Пам'ятки Житомирського району

Свято-Миколаївський собор у Радомишлі закладений у 1864 році.

Споруджувався він одночасно з Володимирським собором у Києві. Розписали його учні відомого художника Віктора Васнєцова – Павло Свєдомський та Відьгельм Котарбінський, а також художники-іконописці з Києва. Припускають, що храм частково розписано за ескізами розписів київського собору. Можливо, Миколаївська церква у Радомишлі була використана як своєрідна творча майстерня, в якій відпрацьовувалися мистецькі прийоми, реалізовані потім у Києві.

За радянських часів у Миколаївській церкві влаштували зерносховище, дзвіницю було зруйновано.

Наразі Свято-Миколаївський собор є діючим, проведено реставрацію.

Прямовисна стіна гранітного каньйону річки Тетерів височить над берегом на 20-25 метрів. Тягнеться на кілька кілометрів уздовж річки, проте частково прихована водами водосховища, що утворився в 1970-х роках в результаті будівництва греблі за 2 кілометри вгору за течією від села Дениші.

Використовується як скеледром для тренування альпіністів, які зазвичай базуються в розташованому неподалік санаторії "Дениші". Наймальовничіші місця знаходяться в районі греблі.

З протилежного боку річки - дубовий гай із віковими дубами, що збереглися після вирубування корабельного лісу.

Комплекс будівель уніатської консисторії був збудований у Радомишлі після того, як у 1746 році митрополит Української греко-католицької церкви Атанасій Шептицький обрав місто митрополитською резиденцією, адміністративним центром Київської єпархії.

Тут розміщувалися керівні, адміністративні та судові органи, діяла духовна семінарія, проводилися церковні збори та синоди, на які з'їжджалися сотні делегацій із усіх єпархій. Консисторія діяла до 1795 року.

Митрополитські палати збереглися донині у перебудованому вигляді - з радянських часів тут розміщується загальноосвітня школа №5. У дворі школи височить Радомишльська вежа, збудована в XIX столітті як водонапірна вежа, що тепер вважається неформальним символом міста.

Францисканський костел та монастир у Чуднові заснував у XVII сторіччі князь Сангушко, кам'яний храм було збудовано в 1760 році вікарним єпископом Горчинським.

У 1787 році дорогою до Канева на зустріч із російською імператрицею Катериною ІІ костел відвідав останній польський король Станіслав Август Понятовський.

У 1832 році монастир було ліквідовано, а за радянських часів сильно постраждав і костел.

Зараз храм належить католицькій парафії Знайдення Хреста Господнього, йде реставрація.

Розкішна двоповерхова будівля ратуші на Замковій горі в Житомирі була збудована для житомирського магістрату в XVIII сторіччі.

Виконана у формах неоренесансу, відрізняється витриманістю та суворістю архітектурних форм. Хоча будівля сильно постраждала в роки Другої світової війни, в 1951 році була повністю відновлена. Якийсь час в приміщені колишнього магістрату розміщувалися житлові квартири.

В 2021 році, до 30-річчя Незалежності України, було завершено капітальну реконструкцію будівлі магістрату. Згодом тут планують розмістити природничу та історичну експозиції обласного краєнавчого музею. Музейний простір буде наповнено тривимірним архівом світу природи й взаємин людини з довкіллям. У внутрішньому дворі буде розбито невеличкий музейний сад із дослідною ділянкою, де діти зможуть посадити рослину, а потім спостерігати, як вона росте.

Ставку рейхсфюрера СС Генриха Гіммлера "Хегевальд" (Hegewald - заповідний ліс) споруджено в 1941 році в селищі Гуйва неподалік військового аеродрому "Скоморохи".

Будівництво велося радянськими військовополоненими під наглядом есесівців. Штаб військового керівництва розташовувався у двоповерховому будинку де до війни був Будинок культури. На випадок бомбардувань збудували легкий наземний залізобетонний бункер, товщина стін якого сягала 3 метрів.

У 1942 році. у "Хегевальді" відбулася нарада вищих чинів поліції та командирів частин СС, на якій Гіммлер зачитав відомий план "Ост", який передбачав колонізацію окупованих східних територій.

На відміну від бункерів Гітлера та Герінга, що розташовувалися неподалік, бункер Гіммлера не був підірваний при відступі німецьких військ.

Наразі споруда із прилеглою земельною ділянкою перебуває у приватній власності. Входи закривають броньовані двері товщиною 5 сантиметрів. Також збереглися німецькі пожежні гідранти, що діють.

Неподалік, з протилежного боку від траси Житомир – Вінниця, на закритій території військової частини знаходиться бункер Ріббентропа.

Столітній дуб з розлогими гілками в лісі поруч із Вишполем називають "Дубом-Чудодієм".

За легендою, "Дуб-Чудодій" має чудодійну силу зцілювати тих, хто до нього доторкнеться зі словами: "Тобі торкаюся, здоров'я набираюся".

Знаходиться на під'їзді до парк-готелю "Чудодієво".

Житомирський державний університет імені Івана Франка розташовується в центрі міста в комплексі будівель колишньої чоловічої гімназії.

Гімназію для хлопчиків почали будувати в Житомирі в 1862 році. Протягом багатьох років це був найбільший та авторитетний навчальний заклад не лише Житомира, а й усієї Волині. Спочатку було збудовано головний корпус, пізніше з боків прибудували дві допоміжні будівлі - для квартир викладачів гімназії та для бібліотеки. Перед головним входом був палісадник з рідкісними деревами та фонтаном у центрі. До будинків примикав великий сад.

До цього часу комплекс повністю зберігся, але навчальний корпус гімназії було реконструйовано після того, як у 1919 році в ньому відкрився педагогічний інститут.

Нині це Житомирський державний університет імені Івана Франка.

Замкова гора в Житомирі розташована на березі річки Кам'янка. Тут до XIX століття стояв кам'яний замок, оточений ровами.

Замок, ймовірно, був заснований ще в IX сторіччі дружинником київських князів Аскольда та Діра, але тоді він міг бути розташований в іншому місці. У писемних літописах Житомирський замок вперше згадується в 1392 році, коли він був захоплений Великим князем Литовським Вітовтом. Згодом неодноразово руйнувався та відновлювався. Останні замкові споруди були зриті в 1852 році.

Наразі на території замку розбито міський сквер, встановлено пам'ятний знак на честь заснування Житомира.

Мальовниче штучне озеро, що утворилося на місці затопленого гранітного кар'єру, знаходиться на в'їзді до Коростишів з боку Києва, трохи на південь від траси.

Належить до підприємства "Коростишівський кар'єр", яке займається переробкою природного каменю різних родовищ України.

Скелясті береги озера заввишки до 10 метрів, порослі соснами та березами, нагадують карельські краєвиди. Вода має незвичайний бірюзовий відтінок. Вертикальні стіни кар'єру з вираженим рельєфом приваблюють альпіністів та любителів екстриму.

Культурно-мистецький центр "Поліська хата" засновано в селі Городському в 2008 році.

Проєкт реалізує Житомирська обласна молодіжна творча спілка художників та мистецтвознавців з ініціативи вчительки образотворчого мистецтва Інни Величко.

Культурний комплекс є поліською садибою з предметами народного побуту. Такі будинки з великою грубкою, стелею, що тримається на двох брусах, маленькими вікнами та просторими сінями досі зустрічаються майже у кожному поліському селі.

На базі "Поліської хати" проводяться різноманітні культурні акції та фестивалі.

Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Йосипа Буханчука представляє унікальну колекцію живопису в стилі соцреалізму.

Відкритий у 1974 році з ініціативи мистецтвознавця та колекціонера Йосипа Буханчука, який викладав у 1960-х роках у Ленінградському художньому інституті.

Будівлю музею спроєктовано в 1985 році під керівництвом професора Ігоря Фоміна. Буханчук надав музею власну колекцію живопису, що налічувала 600 експонатів. Надалі колекція поповнювалась із державних фондів, свої роботи музею дарували багато радянських художників, і незабаром колекція вже налічувал 3 тисячі оригіналів.

Зокрема, представлено картини народних художників України Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Миколи Максименка. Філігранною технікою захоплюють твори петербурзького скульптора Нікіфорової.

Фотозйомка у залах заборонена.

Красивий садибний будинок у стилі неоренесансу з елементами готики в Турчинівці належав родині багатих цукрозаводчиків та меценатів Терещенків.

Будівництво розпочав у 1899 році Федір Терещенко, про що нагадує дата на фасаді. Завершила будівництво в 1901 році донька цукрозаводчика Наталія, яка вийшла заміж за графа Сергія Уварова, ватажка дворянства Бердичівського повіту.

Будівля складена з теракотової цегли, майже всі декоративні елементи також цегляні. Фасад прикрашає герб Уварових із літерою У. Інтер'єри оздоблені ліпленням.

Палац знаходиться у старому парку на березі ставка (XIX століття), що залишилися від попередніх господарів маєтку. Поруч знаходиться господарський корпус із елегантною баштою.

З радянських часів у палаці розміщується ПТУ №30 (зараз Турчиновський професійний ліцей), завдяки чому будівля зберігається в хорошому стані.

Комплекс споруд поштової станції ХІХ століття в Житомирі включає основну будівлю, готельний флігель та стайню, оточені огорожею. В 1846 році тут зупинявся Тарас Шевченко.

Регулярне поштове сполучення між Санкт-Петербургом, Києвом та Радивіловом почали налагоджувати після царського указу 1827 року. В 1840-х роках на трасі між Києвом та Житомиром було збудовано кілька поштових станцій на відстані близько 20 кілометрів одна від одної (збереглося кілька з них).

Всі вони побудовані за типовим проєктом, характерною особливістю якого є стрілчасті вікна в стилі неоготики.

Окремі будівлі садиби стародавнього графського роду Олізарів, яким Коростишів належав з 1565 року.

Палацово-парковий комплекс заклав у Коростишеві в XIX столітті видатний поет та громадський діяч Густав Олізар. У палаці було зібрано чудову картинну галерею, бібліотека налічувала кілька тисяч томів.

Зберігся службовий флігель, частина колонади.

В садибному парку за радянських часів споруджено Алею слави, а в нижній частині можна побачити колекцію гранітних скульптур.