Пам'ятки Бориспільського району

Музей знаменитого академіка, видатного архітектора, засновника української Академії архітектури Володимира Заболотного розташований в будинку, який належав родині Заболотних. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

В експозиції – унікальні речі з колекції Володимира Заболотного: живописні полотна західноєвропейських художників, розкішні вази, бібліотека (понад 5 тисяч томів). Тут же представлені роботи самого архітектора – макет будівлі Верховної Ради, меблі за його проєктами, акварелі та пейзажі олією.

Переяславський колегіум було відкрито при Вознесенському монастирі в 1738 році. Його основною метою була підготовка православного духовенства для боротьби проти унії та католицтва на Правобережжі.

Навчальний заклад мав шість класів: два граматики, по одному – риторики, поетики, філософії та богослов'я. Термін навчання становив шість років. Тут навчалися діти духовенства, козацької старшини, міщан, селян.

З 1750 по 1751 рік у Переяславському колегіумі викладав поетику видатний український філософ-гуманіст, поет і просвітитель Григорій Сковорода. До 250-річчя від дня його народження у реконструйованому приміщенні створено меморіальний музей. Відтворено обстановку бібліотеки, навчального класу, кімнати вчителя. Атмосферу епохи передають старовинні меблі та предмети інтер'єру – шафи, крісла, секретер, астрономічний глобус, старовинні музичні інструменти. Представлена ​​копія Пересопницького Євангелія, яке зберігалося в колегіумі до 1862 року.

В образотворчому відділі можна побачити портрет Григорія Сковороди роботи невідомого художника XVIII сторіччя, скульптурний портрет філософа роботи Івана Кавалерідзе, рідкісні народні картини: "Цимбаліст", "Біля хати".

Меморіальний музей Григорія Сковороди входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Архітектурний ансамбль Михайлівського монастиря розташований на території Єпископського двору Переяславського дитинця. 

Це укріплення при впадінні річки Альти в річку Трубіж було історичним ядром середньовічного Переяслава княжих часів. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Михайлівський собор XI сторіччя був споруджений з ініціативи переяславського єпископа, преподобного Єфрема Печерського. За князя Володимира Мономаха був найбільшим храмом міста. У Михайлівському соборі було поховано багато перяславських князів (усипальниця не збереглася).

Собор був зруйнований монголо-татарами під час штурму Переяслава в 1237 році. Зараз можна бачити більш пізню Михайлівську церкву, відроджену на древніх фундаментах переяславським полковником Федором Лободою в середині XVII століття як невеликий дерев'яний храм, а через сторіччя відбудовану в камені в нинішньому вигляді. Тоді ж було зведено оборонну вежу-дзвіницю з в'їзною брамою. В результаті секуляризації 1876 року храм став парафіяльним, отримав статус міського собору.

За радянської влади Михайлівську церкву закрили, купол зірвали. До останнього часу в ній розміщувався Музей народного костюма Наддніпрянщини. В інтер'єрі збереглися розписи XVIII-XIX століть. З 2010 року монастирський комплекс перебуває у користуванні УПЦ московського патріархату, в ньому відкрився чоловічий монастир Архистратига Михаїла. Замість автентичного куполу, зафіксованого на малюнку Тараса Шевченка, релігійна громада звела над церквою купол-макет храму ХІІ сторіччя.

Монастир ділить територію з Музеєм архітектури давньоруського Переяслава, який був відкритий у 1982 році за ініціативою засновника Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" Михайла Сікорського. Контур зруйнованого монголами храму викладений каменем по периметру церкви, а оригінальна кладка і частини мозаїк доступні для огляду в критому павільйоні на подвір'ї Михайлівського монастиря. Там же представлено макет давньоруського собору.

Залишки інших споруд дитинця приховані під землею. На території встановлено пам'ятний знак на честь давньоруського літописця Сильвестра, одного з авторів "Повісті временних літ", і кілька інших скульптур.

В 2023 році Господарський суд Київської області ухвалив рішення за позовом Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав" відповідно до якого найстаріша святиня Переяслава має знову повернутися у користування Національного історико-етнографічного заповідника і зобов’язав УПЦ московського патріархату звільнити приміщення Михайлівської церкви.

Переяславська міська гімназія збудована в ХІХ столітті, спочатку належала до комплексу споруд Вознесенського монастиря. Цегляна будівля, в якій до 1917 року розміщувався гуртожиток духовного училища, досі вражає своєю монументальністю.

До 1941 року тут розташовувався дитячий будинок, під час війни - німецька комендатура. Під час війни будівля втратила більшу частину пишного декору. Після реставрації, у 1958 році у ньому відкрили навчальний корпус педучилища.

У 2000 році будівлю реорганізували у початкову школу № 6 та гімназію, потім у Переяславський академічний ліцей імені Івана Мазепи.

Музей етнографії й освіти у Яготині розташовується на території Яготинського ліцею № 3, в приміщенні колишньої земської школи 1913 року побудови. З 1996 року тут розміщується одне з відділень Яготинського історичного музею.

В двох основних залах висвітлюється історія яготинської школи, її педагогів, керівників, учнів. Широко представлені документи, фотографії, особисті речі.

В етнографічній експозиції, яка з'явилася в музеї з 2006 року, розгорнуті виставки старовинних рушників, селянського одягу кінця XIX – початку XX століття, предметів побуту. Реконструйовано типовий інтер'єр сільської хати Яготинщини початку XIX століття.

Проходять авторські виставки художніх полотен яготинських митців.

Музей "Заповіту" в Переяславі присвячено найвідомішому твору видатного українського поета-пророка Тараса Шевченка. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Експозиція розташовується в старовинному дерев'яному будинку 1820 року побудови, який належаав родині переяславського лікаря Андрія Козачковського. Саме в нього Шевченко гостював під час перебування в Переялаві, і саме тут 25 грудня 1845 року, під час важкої хвороби написав свого програмного вірша, що став закликом до визвольної боротьби українського народу та посланням до нащадків.

В будинку відтворено попереднє планування та інтер'єри гостьової кімнати, де жив поет, вітальні, бібліотеки, кабінету Козачковського. Тривалий час тут розміщувався історичний музей. Значна частина його експозиції збережена і тепер розкриває в хронологічній послідовності історію Переяславщини козацького періоду через призму її розуміння Шевченком.

Найцікавіші експонати відносяться до козацької доби: старовинна зброя, козацькі клейноди, особисті речі козацьких лідерів, копії важливих документів того часу. Зокрема, представлена особиста шабля гетьмана Богдана Хмельницького, подарована йому польським королем Яном Казиміром. Також можна побачити гетьманську булаву XVIII століття, бунчук XVII століття, полковницький пірнач, каламар гетьманського писаря тощо.

Три літературно-художні зали розповідають про навчання Тараса Шевченка в Петербурзькій Академії мистецтв, його ранню творчість, а також знайомство поета з багатьма переяславцями та особисто з господарем будинку, про "Переяславську осінь Кобзаря" – період справжнього творчого злету митця.

Перед садибою росте акація, яку посадив Шевченко разом із Козачковським. Навпроти музею працює сувенірна крамничка.

Музей кобзарського мистецтва в Переяславі розташовується в старовинному будинку, де на початку XX сторіччя була крамниця переяславського купця Архипа Марченка. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Близько 250 експонатів розповідають про історію зародження та розвитку кобзарства, про життя найвідоміших українських народних співаків, а також про сучасні напрямки кобзарського мистецтва – традиційний народно-фольклорний та сценічно-академічний.

Найдавнішими експонатами є автентичні давньоруські музичні інструменти: свистульки, бубонець та гуслі. Особливе місце в експозиції посідає традиційна українська кобза – лютнеподібний струнний щипковий музичний інструмент, що був неодмінним супутником запорозьких козаків.

Крім козацької кобзи, в музеї експонуються лютня, цитра і торбан, а також 26 бандур, що є більш сучасними і досконалими музичними інструментами. Зокрема представлені бандури, що належали видатному кобзарю XIX століття Гнату Гончаренку та знаменитому майстрові Олександру Корнієвському.

В музеї проводяться концерти переяславських кобзарів та інші заходи.

Тильна сторона будинку оформлена керамічними художніми плитками на історичні сюжети, що розповідають про переяславських князів та єпископів.

Переяславський музей трипільської культури – один із наймолодших музеїв, що входять до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав". Його відкрили в 2003 році в будинку, в якому свого часу жив брат українського композитора Павла Сениці.

В експозиції представлені матеріали розкопок близько 40 поселень трипільської землеробської культури (V-III тисячоліття до нашої ери) різних регіонів України: Подніпров’я, Побужжя, Подністров’я. Вони розповідають про трипільську систему обробки землі, перші культурні злаки, конструкцію трипільських жител, міфологію та обрядовість давніх мешканців краю. Серед експонатів: керамічний посуд, прикраси, глиняні фігурки, знаряддя праці.

В цьому ж приміщенні розташований Музей козацької слави, де представлені роботи талановитого художника і різьбяра по дереву, українського поета-пісняра Василя Завгороднього. У трьох залах музею експонується понад 200 робіт художника, звернених до теми українського козацтва: образи козаків-запорожців, князів, гетьманів та просвітників, серед яких Богдан Хмельницький, Григорій Сковорода, Петро Сагайдачний, Тарас Шевченко, Микола Гоголь.

Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" є одним із найбільших історико-культурних заповідників України. Він об'єднує 24 музеї, понад 370 пам'яток історії та архітектури, близько 3000 гектарів території міста Переяслава та його околиць.

Заповідник засновано 1979 року видатним українським істориком, етнографом, музеєзнавцем, археологом, Героєм України Михайлом Сікорським на базі Переяслав-Хмельницького державного історичного музею – нині це Музей "Заповіту" Тараса Шевченка, також тут розташовується частина адміністрації заповідника.

На сьогодні Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" охоплює цілий комплекс пам'яток культурної спадщини історичного міста Переяслав різних епох, починаючи від Переяславського дитинця із залишками княжого Михайлівського собору, включаючи архітектурні пам'ятки козацької доби у середмісті і закінчуючи адміністративними та житловими спорудами кінця XIX – початку XX століть.

Найпопулярнішим об'єктом заповідника є Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (Музей просто неба, скансен), де представлені автентичні зразки старовинного українського житла, а також оборонних, господарських, адміністративних та культових споруд минулого. На території скансена діють 13 окремих музеїв, зокрема Музей українського рушника, Музей українських обрядів, Музей "Поштова станція" та інші.

Адміністрація заповідника, наукова частина та екскурсійне бюро розташовуються в одному з колишніх приміщень Вознесенського монастиря, поруч із Меморіальним музеєм Григорія Сковороди. Тут можна замовити оглядову екскурсію по місту Переяслав.

Площа Богдана Хмельницького – головна у Переяславі. Тут розташована будівля адміністрації та центральний готель.

В Центральному міському парку, що примикає до площі, на честь 300-річчя возз'єднання України з росією (1954 рік) було встановлено пам'ятник українсько-російській дружбі. В 2022 році, під час широкомасштабного військового вторгення росії в Україну, за рішенням громади та органу місцевого самоврядування цей монумент було демонтовано.

Площа Хмельницького закрита для руху автотранспорту.

Музей відомої народної художниці Катерини Білокур створений в сільській хаті в Богданівці, де вона прожила майже все своє життя - з 1909 до 1961 року.

Тут вона і почала малювати в своєму неповторному, тільки їй властивому стилі. Відсутність свідоцтва про закінчення середньої школи не дозволила їй отримати художню освіту, але його замінив природний талант, завзятість і любов до мистецтва. Вона самостійно опанувала техніку живопису та композиційну майстерність, знайшовши себе в жанрі натюрморту. Картини Білокур експонувалися на багатьох обласних і республіканських виставках.

У будинку-музеї збережено інтер'єри, представлено особисті речі художниці, численні фотоматеріали та документи, а також деякі картини.

Перед будинком встановлено пам'ятник Катерині Білокур.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці - найстаріша на Бориспільщині архітектурна пам'ятка козацької доби.

Покровська церква побудована коштом гетьмана Івана Сулими, була родинною усипальницею - тут поховано 8 представників роду.

Церква відрізняється суворістю форм, властивою оборонній храмовій архітектурі XVII сторіччя. Свого часу могла виконувати фортифікаційні функції. Внутрішнього розпису церква ніколи не мала. Стіни прикрашені іконами. В 1900 році була прибудована триярусна дзвіниця.

За радянських часів храм розграбували. Наразі проведено реставрацію, відтворено іконостас.

Величний кафедральний собор на честь Покрови Пресвятої Богородиці споруджений в Борисполі в кінці XX століття за проєктом архієпископа Черкаського та Канівського Софронія.

Собор має чотири престоли: центральний престол освячено на честь Покрови Божої Матері, правий приділ в честь чуда Архистратига Божого Михаїла в Хонах, лівий в честь святителя Миколая Чудотворця, а нижній храм освячений  в честь святих благовірних князів страстотерпців Бориса і Гліба.

Належить УПЦ московського патріархату.

Свято-Троїцький собор було збудовано на центральній площі Яготина в 1800 році з ініціативи гетьмана України Кирила Розумовського.

Храм було виконано у формі ротонди.

Був повністю знищений в 1936 році. В 1999 році почалися відновлювальні роботи, які тривали протягом 17 років. 2 січня 2016 року Святійший Патріарх Київський Філарет освятив новозбудований Троїцький собор.

Собор Успіння Пресвятої Богородиці в Переяславі знаходиться у західній частині колишнього дитинця, на місці однойменного храму, закладеного ще в XII сторіччі.

До руйнування татарами у XIII столітті він служив домашньою церквою переяславським князям. В 1586 році князь Василь Острозький відбудував храм уже як військовий собор. Саме тут 8 січня 1654 року козацька старшина на чолі з Богданом Хмельницьким склала присягу на вірність московському цареві. Через рік під час великої пожежі дерев'яна будівля згоріла.

Сучасні архітектурні форми - п'ятикупольний храм у псевдовізантійському стилі - собор набув у кінці ХІХ століття. Церква досі діє.

В червні 2022 року Успенський собор приєднався до Православної церкви України.