Пам'ятки Черкаського району

Українського художника і педагога Івана Сошенка поховано в Корсуні-Шевченківському, де він помер у 1876 році під час подорожі до рідного Богуслава.

Сошенко був одним із найближчих друзів поета Тараса Шевченка, брав активну участь у його звільненні з кріпацтва. Пізніше допоміг йому вступити до Петербурзької академії мистецтв.

На могилі Сошенка встановлено пам'ятний камінь із меморіальною табличкою та пізніший надгробний пам'ятник - муза з палітрою та пензлями в руці над сувоєм із портретом художника.

Перший народний музей Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі "Тарасова світлиця" виник задовго до створення Шевченківського національного заповідника.

Ще у 1884 році, одночасно із завершенням впорядкування Шевченкової могили, біля неї побудували хату. В одній її половині жив перший доглядач могили Іван Ядловський, відкрився перший народний музей поета з книгою відгуків.

Хата була розібрана у 1930-х роках, під час спорудження меморіалу на Тарасовій горі, але відновлена у 1991 році. В музейній експозиції представлені копія портрету Шевченка, подарованого музею художником Іллєю Рєпіним, копія рушника, вишитого для музею Лесею Українкою, ікона із зображенням Шевченка в образі святого.

В другій половині відновлено кімнату охоронця Шевченкової могили з оригінальним самоваром Івана Ядловського на столі.

Музей Богдана Хмельницького в Чигирині розташований у реконструйованій в 1995 році двоповерховій будівлі повітової управи.

Будівля збудована на початку ХІХ століття біля підніжжя Замкової гори, де знаходилося Нижнє місто гетьманської столиці.

Музейні колекції налічують близько 2 тисяч експонатів. Головне місце в експозиції займають пам'ятки козацької доби: зброя та спорядження, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, нумізматика, побутові речі. З їхньою допомогою відтворено матеріально-предметне середовище, в якому жив та вершив державні справи гетьман Богдан Хмельницький.

Гордість музею - серія картин "Гетьмани України" народного художника України Данила Нарбута.

Флігелі будівлі займає адміністрація Національного історико-культурного заповідника Чигирин.

Поруч із музеєм Богдана Змельницького знаходиться відновлена ​​Петропавлівська церква, а також каплиця Покрови Пресвятої Богородиці, в якій перепоховані останки 263 козаків та жителів міста, які загинули під час татарських набігів ХVІІ століття.

Завершується реконструкція комплексу укріпленої резиденції Хмельницького, будівель посольств та інших споруд гетьманської столиці, на базі яких створено туристичний історико-архітектурний комплекс "Резиденція Богдана Хмельницького".

Макет бронепоїзда в натуральну величину встановлено в Каневі до 35-річчя Перемоги у Другій світовій війні.

Увічнює подвиг екіпажу бронепоїзда БП 56 військ НКВС з охорони залізниць, що діяло в 1941 році в районі канівської переправи. Прикривав відхід частин Червоної армії через залізничний міст, який пізніше був зруйнований і не відновлювався (опори видно з греблі ГЕС). Бронепоїзд №56 мав два бронемайданчики з чотирма 76-мм гарматами та шістнадцятьма станковими кулеметами, бронепаровоз та дві платформи прикриття, на одній з яких були встановлені протитанкова гармата та зенітний кулемет. Екіпаж становив понад 100 осіб. Макет створено на базі паровоза серії "Ов" та двох вагонів, обшитих листовим залізом.

В 2012 році музей військової техніки просто неба в Каневі було реконструйовано й оновлено експозицію. 

Музей історії села Сагунівка було створено в 1962 році за ініціативи місцевого вчителя історії Василя Царенка в приміщенні Сагунівської середньої школи. В 1976 році історичний музей школи було реорганізовано у загальносільський музей історії села, експозиція була переміщена до Будинку культури.

Фонди музею налічують понад 3,5 тисячі експонатів, які розміщені в 4 експозиційнизх залах. Перша зала містить інформацію про далеке минуле краю - тут представлені карта 1872 року, книга сплати податків за 1916 рік, старовинні предмети (козацька булава, сокира, молот тощо), повний сільський реманент, колекція монет і грошей, унікальний макет старовинної козацької церкви Пресвятої Богородиці, виготовлений ще у 1924 році.

Друга зала містить наочну інформацію про село в ХХ столітті: макети сіл Ломовате і Сагунівка, макет пароплаву 1920-х років, земської школи 1914 року. На стендах і вітринах відображені Голодомор, Друга світова війна, післявоєнна відбудова.

Третя зала присвячена вшануванню  пам'яті загиблих у Другій світовій війні односельчан. 

У виставковій залі розміщена галерея картин художників-любителів Черкаської області, а також картини професійного художника Широкова. Також галерея містить три картини народного художника України Данила Нарбута.

Музей історії села Старосілля було створено в 1960 році в приміщенні місцевого Будинку культури як музей п’ятисотенного руху. 

В 1985 році у приміщенні будівлі середньої школи було створено нову експозицію музею. Автори експозиції - художники Київського художнього фонду Юрій Шатілов та Андрій Скутін. В 1991 році музей отримав назву "Музей історії села Старосілля".

Експозиція музею розміщується у чотирьох залах, в яких експонується близько 3000 експонатів. У першій залі розміщується експозиція, що знайомить з археологічними знахідками на території села. Друга зала присвячена п’ятисотенному руху та Голодомору в Україні. Третя зала розповідає про село та його мешканців у період Другої світової війни. Четверта зала – післявоєнна відбудова села та сучасний період. 

Окрема експозиція присвячена уродженцям села, учасникам сучасної російсько-української війни.

Музей історії села Худяки було відкрито в 1982 році в приміщенні Будинку культури. Село Худяки унікальне тим, що за роки існування під час вимушеного переселення з дна Кременчуцького водосховища прийняв до себе сусіднє село Талдики, а музей, відповідно, присвячений долі та історії двох сіл.

З 1995 року музеєм села Худяки ведуться активні археологічні дослідження, завдяки яким відкрито чотири раніше невідомі науці поселення з ІІІ – ІІ та І-го тисячоліття до нашої ери, до 24-х відомих курганних поховань додано 9 раніше невідомих. Ведеться фотофіксація археологічних знахідок з території давніх поселень. Досліджено нову версію тюркського походження назви села Худяки. Зроблено архівне уточнення списків жертв голодомору 1932 – 1933 років, репресованих тоталітарним режимом в СРСР жителів сіл Худяки і Талдики, воїнів, загиблих у роки Другої світової війни. 

У музеї також експонуються унікальні сургучеві відтиски раритетних печаток гетьмана України Богдана Хмельницького, полкової "паланочної" печатки війська Запорозького, печатки Святонікольського Медведівського монастиря. 
 
Особливу цікавість викликає створений нещодавно макет затоплених сіл Худяки та Талдики.

Будинок Цибульських у Черкасах - історична будівля в центрі міста, збудована в середині ХІХ століття.

Належала родині купців першої гільдії, була найвищим будинком міста свого часу. З 18 по 22 липня 1859 року тут зупинявся Тарас Шевченко у свого друга Юхима Цибульського.

За радянських часів тут було відкрито музей однієї книги - "Кобзаря" Шевченка. В експозиції музею представлено прижиттєві та посмертні видання письменника, зокрема раритетний "Кобзар" 1840 року.

Музей козацької слави у Виграєві розкриває історію козацьких перемог через призму доль їхніх нащадків.

Головна зала присвячена історичній Корсунській битві 1648 року, що сталася у Глибокому яру на південно-західній околиці нинішнього села Виграїв, що тоді називалася Горохова Діброва. Козацька армія гетьмана Богдана Хмельницького у цій битві розгромила польські війська гетьмана Миколая Потоцького, нав'язавши бій у невигідних для польської кавалерії умовах лісистої пересіченої місцевості. Вирішальне значення мала засідка, влаштована у Глибокому яру полком Максима Кривоноса.

Також у музеї є зали етнографії та сільського побуту: скрині, рушники, посуд, меблі, прядки, ткацький верстат тощо.

Окрема експозиція присвячена Голодомору 1932-1933 років.

Музей народного декоративного мистецтва розташований у Каневі в двоповерховому будинку колишньої василіанської школи, заснованої в 1781 році уніатським священиком Боніфатієм Фізикевичем коштом графа Станіслава Понятовського, який тоді володів містом.

Училище було закрито в 1838 році. Надалі будинок також використовувався за призначенням як школа. Другий поверх був надбудований за радянських часів.

У 1990 році до цього приміщення переїхав Музей народного декоративного мистецтва, що розміщувався до того в сусідній будівлі Успенського собору.

Музей налічує понад 5 тисяч експонатів: колекція скла XIII-XVI століть, вироби з дерева, картини. Є колекція зразків традиційного українського одягу та предметів народного побуту трьох центральних областей - Черкаської, Київської та Полтавської. Зокрема представлені примітивістські роботи народної художниці України Марії Примаченко, унікальна вишивка художниці Світлани Устименко та інші.

Музей співака та композитора Семена Гулака-Артемовського в Городищі розташований у старовинному одноповерховому будиночку в центрі міста.

Гулак-Артемовський народився в Городищі в 1813 році. Він відомий як один із основоположників української класичної музики, автор першої української опери "Запорожець за Дунаєм".

Музей стародавнього побуту та народних ремесел у Плескачівці відтворює атмосферу сільського життя XIX століття, пропонуючи відвідувачам поринути в епоху двохсотрічної давнини, спробувати змайструвати колесо до воза або вручну змолоти борошно.

В селі здавна процвітали ремесла, зокрема виробництво глиняного посуду (гончарів називали плескачами, звідки й пішла назва села). З Плескачівки до Петербурга, Варшави та Москви постачали скрині з карбованим металом.

В експозиції музею є діючий ткацький верстат та інші експонати, що дають уявлення про народні ремесла. Представлено колекцію прасок на вугіллі, які потрапили до села з польського, австро-угорського та німецького побуту.

Музей Тараса Шевченка відкрито в 2014 році на території заїжджого двору Нагановського в селі Мошни, де Шевченко жив кілька днів після звільнення з-під арешту в 1859 році, під час своєї третьої (і останньої) подорожі Україною.

Від заїжджого двору зберігся житловий будинок, де й розмістилася основна експозиція музею. В 2013 році, перед відкриттям музею, у будинку було проведено капітальний ремонт, перекрито дах, підлито бетонний фундамент. Але всі стіни, пороги, перекриття та піч із лежанкою залишилися оригінальними. Збережено й планування будинку. В кімнатах виставлені оригінальні меблі XIX століття, домашнє начиння, вишиті рушники, ікони.

Всі будівлі у дворі колишнього заїжджого двору відтворені за описами та малюнками.

Літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка в Каневі відкрився в 1939 році. До того на Тарасовій горі діяв народний музей поета "Тарасова світлиця", відкритий наприкінці XIX століття в колишньому будинку наглядача шевченкової могили Івана Ядловського.

Новий музей будувався протягом 1935-1937 років за проєктом видатного архітектора Василя Кричевського, якого вважають засновником українського архітектурного модерну. Згідно з початковим задумом, лаконічна зовні класицистична будівля мала бути прикрашена українськими орнаментами в техніці майоліки. Цей задум так і не був реалізований, але внутрішнє оздоблення вражало народним колоритом: яскравий вітраж у глибині вестибюлю, кесони з кольоровими розетками на стелі, орнаментальні розписи на стінах.

Після реконструкції 2003-2010 років будівля набула сучасного мінімалістичного вигляду з елементами конструктивізму.

На сьогодні музейна колекція нараховує понад 20 тисяч предметів. В основній експозиції представлені окремі меморіальні речі Тараса Шевченка (різьблена шкатулка, веретено, псалтир), оригінали деяких його малюнків та офортів, рідкісні видання творів поета, художні твори на шевченківську тематику тощо.

В окремій залі виставлена посмертна гіпсова маска Кобзаря в оточенні текстів із "Заповіту" різними мовами світу. Інтерактивна мапа "Останній шлях Тараса Шевченка Україною" демонструє маршрут, яким труну з прахом Кобзаря везли з Петербурга до Канева.

Експозиція оснащена мультимедійними інформаційними кіосками, відвідувачам доступні різноманітні аудіовізуальні програми.

Будівля Музичного фахового коледжу імені Семена Гулака-Артемовського збудована в 1903 році як чоловіча гімназія.

Автором проєкту був видатний київський архітектор польського походження Владислав Городецький.

У другій половині XX століття, після спорудження сучасної прибудови, у будівлі розмістився музичний коледж.