Пам'ятки Житомирського району

Великий затоплений гранітний кар'єр розташований в селі Нова Рудня, неподалік Тригір'я.

Мальовничі береги, що поросли сосновим лісом, оточують стрімкі гранітні скелі.

Місце маловідоме та малолюдне, поки що чисте.

Житомирський обласний літературний музей розташований у старовинній двоповерховій будівлі в стилі модерн, побудованій на початку XX століття.

Експозиція складається з чотирьох відділів: французького письменника Оноре де Бальзака, житомирського театрального художника Івана Шевченка, поета-перекладача Бориса Тена та родини композитора Михайла Скорульського.

Синагога в Паволочі збудована в 1772 році, коли в селі була велика єврейська громада.

В 1993 році в приміщенні колишньої синагоги відкрився історико-краєзнавчий музей села Паволоч.

Експозиція музею розміщена на двох поверхах в 14 залах. Є облаштовані зали для зустрічей чи проведення конференцій.

Історичний музей імені Івана Огієнка в Брусилові був заснований у 1960 році на громадських засадах в кількох кімнатах теперішнього приміщення редакції газети "Відродження".

Організатором і першим керівником музею був Яків Галайчук. В середині 1980‑х років музей отримав окреме приміщення, яке займає донині.

У 2009 році громадський музей став відділом Житомирського обласного краєзнавчого музею і йому було присвоєне ім’я уродженця Брусилова Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) – визначного вченого-історика, мовознавця та літературознавця, поета та прозаїка, редактора та видавця, політолога і теоретика канонічного права, громадсько-політичного і церковного діяча, перекладача Біблії на українську мову. 21 серпня 2010 року перед музеєм був відкритий перший в Україні пам’ятник Іванові Огієнку роботи скульптора Анатолія Бурдейного.

Експозиція музею розміщена в двох залах. Одна з них відображає основні етапи життя та громадської діяльності Івана Огієнка. В експозиції представлені багаточисленні праці митрополита Іларіона з історії України, історії української церкви, історії української мови, які були видані в Канаді в 1950-1970 роках; примірник лондонського видання Біблії 1962 року в перекладі митрополита Іларіона з дарчим написом дочці Лесі; фотографії Івана Огієнка; родинна шафа – придане дружини Івана Огієнка; інтер’єр української хати Київської губернії початку ХХ століття, яка допомагає відтворити обстановку, в якій жив сам Огієнко.

В другій залі представлені матеріали, які розповідають про історію Брусилівського краю та селища Брусилів. В експозиції представлені колекція монет солідів (перша половина ХVІ століття), яка знайдена на території краю; примірник "Євангелія" 1753 року, інструменти та вироби брусилівських ремісників, предмети побуту; сільськогосподарські знаряддя праці, традиційний український чоловічий та жіночий одяг; фотографії, документи, книги відомих людей Брусилівщини.

Монумент пам'яті учасників "Коліївщини", страчених у Кодні, встановлено на виїзді із села в бік Андрушівки.

У 1768 році на цьому місці відбулася масова кара захоплених у полон українських повстанців, які боролися проти польського панування під час козацько-селянського повстання під керівництвом Максима Залізняка та Івана Ґонти. Повстання разом із поляками придушили російські війська. У Кодні стратили близько 300 людей. Під керівництвом польського воєначальника Юзефа-Габріеля Стемпковського повстанцям рубали голови, садили на палю, четвертували.

До 200-річчя трагедії на козацькому кургані-могилі, оточеному щільним кільцем дерев, встановлено монумент пам'яті учасників "Коліївщини".

На трасі поворот позначений покажчиком "Козацька могила".

Коростишівський народний історичний музей засновано в 1965 році. Музей розташовується у Коростишівському будинку культури.

Його фонди налічують понад 6000 предметів зберігання. Експозиція у трьох залах розповідає про історію краю від давніх часів до сучасності, про заснування та розвиток Коростишева, про видатних мешканців міста. Зокрема, представлено знахідки трипільської культури і Давньої Русі з археологічних розкопок у селі Городське, предмети домашнього вжитку та одяг місцевих мешканців XIX - початку XX століть, особисті речі житомирських партизан часів Другої світової війни.

Окремий розділ присвячено Голодомору 1932-1933 років.

Перлиною художньої частини експозиції є добірка картин народного художника України, видатного пейзажиста Микола Максименка, що родом з Житомирщини.

Домініканський монастир був заснований у Любарі в 1634 році. Тоді ж князь Станіслав Любомирський збудував перший домініканський костел.

В середині XVII сторіччя храм був зруйнований козаками під час Визвольної війни. У 1752 році його знову відбудував Францішек Фердинанд Любомирський, він був освячений в ім'я Святих Михайла і Яна Непомука.

У 1864 році домініканський монастир був закритий, костел став парафіяльним. За радянської влади храм також було закрито.

Нині це діючий костел святого Архангела Михаїла та святого Домініка. Йде реставрація.

Римо-католицьку парафію Святого Вацлава організували у 1907 році жителі сіл Крошня Чеська та Крошня Руська (нинішній Крошнянський район Житомира), переважно чехи та поляки.

Землю під будівництво костелу виділив Андрій Аршеневський. У 1908 році було збудовано костел Святого Вацлава.

За радянської влади храм закрили, у будівлі костелу розмістили клуб, потім бібліотеку, а з 1960 року – житомирський харчокомбінат облспоживкооперації.

Парафія Святого Вацлава була відроджена в 2001 році завдяки настоятелю отцю Людвіку Камілевському, а в 2002 році костел було повернуто віруючим. Реконструйовано каплицю та прилеглі до неї споруди, накрито дах головної будівлі, відбудовано вежу та фасад костелу. На облаштованій території костелу встановлено пам'ятний знак у вигляді хреста з нагоди 100-річчя парафії.

Семінарський костел Святого Йоана з Дуклі у Житомирі – пам'ятка архітектури національного значення.

Розташований впритул до центральної площі міста.

Будівля в стилі неокласицизму збудована в 1838-1842 роках як костел Луцько-Житомирської духовної семінарії замість згорілого храму монастиря францисканців, заснованого в 1763 році.

До 1917 року в монастирському корпусі розміщувалася духовна семінарія, а за радянської влади - військкомат.

У 1992 році костел Святого Йоана було повернено отцям-францисканцям, освячено в 1997 році. Монастир чинний.

Житомирський літературно-меморіальний музей Володимира Короленка відкрито до 120-річчя видатного письменника та громадського діяча в будинку, де пройшли його дитячі та юнацькі роки.

Короленко прославився як активний учасник народницького руху та автор безлічі літературних творів, найвідоміші з яких: "Ліс шумить", "Сліпий музикант", "У поганому суспільстві", "Судний день", "Без мови", "Діти підземелля".

Експозиція розміщена в семи залах за хронологічним принципом, налічує 10 тисяч експонатів: особисті речі, прижиттєві видання Короленка та письменників-сучасників, твори графіки, живопису, скульптури, прикладного мистецтва.

Романівський літературно-меморіальний музей–садиба родини Рильських на Житомирщині розташований у селі Романівка, яке зараз належить до Квітневої сільської громади.

Саме тут від середини XIX століття мешкала родина українських культурних і громадських діячів Рильських. Придбавши Романівку в 1844 році, маршалок сквирського шляхетства Теодор Рильський заснував тут родовий маєток і збудував садибу. Серед його нащадків Романівським маєтком володіли етнограф та економіст Тадей Рильський, педагог і перекладач Іван Рильський, поет і мовознавець Максим Рильський.

За радянської влади в садибному будинку Рильських розмістилася школа, в якій Максим Рильський вчителював у 1921-1923 роках. Ще у 1965 році при школі була створена музейна кімната, а в 1991 році відкрився літературно-меморіальний музей. Частково відтворено інтер'єр кімнати Рильського, експонуються меморіальні речі, книги, фотографії та документи, представлено інтер'єр класної кімнати старої сільської школи.

В парковій частині музею-садиби встановлено бюст Максима Рильського.

Щороку у травні на території музею проводиться літературно-мистецьке свято "Романівська весна".

Лютеранська кірха в Житомирі була збудована в 1896 році біля комплексу Житомирської чоловічої гімназії.

Землю під будівництво лютеранського храму виділила для лютеранської громади Житомира вдова німецького колоніста Вільгельма Кнаака. Проєкт кірхи у стилі модернізованої готики розробив архітектор Арнольд Єнш.

Будівля складена з червоної цегли. Архітектору вдалося досягти чудової пластичності та гармонійності архітектурних форм.

На органі в кірсі грав Даніїл Ріхтер, дід знаменитого піаніста Святослава Ріхтера, який народився в Житомирі в 1915 році і мешкав у невеликому будинку поряд з кірхою.

За радянських часів у будівлі розмістили спортзалу.

З 1996 року кірха належить Незалежній церкві "Різдво" євангельських християн-баптистів. Проведено реставрацію, відкрито недільну школу. Орган відновити поки що не вдалося - його замінює макет.

Дерев'яна будівля лютеранської кірхи в центрі Коростишева мало нагадує храм. Кірха збудована в XIX столітті німецькими поселенцями, що працювали на місцевих промислових підприємствах.

Нині тут знаходиться молитовний будинок євангельських християн-баптистів.

Митрополичі палати були збудовані у Радомишлі в XVII столітті, коли місто перейшло у володіння єпископа Анастасія Шептицького і незабаром стало резиденцією уніатських митрополитів.

Після переходу Радомишля під владу росії, митрополичі палати деякий час не використовувалися та занепадали. Царський уряд мав намір використатити колишнй будинок митрополитів для народного училища, проте католицькій громаді міста вдалося повернути собі будівлю. Митрополичі палати перебудували спочатку на каплицю, а згодом, у 1804 році, коштом княгині Цецилії Радзивілл відкрили римо-католицький костел.

За радянської влади костел був перебудований до невпізнання - вежу дзвіниці прибрали, перед входом встановили портал з колонами і будівля колишніх митрополичх палат та костелу набула типових рис радянського монументального класицизму, втративши всі ознаки архітектурної пам’ятки XVIII століття. З 1954 року тут розміщується Будинок культури.

Будівля двокласного міського училища в Радомишлі побудована в 1890-1893 роках. Чоловіче та жіноче відділення училища комплектувалися із дітей заможних верств населення: купців, заводчиків, повітових поміщиків.

У 1913 році Радомишльське двокласне міське училище було реорганізовано до Вищого початкового училища, а після більшовицького перевороту 1917 року - до трудової школи, потім до середньої школи.

Наразі в будівлі колишнього міського училища розміщується Радомишльський ліцей № 3. Це один із найстаріших освітніх закладів району, який протягом усього свого існування ніколи не змінював профілю та зберігся у первісному вигляді.