Пам'ятки Миколаївської області

Скульптура Святого Миколая Чудотворця, покровителя міста Миколаєва, відкрита в Каштановому сквері в 2005 році на відзначення 216-річчя міста.

Святий Миколай Угодник з давніх-давен вважається покровителем мореплавців, що оберігає їх кораблі в далеких походах. Пам'ятник Миколі Чудотворцю з сіро-блакитного мармуру (архітектор Анатолій Павлов та Олександр Бондар, скульптор Іван Булавицький) створювався 1,5 року на народні гроші, тому імена всіх, хто вніс пожертви, увічнені на постаменті.

Каштановий сквер - одне з найулюбленіших місць відпочинку мешканців Миколаєва. Біля входу до сквера встановлено скульптури левів.

Пам'ятник Суворову в Очакові встановлено в 1907 році.

Полководець Олександр Суворов відіграв вирішальну роль у захопленні російською імперією турецької фортеці Очаків та всього Північного Причорномор'я. У 1787 році військам Суворова під час Кінбурнської битви вдалося відбити атаку турецького десанту і втримати фортецю Кінбурн на косі навпроти Очакова. Наступного року Кінбурнська фортеця стала базою для штурму Очакова російськими військами Григорія Потьомкіна та чорноморськими козаками Антіна Головатого. Берегові батареї Суворова підтримували дії російської ескадри під командуванням принца Нассау-Зігена та козацької флотилії отамана Сидора Білого, які частково знищили, частково відтіснили від Очакова турецький флот Гассана-паші.

Відкриття пам'ятника Суворову в Очакові було присвячено 120-м роковинам Кінбурнської битви. Скульптор Борис Едуардс зобразив Суворова в той момент, коли полководець, отримавши поранення в груди, все ж таки продовжив командування військами.

Пам'ятник розташований у сквері біля Свято-Миколаївського собору.

Бюст генералісімуса Суворова був відкритий у Миколаєві в 2010 році біля кафедри військової підготовки МНУ імені Василя Сухомлинського до 280-річчя від дня народження полководця XVIII сторіччя.

Пам'ятник роботи скульптора Дмитра Кориновського створено коштом студентів та викладачів військової кафедри, активістів Миколаївської обласної організації випускників суворовських та нахімівських училищ та інших меценатів замість скульптури, викраденої кілька років тому на Кінбурнській косі.

5 січня 2023 року, під час широкомасштабного військового вторгнення Росії в Україну, пам'ятник російському генералу Суворову в Миколаєві був демонтований в рамках дерусифікації. Перед тим небайдужі миколаївці облили пам'ятник червоною фарбою.

Довідка: Олександр Суворов був організатором придушень національно-визвольних повстань та депортацій, зокрема придушення Коліївщини в Правобережній Україні й повстання Костюшка, а також, у 1778 році - депортації кримських християн до російської імперії й 1782-1783 роках - депортації з Кубані ногайців. Всі ці заходи відзначалися жорстокістю та мали ознаки геноциду.

Пам'ятний знак на місці заснування міста Миколаєва завдяки миколаївським студентам більше відомий як "Пам'ятник Студентській Шарі".

Спочатку він стояв на видному місці перед спуском на нижню набережну (на місці нинішнього пам'ятника Михайлові Фалєєву), потім був перенесений на кілька сотень метрів убік.

Пам'ятник має вигляд куба, на гранях якого висічені зображення кораблів та довгий напис, перше та останнє слово якого складають фразу "тут шара".

Згідно з місцевою студентською традицією, перед сесією студенти, які хотіли отримати заступництво всемогутньої Шари, повинні були прийти до пам'ятника битися головою об вищерблений кут пам'ятника, просячи про легкі оцінки на іспиті.

Колишня поміщицька садиба розташована на південно-західній околиці селища Доманівка, за стадіоном.

Збудована у XIX столітті.

Наразі у будівлі розміщується Відділ освіти Доманівської адміністрації.

Первомайський краєзнавчий музей засновано в 1927 році відомим вченим археологом Павлом Харламповичем.

На початок Другої Світової війни у ​​фондах музею налічувалося близько 20 тисяч експонатів. Більшість колекції була знищена під час війни, зокрема археологічна колекція, яка була зібрана під час Південно-Бузької археологічної експедиції 1928-1932 років на берегах Південного Бугу та його приток.

Музей було відновлено лише в 1985 році. Сьогодні він є філією Миколаївського обласного краєзнавчого музею на правах відділу. Налічує 15 розділів, у яких можна ознайомитись з історією Первомайщини від кам'яного віку до сучасності.

Незмінний інтерес відвідувачів викликає експозиція "Сільська хата" та виставка голограм, що постійно діє, на якій представлені предмети з найвідоміших музеїв України.

Працівники музею проводять екскурсії містом та околицями.

Регіональний ландшафтний парк "Приінгульський" розташований на ділянці долини річки Інгул від села Розанівка до села Софіївка.

На поверхню тут виходять докембрійські граніти, утворюючи мальовничий краєвид. Окремі найбільш помітні чи барвисті виходи кристалічних порід отримали власні назви. Про деякі з них складено по кілька легенд, як, наприклад, про скелі "Пугач", "Стовп" (або "Скеля Кам'яних богатирів"), "Спляча красуня", "Стіна" або просто "Устя" поблизу гирла річки Березівка при впаданні в річку Інгул.

Південніше села Розанівка теж є "Стіна" або "Воронова скеля", на якій здавна гніздиться пара воронів.

Є фантастично привабливі оголення граніту - "Берег Кам'яних Хімер" , гранітне плато в місці злиття річки Стовпової з річкою Інгул, яке зветься "Чортів міст" та інші.

Біля села Софіївка створений штучний каньйон та водоспад - водоскид Софіївського гідровузла для вод від злив та танення снігів.

Регіональний ландшафтний парк "Тилігульський" розташований на східному узбережжі Тилігульського лиману.

Створений у 1995 році з метою збереження цінних природних комплексів та історико-культурних об'єктів Тилігула, створення умов для організованого туризму та відпочинку, проведення наукових досліджень, пропаганди екологічних знань.

Тилігульський лиман вважається найчистішим на Північно-Західному Причорномор'ї. У районі Ташинської затоки та гирла річки Царега знаходиться один із найбільших на півдні України цілинних степових масивів. 350 видів рослин та 384 види хребетних тварин. Із занесених до Червоної книги України видів птахів тут зустрічаються: малий баклан, ходулечник, морський зуйок, кулик сорока, ковпиця, коровайка, жовта чапля та інші. Лиман має великі запаси цілющого сірководневого бруду.

Туристична інфраструктура в заповідній зоні практично відсутня, навіть у високий сезон кількість туристів невелика.

Адміністрація Тилігульського ландшафтного парку знаходиться у селищі Березанка за 20 кілометрів на схід від Тилігульського лиману.

Літня царська резиденція у Вознесенську зведена в 1837 році до візиту російського імператора Миколи I.

Невеликий палац розташований на краю Мар'їного гаю.

Наразі це будівля держпідприємства "Вознесенське лісове господарство".

Родовий маєток козацького роду Скажинських у селі Трикрати зберігся з XVIII століття, коли він належав герою російсько-турецької війни полковнику Петру Скаржинському.

В 1778 році тут народився відомий ботанік, граф Віктор Скаржинський. У своєму маєтку він організував передове на той час господарство, заклав помологічний сад (221 сорт), дендрарій (281 вид), плодовий сад з виноградником (100 гектарів) та лісові розсадники, акліматизувавши ряд деревних порід та чагарників Південної Америки та Західної Європи.

Нині господарство Скаржинських та парк є державним заповідним урочищем "Трикратський ліс".

Зберігся садибний будинок Скаржинських, у якому тепер розміщено Трикратську школу мистецтв.

Садиба поміщиків Тропіних розташована на території Щасливського парку на протилежному від Софіївки березі Інгулу, в селі Щасливе (з Софіївки можна пройти підвісним пішохідним мостом).

Брати Микола, Іван, Олександр Тропіни, сини купця Степана Тропіна, були відомими у Херсоні меценатами, будівельниками церков та піклувальниками навчальних закладів. Одна з херсонських лікарень носить їхнє ім'я.

У 1912 році Тропіни збудували на лівому березі Інгулу садибу та заклали парк. Садибний будинок погано зберігся, але вже ведеться реставрація засобами регіонального ландшафтного парку "Приінгульський". Також зберігся льох, в якому влаштовано банкетну залу.

У парку ростуть сторічні осокори діаметром більше метра, клени, шовковиці.

Кам'яна Свято-Микільська соборна церква в Миколаєві збудована в 1813 році в стилі класицизму. Збереглися орнаменти та розписи XIX століття.

З моменту освячення храм ніколи не закривався надовго, навіть у розпал боротьби з релігією. Після створення Миколаївської та Вознесенської єпархії, коли місто Миколаїв став єпархіальним центром, Свято-Микільському храму було надано статус собору. Храм було відреставровано, на дзвіниці з'явилися дзвони. У південній частині собору було споруджено бічний вівтар на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Біля північних дверей із зовнішнього боку споруджено місце для освячення води.

Микільский собор у Миколаєві внесено до переліку архітектурних пам'яток державного значення.

Колишня турецька мечеть - єдина будівля Очакова, що збереглася з турецьких часів.

Розташована на валах фортеці Очаків (Ачі-Кале), взятої російськими військами та чорноморськими козаками в 1788 році після розгрому турецької ескадри російсько-запорозьким флотом та військами Олександра Суворова.

Після захоплення міста мечеть в 1794 році була перетворена на православний храм Святого Миколая Чудотворця. Спочатку був надбудований дерев'яний купол, а в 1804-1807 роках було проведено капітальну реконструкцію: прибудовано кам'яний вівтар, притвор і паперть, а кам'яний мінарет перероблений на дзвіницю.

В радянські часи тут знаходився військово-історичний музей імені Суворова. Наразі будівлю знову передано церкві і тут знову розташовується очаківський Свято-Миколаївський Собор, триває реставрація.

На церковному обійсті поховані художник-мариніст Руфін Судковський та очаківський комендант Орест Щетинін.

Свято-Михайлівський Пелагіївський жіночий монастир прикрашає скелясті береги річки Інгул на території регіонального ландшафтного парку "Приінгульський".

У центрі комплексу височить церква Святої Пелагеї, збудована у 1896-1904 роках братами Андрієм та Михайлом Дуриліними, слідуючи заповіту отця Ісидора Дуриліна, на згадку про їхню рано померлу матір Пелагею. Невідомий німецький архітектор використав модний на рубежі століть модерн, втіливши його в стилі "a la Russe". Дванадцятиглава церква з куполами-цибулинами була увінчана дзеркальними хрестами. У храмі три престола: Святого Архістратига Михаїла, Преподобної Пелагеї та Мученика Андрія Стратилата. До радянсько-української війни при Пелагіївській церкві діяла парафіяльна школа.

У період радянської влади храм був розграбований, приміщення використовувалося як склад.

У 1994 році при відновленій Пелагіївській церкві було засновано православний жіночий монастир московського патріархату. Реставрація храму продовжується. Завершено будівництво зимової церкви, яка примикає до келій черниць.

Свято-Петропавлівська церква у Новому Бузі побудована в першій половині ХІХ століття.

Належить до УПЦ московського патріархату.