Пам'ятки Обухівського району

Зразковий військово-історичний музей села Трипілля відкрився 2001 року в приміщенні Трипільського ліцею як музей бойової слави.

Основна експозиція розповідає про події, що відбувалися в селі та його околицях у період Другої світової війни, та про жителів  села, які захищали рідний край від загарбників. Зокрема, представлені матеріали про урочище "Розкопана", яке в народі називають "Обухівський Бабин Яр", де нацисти в ніч на 1 липня 1943 року розстріляли більше 700 мирних жителів.

В залі облаштовано імпровізований солдатський окоп, в якому зберігаються рештки зброї, що були знайдені на місцях боїв в околицях села.

Окремі стенди розповідають про трипільчан, що брали участь у війні в Афганістані та у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Постійно поповнюється новими експонатами розділ "Російсько-українська війна". Тут можна дізнатися про мешканців села, що з 2014 року захищають Україну на фронті, а також про роботу волонтерського штабу Трипільського ліцею та інших місцевих волонтерських організацій.

Військово-історичний музей села Трипілля є відділенням Київського обласного археологічного музею.

Картинна галерея в селі Германівка розташована в колишній будівлі магазину, збудованого у 1904 році підприємцем Патлахом, поряд із Музеєм Козаччини.

Офіційне відкриття картинної галереї відбулося в 2005 році.

У музеї представлені полотна художників, життя яких було пов'язане з Германівкою, а також художні роботи мешканців села.

Музей Козаччини та Картинна галерея в Германівці є відділеннями Київського обласного археологічного музею.

Гора Красуха височить на 189 метрів над рівнем моря у північно-східній частині села Витачів. Археологічні дослідження вказують на те, що верхівка гори є штучним курганом ІІ-IV століть, імовірно часів Антського царства.

Існує поширена версія, що курган був насипаний у 375 році на місці загибелі відомого готського короля Германаріха за наказом його наступника Витимира, що і дало початок селу Витачів.

Археологічні дослідження виявили на горі предмети Черняхівської культури ІІ-ІІІ століть, артефакти часів панування гунів (V століття) та залишки язичницького капища VI-VIII століть. Ймовірно, гора в усі часи використовувалася як місце поховань.

Зараз на горі Красуха також функціонує сільське кладовище, тож його вважають найстарішим чинним некрополем Київщини.  Прихильники езотеричних вчень вважають гору "місцем сили".

На захід від гори розташована історична місцевість Окіп, де знаходиться городище давноруського міста Витичів X-XIII століть. Серед приватних садиб там досі простежуються залишки валів та ровів.

Гора Остриця над річкою Стугна навпроти Копачова в давньоруські часи була одним із опорних пунктів першої (північної) лінії оборони Києва, зведеної проти кочівників великим князем Володимиром Великим.

Ще дві групи стугненських земляних укріплень простягалася трьома лініями та кількома відрогами на південь від Стугни. У фортифікаційних спорудах особливе місце займали протиконні оборонні насипи, відомі як "Змієві вали", будівництво яких почалося ще в скіфські часи.

За однією з версій, на Остриці стояла літописна фортеця Тумащ, згадувана з 1150 року (за іншою версією, з Тумащю слід асоціювати городище в Старих Безрадичах).

У 1240 році на полях біля підніжжя гори Остриця невеликий загін київських дружинників вступив у нерівний бій із багатотисячною монголо-татарською армією хана Батия. Це була остання відкрита битва русичів із монголами. Після неї орда захопила та зруйнувала Київ.

У 2008 році на горі Остриця встановлено пам'ятний знак – металевий хрест.

Фрагменти земляних валів давньоруського Василева збереглися на пагорбі на захід від собору Антонія та Феодосія.

Нинішнє місто Васильків було засноване в 988 році князем Володимиром Великим, який отримав при хрещенні ім'я Василь. Стара назва міста Василів (Васильєв) походить від християнського імені князя. Це була добре укріплена фортеця із земляними валами та ровами, яка часто використовувалася як опорний пункт у часи усобиць. Місто було знищено монголами у 1240 році. На території дитинця знайдено залишки древнього дерев'яного храму та княжого палацу.

Пізніше городище Василів було включено до системи козацьких укріплень XVI-XVII століть. Залишки валів простежуються по всьому центру міста. Найкраще зберігся вал за собором, на гребінь якого можна піднятися сходами із подвір'я храму.

Літописне місто Святополч (Новгород Святополчий) засноване 1095 року київським князем Святополком Ізяславичем на Витачівському пагорбі. Сюди князь переселив жителів зруйнованого половцями міста Юр'їв.

Хроніки свідчать, що після розгрому війська руських князів у битві на Калці 1223 року монголи рушили на Русь, але дійшли тільки до Святополча, звідки повернули назад. Після того Святополч більше не згадується в літописах.

За даними археологічних досліджень, залишки літописного Святополча розташовані в урочищі Городище між селами Витачів і Стайки. Дитинець займав мис трикутної форми площею близько 0,5 гектарів. Збереглися фрагменти земляних оборонних валів із трьома вежами, досліджені залишки жител. З напольного боку та на схилах простежено залишки посаду з гончарною майстерню.

Пам'ятка археології "Городище літописного міста Святополча IX-XIII століття" у 2009 році була внесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за номером 100014-Н. Встановлено пам'ятний знак.

Богуславське гранітне оголення - геологічна пам'ятка природи. Скелі заввишки 10-12 метрів розташовані вздовж русла річки Рось у центральній частині Богуслава.

У долині річки її схилами ефектно розкидані гранітні брили, що вросли в землю. Вік богуславських гранітів становить 2 мільярдів років. У місці, де Рось двома рукавами омиває гранітний острів, утворюються мальовничі пороги.

Одне з таких місць із глибокою ванною, над якою нависає висока скеля, місцеві жителі називають "Ямою".

Будівля двокласного училища в Германівці збудована у 1883 році за проєктом видатного київського архітектора Володимира Ніколаєва, автора будівлі Національної філармонії.

Нині це Германівська гімназія.

На території встановлено перший в Україні пам'ятник гетьману Іванові Виговському, якого скинули з гетьманства під час Чорної ради, що відбулася у Германівці в 1659 році.

Джерело Святого Феодосія знаходиться біля підніжжя замкової гори Василькова, під собором Антонія та Феодосія.

Вважається, що перший колодязь на цьому місці викопав у ХІ сторіччі Феодосій Печерський, який був родом звідси.

Каплиця над джерелом споруджена в 1832 році. В радянський час вона була зруйнована, але відновлена в 2001 році.

Дівич-гора (Девіч-гора, Дівоча гора) – високий пагорб над Дніпром у центрі села Трипілля. Назва, мабуть, пов'язана з давнім слов'янським культом жіночого божества - богині-праматері, богині Діви.

На вершині Дівич-гори виявлено городище та могильник зарубинецької культури (II сторіччя до нашої ери), а також давньослов'янське капище (VI сторіччя). Є припущення, що тут було святилище язичницької богині-діви. Жертовник складався з дев'яти напівсферичних заглиблень, у яких варилася ритуальна їжа.

З вершини Дівич-гори відкривається чудова панорама Трипілля, Дніпра та навколишніх пагорбів.

Сімейна козина ферма з сироварнею "Доообра ферма" заснована у 2011 році родиною колишнього художника-рекламіста Тараса Ложенка. Розташована в селі Івки на околиці Богуслава. Тут проводять екскурсії та дегустації.

На фермі утримують близько 400 кіз, з них 230 дійних. Сир варять три рази на тиждень. За один день виробляють близько 100 кілограмів сирів.  Ферма обладнана сучасною технологічною лінією.

Сьогодні "Доообра ферма" виробляє 12 різних видів сирів. Зокрема, 4 види козиних: м'який крем-сир, напівтвердий "Янгол", витриманий "Бікоз" та "Шедевр" з білою пліснявою. З коров'ячого молока виробляються сири "Ранковий", "Легенда", "Сім смаків", "Старець", "Косичка", "Сулугуні" та інші. Також ферма пропонує бринзу, солодкі і солоні сирки, масло, вершки, кефір, м'ясні продукти та мед.

На фермі працює Музей сиру, де експонуються речі, пов'язані з виробництвом сирів, зібрані власниками ферми під час подорожей Європою. Зокрема, представлені зразки рідкісних європейських сирів, рекламні листівки українських сирів 1961 року французькою мовою, записи унікальних рецептів сиру, гравюра найстарішого сирного базару в Голландії, колекція сирних ножів.

Екскурсійна програма включає огляд козиної ферми та чайної плантації, детальну розповідь про сироварню, відвідування Музей сиру та сирну дегустацію.

Як філія сімейної сироварні "Доообра ферма", також працює Музей сиру в Києві.

Жуківцівський історико-краєзнавчий музей носить ім'я свого засновника – педагога і краєзнавця Петра Топчія. Саме за його ініціативою у 1984 році у Жуківцях була зведена оригінальна двоповерхова будівля музею.

Сьогодні експозиція в чотирьох залах налічує понад 8000 експонатів, що охоплюють всю історичну спадщину села. Зокрема, представлені матеріали трипільської та черняхівської культур, а також велика етнографічна колекція.

Біля будівлі музею у 1990 році встановлено Шевченківський верстовий стовп на згадку про перебування Тараса Шевченка у Жуківцях проїздом з Богуслава до Трипілля у 1845 році. На подвір'ї встановлено трактор Т-74 на честь вшанування праці хліборобів.

Жуківцівський історико-краєзнавчий музей імені Петра Топчія є філією Обухівського краєзнавчого музею.

Замкова гора у Лісниках - один із пагорбів над селом, на якому в XVI сторіччі знаходився середньовічний замок.

Споруджений князем Юхимом Корецьким, який у 1596 році придбав Лісники в Адама Богохвала. З діяльністю князя та його дружини Ганни пов'язаний розквіт села. Подальша доля замку невідома, але ще в ХІХ столітті на горі було видно руїни.

До останнього часу на Замковій горі була пустка. Наразі плато активно забудовується приватними котеджами. На в'їзді встановлено пам'ятний знак у вигляді хреста.

Велике Ходосівське городище (городище Круглик) розташоване на південній околиці Києва між селами Хотів, Лісники, Ходосівка та Іванковичі.

Всередині городища знаходяться села Круглик і Кременище. Це одне з трьох городищ-гігантів лісостепу України, пам'ятка археології національного значення, що є частиною Ходосівського археологічного комплексу і входить до системи Змієвих валів.

Городище належить до ранньої залізної доби (VI–V століття до нашої ери). Це було поселення скіфів-орачів, оточене захисним валом загальною довжиною 10-12 кілометрів. Зараз цей вал має висоту до 8 метрів, у деяких місцях вздовж нього досі проглядається оборонний рів. В часи Київської Русі вал городища був вбудований у систему Змієвих валів як останній рубеж оборони перед Києвом.

Змієвими валами називають залишки давньоруської системи земляних фортифікаційних споруд, розташовані на південних околицях Києва та в інших місцях на території Середньої Наддніпрянщини. Їх загальна протяжність, за різними оцінками, сягає від 900 до 1500 кілометрів. Імовірно, вали служили для захисту південних рубежів Київської держави від кочівників. Історія їх спорудження та функції недостатньо досліджені.

Легенда оповідає про билинного героя Микиту Кожум'яку, який запряг у плуг Змія Горинича й проорав гігантські борозни, звідки пішла назва валів.

За оцінками археологів, більша частина Змієвих валів була зведена у X-XI століттях. Земляні вали з дерев'яними конструкціями всередині мали до 15 метрів заввишки, були укріплені дерев'яним частоколом вздовж гребеня. Створювалися фронтом у бік степу – на південь та південний схід. В будівельних роботах мали брати участь не менше 4000 будівельників, роботи могли тривати близько 4-5 років.

Фрагменти Змієвих валів збереглися вздовж приток Дніпра: Віта, Красна, Стугна, Трубіж, Сула, Рось та інших. Одним із найкращих місць для огляду є розріз валу по дорозі від Круглика до Іванковичів. Поруч облаштовано паркінг. Дерев'яний знак помилково вказує, що це козацькі вали XVI століття.

Урочище Іван-гора знаходиться на березі Дніпра на південно-східній околиці Ржищева, праворуч від пристані.

На вершині гори заввишки 174 метри у XIX столітті відкрито давньоруське городище XI-XIII сторічь, ототожнюване з літописним містом-фортецею Іван (згадане в Іпатіївському літописі в 1151 році). Знайдено залишки дерев'яних укріплень.

В XVI столітті на Іван-горі було споруджено польську фортецю, яку в 1663 році використовували війська короля Яна Казимира як плацдарм для вторгнення на Лівобережжя (за однією з версій, гора носить ім'я короля Яна (Івана).

Після спорудження Канівської ГЕС розпочався процес ерозії та підмивання гори водами Канівського водосховища.