Пам'ятки Миколаївської області

Монумент на честь засновника міста князя Григорія Потьомкіна-Таврійського встановлено в 2007 році поряд з першим суднобудівним заводом, на місці, де, на думку істориків, князь ухвалив рішення про будівництво Миколаєва.

Бюст виконаний із чорного граніту миколаївським художником та архітектором Віктором Макушиним.

Меморіал пам'яті жителів Миколаївщини, які стали жертвами голодомору на Україні 1932-1933 років, встановлено в Миколаєві в 1993 році до 60-ї річниці Голодомору. Реконструйовано в 2003 році.

Висота пам’ятного знака - 15 метрів. Головна конструкція та хрест - із металу, терновий вінок - із алюмінію, дзвони - із бронзи.

Пам'ятник розташований на перетині вулиць Херсонське шосе та Кругова.

Гранітний пам'ятник легендарному одеському грабіжнику, "королю" биндюжників Мішкові Япончику (Михайлу Вінницькому) встановлено на місці його загибелі у Вознесенську в 1919 році.

За легендою, під час радянсько-української війни загін Япончика, що перебував на службі у більшовиків, збунтувався і спробував прорватися на потязі до Одеси. Чекісти організували засідку на під'їзді до залізничної станції Вознесенськ. Під час затримання Мішку Япончика застрелив під час спроби втечі командир кавалеристів Вознесенського окремого кавалерійського дивізіону Никифор Урсулов.

Пам'ятник встановлений при вході до парку "Мар'їн гай". На гранітному камені розміщена табличка з написом: "На цьому місці 29 липня 1919 року був застрелений і похований Мойша-Яков Вольфович Вінницький. Він був і "королем" одеських бінджників, але увійшов в історію як Мишко Япончик. Про нього ходило багато легенд у той неспокійний час".

Скульптура Святого Миколая Чудотворця, покровителя міста Миколаєва, відкрита в Каштановому сквері в 2005 році на відзначення 216-річчя міста.

Святий Миколай Угодник з давніх-давен вважається покровителем мореплавців, що оберігає їх кораблі в далеких походах. Пам'ятник Миколі Чудотворцю з сіро-блакитного мармуру (архітектор Анатолій Павлов та Олександр Бондар, скульптор Іван Булавицький) створювався 1,5 року на народні гроші, тому імена всіх, хто вніс пожертви, увічнені на постаменті.

Каштановий сквер - одне з найулюбленіших місць відпочинку мешканців Миколаєва. Біля входу до сквера встановлено скульптури левів.

Пам'ятник Суворову в Очакові встановлено в 1907 році.

Полководець Олександр Суворов відіграв вирішальну роль у захопленні російською імперією турецької фортеці Очаків та всього Північного Причорномор'я. У 1787 році військам Суворова під час Кінбурнської битви вдалося відбити атаку турецького десанту і втримати фортецю Кінбурн на косі навпроти Очакова. Наступного року Кінбурнська фортеця стала базою для штурму Очакова російськими військами Григорія Потьомкіна та чорноморськими козаками Антіна Головатого. Берегові батареї Суворова підтримували дії російської ескадри під командуванням принца Нассау-Зігена та козацької флотилії отамана Сидора Білого, які частково знищили, частково відтіснили від Очакова турецький флот Гассана-паші.

Відкриття пам'ятника Суворову в Очакові було присвячено 120-м роковинам Кінбурнської битви. Скульптор Борис Едуардс зобразив Суворова в той момент, коли полководець, отримавши поранення в груди, все ж таки продовжив командування військами.

Пам'ятник розташований у сквері біля Свято-Миколаївського собору.

Бюст генералісімуса Суворова був відкритий у Миколаєві в 2010 році біля кафедри військової підготовки МНУ імені Василя Сухомлинського до 280-річчя від дня народження полководця XVIII сторіччя.

Пам'ятник роботи скульптора Дмитра Кориновського створено коштом студентів та викладачів військової кафедри, активістів Миколаївської обласної організації випускників суворовських та нахімівських училищ та інших меценатів замість скульптури, викраденої кілька років тому на Кінбурнській косі.

5 січня 2023 року, під час широкомасштабного військового вторгнення Росії в Україну, пам'ятник російському генералу Суворову в Миколаєві був демонтований в рамках дерусифікації. Перед тим небайдужі миколаївці облили пам'ятник червоною фарбою.

Довідка: Олександр Суворов був організатором придушень національно-визвольних повстань та депортацій, зокрема придушення Коліївщини в Правобережній Україні й повстання Костюшка, а також, у 1778 році - депортації кримських християн до російської імперії й 1782-1783 роках - депортації з Кубані ногайців. Всі ці заходи відзначалися жорстокістю та мали ознаки геноциду.

Пам'ятний знак на місці заснування міста Миколаєва завдяки миколаївським студентам більше відомий як "Пам'ятник Студентській Шарі".

Спочатку він стояв на видному місці перед спуском на нижню набережну (на місці нинішнього пам'ятника Михайлові Фалєєву), потім був перенесений на кілька сотень метрів убік.

Пам'ятник має вигляд куба, на гранях якого висічені зображення кораблів та довгий напис, перше та останнє слово якого складають фразу "тут шара".

Згідно з місцевою студентською традицією, перед сесією студенти, які хотіли отримати заступництво всемогутньої Шари, повинні були прийти до пам'ятника битися головою об вищерблений кут пам'ятника, просячи про легкі оцінки на іспиті.

Колишня поміщицька садиба розташована на південно-західній околиці селища Доманівка, за стадіоном.

Збудована у XIX столітті.

Наразі у будівлі розміщується Відділ освіти Доманівської адміністрації.

Первомайський краєзнавчий музей засновано в 1927 році відомим вченим археологом Павлом Харламповичем.

На початок Другої Світової війни у ​​фондах музею налічувалося близько 20 тисяч експонатів. Більшість колекції була знищена під час війни, зокрема археологічна колекція, яка була зібрана під час Південно-Бузької археологічної експедиції 1928-1932 років на берегах Південного Бугу та його приток.

Музей було відновлено лише в 1985 році. Сьогодні він є філією Миколаївського обласного краєзнавчого музею на правах відділу. Налічує 15 розділів, у яких можна ознайомитись з історією Первомайщини від кам'яного віку до сучасності.

Незмінний інтерес відвідувачів викликає експозиція "Сільська хата" та виставка голограм, що постійно діє, на якій представлені предмети з найвідоміших музеїв України.

Працівники музею проводять екскурсії містом та околицями.

Південнобузький кромлех - культова споруда приблизно часів середнього неоліту. На площі близько 100 квадратних метрів знайдено 12 культових кілець із каменю, вік яких становить не менше 5 тисяч років.

Споруда повністю кам'яна, тобто. крім видимих ​​каменів, що стирчать назовні, вся її форма викладена з каменю, прихованого під шаром грунту. Завдяки цьому добре збереглася її форма, добре видно спіральний коридор усередині.

За розповідями старожилів, раніше ходили чутки про те, що колись у центрі кромлеху стояв великий камінь чи ідол.

Радонове озеро біля села Мігія, також відоме як "Чорне море", виникло на місці старого гранітного кар'єру на території регіонального ландшафтного парку "Гранітно-степове Побужжя" поряд із порогами Південного Бугу.

Озеро глибиною понад 40 метрів із прямовисними берегами живиться підземними радоновими джерелами. Вода в ньому дуже чиста, має надзвичайно яскравий блакитний колір. За легендою на дні можна побачити затоплений екскаватор.

Над озером обладнано зручний оглядовий майданчик.

Регіональний ландшафтний парк "Приінгульський" розташований на ділянці долини річки Інгул від села Розанівка до села Софіївка.

На поверхню тут виходять докембрійські граніти, утворюючи мальовничий краєвид. Окремі найбільш помітні чи барвисті виходи кристалічних порід отримали власні назви. Про деякі з них складено по кілька легенд, як, наприклад, про скелі "Пугач", "Стовп" (або "Скеля Кам'яних богатирів"), "Спляча красуня", "Стіна" або просто "Устя" поблизу гирла річки Березівка при впаданні в річку Інгул.

Південніше села Розанівка теж є "Стіна" або "Воронова скеля", на якій здавна гніздиться пара воронів.

Є фантастично привабливі оголення граніту - "Берег Кам'яних Хімер" , гранітне плато в місці злиття річки Стовпової з річкою Інгул, яке зветься "Чортів міст" та інші.

Біля села Софіївка створений штучний каньйон та водоспад - водоскид Софіївського гідровузла для вод від злив та танення снігів.

Регіональний ландшафтний парк "Тилігульський" розташований на східному узбережжі Тилігульського лиману.

Створений у 1995 році з метою збереження цінних природних комплексів та історико-культурних об'єктів Тилігула, створення умов для організованого туризму та відпочинку, проведення наукових досліджень, пропаганди екологічних знань.

Тилігульський лиман вважається найчистішим на Північно-Західному Причорномор'ї. У районі Ташинської затоки та гирла річки Царега знаходиться один із найбільших на півдні України цілинних степових масивів. 350 видів рослин та 384 види хребетних тварин. Із занесених до Червоної книги України видів птахів тут зустрічаються: малий баклан, ходулечник, морський зуйок, кулик сорока, ковпиця, коровайка, жовта чапля та інші. Лиман має великі запаси цілющого сірководневого бруду.

Туристична інфраструктура в заповідній зоні практично відсутня, навіть у високий сезон кількість туристів невелика.

Адміністрація Тилігульського ландшафтного парку знаходиться у селищі Березанка за 20 кілометрів на схід від Тилігульського лиману.

Літня царська резиденція у Вознесенську зведена в 1837 році до візиту російського імператора Миколи I.

Невеликий палац розташований на краю Мар'їного гаю.

Наразі це будівля держпідприємства "Вознесенське лісове господарство".

Родовий маєток козацького роду Скажинських у селі Трикрати зберігся з XVIII століття, коли він належав герою російсько-турецької війни полковнику Петру Скаржинському.

В 1778 році тут народився відомий ботанік, граф Віктор Скаржинський. У своєму маєтку він організував передове на той час господарство, заклав помологічний сад (221 сорт), дендрарій (281 вид), плодовий сад з виноградником (100 гектарів) та лісові розсадники, акліматизувавши ряд деревних порід та чагарників Південної Америки та Західної Європи.

Нині господарство Скаржинських та парк є державним заповідним урочищем "Трикратський ліс".

Зберігся садибний будинок Скаржинських, у якому тепер розміщено Трикратську школу мистецтв.