Пам'ятки Київської області

Спасо-Преображенський кафедральний собор – головний православний храм Білої Церкви, яскравий зразок переходу у церковній архітектурі від барокових форм до класицизму.

Православний собор споруджено у 1833-39 роках коштом графині Олександри Браницької на місці напівзруйнованої Микільської церкви, заснованої в 1706 році гетьманом Іваном Мазепою. У місті існувало повір'я, що на того, хто збудує новий храм на місці Микільської церкви, чекає неминуча смерть. Графіня померла в рік закінчення будівництва і була похована в соборі, збудованому за її замовленням.

Кам'яна будівля має висоту 40 метрів, але виглядає доволі присадкуватою. Барабан, розташований над центральною частиною, вінчає масивне склепіння, що має напівсферичну форму. Стіни прикрашають пілястри.

У 1930 році Преображенський собор було закрито, в 1956 році проведено реставрацію. Нині храм діючий. Поруч розташована каплиця, що являє собою фрагмент Микільської церкви, що зберігся.

В 2023 році рішенням міської ради Білої Церкви будівлі Преображенського собору та Микільської церкви передані Білоцерківській єпархії Української Православної Церкви України.

Національний спортивний комплекс (НСК) "Олімпійський" – головна спортивна арена України. Є основним місцем проведення домашніх футбольних матчів національної збірної України з футболу.

Центральний стадіон міста Києва (колишній "Республіканський стадіон") розташований у самому центрі міста, біля підніжжя Черепанової гори. Її схил послужив основою для спорудження південної та східної трибун "Червоного стадіону імені Лева Троцького", який вперше відкрився у 1923 році. Вже 1936 року за проєктом архітектора Михайла Гречини розпочалася реконструкція стадіону з доведенням місткості до 50 тисяч глядацьких місць, але через Другу світову війну відкриття відбулося лише 1946 року.

Після чергової реконструкції 1966-1968 років з добудовою другого ярусу трибун стадіон став вміщати 100 тисяч глядачів, ставши одним із найбільших у СРСР та Європі. Двічі його модернізували, а 2011 року стадіон НСК "Олімпійський" відкрився після повної реконструкції до футбольного чемпіонату "Євро-2012".

Центральною частиною стадіону є велика спортивна арена з футбольним полем, легкоатлетичними доріжками та двоярусними трибунами для глядачів. Місткість поменшала до 70 тисяч місць за рахунок розширення проходів на сектори, VIP-лож, місць для коментаторів та місць для людей з інвалідністю. Над трибунами спорудили навіс із сучасного матеріалу, що накрив усі посадкові місця.

У 2013 році відкрився Музей історії НСК "Олімпійський", де представлені афіші історичних матчів, м'ячі, якими грали великі спортсмени, 3D макети та інтерактивні інсталяції подій, рідкісні експонати з Олімпіади-1980 та багато іншого.

За попереднім записом проводяться екскурсії, під час яких відвідувачам показують Олімпійський дворик, арену та роздягальні футболістів.

У комплексі також функціонують Музей футбольного клубу "Динамо Київ" та Музей спортивних досягнень братів Кличків.

Старокиївська гора – історичне серце Києва. Саме тут, за переказами, князь Кий у V сторіччі заснував своє місто, про що нагадує пам'ятний знак – камінь із накресленими словами "Звідси є пішла земля руська…" Зараз тут розташовується Національний музей історії України.

Збереглися вали княжого дитинця та фундамент заснованого князем Володимиром на Русі першого кам'яного християнського храму – Десятинної церкви (989-996 роки) у візантійському стилі (князь виділив на утримання десяту частину доходів). Церква була зруйнована під час татаро-монгольської навали, поховавши під собою останніх захисників міста. Відновлена в XIX столітті у візантійсько-московському стилі, в 1929 році знищена більшовиками. Працює Музей історії Десятинної церкви.

Поруч росте посаджена митрополитом Петром Могилою чотирисотрічна липа. Виявлено фундамент палацу княгині Ольги (X сторіччя). В 1937-1939 роках споруджено Музей історії України.

На сусідній Андріївській гірці, де, згідно з легендою, апостол Андрій проголосив виникнення одного з вічних міст світу, споруджено барокову Андріївську церкву (1749-1754 роки) за проєктом Франческа Бартоломео Растреллі. Поруч – пам'ятник героям кінофільму "За двома зайцями" Голохвастову та Проні Прокопівні.

Комплекс торгових рядів у Білій Церкві збудовано на початку ХІХ століття графом Браницьким. Назва "БрУМ", що прижилася, розшифровується як "Браницьких Універсальний Магазин".

Збудований у стилі раннього класицизму замкнутий Гостинний двір звернений на площу великими арками з парадними портиками по осі чотирьох фасадів. Портики грали велику композиційну роль, замикаючи перспективу чотирьох взаємно перпендикулярних вулиць, спланованих по осях квадратної Базарної площі. Оригінально вирішений торговельний комплекс площею близько 5 тисяч квадратних метрів було розраховано на 85 лавок. Відкриття торгових рядів значно стимулювало торгівлю у Білій Церкві та сприяло розширенню єврейської громади.

Старий БрУМ досі використовується за призначенням - тут розміщені магазини та кафе. На території проходять різноманітні фестивалі та культурні акції.

Ремісничі поселення на Подолі виникли за часів Київської Русі, назви вулиць Гончарна, Кожум'яцька та Дегтярна відображають характер діяльності мешканців.

За радянських часів місцевість занепала.

В даний час ведеться забудова елітними особняками в стилі ХІХ століття.

Будівлю синагоги у Переяславі збудовано на початку XX сторіччя. Це єдина єврейська культова споруда міста, що збереглася, хоча наприкінці XIX століття населення Переяслава наполовину складалося з євреїв.

З радянських часів у будівлі розміщується Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького, на якій виготовляються вироби художнього ткацтва та вишивки ручної роботи (рушники, вишиванки та інше).

Проводяться екскурсії. Готові вироби можна придбати безпосередньо на фабриці.

Музейна експозиція, присвячена перебуванню поета і художника Тараса Шевченка в Яготині, розгорнута в реконструйованому дерев'яному флігелі колишнього маєтку Рєпніних-Волконських на Київщині.

Шевченко кілька разів відвідував Яготин у 1843-1845 роках, мешкаючи саме у цьому флігелі. Тут він писав портрети господарів Яготинського маєтку, малював навколишні пейзажі. Копії деяких його робіт тепер представлені в музейній експозиції у шести тематичних залах.

Особливу цінність мають деякі речі з маєтку Рєпніних, якими користувався Шевченко, зокрема письмовий стіл та крісло у залі "Кабінет".

Також тут представлена унікальна картина невідомого італійського художника "Сліпець із хлопчиком" з особистої колекції князів Рєпніних.

У залі "Вітальня" картини сучасних художників відтворюють деякі моменти життя поета в Яготині.

Експозиція "Флігель Тараса Шевченка" є відділом Комунального закладу "Яготинський історичний музей".

Храм Святого Георгія Побідоносця на Замковій горі у Білій Церкві відновлено в 2013 році практично на тому ж місці, де в 1032 році князь Ярослав Мудрий заклав перший храм та дитинець міста Юр'єва.

За легендою, білокам'яна церква, що збереглася після монголо-татарської навали, дала місту нинішню назву. У литовсько-польські часи на місці дитинця було споруджено замок, церкву було розібрано. Її фундаменти виявив у 1980-х роках археолог Руслан Орлов.

Відновлення храму Святого Георгія було ініційовано в 2011 році Благодійним фондом Костянтина Єфименка. Проєкт розробив архітектор В’ячеслав Міщенко, ґрунтуючись на плані виявлених археологами фундаментів та зовнішнього вигляду типових давньоруських храмів XI-XIII сторічь. У підвалах планується відкриття музею Замкової гори з експозицією знахідок, зроблених під час будівництва. Оригінальні фундаменти, що збереглися, будуть накриті скляним павільйоном.

Поруч встановлено пам'ятник Ярославу Мудрому.

Хрещатий парк на пагорбі біля початку Володимирського узвозу в Києві також називають Купецьким садом.

Спочатку ця територія була частиною Царського (Міського) парку, доки київське купецтво не взяло в оренду у міста куточок саду, що примикав до будівлі Купецьких зборів (нинішня Національна філармонія України).

На дніпровській кручі за філармонією в 1982 році на честь 60-ї річниці створення СРСР було встановлено скульптурну композицію, яка складалася з Арки Дружби народів та двох скульптурних груп під нею. В 2022 році, під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, скульптурна частина монумента була демонтована, а арка перейменована на Арку Свободи українського народу.

Звідси відкривається мальовнича панорама Дніпра. У водонапірній вежі (1877 рік) неподалік розташований Музей води. Будівля поряд, що нагадує казковий замок, - нове приміщення Київського академічного театру ляльок (2005 рік).

Хрещатий парк з'єднує з Міським садом 60-метровий Парковий місток (1912 рік) - одне з найромантичніших місць у Києві. Також відомий як Місток закоханих (за традицією закохані залишають тут написи та стрічки) або Чортовий міст (нещасні часто обирали це місце для зведення рахунків із життям).

Хрещатик - головна вулиця Києва, найпопулярніше місце прогулянок містян із ХІХ століття і до наших днів.

Назва походить від Хрещатого яру, від якого починалася вулиця в районі нинішньої Європейської площі. В свою чергу назву яру пов'язують з подіями хрещення Русі або зі словом "хрещатий" - хрестоподібний.

Довгий час тут була пустка, перші будинки з'явилися в XVIII сторіччі. Завдяки вигідному становищу між Верхнім містом, Подолом та Печерськом, Хрещатик швидко став центральною та найфешенебельнішою вулицею міста. Більшість старої забудови було знищено в 1941 році, після війни відбудовано в "сталінському" стилі.

Вулиця починається від Європейської площі, на якій домінує сучасна будівля Українського дому. Квадратна вежа над Будинком профспілок стала візитною карткою Києва завдяки світловому табло електронного годинника, встановленого в 1981 році (нині його замінюють плазмові панелі). Найстаріша будівля на Хрещатику - Готель Кане (1874 рік), де зараз розташований Центральний гастроном. Дорогі магазини та ресторани, як і раніше, можна знайти в Пасажі (1914 рік) та на вулиці Архітектора Городецького. Закінчується вулиця Бессарабською площею, де знаходиться найстаріший у Києві критий Бессарабський ринок (1910-1912 роки).

У вихідні та святкові дні Хрещатик перетворюється на пішохідну зону. Тут відбуваються концерти та інші масові заходи.

Центр сучасного мистецтва М17 (ЦСМ М17) в Києві - культурна інституція, що функціонує як освітньо-дослідницька платформа та експозиційний майданчик сучасного мистецтва України та світу.

Був заснований влітку 2010 року. Центр М17 займає 2 поверхи, його площа – 1238 квадратних метрів.

М17 співпрацює з Національною спілкою художників України та є одним із найбільших окремих недержавних виставкових просторів у Києві.​ Технічне оснащення Центру відповідає міжнародним стандартам, що вже дозволило втілити ряд знакових проєктів музейного рівня. 

Арт-центр надає підтримку та продюсування українського сучасного мистецтва (contemporary art). У залах проводяться виставки молодих та провідних художників України.

Центральна київська синагога збудована в 1897-1898 роках коштом великого цукрозаводчика Лазаря Бродського, неформально носить його ім'я.

Проєкт у мавританському стилі розробив архітектор Георгій Шлейфер. Будівля функціонувала як єврейський релігійний центр протягом трьох десятиліть. В радянські часи тут розташовувався ляльковий театр. З 1992 року відновлено богослужіння.

В холі синагоги створено невеликий музей - тут можна побачити ханукію роботи відомого ізраїльського скульптора Франка Мейслера, фрагмент сувоя Тори II-V століть, копію ключа з відкриття синагоги в 1898 році, старовинні книги, стоси, тфіліни, мезузи, свічники.

Церкву на честь Святого Миколая Чудотворця (Миколи Доброго) у Києві заснував на початку XVII сторіччя гетьман Війська Запорозького Матвій Кушка (Самійло Кішка) на подяку Богу за порятунок із турецького полону.

За однією з версій, "доброю" церкву прозвали за сусідство з богадільнею. У 1716 році храм відбудували в камені, поряд звели кам'яну дзвіницю. У 1800-1807 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського на місці занепалої церкви було споруджено новий кам'яний храм у стилі класицизму. У 1913 році в церкві Миколи Доброго письменник Михайло Булгаков вінчався з першою дружиною Тетяною Лаппа.

Храм був зруйнований більшовиками у 1937 році., але дзвіниця збереглася. У 1992 році в дзвіниці було влаштовано вівтар, вона освячена як церква Святого Миколая. Богослужіння у ній проводить громада Української греко-католицької церкви.

Церква Миколи Набережного (Набережно-Микільська церква) на Подолі в Києві - один із найкращих творів видатного українського архітектора Івана Григоровича-Барського.

За легендою, першу дерев'яну церкву Миколи Набережного було засновано в XI сторіччі на місці чудового порятунку немовля, яке потонуло в Почайні. В письмових джерелах храм вперше згадується в 1552 році.

В камені церкву відбудували в 1772-1775 роках у стилі пізнього бароко за проєктом Івана Григоровича-Барського. Поруч у 1863 році за проєктом архітектора Михайла Іконнікова було збудовано шатрову дзвіницю з теплою церквою в єпархіальному стилі. В середині XIX століття було проведено розпис. Значний художній інтерес представляє іконостас, встановлений у 1852 році, вирішений у формах пізнього класицизму.

Поруч із храмом Миколи Набережного встановлено гранітний хрест із написом "Тим, хто поклав життя на вівтар України".

Храм Святого Миколая (Миколи) Притиска - один із найдавніших на Подолі.

За легендою, ікона Святого Миколи, що впала, "притиснула" злодія, який намагався пограбувати храм. За іншою версією, найменування походить від образу Миколи Притиського, що стояв неподалік пристані ("притику").

Точна дата заснування первісної дерев'яної церкви невідома (ймовірно, вона була збудована в XVI сторіччі на місці давньоруського храму), а кам'яна будівля зведена в XVII столітті коштом купця на прізвисько "Залізний Грош".

Тричі храм Миколи Притиска реконструювали після пожеж. Остання реконструкція проведена за проєктом архітектора Андрія Меленського із збереженням початкових форм.

Поруч знаходиться двоповерховий церковний будинок, у якому жили священики, була церковна школа та бібліотека.