Пам'ятки Миколаївської області

Миколаївський обласний художній музей імені Василя Верещагіна репрезентує понад 9 тисяч творів образотворчого мистецтва.

Основу колекції склали 148 картин видатного художника-баталіста Василя Верещагіна, з ініціативи якого у Миколаєві було створено товариство любителів витончених мистецтв. Найяскравіші його роботи відображають перебіг бойових дій різних воєн, але найбільшу популярність здобула картина "Апофеоз війни" - протест Верещагіна проти всіх воєн. Центральне місце в експозиції зали Верещагіна займає "Гімалайська трилогія" (1880-і роки), що належить індійській серії робіт художника. На полотні "Забутий солдат" художник зображує вбитого та забутого в горах англійського піхотинця. Широко відома серія "Лист до матері" (1901 рік), три картини з яких знаходяться в експозиції зали. В експозиції – особисті речі художника, обстановка його майстерні.

Також представлені роботи Василя Тропініна, Олексія Венеціанова, Карла Брюллова, Валентина Сєрова та інших.

Музей Верещагіна розташований в одній із найкращих будівель міста, яка є пам'яткою архітектури другої половини ХІХ століття.

Миколаївський яхт-клуб - прибережна зона відпочинку в північно-західній частині міста на річці Південний Буг.

Найстаріший в Україні яхт-клуб заснований у Миколаєві в 1887 році з ініціативи ад'ютанта Головного командира Чорноморського флоту та портів Євгена Голікова, історика Миколи Аркаса, вченого Володимира Рюміна. Для його створення було виділено прибережну ділянку в Спаську - передмісті Миколаєва, де на той час знаходився палац князя Григорія Потьомкіна (не зберігся) та Турецький (Султанський) фонтан (1792 рік, відреставрований в 1926 році).

В 1904 році відбулося урочисте відкриття новозбудованої кам'яної будівлі Миколаївського яхт-клубу, спорудженого за проєктом миколаївського архітектора, члена яхт-клубу Леопольда Роде. Ця будівля збереглася до наших днів.

Водяний млин на річці Південний Буг у Мигії збудував у 1888 році місцевий поміщик Йосип Скаржинський за проєктом інженера Владислава Яскульського.

П'ятиповерхова будівля нагадує середньовічний замок. Раніше тут мололи до 3 тисяч пудів борошна на день, а за радянських часів млин переобладнали на гідроелектростанцію.

Поруч можна побачити бузькі пороги.

Водяний млин на річці Синюха в Первомайську розташований у північній частині міста. Гідротехнічна споруда з кам'яною будівлею зведена наприкінці XIX століття місцевим підприємцем Цідулком. За радянських часів млин входив у структуру районного харчового комбінату.

Зараз млин Цідулка перебуває у приватній власності. Будівля реконструйована під відпочинковий комплекс "Резиденція на водяному млині", що працює працює з 2024 року як готель, локація для фотосесій і простір особливих подій.

Планується відкриття музею, де можна буде побачити роботу дерев'яного механізму водяного млина.

Очаківський музей мариністичного живопису носить ім'я художника Руфіна Судковського, який народився в Очакові в 1850 році.

Основним напрямом його творчості були морські пейзажі, сюжети для яких він знаходив на узбережжях Очакова та Одеси. В музеї експонується багато робіт Судковського.

Могила художника розташована на території Миколаївського собору.

Музей підпільно-партизанського руху на Миколаївщині відкрито в 1975 році у старовинному особняку кінця ХІХ століття, який належав відомій у Миколаєві родині німців-колоністів фон Шардтів.

У 1941-1943 роках тут мешкав розвідник Віктор Лягін, керівник Миколаївського підпільного центру спротиву під час Другої світової війни.

Музей містить багату колекцію документів, фотографій, предметів, які розповідають про боротьбу жителів Миколаївської області проти німецьких окупантів. Представлені фіктивні медичні довідки, пропуски, паспорти, копії німецьких печаток, виготовлені підпільниками для порятунку молоді від вивезення до Німеччини та організації втеч військовополонених з концтабору.

В центрі зали експонується колекція стрілецької зброї та масштабні моделі військової техніки.

Руїни давньогрецького міста Ольвія розташовані на південній околиці села Парутине, що на березі Бузького лиману.

Ольвія Понтійська була одним із чотирьох найбільших античних полісів у Північному Причорномор'ї, проіснувавши протягом тисячоліття - з VI століття до нашої ери до IV століття нашої ери.

Була заснована переселенцями з Мілета, перевалочним пунктом для яких послужив острів Борисфен (Березань). Згадується в "Історії" Геродота.

Найбільшого розквіту досягла в еллінський період (до І століття нашої ери), потім була римською провінцією, поки не зникла під натиском гунів.

Знайдено головний вівтар (теменос), центральну площу (агора), фундаменти храмів та житлових будинків, склепи знатних мешканців, фрагменти цитаделі, оборонних стін та воріт, дороги тощо. Продовжуються пошуки руїн античного театру, який, ймовірно, лежить на дні лиману.

В 1926 році територія розкопок оголошена державним заповідником. Нині це Національний історико-археологічний заповідник "Ольвія". В приміщенні старого маяка відкрито музей, де представлені знахідки, зроблені під час розкопок. Для огляду доступне підземелля античного склепу. Також відкрито лапідарій, в якому представлені стародавні надгробки та фрагменти античної архітектури.

Щороку в 20-х числах серпня проходить фестиваль "Музи Ольвії".

Національний природний парк "Бузький Гард" простягається від околиць села Мигія на 40 кілометрів вздовж Південного Бугу до села Олександрівка. Його площа становить 6138 гектарів в межах Вознесенського та Первомайського районів Миколаївської області.

Створення національного природного парку на базі регіонального ландшафтного парку "Гранітно-степове Побужжя" розпочалось в 2004 році в рамках впровадження проєкту Всесвітнього екологічного фонду – Міжнародного банку реконструкції та розвитку "Збереження біорозмаїття в Азово-Чорноморському коридорі".

У складі місцевої флори налічується 900 видів рослин, 26 з яких занесені до Червоної книги України, 4 – до Європейського Червоного списку.

Територія національного природного парку "Бузький Гард" співпадає з кордоном 1658 року між Отоманською Портою (Туреччиною) та вольностями Війська Запорозького Низового. Фактично лівобережжя Гранітно-степового Побужжя співпадає з межею Буго-Гардової паланки Війська Запорозького станом на 1734 рік. Понад триста років територія, де створений НПП, контролювалась запорожцями. Їхній адміністративно-господарський центр знаходився біля злиття річки Ташлик із Південним Бугом, на острові Гард, де був розташований військовий табір з козацькими куренями до 500 осіб. Гардами на Південному Бузі називали споруди для вилову риби. Такі гарди існували як в самому Гардовому урочищі, так і в інших місцевостях на Бузі, де знаходились запорозькі зимівники. Гарди, як спосіб вилову риби проіснували в цій місцевості до 1945 року. Відповідно ця назва поширилась спочатку на прилеглі місцевості: острів Гардовий, Гардова балка, село Гардове (нині село Богданівка), Старий Гард, Гардовий шлях.

Відокремленою частиною національного парку ""Бузький Гард є Актівський каньйон на річці Мертвовід і розташований поряд з ним каньйон на річці Арбузинка (Малий Актівський каньйон).

Новобузький народний історичний музей відкрито в 1980 році в приміщенні міського будинку культури.

В музеї Нового Бугу зібрано матеріали про історію краю.

Березань - невеликий острів при вході в Дніпровський лиман, описаний Пушкіним в "Казці про царя Салтана" як Буян (у слов'янській міфології - казковий райський острів).

Наприкінці VII сторіччя до нашої ери (до підняття рівня моря був півостровом) тут з'явилося перше в Північному Причорномор'ї античне поселення Борисфен або Борисфеніда, засноване вихідцями з іонійського міста Мілета. Пізніше був опорним пунктом русичів на шляху "З варяг у греки".

Збереглися залишки турецького укріплення XVIII століття, залізобетонних кріпосних споруд 1910 року, батареї часів Другої Світової війни, каплиця та пам'ятник на місці розстрілу лейтенанта Шмідта (1906 рік).

Острів Березань входить до складу Національного заповідника "Ольвія". Відвідування обмежене – ведуться археологічні дослідження. Екскурсії організують в Очакові.

Двоповерхова будівля Офіцерського зібрання в Миколаєві - зразок цивільної архітектури ХІХ століття.

Будинок виконаний у стилі класицизму, побудований в 1820-х роках за розпорядженням адмірала Олексія Грейга як клуб для офіцерів-моряків. У 1872 році отримало статус Морського зібрання та перетворилося на культурний і просвітницький центр морських службовців під час зимування кораблів. Тут збирались видатні флотоводці - Павло Нахімов, Михайло Лазарєв, Володимир Корнілов, Фадей Беллінсгаузен, Олексій Бутаков, Степан Макаров, Микола Аркас та інші.

Досі зберігає профіль - зараз у ньому розміщується Будинок офіцерів флоту.

Будівля Офіцерського зібрання в Очакові збудована в середині ХІХ століття у стилі класицизму.

У 1906 році в цій будівлі проходив суд над лейтенантом Петром Шмідтом та іншими учасниками закоолоту на крейсері "Очаків".

Пам'ятник Шмідту встановлено навпроти Офіцерського зібрання. На постаменті висічено текст сигналу, піднятого над "Очаковом" після початку повстання на кораблях Чорноморського флоту: "Командую флотом. Шмідт".

За радянських часів у колишній будівлі Офіцерського зібрання розміщувався Будинок офіцерів флоту та картинна галерея. Наразі будівля в аварійному стані.

Пам'ятний знак на честь 50-річчя заснування Державного підприємства НВК газотурбобудування "Зоря - Машроєкт" встановлено в 2004 році на площі перед ПК "Молодіжний".

Газотурбінними двигунами підприємства оснащено 458 бойових та цивільних кораблів, що ходять під прапорами 16 країн світу.

Пам'ятник віце-адміралу Степану Макарову встановлено в 1976 році в його рідному місті Миколаєві, на Флотському бульварі.

Макаров був видатним полярним дослідником, вченим та військово-морським теоретиком. Герой російсько-турецької війни 1877-1878 років, під час війни він уперше в світі успішно застосував торпедну зброю.

Фігура адмірала виконана скульпторами Анатолієм Коптєвим та Олексієм Сопелкіним з металу, постамент - з полірованого граніту. Напис на постаменті свідчить: "Макаров Степан Йосипович. 1848-1904. Віце-адмірал, видатний флотоводець і вчений. Народився в Миколаєві, загинув на броненосці "Петропавлівськ".

Пам'ятник бригадиру Іванові Горичу – найнезвичайніший в Очакові. На вершині піраміди з 30 гарматних ядер сидить орел із розкритими крилами.

Під час штурму Очакова російськими військами та чорноморськими козаками Горич командував 6-ю колоною, на яку була покладена безпосередньо атака фортеці. На чолі колони бригадир одним із перших піднявся на фортечну стіну і героїчно загинув у бою.

Пам'ятник Горичу встановлено у сквері на перехресті вулиць Шмідта та Лоцманської. Автори: скульптор Юрій Макушин та архітектор Олексій Руденко.