Пам'ятки Київської області

Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського відкрився у 1966 році в будинку поруч із Голосіївським парком у Києві, де видатний український поет прожив останні 13 років життя, з 1951 по 1964 рік.

Саме тут він написав свої найвідоміші поетичні збірки "Троянди й виноград", "Зимові записи", "Вечірні розмови".

В будинку збережена обстановка вітальні, кабінету й бібліотеки Максима Рильського. Ще у трьох залах представлена біографічна експозиція, що висвітлює життя і творчий шлях поета.

Загалом фонди музею налічують понад 10 тисяч одиниць. Є можливість прослухати записи голосу поета.

Будинок оточує сад і квітники, створені руками Максима Рильського. Перед будинком встановлено пам'ятник поету.

Київський літературно-меморіальний музей-квартира Миколи Бажана відкрився 2004 року до сторіччя від дня народження поета в будинку, в якому сім'я Бажанів прожила близько сорока років.

В квартирі збережено оригінальні інтер'єри робочого кабінету, вітальні, мистецької бібліотеки, кімнати дружини та батька поета. Старовинні меблі, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, інші особисті речі поета передають особливу атмосферу інтелігентського побуту другої половини ХХ сторіччя.

Представлена колекція творів образотворчого та декоративного ужиткового мистецтва, зібрана самим господарем та його дружиною, зокрема картини Миколи Пимоненка, Федора Кричевського, Івана Труша, Катерини Білокур, Миколи Глущенка та інших митців.

Літературна частина експозиції висвітлює творчий шлях Бажана. Експонуються прижиттєві видання поезій митця, рукописи, переклади, фото з кінофільмів, знятих за його сценаріями тощо. Особиста бібліотека Миколи Бажана налічує понад 8000 книг.

Музей-квартира Миколи Бажана є філією Національного музею літератури України.

В цьому ж будинку розташований Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини, який був сусідом Бажана.

Луганський обласний краєзнавчий музей - один із найстаріших музеїв Донбасу.

В березні 2015 року музей було переміщено з Луганська на підконтрольну Україні територію міста Старобільськ. Музей розташований у приміщеннях колишнього ремісничого училища, побудованого в 1895 році коштом дворянки Домни Деменкової, і є пам'яткою архітектури XIX століття.

З початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році, Луганський обласний краєзнавчий музей знайшов прихисток у Львові та два роки функціонував на базі Меморіального музею тоталітарних режимів "Територія Терору". Тепер музей перемістився до Києва в Гуманітарний хаб "Луганщини моя", де й працюватиме найближчий час. На жаль, музей не має власного приміщення та виставкових просторів для повноцінного відновлення музейної діяльності.

Колишній маєток "залізничних королів" - сім'ї фон Мекк, друзів та родичів Петра Чайковського, збудований в Копилові Миколою Карловичем фон Мекком у 1888 році.

Будівля дерев'яна, на цегляному цоколі. Зберігся парк на 9 гектарів з ялинової та липової алеями.

Петро Чайковський неодноразово гостював у фон Мекк.

Під час Другої світової війни в 1943-1944 роках в маєтку розміщувався військовий шпиталь, потім музична школа.

Наразі будівля в аварійному стані, потребує консервації та реставрації.

Макарівський історико-краєзнавчий музей розташований у Панському парку на валах Макарівського замку в центрі містечка Макарів. Відкрився у 1967 році з ініціативи краєзнавця і громадського діяча Германа Черешньова.

Експозиція розповідає про історію Макарова з часів Середньовіччя, про гайдамацький рух на Київщині, про події Української революції та Другої світової війни, а також про повоєнне життя містечка.

Окрема експозиція присвячена воїнам 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, які в лютому-березні 2022 року у запеклих боях звільняли Макарівську громаду від російських окупантів.

Меморіал на честь героїв військової наступальної операції "Букринський плацдарм" (1943 рік), споруджений на місці давньоруського городища Чучин, яке вперше згадується у літописах у ХІ сторіччі.

У княжі часи тут була фортеця, що контролювала околиці, та порт на Дніпрі. Збереглися залишки валів заввишки до 4 метрів, проведено часткову реконструкцію. Встановлено пам'ятник Бояну - автору "Слова про похід Ігорів".

В 1943 році в ході операції зі звільнення Києва радянські війська, ціною страшних втрат форсували Дніпро в цьому районі і захопили плацдарм довжиною 11 кілометрів, двічі намагалися розпочати наступ на Київ, але обидва рази невдало. Не було враховано умови місцевості, що ускладнювали наступальні дії військ, особливо танкової армії. Втрати живою силою були колосальними.

За найскромнішими оцінками, загинуло 250 тисяч солдатів Радянської армії. Цей епізод вважається одним із найкривавіших за всю Другу світову війну.

Меморіал на честь героїв Чорнобиля встановлено в 1988 році на Центральній площі Славутича.

Архітектори – Готальський, Белик, Аптукова. Композиція складається з пілону, в котрому встановлений дзвін, та двох плит на яких розмістили 30 фотографій працівників ЧАЕС та пожежників, які в перші години ліквідації аварії набрали критичну дозу радіації.

Традиційне місце для покладання квітів під час урочистостей.

Біля пам’ятника висаджено 30 кущів троянд під назвою "Славутич". Цей абсолютно новий сорт був створений до 30-ї річниці Чорнобильської трагедії французькою компанією "Meilland".

Меморіал пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років встановлений на околиці Обухова в 2008 році.

Під час голодомору, влаштованому радянською владою в Україні, в Обухові голодною смертю помер кожен четвертий мешканець міста. Загалом за підрахунками краєзнавців, Голодомор забрав життя до 3 тисяч обухівців.

Автор пам'ятника жертвам Голодомору – український художник-монументаліст Анатолій Гайдамака.

Меморіальний комплекс, присвячений воїнам-визволителям, загиблим у роки Другої світової війни, відкритий у Переяславі в 2000 році.

Комплекс включає Пагорб слави та виставку військової техніки. На Пагорб слави веде алея з ліхтарів та напівкруглих лав. Центральне місце меморіалу займає скульптура воїна в арці, увінчаної хрестом. За скульптурою півколом розміщено стіну з прізвищами загиблих земляків.

На виставці військової техніки представлені танк ІС-3, самохідка ІСУ-152, гаубиця Б-4, "Катюша", бойовий катер, літак МіГ-15 та інші. Деякі експонати мають відкритий доступ.

Меморіальний будинок-музей Івана Сошенка в Богуславі відкрито в 1973 році в будинку батька художника, в якому він народився в 1807 році.

Експозиція розміщена в трьох кімнатах. У першій кімнаті експонуються матеріали, що розповідають про дитячі та юнацькі роки Івана. Експозиція наступної кімнати висвітлює перебування художника у Петербурзі та навчання в Академії мистецтв (1832-1838 роки). У третій кімнаті розповідається про зустріч Івана Сошенка з Тарасом Шевченком, роботу художника вчителем малювання.

В музеї представлені фоторепродукції численних ескізів та малюнків художника, а також фотокопії, які розповідають про діяльність Івана Сошенка як педагога, про останні роки його життя.

На території  музею встановлено пам'ятник Івану Сошенку (скульптор Іда Копайгоренко, архітектор Вольдемар Богданівський).

Меморіальну садибу-музей Кирила Стеценка відкрито в селі Веприк на Фастівщині, де композитор провів останні роки свого життя – з 1920 по 1922 рік.

Стеценко, котрий звернувся в роки революції до церкви, відгукнувся на запрошення громади Веприка, яка хотіла мати українського священика. В селі композитор створив два народні хори: сільський та дитячий. Навесні 1922 року Кирило Стеценко захворів на тиф і помер, трохи не доживши до свого 40-річчя. Його поховали у Веприку, мешканці доглядають його могилу.

В музеї зберігаються речі композитора, рояль, а також предмети етнографії та побуту, які допомагають відтворити ту обстановку, в якій жив та творив Кирило Стеценко.

Комплекс будівель Миколаївського артилерійського училища було збудовано в Києві в 1915-1917 роках архітектором Дмитром Зайцевим, який використав у своєму проєкті елементи романо-готичного стилю.

Училище встигло підготувати 5 випусків. У 1919 році на його базі були відкриті Київські артилерійські курси, потім Київська артилерійська школа, Київське артилерійське училище, Київське найвище зенітне ракетне інженерне училище (КВЗРІУ).

До 2013 року це був головний корпус Національного університету оборони України. З 2013 року в ньому розміщується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ та з 2017 року розташовується Касаційний цивільний суд Верховного Суду України.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну в 2022 році, на загальний розсуд підняте питання про повернення Національному університету оборони України будівлі колишнього Миколаївського артилерійського училища з метою повноцінної підготовки офіцерських кадрів Збройних Сил України.

Миронівський історико-краєзнавчий музей відкрився у 2019 році в двоповерховому будинку колишнього кінотеатру в самому центрі містечка Миронівка на Київщині. Експозиція розповідає про історію Миронівського краю від найдавніших часів до сьогодення.

В археологічному розділі представлені предмети і зброя середньодніпровської, зрубної, чорноліської, скіфської та черняхівської археологічних культур. Також музей представляє чудову колекцію різноманітних прикрас часів Київської Русі.

Історична експозиція розкриває теми Козаччини, російського панування у XIX-XX століттях, Української революції, Голодомору, Другої світової війни, сучасної російсько-української війни тощо. Тут можна дізнатися і про історію заснування міста Миронівка.

В експозиції "Український побут ХІХ – першої полавини ХХ століть" відтворено інтер'єр тодішнього житла, експонуються знаряддя сільськогосподарської праці. Унікальними експонатами є жорновий млин, віялка і ткацький верстат.

Також можна побачити великий макет Миронівського цукрового заводу.

Дерев'яну Михайлівську церкву в Підгірцях під Києвом збудовано 1742 році з ініціативи ігумені Фролівського монастиря на місці зруйнованого храму Петра та Павла на честь Чуда архістратига Михайла. В ХІХ столітті прибудовано дзвіницю.

Завдяки майже однаковим розмірам об'єднаних під загальним дахом зрубів церква нагадує найстаріший клітський тип дерев'яних храмів, характерний для князівської доби. Головною особливістю цього є розташування в основі будівлі найпростішої дерев'яної конструкції - кліті, тобто зрубу, утвореного покладеними одне на одне вінцями з колод.

В інтер'єрі Михайлівської церкви збереглися розписи та різьблення ХІХ століття. Ансамбль церкви та дзвіниці є типовим прикладом української дерев'яної архітектури ХІХ століття, пам'яткою архітектури національного значення.

Кам'яний надгробок на могилі місцевого священика Федора Грушевського в Лісниках встановлено в 1894 році його онуком Михайлом Грушевським, великим істориком та громадським діячем.

Федір Грушевський служив у місцевій Преображенській церкві, він заснував у Лісниках середню школу. Після Другої світової війни надгробний камінь використали для оформлення Могили невідомого солдата в Круглику. Повернений на місце в 2001 році.

Поряд зі школою встановлено пам'ятник Михайлові Грушевському. З історією села можна ознайомитись у шкільному вестибюлі, де розгорнуто краєзнавчу експозицію.