Пам'ятки Вінницького району

"Бункером Ворошилова" у Вінниці називають об'єкт "Південний Буг" - командний пункт 3-го Летичівського укріпрайону, який створювався з 1931 до 1936 року для прикриття напрямку на Вінницю. Сам об'єкт "Південний Буг" споруджений у 1937 році під прикриттям будівництва військового санаторію, на території якого він зараз і знаходиться.

Комплекс підземних приміщень вирубано у гранітній скелі на березі Південного Бугу, складається з 28 приміщень різного призначення - від лазні до дизель-генераторної. Збереглася система вентиляції. Про те, чи бував сам нарком оборони Ворошилов, достовірних відомостей немає.

У 1941 році бункер був командним пунктом Південного фронту. Під час німецької окупації в ньому була ставка фельдмаршала Вільгельма Кейтеля, начальника штабу Верховного головнокомандування Вермахту.

Після Другої світової війни бункер використовувався військовими до 1980-х років, потім був покинутий. З 2003 року комплекс належить УПЦ московського патріархату, у ньому засновано Свято-Троїцький скельний храм. Відвідування можливе з дозволу священика.

Військово-історичний музей Повітряних сил Збройних сил України у Вінниці створено у 2001 році як музей ВПС України.

В 2005 році він поповнився експозицією, що присвячена військам ППО, які тоді структурно увійшли до складу ЗСУ.

Музей розташований на території колишнього Головного штабу командування ВПС України у Вінниці. В радянські часи це був штаб 24-ї Повітряної армії, а до того - штаб 43-ї Повітряної армії Далекої авіації, яка була сформована у 1949 році на базі 2-ї ВА ДА.

В музеї зібрано безліч зразків авіаційної, зенітно-ракетної, радіолокаційної техніки різних часів. Експозиція налічує 16 літаків різних класів, починаючи від навчального літака Як-11 та закінчуючи винищувачем четвертого покоління Су-27, а також 4 гелікоптери.

Особливий інтерес становлять пускові установки зенітно-ракетних комплексів С-300В1, С-300ПС, С-200В "Вега", С-125М1 "Нева", "С-75М2 "Волхов", Бук-1М".

Для відвідування музею іноземцями необхідно отримати дозвіл у Міністерстві оборони України.

Вінницький обласний краєзнавчий музей розташовується на території колишнього оборонного Єзуїтського монастиря XVII століття, що разом зі спорудами Домініканського монастиря складає історико-архітектурний комплекс "Вінницькі мури".

Музей заснований в 1918 році з ініціативи представників місцевої інтелігенції. У 1970 році було добудовано новий корпус, а експозицію суттєво оновлено.

Наразі колекція налічує 200 тисяч експонатів. Тут зберігаються унікальні предмети, що належать до скіфського та сарматського періодів, великі нумізматичні зібрання, етнографічна колекція: вироби гончарства, ткацтва, вишивки. народний живопис.

Представлений скелет мамонта, знайдений на території області.

Вінницький обласний художній музей розташований в одній із будівель архітектурного комплексу "Мури" – колишнього оборонного єзуїтського монастиря XVII-XVIII століття.

Музей заснований 1919 року з ініціативи вінницького художника, педагога і колекціонера В’ячеслава Коренєва. Основу галереї склала його приватна колекція живопису.

Зараз у музейній збірці музею – понад 7000 експонатів, 300 з яких демонструються у постійній експозиції в шести музейних залах. Серед них живописні твори західноєвропейського мистецтва XVII-XIX століть, українського та російського мистецтва XVIII-XX століть, а також скульптура, меблі, вироби із слонової кістки, срібла, бронзи.

Зокрема, представлено портрет графа Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького з синами, який був написаний у 1788-1791 роках королівським художником Йоганом Баптистом Лампі Старшим і потрапив до музею 1921 року з Немирівського маєтку княгині Щербатової. Полотно "Вакх", створене художником зі школи Караваджо, надійшло до музею з палацу Можайського у Вороновиці. Картина "Великий канал Венеції" належить пензлю Карла Леопольда Грeвенброка, учня Каналетто. Також експонуються роботи Іллі Рєпіна, Карла Брюллова, Миколи Ге, Костянтина Коровіна, Михайла Нестерова та інших.

Екскурсії проводяться українською, англійською, російською мовами.

Чотириповерхова будівля водяного млина в Круподеринцях збудована в 1896 році графом Миколою Ігнатьєвим на місці старого дерев'яного млина-круподерні (зернодробилки), який дав назву селу.

Млин і прибудована до нього олійниця наводилися в рух водами річки Рось. Яскравий зразок промислової архітектури ХІХ століття. Усередині й досі збереглося старовинне обладнання.

Водяний млин у Новофастові побудований у 1896 році поміщиками Боровськими. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

В наш час була спроба відновити роботу водяного млина – було забетоновано перекриття між поверхами, але потім усі роботи було зупинено.

Гніванський гранітний кар'єр розташований на березі Південного Бугу у південній частині Гнівані.

У ХІХ столітті належав подільському дворянину Йосипу Ярошинському. Промислова розробка родовища з виходом граніту на поверхню землі розпочалася в 1870 році під час прокладання через Гнівань залізниці Київ-Одеса, для будівництва якої потрібно багато місцевих будматеріалів. Гніванський граніт вирізнявся великою твердістю та красивим темно-сірим кольором - його широко використовували для мощення вулиць Києва, Варшави, Москви та інших.

Бурхливий розвиток підприємства припав на середину XX століття, коли було проведено реконструкцію виробництва та почала застосовуватися потужна сучасна техніка: екскаватори ЕКГ-5, кар'єрні самоскиди БелАЗ.

Переживши економічну кризу після розпаду СРСР, зараз підприємство відроджується. Кар'єр діє. Вражає вид згори.

Іллінецький краєзнавчий музей засновано 1967 року з ініціативи краєзнавців району, початково розміщувався в місцевій церкві.

Наново відкрився після реконструкції у 2017 році на території спортивно-оздоровчого комплексу міста Іллінці, поруч із стадіоном "Колос".

Експозиція у п'яти залах розповідає про природу, історію і культуру краю. Зокрема, представлена археологічна колекція артефактів трипільської культури, етнографічна добірка предметів побуту та домашнього вжитку XVII-XX століть, колекції музичних інструментів, посуду, кераміки, нумізматики.

В картинній галереї експонуються роботи місцевих художників Валентини Когут, Аліни Шмигори, Анатолія Херовимчука та інших.

Іллінецька астроблема - метеоритний кратер, що виник 400 мільйонів років тому на місці падіння космічного тіла з масою близько 40 мільйонів тонн і діаметром 250-300 метрів.

Вперше Іллінецький кратер виявив у 1851 році професор Київського університету Костянтин Феофілактов, але лише в 1973 році було встановлено його космічне походження (грецькою "астроблема" - "зоряна рана", тобто ударний кратер). До того вважали, що це жерло стародавнього вулкана.

Породи, що оголюються, мають деяку зовнішню подібність з вулканічними туфами, проте насправді відносяться до зювітів - тендітних пород ударно-метеоритного походження. Протягом століть вони використовувалися місцевими жителями для виготовлення жорнів (звідси походить назва сусіднього села Жорнище).

Центр кратера внутрішнім діаметром 4 кілометри та зовнішнім діаметром 10 кілометрів розташований між селами Лугова та Іваньки. Побачити Іллінецький кратер у розрізі можна одразу за східною околицею села Лугова, де розташовані кар'єри, в яких місцеві жителі й досі видобувають будівельний камінь.

Костел Св. Йосипа побудований у Гнівані в 1906 році коштом поміщиків Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та інших парафіян-католиків.

Храм виконаний у неоготичному стилі. Всередині його прикрашають вирізьблені з дерева біблійні сцени. Вітражні вікна та люстри у вигляді великих свічників створюють атмосферу затишку та спокою. Біля вівтаря з правого боку стоїть скульптура Святого Йосипа з Немовлям, з лівого боку – ікона Богородиці. У глибині споруди розташований вівтар із розп'яттям Ісуса.

На центральному дворі споруджено грот Діви Марії.

За радянських часів храм використовувався як виробниче приміщення. У 1992 році костел Святого Йосипа було повернуто католицькій парафії Гнівані, проведено реставрацію.

Костел Святого Станіслава заснований в Оратові у 1765 році коштом магната Станіслава Оранського. У 1845 році старий костел коштом парафіян був перебудований у неороманському стилі.

У 1856 році в цьому костелі вінчалися Аполло Коженьовський та Єва Бобровська, батьки письменника Джозефа Конрада (Юзефа Теодора Конрада Коженьовського).

В радянські часи будівля костелу використовувалася як кінотеатр, потім як будинок культури. У 1996 році костел Святого Станіслава було повернуто католицькій громаді Оратова.

Костел Марії Сніжної у Літині збудований у 1856 році на місці старого дерев'яного костелу Непорочного Зачаття Діви Марії, відомого з 1748 року.

За радянських часів храм був закритий, приміщення використовувалося як будинок культури.

Нині костел Непорочного Зачаття Діви Марії повернуто католицькій громаді Літіна, відновлено дві його втрачені вежі.

Погребищенський краєзнавчий музей носить ім'я видатної української фольклористки, краєзнавиці і педагогині Насті Присяжнюк, яка народилася і більшу частину життя прожила у місті Погребище на Вінничині. За життя вона зібрала понад 6000 народних пісень, 4600 казок, 6100 прислів'їв і приказок.

Початок закладу поклала у 2007 році кімната-музей Насті Присяжнюк при місцевій школі, де вона вчителювала до 1957 року. Зараз Погребищенський краєзнавчий музей є комунальною установою Погребищенської міської ради.

Має чотири експозиції: іменна зала Насті Присяжнюк (особисті речі, світлини, листи, монографії), історична і виставкова зала (тематичні стенди, твори мистецтва і народних ремесел), етнографічна зала (народний одяг, побутові предмети, знаряддя праці), зала погребищенців-героїв російсько-української війни.

Меморіальна Миколаївська церква-усипальниця є частиною Національного музею-садиби Миколи Пирогова. Розташована за 1,5 кілометрів від садиби Вишня, в колишньому селі Шеремітка.

Храм заснований в 1881 році як невелика каплиця над склепом Пирогова. Тіло видатного хірурга за наполяганням його дружини було забальзамовано петербурзьким доктором Давидом Виводцевим і поміщене в заскленому саркофазі. У 1885 році над склепом збудували Миколаївську церкву за проєктом академіка архітектури Віктора Сичугова.

Під час Другої світової війни саркофаг із тілом Пирогова був заритий у землю, згодом знадобилася реставрація та повторне бальзамування.

Музей ретротехніки "АвтоМотоВелоФотоРадіо" (Авто-Мото-Вело-Фото-Радіо) у Вінниці відкрився у 2013 році. Розташований в Центральний міський парк імені Миколи Леонтовича.

В основі експозиції авто-ретро музею – приватна колекція раритетних автомобілів та іншої техніки вінницького колекціонера Олексія Стрембіцького.

У музеї представлено понад 100 експонатів, зібраних за 35 років: автомобілі, мотоцикли, велосипеди, патефони, телевізори, фотоапарати, радіоприймачі тощо. В автомобільній колекції: армійський ГАЗ-67, рідкісний тривісний "Вілліс", ГАЗ-М-20 "Перемога", "Москвичі" та "Волги" різних років випуску та інші.

Всі експонати діючі, багато з них є символами минулої радянської епохи.

У вінницькому музеї ретроаавтомобілів вітається близьке спілкування відвідувачів із технікою та іншими експонанами – можна посидіти за кермом будь-якого авто, приміряти військову форму різних країн, сфотографуватись в історичному образі.