Пам'ятки Чортківського району

Бучацький краєзнавчий музей знаходиться в самому центрі Бучача, біля міської ратуші.

В археологічній експозиції музею представлені предмети часів трипільської культури.

Етнографічна виставка розповідає про побут селян кінця ХІХ століття.

Окрім історії міста та району, в краєзнавчому музеї представлена експозиція, присвячена творчості видатного скульптора Івана Георга Пінзеля, який тривалий час жив та працював у Бучачі.

Також викликає інтерес макет Бучацького замку.

Замок у Золотому Потоці збудували у XVII сторіччі брацлавський воєвода Стефан Потоцький та його дружина Марія Могилянка (родичка засновника Києво-Могилянської академії Петра Могили).

Твердиня контролювала один із торгових шляхів із Галичини та Волині до Молдови та Покуття. Регулярний квадратний у плані Замок розташований на невисокому пагорбі у долині річки Татарки. Із чотирьох кутових шестигранних двоярусних веж із бійницями збереглися лише три, та й то зі значними змінами. Висота стін – близько 5 метрів, товщина – до 2 метрів. У центрі північно-східного фасаду замку Потоцьких розташована триярусна в'їзна вежа. Зовні замок був оточений валом та глибоким ровом із водою. На території був одноповерховий палац, а посеред двору - колодязь, з яким пов'язана легенда про походження назви Золотого Потоку (нібито, під час тривалої облоги змучені жагою захисники замку знайшли джерело, яке назвали "золотим").

Золотопотоцький замок Потоцьких  кілька разів захоплювали турки та козаки, але щоразу його відбудовували, і до наших днів він дійшов у непоганому стані. Зараз це один із об'єктів Національного заповідника "Замки Тернопілля".

Римо-католицький костел Матері Божої Святого Скапулярія у Борщові збудовано в 1763 році замість знищеного татарами дерев'яного храму.

Триярусна дзвіниця перебудована із оборонної вежі замку XVII сторіччя. Грановані верхні яруси мають барочне завершення.

У 1928-1930 роках проведено реставрацію. Нині костел Матері Божої святого Скапулярія чинний.

Двоповерховий будинок товариства "Банк авансовий" навпроти Домініканського костелу Святого Станіслава у Чорткові збудований у 1905 році за бургомістра Людвіка Носса. Саме у цьому будинку Людвік Носс, який також був відомим фармацевтом, відкрив свою другу родинну аптеку, найбільшу в Чорткові.

Зараз це комунальна аптека №143, що працює тепер як аптека-музей. Тут досі панує дух старовинної фармації, який відображається у меблях, виготовлених майстрами австрійського міста Ґрац, вишуканих інтер’єрах і тогочасних прогресивних технологічних пристроях. Зокрема, для оформлення інтер’єрів використано тодішні ноу-хау – фото на порцеляні, художнє кування, різьблене  дерево, бетонярські візерунки.

Крім фабричних ліків, тут пропонують відвідувачам і деякі засоби, створені за сторічними рецептами Людвіка Носса.

Буданівський замок збудовано на початку XVII століття Яном Ходоровським на місці спаленого татарами дерев'яного замку, закладеного в кінці XVI сторіччя воєводою Якубом Будзановським, чиє ім'я село носить й досі.

Новий кам'яний замок на вершині пагорба був чотирикутним у плані, з чотирма круглими кутовими вежами по периметру. За час свого існування замок кілька разів захоплювали та руйнували війська Богдана Хмельницького, а також турецькі війська. Щоразу його відновлювали, а в середині XVIII століття нові власники замку Потоцькі перебудували західну частину фортифікацій на костел.

До наших днів, крім костелу, збереглися дві круглі вежі та частина замкових стін. На території замку з радянських часів знаходиться жіноча психіатрична лікарня, але замок можна вільно оглядати як зовні, так і з внутрішнього двору.

Замок у селі Новосілка (стара назва Новосілка-Костюкова) був побудований у XVI сторіччі представниками шляхетського роду Костюків-Володієвських (вважається, що хтось із цього роду надихнув Генрика Сенкевича на створення образу пана Володієвського).

Замок був чотирикутний у плані, з чотирма вежами. Розташовувався на вершині пагорба і з трьох боків омивався водами річки Хромава. В 1672 році замок був зруйнований під час турецького вторгнення і відтоді не відновлювався. У руїнах він зберігся до середини ХІХ століття, після чого був розібраний на будматеріали для спорудження церкви та дороги.

В даний час від замку залишилися лише руїни однієї з веж, яка в деяких літературних джерелах називається вежею Володієвського.

Головна синагога в Чорткові - стародавня споруда, побудована в XVII сторіччі, за короля Яна III Собеського.

Відкриття синагоги було пов'язано з тим, що у Чорткові з'явилося кілька багатих єврейських сімей.

Всередині храм був багато розписаний, алтар був прикрашений золотом.

До побудови нової синагоги стара служила резиденцією головного рабина Чорткова.

Бохіт (Богит) є давнім язичницьким городищем на однойменній горі в Медоборах. Окремі елементи, такі як місцевий дольмен, датуються VI-V сторіччями до нашої ери, основні ж споруди відносяться до ІХ-Х сторічь.

Довжина городища - 300 метрів, ширина - 50-100 метрів. У центрі капища виявлена ​​вимощена каменем восьмипелюсткова постать із заглибленнями на краях. Подібний об'єкт має аналогію з елементами капища Перуна у Новгороді. Поруч із капищем виявлено квадратне земляне заглиблення для ідола.

У 1848 році на березі річки Збруч (район села Личківці) було знайдено кам'яний Збручанський ідол, походження якого пов'язують із городищем Бохіт. Існує думка, що після хрещення Русі більшість язичників залишили свої землі та перенесли свій духовний центр із Києва до цих місць. Підтвердженням цієї теорії є наявність поблизу інших городищ (Звенигород, Говда) та його супутників.

Заповідником "Медобори" розроблено туристичний маршрут та прокладено екологічну стежку по городищах.

Гримайлівський ландшафтний парк площею 13 гектарів розташований на березі річки в центрі селища Гримайлів.

Закладений у XVIII-XIX століттях навкола палацу, спорудженого на основі Гримайлівського замку XVII сторіччя графом Леонардом Пінінським. Останнім власником палацу були поміщики Волянські. Палац був розібраний вщент наприкінці Другої світової війни. Збереглися лише фрагменти фундаментів та руїни підвалів з арочними перекриттями.

У парку виростають 17 видів дерев та чагарників. Біля входу до парку встановлено пам'ятник уродженцю Гримайлова Івану Пулюю (1996 рік; скульптор Микола Обезюк), першовідкривачеві рентгенівського випромінювання, а також пам'ятник поетові Тарасу Шевченку (1956 рік).

Гусятинський краєзнавчий музей засновано в 1979 році. До 2006 року експозиція розміщувалася у старовинній будівлі синагоги.

Фонди музею налічують понад 16 тисяч експонатів: кістки копалин тварин, кам'яні та бронзові знаряддя праці, гончарні вироби, старовинна вишивка тощо.

В одній із зал оформлено експозицію городища-святилища Богіт, яке входило до "Збручського культового центру" (село Городниця). Представлено копію знаменитого Збручанського ідола.

Етнографічно-меморіальний музей Володимира Гнатюка заснований у селі Велеснів у 1969 році з ініціативи і за участі видатного українського краєзнавця, етнографа, літературознавця та громадського діяча Остапа Черемшинського.

Експозиція музею розміщена у восьми кімнатах та фойє, чотири з яких розповідають про життя і наукову діяльність Володимира Гнатюка – українського етнографа, фольклориста, мовознавця, літературознавця, мистецтвознавця, перекладача та громадського діяча, академіка. Зокрема, містяться світлини Володимира Гнатюка, мапи Австро-Угорщини за 1895-1902 роки, рукописи, альбоми, книжки та окремі збірники з автографами вченого, книжки й збірники праць багатьох письменників і вчених України та інших європейських держав, що видані ним, домоткані рушники, верети, створені батьком академіка – Михайлом Гнатюком.

П’ята кімната присвячена вшануванню пам’яті Володимира Гнатюка – тут зібрано унікальні видання з повідомленнями про його смерть та некрологами.

Шоста кімната відтворює інтер'єр вітальні родини Володимира Гнатюка. В сьомій кімнаті відтворено його робочий кабінет – тут є особисті речі вченого та членів його сім’ї, рукописи і листи Гнатюка, рукописні фольклорні збірки Осипа Бодянського, Франтишека Главачека, Сергія Грабовського, Зориана Доленги-Ходаковського, Івана Франка з архіву Володимира Гнатюка, спогади про нього Івана Крип’якевича, видання праць вченого, книги з його бібліотеки, альбоми.

Восьма кімната – фондова та виставкова.

Загалом в у фондах музею зібрано понад дві тисячі експонатів, понад п'ятсот з яких представлені в експозиції.

В 1971 році перед музеєм встановлено бронзове погруддя академіка (скульптор Лука Біганич, архітектор Володимир Блюсюк).

Етнографічно-мистецький музей імені Якова Гніздовського було відкрито в 1992 році в селі Пилипче, на батьківщині всесвітньо відомого американського художника українського походження Якова Гніздовського, чиї картини ("Зимовий пейзаж" і "Соняшник") прикрашали кабінет президента США Джона Кеннеді в Білому домі.

Яків Гніздовський працював в різних жанрах живопису і графіки – портрет, пейзаж, натюрморт, іконопис, побутовий жанр, екслібрис, прикладна графіка. Малював олійними фарбами й темперою, різними твердими барвниками, гравірував на дерев'яних і металевих дошках, іноді займався скульптурою малих форм. Його спадщина складає сотні картин, а так само більш ніж 300 гравюр (ксилографії, офорти та ліногравюри). 

Музей розташовується в приміщенні Пилипченської загальноосвітньої школи. На початку музей мав невелику експозиційну площу та згодом його було розширено і він став музейним комплексом до якого входять: етнографічно-мистецький музей Якова Гніздовського, де виставлені оригінали його робіт і архівні матеріали з його біографії; музей історії села; музей дитячої творчості. Нині загальна площа музею становить 160 квадратних метрів. 

Заліщицький краєзнавчий музей знаходиться у приміщенні будинку народної творчості міста Заліщики.

Заснований у 1929 році, ще за Польщі, учителем семінарії Йосипом Шварцем.

Основу колекції музею склали речі, знайдені під час археологічних досліджень, а також подаровані місцевими краєзнавцями. Після Другої світової війни краєзнавчий музей в Заліщиках був відроджений у 1964 році. Деякий час перебував у закритій радянською владою Покровській церкві, а в 1985 році переїхав до нинішнього приміщення.

За роки роботи музеем зібрано 18 тисяч експонатів. В останні роки експозиція поповнилася матеріалами про участь жителів Заліщиків в УГС, ОУН, УПА та інших патріотичних організаціях.

Заліщицький парк на березі Дністра є пам'яткою садово-паркового мистецтва.

Парк у ландшафтному стилі площею 5 гектарів заснований в середині ХІХ століття на території колишнього палацу баронів Бруницьких у Заліщиках (зараз Центральна районна лікарня). У парку росте понад 50 видів дерев, кущів та ліан, серед яких є рідкісні, екзотичні та реліктові: баобаб, гінкго, тюльпанне дерево, залізне дерево, софора японська, бундук канадський, вікові дуби, ясені тощо.

Заліщицький парк входить до складу заповідної зони регіонального ландшафтного парку "Дністровський каньйон"

Руїни замкової вежі в Озерянах розташовані в самому центрі села біля перехрестя.

Ймовірно, замок відноситься до XVII сторіччя, коли Озеряни належали польському королю. Замок контролював соляний шлях, що проходить через село. Стіни вежі, що збереглася, мають товщину 1 метр. Прямокутна в плані вежа має розміри 10 на 7 метрів.

Зберігся тільки перший ярус і підземелля.