Пам'ятки Львівської області

Грот Прийма розташований посеред лісу за 2 кілометри на південний схід від Миколаєва, неподалік маленького хутора Прийма.

У печері виявлено поселення неандертальців віком 46 тисяч років. Також зафіксовано матеріали доби раннього заліза, XVIII-XIX століть (Верхній навіс), XVIII-XIX століть (Нижня печера) та мустьєрською епохи (Верхній поверх-грот).

Державний природознавчий музей Національної академії наук України у Львові вважається одним із найстаріших природничих музеїв Європи.

Заснований у 1870 році природознавцем-колекціонером, графом українського походження Володимиром Дідушицьким у реконструйованій будівлі в стилі раннього неокласицизму початку XIX століття. У 1880 році Дідушицький подарував музей громаді Львова, і з 1940 року він перебуває у підпорядкуванні НАН України.

З 2013 року в Державному природознавчому музеї триває створення нової основної експозиції "Симфонія життя", палеонтологічна частина якої відкрилася у 2019 році під назвою "Льодовиковий період". Серед найцікавіших експонатів: скелети мамонта і волохатого носорога з озокеритового родовища у Старуні, кістки інших викопаних тварин фігура кроманьйонця пізньої кам’яної доби, реконструкція житла первісної людини. Експозицію доповнюють інтерактивні мультимедійні кіоски.

Своєрідним музейним експонатом є також найстаріший в Україні діючий механічний ліфт, облаштований ще 1870 році графом Дідушицьким, який у старшому віці був частково паралізованим і пересувався на колісному візку. Для найменших відвідувачів працює інтерактивна дитяча зона.

Помпезна будівля Дирекції скарбового повітового уряду (так звана "дирекція скарбу") збудована в Самборі за австрійської влади в неоготичному стилі.

За радянських часів тут розташовувався військовий шпиталь. Нині це будівля Самбірського міськрайонного суду.

Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка (Дім Франка) відкрився у 1940 році з ініціативи молодшого сина письменника – Петра.

Музей розташовується у невеликій двоповерховій віллі у швейцарському стилі, де Іван Франко з родиною провів останні 14 років свого життя.

В основу експозиції була покладена колекція автографів, листів, документів, фотографій, книжкок та особистих речей із кабінету письменника, зібрана Науковим товариством імені Тараса Шевченка.

В будинку Франка детально відтворено атмосферу життя письменника та його родини: робочий кабінет, бібліотека, їдальня, спальня Івана Франка, жіноча кімната, кімната Ольги Франко, кімната Тараса і Петра Франків. 2018 року створено експозицію "Кухня Франкового дому".

Літературна експозиція розташована в сусідньому двоповерховому будинку польського підприємця Антонія Ув’єри, спорудженому в 1923-1925 роках у стилі неокласицизму за проєктом львівського архітектора Івана Багенського.

Під замовлення колектив музею проводить театралізовані, тематичні, авторські, інтерактивні екскурсії, екскурсії-прогулянки вулицями Львова, тематичні квести, майстеркласи. Також в музеї періодично проходять літературні вечори, театральні вистави, концерти класичної і сучасної музики, різнопланові виставки й перформанси.

Добромильська ратуша збудована у XVIII сторіччі в стилі ренесансу. На годинниковій вежі в 1883 році встановлений годинник, який діє досі.

На фасаді ратуші розміщено родовий герб Гербуртів – пронизане трьома мечами зелене яблуко.

Добромильський замок роду Гербуртів розташований серед букового лісу на Сліпій горі (566 метрів) за 3 кілометри на південь від Добромиля.

Львівський кастелян Станіслав Гербурт почав зводити його з каменю та цегли у 1566 році на місці дерев'яного укріплення, заснованого в 1450 році Миколою Гербуртом, але незабаром спаленого татарами. У 1614 році Ян Щасний Гербурт ґрунтовно перебудував твердиню. Овальна форма Добромильського замку у плані відповідала контуру гори.

Збереглися руїни північно-західної частини, що складаються із залишків масивної багатогранної вежі (внутрішній діаметр близько 17 метрів) і фрагментів стін, що розходяться від неї, завдовжки 25-26 метрів. Вежа двоярусна з в'їзними воротами. У першому ярусі вежі у двох рівнях розміщені бійниці з лучковими перемичками. Другий ярус відокремлюється невеликим уступом. Його стіни прорізані прямокутними вікнами. Башту завершує високий аттик із декоративною глухою аркадою, аналогічною аттику замку в Старому Селі. Таким же аттиком завершено оборонні стіни, верх яких знаходиться на рівні другого ярусу вежі. Ренесансний аттик дещо пом'якшує суворий вигляд потужних стін (товщина сягає 2 метрів). Бійниці нижнього ярусу вежі з великими камерами (внутрішніми) та бічними отворами в щоках призначалися для ведення перехресного вогню.

З XVIII сторіччя замок покинутий. На відміну з інших замків палацового типу мав виключно оборонне значення, яке житлові приміщення використовувалися лише тимчасового проживання.

Долина диких тюльпанів розташована на південно-західній околиці села Надітичі у заплаві Дністра та Рибниці.

В цьому унікальному місці ростуть дикі тюльпани занесеного до Червоної книги виду Рябчик великий (шаховий). У зв'язку з варварським винищенням їхня популяція швидко зменшується.

Цвітіння Долини диких тюльпанів відбувається протягом короткого часу (близько тижня) наприкінці квітня – на початку травня.

Домініканський собор - одна з найзначніших пам'яток бароко у Львові.

Келії монастиря домініканців відносяться до XVI сторіччя. В 1559 році княжна Гальшка Острозька, спадкоємиця могутнього волинського роду Острозьких, ховалася тут від магната Лукаша Гурки, який насильно змусив її до шлюбу. В 1701 році цар Петро I підписав тут договір про військовий союз Росії та Польщі проти Швеції.

До XVIII стопіччя будівля Домініканського костелу була готичною. В 1792-1798 роках архітектором Яном де Вітте коштом Юзефа Потоцького проведено реконструкцію, фасади прикрашені майстром Себастьяном Фесінгером. В інтер'єрі - низка цінних витворів мистецтва: алебастрові надгробні пам'ятники XVI століття, мармуровий пам'ятник Артурові Гротгеру.

За радянських часів тут був музей атеїзму. Нині це греко-католицька церква Святої Євхаристії. У підземеллях експонується частина колекції пам'яток сакрального мистецтва Львівського музею історії релігії. Проводяться концерти органної музики.

Дрогобицька вежа - найдавніша будівля ранньосередньовічного періоду, що збереглася в Дрогобичі.

Потужні кам'яні та дерев'яні оборонні споруди були збудовані в XIII сторіччі, за часів Галицько-Волинського князівства.

В XVI сторіччі на території замку було зведено монументальний костел Святого Варфоломія, а вежа стала використовуватися як його дзвіниця. В ХІХ столітті решту міських укріплень розібрали, оборонні рови засипали, а над вежею-дзвіницею був надбудований третій ярус з арочними вікнами.

Перед вежею встановлено пам'ятник середньовічному вченому Юрію Дрогобичу, який був ректором болонського університету та вчителем Миколая Коперника.

Висока годинникова вежа нинішньої дрогобицької ратуші піднялася над містом у 1927 році, коли Дрогобич повернувся до складу Польської держави, але традиції самоврядування в місті набагато старші.

Дрогобич отримав Магдебурзьке право в 1460 році, і тоді була побудована перша дерев'яна ратуша. До 1829 року ця будівля сильно застаріла і стала непридатною, тому була побудована нова ратуша в австрійському стилі - цього разу з каменю. Необхідність у новому приміщенні виникла після Першої світової війни. Архітекторами проєкту стали Ян Семкевич та Мар’ян Нікодимович.

Триповерховий будинок квадратом оточує невеликий внутрішній дворик. Головне приміщення – мармуровий зал засідань. У будівлі розміщується Музей терезів, що налічує понад 500 експонатів.

Також тут розташований Туристично-інформаційний центр Дрогобича, який, зокрема, організує екскурсії на вежу ратуші, що дозволяють оглянути механізм годинника та побачити кращу панораму міста.

Дрогобицька солеварня - підприємство-музей, що безперервно діє з ХІІІ сторіччя й до сьогодні. Вважається одним із найстаріших постійно діючих промислових підприємств в світі та найстарішим в Україні.

Солеварня в Дрогобичі вперше згадується в 1250 році. З того часу вона безперервно працює на тому ж місці – біля озер соляної ропи, з якої сіль видобувають випарюванням. Саме навколо цього підприємства розвинулося місто Дрогобич, ставши значним промисловим та торговим центром Галичини.

Найбільшого розквіту солеварня досягла за австрійських часів. Технічна база за радянських часів була оновлена, виробництво солі досягало 10-11 тисяч тонн на рік, проте зараз технологія повернулася на кустарний рівень. На сьогодні це єдине підприємство в Європі, де сіль виготовляють тим же методом, що й тисячоліття тому – виварюванням з природної ропи. Дрогобицький солевиварювальний завод щодня виробляє приблизно 700 кілограмів солі.

До останнього часу завод орендувало ЗАТ "Дрогобич-Галка", проте в 2013 році підприємство було повернуто до держвласності. Планується будівництво нового цеху та створення музею на базі старовинних виробничих приміщень.

Проводяться екскурсії.

Дрогобицька цісарсько-королівська гімназія імені Франца Йосифа I відкрита в Дрогобичі в середині ХІХ століття.

У 1867-1875 роках тут навчався майбутній письменник Іван Франко (встановлена пам'ятна табличка).

У 1896 році гімназію перевели до нового триповерхового приміщення, а в цій будівлі розмістилася жіноча гімназія імені Королеви Ядвіги.

Зараз колишню будівлю гімназії займає Філологічний факультет Дрогобицького педагогічного університету. До будівлі примикає університетський парк, у якому ще в 1894 році було встановлено пам'ятник Адамові Міцкевичу (скульптура відновлена після Другої світової війни).

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка створений у 1940 році.

Його головний корпус збудовано у 1896 році як гімназію, яка до того розміщувалася у меншій будівлі, що на протилежному кінці Університетського парку (зараз там розташований Філологічний факультет університету).

У 1939 році тут викладав всесвітньо відомий письменник та художник Бруно Шульц, який загинув під час Другої світової війни у дрогобицькому гетто. В учительському кабінеті Шульца відкрито музей письменника, де представлені перші видання його творів.

Два дуби в центрі села Добряни посаджені місцевими мешканцями в 1914 році з нагоди 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

Ухваливши на загальних зборах рішення відзначити цю дату, добрянці доручили посадити три дуби найшанованішим громадянам села: Іванові Солонинці, Йосипові Білецькому та Йосипові Федуну. Восени 1914 року, коли село потрапило у фронтову смугу, до одного з дубів потрапила куля та знищила його. Тому залишилося лише два дерева.

В 1976 році було вирішено встановити пам'ятну плиту з барельєфним зображенням Тараса Шевченка та обгородити дуби.

Шкільний етнографічний музей села Стільсько розташований у приміщенні місцевого навчально-виховного комплексу. Його експозиція налічує 460 оригінальних експонатів.

Зокрема, представлені карти та малюнки Стільського городища, світлини з археологічних розкопок. Відтворено інтер'єр селянської світлиці кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Етнографічна колекція включає вишивку, гончарні вироби, знаряддя праці, музичні інструменти тощо.