Пам'ятки Черкаського району

Легендарне урочище Холодний Яр – це історична місцевість на сході Черкащини, вздовж однієї з приток річки Тясмин. Є цілою системою ярів, пагорбів і балок, покритих реліктовим листяним лісом площею 7 тисяч гектарів.

Поширена кліматична версія походження назви – влітку в ярах завжди прохолодніше, ніж на околицях.

Завдяки особливому мікроклімату Холодному Яру тут можна зустріти багато рідкісних рослин. Зокрема, ботанічний заказник "Білосніжний" площею 1,5 гектара охороняє локалітет острівної материкової популяції підсніжника складчастого, найближчим місцем зростання якого є Крим. Масове цвітіння підсніжників у березні приваблює в Холодний Яр тисячі туристів.

На території Холодного Яру знайдено сліди всіх археологічних культур, починаючи з трипільської. Зокрема, збереглися вали та кургани скіфського городища (VI сторіччя до нашої ери), всередині якого знаходиться старовинний Мотронинський монастир – неформальна столиця Холодного Яру.

За всіх часів Холодний Яр служив притулком для місцевих жителів під час нападів ворогів. У різні часи тут діяли козацькі загони, гайдамаки, українські повстанці, радянські партизани. Пам'ятними місцями є "Склик" – місце збору гайдамаків, Гайдамацький став, в якому повстанці освячували зброю, могила головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, пам’ятник літописцю Холодного Яру Юрієві Горлісу-Горському тощо.

Важливим сакральним місцем Холодного Яру також є Дуб Максима Залізняка, поблизу якого в 2015 році збудовано дерев'яний храм Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського), працює музейно-етнографічний комплекс "Дикий Хутір".

У 2022 році указом Президента України створено Національний природний парк "Холодний Яр", до складу якого передано у постійне користування 6800 гектарів земель державної власності. Також на території нацпарку діє філія "Холодний Яр" Національного історико-культурного заповідника "Чигирин", працює Медведівський краєзнавчий музей.

Через Холодний Яр проходить автошлях Т-2402 "Чигирин – Кам'янка", вздовж нього розташовані села Медведівка, Мельники, Буда.

Штучне озеро Бучак утворилося на місці нижнього котловану недобудованої Канівської ГАЕС, спорудження якої було розпочато в 1984 році.

Будівництво було припинено після аварії на Чорнобильській АЕС, а в 1992 році повністю заморожено з економічних міркувань.

У ході будівництва було частково відселено та зруйновано село Бучак, викорчовано частину дубового лісу, порушено екосистему цієї місцевості. Наразі розглядається питання щодо відновлення будівництва Канівської ГАЕС.

А поки що озеро Бучак, що поповнюються водами джерел, що самоочищається і заросло по берегах очеретом, є чудовим місцем відокремленого відпочинку на природі. У ньому дуже чиста вода, водиться риба.

Першу в Україні пам'ятник варенику встановлено в 2006 році біля готелю "Росава" у Черкасах.

Скульптура представляє собою козакаа Мамая, який їсть вареники. За його спиною розміщено величезний вареник у вигляді півмісяця.

Автор пам'ятника одній із класичних страв української кухні – скульптор, заслужений художник України Іван Фізер. Висота пам'ятника, виготовленого з кераміки, становить 2,5 метри. До його відкриття було приготовлено справжній вареник вагою близько 70 кілограмів.

Пам'ятник українському поету-шістдесятнику Василеві Симоненку у Черкасах встановлений у 2010 році поряд з історичним будинком Щербини (нинішній Палац одружень).

У цьому місті поет працював кореспондентом газет "Черкаська правда", "Молодь Черкащини", "Робоча газета" на початку 1960-х років. Антирадянські вірші Симоненка стали відомі завдяки самвидаву. Поет помер після жорстокого побиття, пов'язаного з його громадською діяльністю, спрямованою на викриття злочинів НКВС.

Автор монумента - Владислав Димйон. Пам'ятник висотою понад 2 метри передає образ поета у поступовій динаміці. Крило, яке огортає постать, символізує талант, іскру божу.

Неподалік розташована редакція газети "Черкаський край" (колишня "Черкаська правда"), де відкрито кімнату-музей Василя Симоненка.

Пам'ятник героям п'єси Михайла Старицького "За двома зайцями" Свириду Голохвастову та Проні Прокопівні встановлений у Черкасах, хоча це місто не має відношення до описаних у п'єсі подій.

Образи популярних персонажів, втілені Олегом Борисовим та Маргаритою Криніциною, взяті з кінокомедії "За двома зайцями", знятою за п'єсою Старицького на київській кіностудії імені Олександра Довженка.

Скульптура, виготовлена зі склопластику та пофарбована під бронзу, встановлена на замовлення власників розташованого тут "Дома моди", оскільки герої п'єси відрізнялися любов'ю до модного одягу. Скульптор Олександр Гульбіс.

Величезний пам'ятник Росичу, легендарному жителю літописного Корсуня, споруджено в Корсуні-Шевченківському в 1982 році на острові Зеленому, який розташований за півкілометра вгору за течією від греблі ГЕС.

Офіційно пам'ятник називається "Містам-форпостам Київської Русі", проте насамперед символізує собою версію про походження назви давньої слов'янської держави Русь та народу русичів (росичів) від топоніма Рось.

Автори пам'ятного знака: скульптор Едвард Кунцевич та архітектор Борис Микитенко.

Пам'ятник самогонному апарату встановлено у Черкасах в 2008 році. Макет розробив художник Іван Фізер, скульптуру виготовив скульптор Микола Чурканов.

Двометрова скульптурна композиція зображує вусатого українця з чаркою, за спиною якого булькає самогонний апарат, а поруч із бідоном, куди з апарату стікає вогненна вода, сидить кіт.

Спочатку пам'ятник хотіли встановити на площі поряд з готелем "Росава", але міська влада не погодилася виставити цю скульптуру на вулиці міста. Тоді готельний комплекс придбав його та встановив у рожевому залі ресторану "Росава".

Сам апарат діючий, відвідувачі ресторану можуть продегустувати напій.

Біля входу до черкаського "Водоканалу" на честь його 90-річчя встановлено пам'ятник сантехніку Дяді Васі.

У Черкасах це єдина професійна (спеціалізована) пам'ятка. Скульптура є чавунним водопровідником у кашкеті і з ключами, що вилазить з колодязя. Поруч із ним лежить люк із написом: "Воду вам я подав". Скульптор Владислав Димйон.

Поруч стоїть старовинний пожежний гідрант, знайдений в одній із господарських ям на території "Водоканалу".

Парк "Сосновий бір" у Черкасах – пам'ятка ландшафтної архітектури, найкращий парк міста.

Закладений у 1967 році архітектором-ландшафтником Геогієм Урсатієм та інженером з озеленення Євдокією Смирновою. 

Розташований на березі Дніпра на території 49 гектарів. Тут створено систему ставків, вода з яких каскадами та водоспадами спускається до Дніпра. Центральним елементом композиції є став зі скульптурою русалки. У парку зростає понад 70 цінних та екзотичних порід дерев.

У 2009 році парк "Сосновий бір" було розчищено та відновлено після періоду запустіння.

Мальовничий краєвид на Дніпро відкривається з "Містка кохання", який перекинутий над яром.

Джерело "Рожена криниця" розташоване на північно-західній околиці села Бучак (зручний заїзд із села Іванків).

Назва джерела пов'язана з ім'ям легендарної красуні Рожени. Згідно з місцевим переказом, Рожена пригощала водою з джерела київських князів Святослава, Ігоря та Володимира, які прямували з дружинами на битву з половцями.

На височині ближче до річки виявлено велике давньоруське поселення та могильник.

Парк садиби Максимовичів, закладеної у XVIII столітті на Михайловій горі над Дніпром.

З 1845 року, після того як вийшов у відставку, тут протягом 30 років прожив видатний український вчений, фольклорист, перший ректор Київського університету Святого Володимира Михайло Максимович.

В гостях у Максимовича неодноразово бував Микола Гоголь. За легендою, тут письменник зібрав матеріал для повісті "Вій" (втім, повість написана в 1834 році - до того, як Максимович оселився у Прохорівці). У парку зростає сосна Гоголя.

У Прохорівці також бував Шевченко, написавши портрети господарів садиби. У 1859 році поета було заарештовано дорогою на Михайлову гору, і з того часу він не повертався в Україну. Зберігся дуб Шевченко, встановлено пам'ятний знак на березі річки, планується створення меморіального комплексу.

Зараз це територія санаторію "Жовтень" та будинки відпочинку "Прохорівка", вхід вільний.

Приватна садиба-музей "Райський куточок", або, як його ще називають, "Олексіївський парк" створено в українському ретро-стилі на присадибній ділянці черкащанина Олексія Черника.

Тут можна побачити міні-музей просто неба: від будинку-мазанки з дахом з очерету до старовинної гармати. Практично всі експонати музею діють.

Можна пройти через березову алею до берега дніпровської протоки, помилуватися міні водоспадом, посмажити барбекю на стилізованому під старовину мангалі.

Садиба родини Яхненків-Симиренків на Платоновому хуторі у Млієві заснована в середині ХІХ століття підприємцем Платоном Симиренком, сином багатого купця Федора Симиренка, який був родом із Городища.

В Млієві, на орендованих у графа Михайла Воронцова землях, Платон Симиренко збудував великий цукровий завод, проте пізніше підприємство було ліквідовано, його приміщення використовувалися військовими.

В кінці ХІХ століття землі Платонова хутора взяв в оренду у графині Балашової вчений-помолог (фруктолог) Левко Симиренко для створення найбільшого в дореволюційній росії розплідника, де були зібрані найцінніші сорти плодових та декоративних порід рослин. Тут вчений відкрив відомий сорт яблук Ренет Симиренка.

Його син Володимир Симиренко вже за радянської влади став першим директором Мліївської садово-городньої дослідної станції. Нині це Інститут помології імені Левка Симиренка. Пам'ятник садівникові встановлений перед головним корпусом інституту (1926 рік).

Серед старих садибних споруд зберігся невеликий одноповерховий будинок, збудований Платоном Симиренком у 1855 році – у ньому розміщується меморіальний музей родини Симиренків.

Від 1-го січня 1992 року Садиба-музей родини Симиренків стала відділом Черкаського обласного краєзнавчого музею.

Світлодинамічний музичний фонтан у Черкасах, у сквері за Облдержадміністрацією, відроджено в 2008 році після того, як він 10 років не працював.

Реконструйований за ініціативою міської влади за рахунок спонсорів.

Оборонна Іллінська церква-усипальниця гетьмана Богдана Хмельницького - єдина споруда родової садиби Хмельницьких у Суботові, що збереглася.

Церква збудована в 1653 році коштом Богдана Хмельницького в стилі козацького бароко (зображена на сучасній купюрі у 5 гривень). Розташована на замчищі, де розташовувалася укріплена заміська резиденція гетьмана. Служила одним із фортифікаційних вузлів Суботівської фортеці, про що говорять ключоподібні бійниці в амбразурах на фронтоні.

Після смерті Богдана Хмельницького в 1657 році гетьман був похований у своїй родовій церкві-усипальниці.

Від садиби також зберігся фундамент оборонної вежі, над якою споруджено захисний павільйон. Поруч - кам'яні хрести ХVІІІ сторіччя, козацька гармата, відреставрована українська хата XVIII століття.

За радянських часів у приміщенні Іллінської церкви було відкрито меморіальний музей Богдана Хмельницького.

Нині храм діючий, хоча в ньому залишається частина експозиції Суботівського історичного музею, розміщеного на території колишньої садиби Хмельницьких.