Пам'ятки Київської області

Комплекс торгових рядів у Білій Церкві збудовано на початку ХІХ століття графом Браницьким. Назва "БрУМ", що прижилася, розшифровується як "Браницьких Універсальний Магазин".

Збудований у стилі раннього класицизму замкнутий Гостинний двір звернений на площу великими арками з парадними портиками по осі чотирьох фасадів. Портики грали велику композиційну роль, замикаючи перспективу чотирьох взаємно перпендикулярних вулиць, спланованих по осях квадратної Базарної площі. Оригінально вирішений торговельний комплекс площею близько 5 тисяч квадратних метрів було розраховано на 85 лавок. Відкриття торгових рядів значно стимулювало торгівлю у Білій Церкві та сприяло розширенню єврейської громади.

Старий БрУМ досі використовується за призначенням - тут розміщені магазини та кафе. На території проходять різноманітні фестивалі та культурні акції.

Ремісничі поселення на Подолі виникли за часів Київської Русі, назви вулиць Гончарна, Кожум'яцька та Дегтярна відображають характер діяльності мешканців.

За радянських часів місцевість занепала.

В даний час ведеться забудова елітними особняками в стилі ХІХ століття.

Будівлю синагоги у Переяславі збудовано на початку XX сторіччя. Це єдина єврейська культова споруда міста, що збереглася, хоча наприкінці XIX століття населення Переяслава наполовину складалося з євреїв.

З радянських часів у будівлі розміщується Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького, на якій виготовляються вироби художнього ткацтва та вишивки ручної роботи (рушники, вишиванки та інше).

Проводяться екскурсії. Готові вироби можна придбати безпосередньо на фабриці.

Музейна експозиція, присвячена перебуванню поета і художника Тараса Шевченка в Яготині, розгорнута в реконструйованому дерев'яному флігелі колишнього маєтку Рєпніних-Волконських на Київщині.

Шевченко кілька разів відвідував Яготин у 1843-1845 роках, мешкаючи саме у цьому флігелі. Тут він писав портрети господарів Яготинського маєтку, малював навколишні пейзажі. Копії деяких його робіт тепер представлені в музейній експозиції у шести тематичних залах.

Особливу цінність мають деякі речі з маєтку Рєпніних, якими користувався Шевченко, зокрема письмовий стіл та крісло у залі "Кабінет".

Також тут представлена унікальна картина невідомого італійського художника "Сліпець із хлопчиком" з особистої колекції князів Рєпніних.

У залі "Вітальня" картини сучасних художників відтворюють деякі моменти життя поета в Яготині.

Експозиція "Флігель Тараса Шевченка" є відділом Комунального закладу "Яготинський історичний музей".

Храм Святого Георгія Побідоносця на Замковій горі у Білій Церкві відновлено в 2013 році практично на тому ж місці, де в 1032 році князь Ярослав Мудрий заклав перший храм та дитинець міста Юр'єва.

За легендою, білокам'яна церква, що збереглася після монголо-татарської навали, дала місту нинішню назву. У литовсько-польські часи на місці дитинця було споруджено замок, церкву було розібрано. Її фундаменти виявив у 1980-х роках археолог Руслан Орлов.

Відновлення храму Святого Георгія було ініційовано в 2011 році Благодійним фондом Костянтина Єфименка. Проєкт розробив архітектор В’ячеслав Міщенко, ґрунтуючись на плані виявлених археологами фундаментів та зовнішнього вигляду типових давньоруських храмів XI-XIII сторічь. У підвалах планується відкриття музею Замкової гори з експозицією знахідок, зроблених під час будівництва. Оригінальні фундаменти, що збереглися, будуть накриті скляним павільйоном.

Поруч встановлено пам'ятник Ярославу Мудрому.

Хрещатий парк на пагорбі біля початку Володимирського узвозу в Києві також називають Купецьким садом.

Спочатку ця територія була частиною Царського (Міського) парку, доки київське купецтво не взяло в оренду у міста куточок саду, що примикав до будівлі Купецьких зборів (нинішня Національна філармонія України).

На дніпровській кручі за філармонією в 1982 році на честь 60-ї річниці створення СРСР було встановлено скульптурну композицію, яка складалася з Арки Дружби народів та двох скульптурних груп під нею. В 2022 році, під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, скульптурна частина монумента була демонтована, а арка перейменована на Арку Свободи українського народу.

Звідси відкривається мальовнича панорама Дніпра. У водонапірній вежі (1877 рік) неподалік розташований Музей води. Будівля поряд, що нагадує казковий замок, - нове приміщення Київського академічного театру ляльок (2005 рік).

Хрещатий парк з'єднує з Міським садом 60-метровий Парковий місток (1912 рік) - одне з найромантичніших місць у Києві. Також відомий як Місток закоханих (за традицією закохані залишають тут написи та стрічки) або Чортовий міст (нещасні часто обирали це місце для зведення рахунків із життям).

Хрещатик - головна вулиця Києва, найпопулярніше місце прогулянок містян із ХІХ століття і до наших днів.

Назва походить від Хрещатого яру, від якого починалася вулиця в районі нинішньої Європейської площі. В свою чергу назву яру пов'язують з подіями хрещення Русі або зі словом "хрещатий" - хрестоподібний.

Довгий час тут була пустка, перші будинки з'явилися в XVIII сторіччі. Завдяки вигідному становищу між Верхнім містом, Подолом та Печерськом, Хрещатик швидко став центральною та найфешенебельнішою вулицею міста. Більшість старої забудови було знищено в 1941 році, після війни відбудовано в "сталінському" стилі.

Вулиця починається від Європейської площі, на якій домінує сучасна будівля Українського дому. Квадратна вежа над Будинком профспілок стала візитною карткою Києва завдяки світловому табло електронного годинника, встановленого в 1981 році (нині його замінюють плазмові панелі). Найстаріша будівля на Хрещатику - Готель Кане (1874 рік), де зараз розташований Центральний гастроном. Дорогі магазини та ресторани, як і раніше, можна знайти в Пасажі (1914 рік) та на вулиці Архітектора Городецького. Закінчується вулиця Бессарабською площею, де знаходиться найстаріший у Києві критий Бессарабський ринок (1910-1912 роки).

У вихідні та святкові дні Хрещатик перетворюється на пішохідну зону. Тут відбуваються концерти та інші масові заходи.

Центр сучасного мистецтва М17 (ЦСМ М17) в Києві - культурна інституція, що функціонує як освітньо-дослідницька платформа та експозиційний майданчик сучасного мистецтва України та світу.

Був заснований влітку 2010 року. Центр М17 займає 2 поверхи, його площа – 1238 квадратних метрів.

М17 співпрацює з Національною спілкою художників України та є одним із найбільших окремих недержавних виставкових просторів у Києві.​ Технічне оснащення Центру відповідає міжнародним стандартам, що вже дозволило втілити ряд знакових проєктів музейного рівня. 

Арт-центр надає підтримку та продюсування українського сучасного мистецтва (contemporary art). У залах проводяться виставки молодих та провідних художників України.

Центральна київська синагога збудована в 1897-1898 роках коштом великого цукрозаводчика Лазаря Бродського, неформально носить його ім'я.

Проєкт у мавританському стилі розробив архітектор Георгій Шлейфер. Будівля функціонувала як єврейський релігійний центр протягом трьох десятиліть. В радянські часи тут розташовувався ляльковий театр. З 1992 року відновлено богослужіння.

В холі синагоги створено невеликий музей - тут можна побачити ханукію роботи відомого ізраїльського скульптора Франка Мейслера, фрагмент сувоя Тори II-V століть, копію ключа з відкриття синагоги в 1898 році, старовинні книги, стоси, тфіліни, мезузи, свічники.

Церкву на честь Святого Миколая Чудотворця (Миколи Доброго) у Києві заснував на початку XVII сторіччя гетьман Війська Запорозького Матвій Кушка (Самійло Кішка) на подяку Богу за порятунок із турецького полону.

За однією з версій, "доброю" церкву прозвали за сусідство з богадільнею. У 1716 році храм відбудували в камені, поряд звели кам'яну дзвіницю. У 1800-1807 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського на місці занепалої церкви було споруджено новий кам'яний храм у стилі класицизму. У 1913 році в церкві Миколи Доброго письменник Михайло Булгаков вінчався з першою дружиною Тетяною Лаппа.

Храм був зруйнований більшовиками у 1937 році., але дзвіниця збереглася. У 1992 році в дзвіниці було влаштовано вівтар, вона освячена як церква Святого Миколая. Богослужіння у ній проводить громада Української греко-католицької церкви.

Церква Миколи Набережного (Набережно-Микільська церква) на Подолі в Києві - один із найкращих творів видатного українського архітектора Івана Григоровича-Барського.

За легендою, першу дерев'яну церкву Миколи Набережного було засновано в XI сторіччі на місці чудового порятунку немовля, яке потонуло в Почайні. В письмових джерелах храм вперше згадується в 1552 році.

В камені церкву відбудували в 1772-1775 роках у стилі пізнього бароко за проєктом Івана Григоровича-Барського. Поруч у 1863 році за проєктом архітектора Михайла Іконнікова було збудовано шатрову дзвіницю з теплою церквою в єпархіальному стилі. В середині XIX століття було проведено розпис. Значний художній інтерес представляє іконостас, встановлений у 1852 році, вирішений у формах пізнього класицизму.

Поруч із храмом Миколи Набережного встановлено гранітний хрест із написом "Тим, хто поклав життя на вівтар України".

Храм Святого Миколая (Миколи) Притиска - один із найдавніших на Подолі.

За легендою, ікона Святого Миколи, що впала, "притиснула" злодія, який намагався пограбувати храм. За іншою версією, найменування походить від образу Миколи Притиського, що стояв неподалік пристані ("притику").

Точна дата заснування первісної дерев'яної церкви невідома (ймовірно, вона була збудована в XVI сторіччі на місці давньоруського храму), а кам'яна будівля зведена в XVII столітті коштом купця на прізвисько "Залізний Грош".

Тричі храм Миколи Притиска реконструювали після пожеж. Остання реконструкція проведена за проєктом архітектора Андрія Меленського із збереженням початкових форм.

Поруч знаходиться двоповерховий церковний будинок, у якому жили священики, була церковна школа та бібліотека.

Церква Покрова Пресвятої Богородиці у Фастові – шедевр українського дерев'яного зодчества Центральної України.

Побудована в 1740 році на місці стародавнього храму, заснованого знаменитим фастівським полковником Семеном Палієм. Тризрубний Покровський храм відрізняється гармонійними пропорціями та завершеністю форм. По периметру храм оточує аркадна галерея.

В 1781 році збудовано храмову дзвіницю. За радянських часів було проведено ґрунтовну реставрацію.

23 червня 2022 року Покровська церква офіційно перейшла до Православної церкви України.

Дату заснування дерев'яного храму Різдва Христового на Подолі встановлено за переказами. В писемних джерелах він уперше згадується в 1520 році.

Кам'яна споруда церкви Різдва Христового зведена на Контрактовій площі в 1809-1814 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського.

В 1861 році тут відбулося прощання киян із прахом Тараса Шевченка, який перевозили з Петербурга до Канева.

Подільський храм Різдва Христового був знищений більшовиками в середині XX століття та відновлений у 2003 році в первісному вигляді.

Храм, присвячений Святому Миколаю Чудотворцю, знаходиться на історичній місцевості, відомій як "Аскольдова могила" (у давнину - Угорське урочище).

В 882 році князь Олег убив тут київських правителів Аскольда та Діра. З часів княгині Ольги тут стояла дерев'яна церква Святого Миколая (за іншою версією, місце поховання першого християнського князя Аскольда знаходиться вище, на вершині пагорба в районі нинішньої площі Слави).

Кам'яний храм у вигляді ротонди збудований у XIX столітті за проєктом архітектора Андрія Меленського.

В 1918 році на Аскольдовій могилі було поховано київських студентів-патріотів, які загинули в бою з більшовиками під Крутами. За радянських часів на території цвинтаря було розбито парк. Останнім часом відновлено хрест на згадку про героїв Крут.

Встановлено пам'ятний знак (1997 рік, архітектор Янош Віг), присвячений подіям IX сторіччя, коли на Аскольдовій могилі зупинялися племена угрів (угорців) на шляху з Поволжя до нинішньої Угорщини.

В наш час в нижній частині церкви Святого Миколая встановлено три пам’ятні знаки, на яких викарбувана історія новітньої російсько-української війни: перший - на честь "Кіборгів", які захищали Донецький аеропорт, другий - захисникам Дебальцево, третій - героям Іловайська. Також відбудовано та реставровано капличку, яка має назву "військова". Розписи в каплиці зробила відома художниця Марина Соченко. На малюнках-розписах зображено визначних військових діячів, починаючи від київських князів і гетьманів й до наших днів - портрети Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Степана Бандери, Романа Шухевича, Олега Ольжича, Олени Теліги, а також Героїв Небесної Сотні.

Відтак Аскольдова могила стає пантеоном українського народу.