу. Розписи ХІХ століття були забілені.

У 1990-тих роках церкву відновили, дзвіницю відбудували заново, а розпис "Страшний суд" (площа 102 квадратних метри) відмили та відреставрували.

Архітектура Михайлівської церкви є дуже незвичною для православного храму. Неогітична архітектура нагадує католицькі костели, а зубці на дзвіниці, помаранчеві стіни та зелений дах роблять храм схожим на казковий замок.

Мілітарний музей Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника розташований на третьому поверсі триповерхового флігеля палацу Станіслава Понятовського у Корсуні-Шевченківському. Раніше тут розміщувалася Художня галерея заповіднику.

Мілітарна експозиція в 11 залах створена на основі Музею Корсунь-Шевченківської битви, який за радянських часів розміщувався в головному корпусі палацу Понятовського.

У першій залі мілітарного музею розкриваються дві теми: "Перша світова війна в українському вимірі", "Збройна боротьба під час Української революції 1917–1921 років і визвольних змагань 1920–1930-х років за утворення та збереження незалежної української держави".

Наступні чотири зали Мілітарного музею присвячені історії Другої світової війни в українському вимірі. Значна увага приділена висвітленню національного руху опору.

Частина шостого залу присвячена подіям Революції Гідності. В наступних експозиційних залах репрезентовані події російсько-української війни. Остання зала експозиції – Пантеон Слави корсунців, котрі загинули на російсько-українській війні, захищаючи суверенітет, територіальну цілісність та європейське майбутнє України.

Селище Орбіта поблизу Чигирина не має формального статусу населеного пункту.

Історія міста-примари почалася в 1977 році, коли сюди, в район села Вітове, прибули будівельники майбутньої Чигиринської ГРЄС. Незабаром вони звели житло для своїх родин і приступили до спорудження станції, а також соціальної інфраструктури для енергетиків. В 1981 році будівництво ГРЕС і міста було призупинено та законсервовано. З'явилися плани використання будмайданчика станції для спорудження Чигиринської АЕС. Однак в 1989 році, через 3 роки після аварії на Чорнобильській АЕС, під тиском громадськості будівництво було остаточно припинено.

Багато будівельників залишилися жити в двох п'ятиповерхівках посеред недобудованих будівель міста-примари Орбіта.