Пам'ятки Хустського району

Музей карпатської вузькоколійної залізниці знаходиться на території Колочавського скансену "Старе село".

Мережа вузькоколійних доріг була збудована на Закарпатті наприкінці ХІХ століття, але зараз майже повністю припинила існування. В Колочаві відновлено станцію "Чертьожник". На коліях стоїть поїзд, що складається з паровоза та десяти пасажирських та вантажних вагонів. Представлені різні інструменти та прилади, якими користувалися залізничники.

Особливий експонат - автомобіль "Волга" ГАЗ-21 на залізничному шасі.

Костел Зіслання Святого Духа у закарпатському селі Довге – сучасна споруда в стилі конструктивізму з елементами хай-тек.

Раніше на цьому місці стояв старий римо-католицький храм, збудований у 1920 році, але за роки радянської влади він занепав.

У 1999 році замість старої будівлі було споруджено новий костел. поряд розташована греко-католицька церква Святого Іллі.

Суворий готичний колишній костел Святої Єлизавети розташований у самому центрі Хуста.

Зведений у XIII-XIV сторіччях як католицький храм, у XV столітті перебудований та оточений оборонною стіною. В 1524 році, коли місцеві жителі прийняли протестанську віру, костел став реформаторським.

Комплекс складається із суворої чотирикутної вежі-дзвіниці з високим шпилем і прибудованого до неї кам'яного будинку храму з потужними контрфорсами.

В інтер'єрі виділяється велика стрілчаста арка, що відокремлює хори та нефа, перекритого хрестоподібними склепіннями. Привертають увагу стрілчасті вікна і дверні прорізи, характерні для готики. На стіні можна побачити фреску із зображенням угорських королів Владислава, Стефана та Ірми, які зараховані до лику святих.

Нині це Хустська Реформатська церква.

Дерев'яна церква Святого Миколая Чудотворця є яскравим взірцем марамороської готики.

Розташована на пагорбі в центрі села Данилово, її високий і тонкий шпиль помітний здалеку.

Побудована, згідно з написами на двері, в 1779 році, Миколаївська церква є молодшою з готичних церков Хустщини. Складена з дуба на кам'яному фундаменті. Всередині знаходиться погано збережений іконостас із дев'ятьма іконами ХVІІІ століття. Стіни вкриті розписом, виконаним у 1828 році художником Корнмаером.

Джерело мінеральної води "Колочава" (інша назва - "Боркут") розташоване на виїзді із села Мерешор у бік Колочави.

До джерела веде пішохідний місток через річку. Місцеві жителі називають цю воду "боркут". Вуглекисло-маломінералізована хлоридно-гідрокарбонатна кальцієво-натрієва вода камчатського типу відрізняється високим вмістом кальцію, магнію, заліза та брому.

Застосування мінеральної води "Колочава" стимулює кислотоутворюючу функцію шлунка, сприяє виведенню шлаків з організму.

Музей-меморіал воїнам-інтернаціоналістам присвячено мешканцям села Колочава, які брали участь у радянсько-афганській війні 1979-1989 років.

Меморіальний комплекс складається з кам'яно-металевого бункера, над яким встановлено радянський БРДМ, та фігури військовослужбовця поруч. Приміщення всередині бункера оздоблені маскувальними сітками та великими панорамними світлинами зі сценами афганської війни, під стелею розтягнуто парашют.

В експозиції представлені зразки радянської зброї другій половині ХХ століття, біноклі, перископ, польовий телефон, військова форма та елементи солдатського спорядження.

Історико-етнографічний музей Івана Ольбрахта відкрито в 1982 році в селі Колочава, в якому тривалий час жив та працював цей відомий чеський письменник.

У Колочаві він збирав матеріал для свого роману "Микола Шугай - розбійник", завдяки чому це закарпатське село стало місцем паломництва любителів літератури з Чехії.

Окрім експозиції, присвяченої творчості письменника, у музеї представлені експонати, які характеризують побут, обряди та звичаї місцевого населення.

Музей розташований у приміщенні школи. Перед будинком встановлений пам'ятник Іванові Ольбрахту.

Єдиний у Європі Музей лісу і сплаву входить до складу Національного природного парку "Синевир". Розташований в урочищі Соколовець на Чорній річці, за 3 кілометри від автодороги, що веде із села Синевир до Синевирської Поляни.

Музей створений на Чорній річці – у тому місці, де у середині ХІХ століття було побудовано греблю з брамою для скидання води. Це був складний комплекс дерев'яних конструкцій, технічних вузлів і механізмів завдовжки 80 метрів і завширшки 5,5 метрів. Ліс із гір сплавляли звідси в долину і далі постачали до Угорщини.

Дамба функціонувала до 1960 року. В 1976 році унікальна гідротехнічна споруда була відновлена, на її основі створено музей лісосплаву. Тут можна було ознайомитися з технологією сплаву лісоматеріалів, відвідати технічні та житлові приміщення, побачити знаряддя праці лісорубів та плотогонів-бокорашів. 

У 1998 році через надмірні опади рівень води в річці сильно піднявся, музей частково зруйнувався, гребля була пошкоджена. Нова повінь 2001 року остаточно зруйнувала греблю.

Зараз із частиною експозиції Музею лісу і сплаву можна ознайомитися у Візіт-центрі НПП "Синевир", де вона тимчасово розміщується. Інша частина експозиції представлена в одному з відновлених приміщень музею. Відремонтовано стару бокорашську колибу, споруджено ризи, які використовувалися для спуску деревини, експонується справжній бокор (пліт).

Триває відновлення греблі на Чорній річці. На території функціонує міні-готель. Від музею бере початок екологічна стежка до Дикого озера.

Діюча кузня-музей "Гомора" - унікальна пам'ятка ковальського ремесла.

Побудована в Лисичові на початку XIX століття, коли на річці Лисичанці було зведено греблю. Водним каналом вода прямувала на лопаті коліс, які приводили в дію важкі ковальські молоти вагою до 125 кілограм. Під їх ударами металеві болванки перетворювалися на заготівлі для сільськогосподарських знарядь: лопат, мотик, деталей плугів тощо. Чотири молоти обслуговували 16 майстрів. На початку ХХ століття працювало 5 водяних коліс потужністю 8 кінських сил кожне.

Кузня діяла до 1998 року, поки гребля не була зруйнована повінню. Незабаром вона була реконструйована та перетворена на музей. Тут постійно працюють четверо ковалів, які і зараз виготовляють різноманітний інструмент для мешканців села.

Вхід вільний. Екскурсії проводяться за попередньою домовленістю.

Невелике гірське озеро Озірце також називають Диким, а іноді – "молодшим братом Синевиру".

Його площа 1,2 гектари, глибина 10 метрів. Розташоване в оточенні хвойного лісу на висоті близько 1000 метрів на північному схилі хребта Пішконя.

За легендою, на місці озера хан Дикої орди закопав у землю золото, награбоване під час військового походу за Карпати.

Озеро вважається унікальним завдяки тому, що заболочування його походить не лише від периферії до центру, а й навпаки – від центру, де знаходиться так звана "сплавина" із моху червоно-бурого кольору.

На березі ростуть ялинки, явори та буки. Уздовж берега влаштований дерев'яний настил, яким можна обійти озеро по периметру. Є кілька колиб, які можуть бути укриттям від негоди.

Високогірне льодовикове озеро Синевир (989 метрів над рівнем моря) розташоване на території Національного природного парку "Синевир". Це найбільше та найкрасивіше озеро в Карпатах.

Синь і Вир – так, за старовинною легендою, звали блакитнооку князівну та закоханого в неї пастуха. Перешкоджаючи їхньому нерівному шлюбу, князь убив Вира, і сльози з очей Сині утворили ціле озеро. З вершини сусідньої гори Озерної воно виглядає як величезне око із зіницею-островом, за що прозване "Морським оком".

Синевирське озеро утворилося 10 тисяч років тому внаслідок перекриття річкової долини зсувами. Поповнюється водами гірських струмків. Розмір озера змінюється залежно кількості опадів. Середня площа – 4-5 гектарів, глибина – 8-10 метрів. Найглибша точка – 22 метри. Вода дуже чиста, здається яскраво блакитною. Водиться форель озерна, райдужна і струмкова, проте риболовля заборонена.

На території НВП "Синевир" діє Центр реабілітації бурого ведмедя.

Перша в Україні оленяча ферма знаходиться неподалік Хуста, між Ізою та Липчею.

Створена в 2003 році на базі ліквідованого колгоспу імені Мічуріна, де з 1987 року розводили привезених із росії плямистих оленів.

На території площею 60 гектарів утримується 150 голів. З молодих рогів оленів (пантів) виготовляють ліки. Туристам пропонують погодувати тварин прямо з рук. Стадо регулярно підходить до годівниці вранці близько 08:00 та ввечері близько 19:30.

Скульптура вівчаря з вівцею - найдавніший пам'ятник Колочави. Розташований у центрі села, на головному перехресті.

Пам'ятник вівчарю створений на початку 1950-х років за ескізом статуетки, яку отримали колочавські вівчарі Дмитро Малета та Іван Іваниш як нагороду за перше місце на вівчарській виставці в Празі 1937 року.

В 2009 році монумент реставрували та перефарбували з білого у золотий колір.

Пам'ятник на могилі полеглих повстанців-куруців встановлений у закарпатському селі Довге.

В 1703 році, під час національно-визвольної війни угорського народу на чолі з трансільванським князем Ференцем II Ракоці проти австрійського панування, тут відбулася перша битва повсталих куруців, серед яких були і жителі села, з регулярними військами Габсбургів. Хоча битва закінчилася поразкою повстанців, війна після цього спалахнула з новою силою.

Пам'ятник загиблим селянам-куруцам встановлений в 1908 році. До 300-тої річниці повстання нащадки роду Долгаї з Угорщини відлили нову скульптуру турула, яка зникла з п'єдесталу ще в 1923 році.

Реформаторська церква у Вишкові – унікальна пам'ятка готичної архітектури, один із перших кам'яних храмів Закарпаття.

Оборонний храм із міцними контрфорсами, високим двосхилим дахом, готичними дверима та вузькими вікнами споруджений у XIII-XIV сторіччях Складається з нефа та п'ятистінної апсиди. Портал підтримується рядом колон, фронтон прикрашає маленьку вежу.

В інтер'єрі під шаром штукатурки виявлено старовинні фрески "Таємна вечеря", "Поцілунок Юди" та образ Святої Варвари.

Церковне обійстя з готичною дерев'яною дзвіницею оточує кам'яна оборонна стіна з бійницями.