Пам'ятки Обухівського району

"Казковим яром" або "Українською Ісландією" називають популярну природну фотолокацію між Васильковом і селом Велика Бугаївка.

Це цілком типова для Васильківщини, але неймовірно мальовнича яружно-балкова система зі стрімкими схилами, висота яких подекуди сягає 30 метрів.

Вона часто слугує натурним майданчиком для кінозйомок і професійних фотосесій. Зокрема, васильківські ландшафти можна впізнати у кінофільмах "Толока" і "Захар Беркут", телесеріалі "І будуть люди". Безпосередньо у "Казковому яру" проходили зйомки кліпу Джамали та Pianoбоя на пісню "Ендорфіни".

Урочище не має природоохоронного статусу, але на схилах ярів подекуди збереглася типова типчаково-ковилова степова рослинність, водяться дикі тварини. На території "Казкового яру" розташовуються мисливські угіддя Мисливсько-рибальського клубу "Васильківщина".

Локація знаходиться праворуч від дороги з Василькова у Велику Бугаївку, до неї веде грунтовий під'їзд.

З протилежного боку від села Велика Бугаївка розташована інша яружно-балкова система – ландшафтний заказник місцевого значення "Васильківські Карпати", з яким часто плутають "Казковий яр".

Приватний краєзнавчий музей "Садиба Зінченків" відкрила у 2021 році родина Віктора та Любові Зінченків у своєму рідному селі Дерев'яна поруч з Обуховом. Початково називався "Музей Кутка" (Кутком називають ту частину села, де розташований музей).

Етнографічна експозиція розташовується у відреставрованому сільському будинку батьків Віктора Зінченка 1934 року побудови. В інтер'єрі збережена обстановка традиційної української хати першої половини XX століття.

Чільне місце у хаті посідає традиційна піч, розписана місцевим народним художником. На мисниках виставлено керамічний і дерев'яний посуд. На стінах розвішані старовинні картини, ікони, світлини.  Представлена велика колекція вишитих рушників і вишиванок (частина вишита самою господинею). В сенях експонуються речі побутового вжитку: гасові лампи, праски, ночви, коси тощо.

Взимку на базі "Садиби Зінченків" працює Резиденція Святого Миколая.

Історико-краєзнавчий музей "Батьківська хата" створено у 2016 році при Маслівському аграрному фаховому коледжі імені Прокопа Гаркавого.

Основна експозиція розповідає про етапи створення та розвитку навчального закладу з 1920 року. Тут представлені історичні документи, старі світлини, нагороди, елементи одягу, фрагменти зброї часів Другої світової війни.

Інші розділи присвячені природі Київщини, давній аграрній культурі українців, історії села Маслівка від доби Козаччини, технологіям хліборобства різних епох, життю та побуту кінця XIX – початку XX століття, особливостям традиційної української кухні. Експонуються старовинні вишиванки, вишиті рушники, хустки, художньо-декоративні вироби, побутові речі, знаряддя праці.

Музей історії Маслівського аграрного закладу "Батьківська хата" проводить екскурсії та мистецькі заходи.

Найвідомідомішим та найвідвідуванішим туристичним об'єктом Витачева є гора Могила, більше відома останнім часом як Княжий шпиль або Городище. Розташована в південно-східній частині села. Це одна з найвищих дніпровських круч (190 метрів над рівнем моря), що стала візитівкою села Витачів завдяки приголомшливим панорамам, сучасним легендам і розвиненій туристичній інфраструктурі.

Дані археологічних досліджень свідчать, що на цьому місці розташовується курганний могильник XII століття. Деякі місцеві краєзнавці вважають, що саме на цьому місці відбувся літописний Витичівський снем (з'їзд давньоруських князів), на якому було укладено мир між Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом, Давидом і Олегом Святославичами.

Гора Могила не має охоронного статусу, хоча в деяких джерелах це місце помилково називають Національним науково-культурним заповідником "Городище Новгород Святополчий" або "Городище Витич".

У 1991 році на цьому місці український письменник та філософ Олесь Бердник встановив наріжний камінь майбутнього храму України-Матері під час Другого конгресу Української духовної республіки. До третього конгресу, що пройшов у Витачеві наступного року, було зведено дерев'яний вітряк і каплицю, виконану за ескізом Тараса Шевченка. Каплиця Бердника фігурує у фільмі "Богдан Зиновій Хмельницький" (2004 рік). На нижній терасі гори збереглися залишки декорацій хати Орисі з фільму "Поводир" (2014 рік).

Біля вітряка працює крафтова пекарня на дровах "Витач", що пропонує хліб на заквасці. Облаштовано автомобільний паркінг, місця для відпочинку зі столиками та мангалами, громадську вбиральню. Також привертає увагу стилізована приватна садиба.

Богуславське гранітне оголення - геологічна пам'ятка природи. Скелі заввишки 10-12 метрів розташовані вздовж русла річки Рось у центральній частині Богуслава.

У долині річки її схилами ефектно розкидані гранітні брили, що вросли в землю. Вік богуславських гранітів становить 2 мільярдів років. У місці, де Рось двома рукавами омиває гранітний острів, утворюються мальовничі пороги.

Одне з таких місць із глибокою ванною, над якою нависає висока скеля, місцеві жителі називають "Ямою".

Дівич-гора (Девіч-гора, Дівоча гора) – високий пагорб над Дніпром у центрі села Трипілля. Назва, мабуть, пов'язана з давнім слов'янським культом жіночого божества - богині-праматері, богині Діви.

На вершині Дівич-гори виявлено городище та могильник зарубинецької культури (II сторіччя до нашої ери), а також давньослов'янське капище (VI сторіччя). Є припущення, що тут було святилище язичницької богині-діви. Жертовник складався з дев'яти напівсферичних заглиблень, у яких варилася ритуальна їжа.

З вершини Дівич-гори відкривається чудова панорама Трипілля, Дніпра та навколишніх пагорбів.

Сімейна козина ферма з сироварнею "Доообра ферма" заснована у 2011 році родиною колишнього художника-рекламіста Тараса Ложенка. Розташована в селі Івки на околиці Богуслава. Тут проводять екскурсії та дегустації.

На фермі утримують близько 400 кіз, з них 230 дійних. Сир варять три рази на тиждень. За один день виробляють близько 100 кілограмів сирів.  Ферма обладнана сучасною технологічною лінією.

Сьогодні "Доообра ферма" виробляє 12 різних видів сирів. Зокрема, 4 види козиних: м'який крем-сир, напівтвердий "Янгол", витриманий "Бікоз" та "Шедевр" з білою пліснявою. З коров'ячого молока виробляються сири "Ранковий", "Легенда", "Сім смаків", "Старець", "Косичка", "Сулугуні" та інші. Також ферма пропонує бринзу, солодкі і солоні сирки, масло, вершки, кефір, м'ясні продукти та мед.

На фермі працює Музей сиру, де експонуються речі, пов'язані з виробництвом сирів, зібрані власниками ферми під час подорожей Європою. Зокрема, представлені зразки рідкісних європейських сирів, рекламні листівки українських сирів 1961 року французькою мовою, записи унікальних рецептів сиру, гравюра найстарішого сирного базару в Голландії, колекція сирних ножів.

Екскурсійна програма включає огляд козиної ферми та чайної плантації, детальну розповідь про сироварню, відвідування Музей сиру та сирну дегустацію.

Як філія сімейної сироварні "Доообра ферма", також працює Музей сиру в Києві.

Під час створення Канівського водосховища в 1972 році було затоплено кілька сіл на околицях Ржищева. На місці колишнього села Гусинці збереглася напівзатоплена Спасо-Преображенська церква із дзвіницею.

Побудована місцевим поміщиком Гусинським у 1812 році (за іншими даними в 1822 році). Храм у стилі українського бароко стояв на пагорбі, що перетворився на острів. Дістатися до нього влітку можна було тільки по воді, а взимку була можливість підійти льодом з протилежного від Ржищева берега Дніпра (складний під'їзд через ліс).

Довгий час церква залишалася напівзруйнованою. В 2009 році розпочалися берегозміцнювальні роботи, підйом рівня острова та реконструкція храму. Довгий міст пов'язує острів із берегом, де нещодавно засновано Миколаївський монастир-скит. Влітку можна організувати поїздку на острів на човні від ржищівського причалу.

Велике Ходосівське городище (городище Круглик) розташоване на південній околиці Києва між селами Хотів, Лісники, Ходосівка та Іванковичі.

Всередині городища знаходяться села Круглик і Кременище. Це одне з трьох городищ-гігантів лісостепу України, пам'ятка археології національного значення, що є частиною Ходосівського археологічного комплексу і входить до системи Змієвих валів.

Городище належить до ранньої залізної доби (VI–V століття до нашої ери). Це було поселення скіфів-орачів, оточене захисним валом загальною довжиною 10-12 кілометрів. Зараз цей вал має висоту до 8 метрів, у деяких місцях вздовж нього досі проглядається оборонний рів. В часи Київської Русі вал городища був вбудований у систему Змієвих валів як останній рубеж оборони перед Києвом.

Змієвими валами називають залишки давньоруської системи земляних фортифікаційних споруд, розташовані на південних околицях Києва та в інших місцях на території Середньої Наддніпрянщини. Їх загальна протяжність, за різними оцінками, сягає від 900 до 1500 кілометрів. Імовірно, вали служили для захисту південних рубежів Київської держави від кочівників. Історія їх спорудження та функції недостатньо досліджені.

Легенда оповідає про билинного героя Микиту Кожум'яку, який запряг у плуг Змія Горинича й проорав гігантські борозни, звідки пішла назва валів.

За оцінками археологів, більша частина Змієвих валів була зведена у X-XI століттях. Земляні вали з дерев'яними конструкціями всередині мали до 15 метрів заввишки, були укріплені дерев'яним частоколом вздовж гребеня. Створювалися фронтом у бік степу – на південь та південний схід. В будівельних роботах мали брати участь не менше 4000 будівельників, роботи могли тривати близько 4-5 років.

Фрагменти Змієвих валів збереглися вздовж приток Дніпра: Віта, Красна, Стугна, Трубіж, Сула, Рось та інших. Одним із найкращих місць для огляду є розріз валу по дорозі від Круглика до Іванковичів. Поруч облаштовано паркінг. Дерев'яний знак помилково вказує, що це козацькі вали XVI століття.

Ландшафтний заказник місцевого значення "Васильківські Карпати" розташований на схід від Василькова, між селами Велика Бугаївка і Рославичі. Свою назву отримав завдяки стрімкому горбистому рельєфу, що нагадує карпатські краєвиди.

Заказник площею 226,8 гектарів створений 1999 року на основі великої балки з прилеглими ярами, днищем яких протікає річка Крушинка та кілька безіменних струмків, що впадають у річку Бугаївку. Розчленований яружно-балковий ландшафт має штучні посадки сосни у верхів'ях і природний широколистяний ліс у нижній частині, зокрема заплавний осиковий ліс. На схилах балки збереглись окремі сосни.

Головною цінністю "Васильківських Карпат" є природне лучно-степове різнотрав'я, що збереглося на схилах ярів, які ніколи не використовувалися людиною в сільськогосподарських цілях. Влітку схили буяють цвітом, наповнюючі повітря медовими ароматами дикого цикорію, лугової шавлії, альпійської конюшини та інших лугових трав. З рідкісних рослин трапляється льон твердоволокнистий і гронянка півмісяцева (ключ-трава), що занесена до Червоної книги України.

Згідно з даними Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, у "Васильківських Карпатах" мешкають олені, лані, козулі, кабани, зайці, куріпки та занесений до Червоної книги України лось звичайний. Гніздиться понад 30 видів птахів.

Заїхати на територію заказника можна з траси Т-1006 грунтовою дорогою, що починається навпроти повороту на гірськолижний комплекс Gvozdoff. Є облаштоване місце для пікніків.

З протилежного боку від села Велика Бугаївка розташована інша яружно-балкова система "Казковий яр", яку часто плутають з "Васильківськими Карпатами".

Меморіал на честь героїв військової наступальної операції "Букринський плацдарм" (1943 рік), споруджений на місці давньоруського городища Чучин, яке вперше згадується у літописах у ХІ сторіччі.

У княжі часи тут була фортеця, що контролювала околиці, та порт на Дніпрі. Збереглися залишки валів заввишки до 4 метрів, проведено часткову реконструкцію. Встановлено пам'ятник Бояну - автору "Слова про похід Ігорів".

В 1943 році в ході операції зі звільнення Києва радянські війська, ціною страшних втрат форсували Дніпро в цьому районі і захопили плацдарм довжиною 11 кілометрів, двічі намагалися розпочати наступ на Київ, але обидва рази невдало. Не було враховано умови місцевості, що ускладнювали наступальні дії військ, особливо танкової армії. Втрати живою силою були колосальними.

За найскромнішими оцінками, загинуло 250 тисяч солдатів Радянської армії. Цей епізод вважається одним із найкривавіших за всю Другу світову війну.

Меморіал пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років встановлений на околиці Обухова в 2008 році.

Під час голодомору, влаштованому радянською владою в Україні, в Обухові голодною смертю помер кожен четвертий мешканець міста. Загалом за підрахунками краєзнавців, Голодомор забрав життя до 3 тисяч обухівців.

Автор пам'ятника жертвам Голодомору – український художник-монументаліст Анатолій Гайдамака.

Меморіальний музей-садиба Марка Вовчка – філія Музею історії Богулавщини.

Видатна українська письменниця Марія Вілінська, яка увійшла до літератури під псевдонімом Марко Вовчок, прожила на Богуславщині майже 8 років (спочатку в Богуславі, а потім у будинку графів Браницьких у сусідній Хохитві). Вона приїхала сюди з чоловіком, якого призначили лісничим. За богуславськими мотивами написане оповідання "Хитрий Хаїмка".

В половині будинку, де вона жила, відкрито єдиний в Україні музей Марка Вовчка. В експозиції - оригінальні речі письменниці, вишивка, листи.

Музей декоративно-ужиткового мистецтва в Богуславі є відділом Музею історії Богуславщини.

Розташовується у найдавнішій цивільній будівлі міста, яку місцеві мешканці називають "Кам'яниця". Ця архаїчна масивна двоповерхова будівля із зовнішніми дерев'яними сходами зведена у XVIII сторічі для єврейської релігійної школи. Товщина її стін сягає 1,2 метри, будівля є глибокі підвали.

Під час Другої світової війни тут розміщувалося гестапо, потім музей комсомольської слави.

Зараз у відреставрованій "Кам'яниці" розміщується виставка сучасного місцевого декоративно-ужиткового мистецтва - роботи дибинецьких гончарів і майстрів художнього ткацтва. Зокрема, експонується найдовший в Україні тканий рушник довжиною майже 105 метрів, створений у 2017 році на честь 985-річчя заснування Богуслава.

Щоб оглянути експозицію, необхідно звернутися до Музею історії Богуславщини, що розташований неподалік.

Музей історії Богуславщини вважається одним із найкреативніших історичних музеїв малих міст України.

Розташовується у двоповерховому будинку колишньої міністерської школи 1907 року.

В експозиції представлене цікаве зібрання археологічних знахідок епохи палеоліту, предметів побуту скіфів і давніх слов'ян, давньоруських прикрас, козацьких реліквій, фотографій і документів періоду Української революції, пов'язаних із Медвинським повстанням.

Оригінальним є оформлений експозиційних залів у дусі свого часу. Спочатку відвідувачі потрапляють у печеру кам'яної доби, потім переходять від скіфського поховання до дерев'яного зрубу Богуславського замку, далі опиняються в інтер'єрах сільської хати й міщанського будинку, звідки залізними сходами потрапляють в епоху індустріалізації.

Філіями Музею історії Богуславщини є Музей декоративно-ужиткового мистецтва, Меморіальний музей-садиба Івана Сошенка, Меморіальний музей-садиба Марка Вовчка.