Пам'ятки Київської області

Музей-майстерня відомих українських скульпторів Ади Рибачук і Володимира Мельніченка розташована в самому центрі Києва, у кварталах між Володимирською вулицею та Майданом Незалежності. Працює за підтримки фонду АРВМ, що опікується збереженням культурної спадщини митців.

Творчій тандем Ади Рибачук і Володимира Мельніченка відомий оформленням Палацу дитячої творчості на Печерську, Центрального автовокзалу на Деміївці та Стіни Пам'яті на Байковому кладовищі, варварськи знищеної радянською владою. Майстерня на Малопідвальній заснована ними ще у 1972 році. За задумом митців, вона мала бути завжди відкритою для відвідувачів і водночас слугувати музеєм їхньої творчості.

В музеї представлені численні роботи Ади Рибачук та Володимира Мельніченка, створені з 1957 по 2000 роки, протягом майже усього періоду їхньої творчості, зокрема незавершені. Частина скульптур експонується на подвір'ї просто неба. Будівля прикрашена мозаїками.

Музей-майстерня видатного українського скульптора, кінорежисера і драматурга, народного артиста України Івана Кавалерідзе відкрився в 1993 році в будинку на Андріївському узвозі в Києві, в якому митець у 1911 році працював над проектом пам’ятника княгині Ользі.

Фонди музею налічують близько 3,5 тисячі експонатів. В експозиції представлені проєкти пам’ятників, станкові скульптури, в яких скульптор звертається до образу Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Льва Толстого, Федора Шаляпіна, Амвросія Бучми, Лесі Українки, Миколи Амосова та інших видатних особистостей.

Також в музеї експонуються матеріали, які висвітлюють життєвий та творчий шлях Івана Кавалерідзе.

Оглядова екскурсія включає меморіальну кімнату митця, де експонуються меблі та його особисті речі. Відвідувачам демонструють цифрові копії кінофільмів Кавалерідзе.

Музей-майстерня творчої династії Зноби-Голембієвських створений 2006 року в будинку на Печерську у Києві, в якому з 1965 року жив український скульптор, народний художник України Валентин Зноба зі своєю дружиною, художницею Тетяною Голембієвською.

В експозиції представлене велике зібрання авторських скульптур трьох поколінь митців – Івана Зноби, Валентина Зноби, Миколи Зноби та їхніх творчих родин.

Микола Зноба продовжує жити й працювати в будинку, підтримуючі творчу атмосферу майстерні. На подвір'ї влаштовано сад скульптур, головною серед яких є фігура козака Мамая перед входом у будинок, оригінал якої встановленої на Майдані Незалежності.

Музей-майстерня творчої династії Зноби-Голембієвських часто слугує мистецьким майданчиком для зустрічі культурних діячів, митців різних напрямків та стилів.

Національний військово-історичний музей України розміщується у Будинку офіцерів на Печерську в Києві.

Музей розповідає про розвиток військової справи упродовж багатьох століть: кіммерійсько-скіфський період, Київська Русь, козацька епоха, Перша світова війна, Національно-визвольна боротьба, Друга світова війна, Холодна війна, становлення збройних сил незалежної України.

В основі експозиції – автентична зброя, яка використовувалась у різні історичні епохи на території сучасної України. В залах музею можна переглянути військову хроніку, документальне та художнє військово-історичне кіно.

Також музей проводить уроки патріотичного виховання, на яких можна самостійно розібрати та зібрати автоматичну вогнепальну зброю.

Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" є одним із найбільших історико-культурних заповідників України. Він об'єднує 24 музеї, понад 370 пам'яток історії та архітектури, близько 3000 гектарів території міста Переяслава та його околиць.

Заповідник засновано 1979 року видатним українським істориком, етнографом, музеєзнавцем, археологом, Героєм України Михайлом Сікорським на базі Переяслав-Хмельницького державного історичного музею – нині це Музей "Заповіту" Тараса Шевченка, також тут розташовується частина адміністрації заповідника.

На сьогодні Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" охоплює цілий комплекс пам'яток культурної спадщини історичного міста Переяслав різних епох, починаючи від Переяславського дитинця із залишками княжого Михайлівського собору, включаючи архітектурні пам'ятки козацької доби у середмісті і закінчуючи адміністративними та житловими спорудами кінця XIX – початку XX століть.

Найпопулярнішим об'єктом заповідника є Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (Музей просто неба, скансен), де представлені автентичні зразки старовинного українського житла, а також оборонних, господарських, адміністративних та культових споруд минулого. На території скансена діють 13 окремих музеїв, зокрема Музей українського рушника, Музей українських обрядів, Музей "Поштова станція" та інші.

Адміністрація заповідника, наукова частина та екскурсійне бюро розташовуються в одному з колишніх приміщень Вознесенського монастиря, поруч із Меморіальним музеєм Григорія Сковороди. Тут можна замовити оглядову екскурсію по місту Переяслав.

Національний музей "Чорнобиль" є багатофункціональним історико-культурним закладом, який береже та оповідає історію ядерної аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року як найбільш важкої радіоекологічної катастрофи ХХ століття.

Музей відкрито в 1992 році з ініціативи МВС України в історичній будівлі Пожежної каланчі початку XX століття, де початково розміщувалось Подільське пожежне депо, а згодом і Київське обласне управління пожежної охорони, яке координувало хід ліквідації аварії на ЧАЕС.

Експозиція на площі 1100 квадратних метрів налічує понад 7 тисяч експонатів: розсекречені документи, таємні карти, фотографії, спеціальні прилади, особисті речі ліквідаторів, предмети із зони відчуження.

Сприйняття розширюють сучасні аудіовізуальні та інформаційні засоби, художні інсталяції. Представлена діюча трьохфазова діорама "Чорнобильська АЕС до, під час та після аварії", а також діючий макет 4-го енергоблоку ЧАЕС. Підтримується електронна "Книга пам'яті учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС".

Пропонуються оглядові екскурсії українською, російською, англійською та німецькою мовами, аудіогіди, тури в Чорнобильську зону від партнерів музею.

Експозиційні зали музею розташовані на другому поверсі будівлі. З  метою забезпечення комфортного пересування територією музею "Чорнобиль" для відвідувачів, які пересуваються на кріслах колісних, передбачено можливість використання електричного підйомника з першого поверху. Основні відеолокації експозиції музею адаптовано до потреб відвідувачів з порушеннями слуху. 

Національний музей Голодомору-геноциду в Києві зберігає пам'ять про жертви страшного злочину проти українського народу, організованого більшовицьким урядом у 1932-1933 роках шляхом створення штучного масового голоду в Україні.

Заснований у 2008 році як Національний музей "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні", також мав назву Національний музей "Меморіал жертв Голодомору".

Меморіальний комплекс авторства народного художника України Анатолія Гайдамаки розташований на дніпровських кручах у Парку Вічної Слави на Печерську в Києві. Через символічний вхід повз дві скульптури янголів відвідувачі потрапляють на площу "Жорна долі" зі зворушливою скульптурою дівчинки з колосками в руках "Гірка пам’ять дитинства".

Центром меморіалу є "Свіча пам’яті", оперезана хрестами, що нагадують крила вітряка, зі скульптурами лелек нагорі. Грані свічки прикрашені орнаментами з хрестів, що нагадують українську вишивку.

Музейні функції виконує Зала пам’яті. Тут представлено 19 томів "Національної Книги пам'яті жертв Голодомору", меморіальні речі жертв трагедії, архівні документи, фотографії, свідчення очевидців та карти проєкту "Цифровий атлас Голодомору". На інтерактивних тачскрінах можна ознайомитися з результати десятирічних досліджень істориків про місця масових поховань жертв Голодомору.

Відвідувачам пропонують переглянути сучасне відео в техніці 3D маппінгу, скористатися аудіогідом 34 мовами, тактильними макетами.

Триває будівництво другої черги меморіалу, де розміститься основна музейна частина комплексу.

За оцінками проєкту "Inclusive Travels in Ukraine: доступність музеїв України", цей вражаючий меморіал пам'яті жертв штучного голоду 1932-1933 років є одним із найбільш інклюзивних музеїв України.

Одним із найбільших художніх музеїв України і скарбницею української культурної спадщини є Національний музей декоративного мистецтва України у Києві (раніше мав назву Національний музей українського народного декоративного мистецтва).

Музей розташований на території Національного історико-культурного заповідника "Києво-Печерська лавра" у приміщеннях колишніх митрополичих покоїв і прилеглої до них Благовіщенської церкви, які є пам'ятками архітектури XVIII – початку ХХ століть.

Колекція музею була заснована в 1899 році як одна зі складових збірки новоствореного Міського музею старожитностей і мистецтв, перейменованого в 1904 році на Київський художньо-промисловий і науковий музей.

Зараз музейна збірка становлять понад 78 тисяч творів традиційного народного та професійного декоративного мистецтва України з XV століття до наших днів. Головні раритети музею: дерев'яний різьблений хрест у срібній оправі 1576 року, глиняні кахлі XV–XVII століть, предмети церковного шитва XVIII століття, вироби провідних порцелянових і фаянсових підприємств України XVII–XIX століть.

Гордістю та окрасою колекції є комплекси українського народного вбрання ХІХ – початку ХХ століть з усіх регіонів України, де в єдиному художньому ансамблі поєдналися мистецтво крою, ткання, вишивки, аплікації, вибійки, плетіння, обробки шкіри та металу. Привертають увагу традиційні жіночі прикраси: дукачі, коралі, венеціанське намисто, вироби з бісеру.

Також Національний музей українського народного декоративного мистецтва має найбільше зібрання картин видатних українських народних художниць Катерини Білокур та Марії Примаченко.

Грандіозний меморіальний комплекс Національного музею історії України у Другій світовій війні був споруджений у Києві в 1981 році на Печерських пагорбах над Дніпром, для чого було значно змінено рельєф місцевості.

Відтоді візуальною візитівкою Києва поруч із Києво-Печерською лаврою стала колосальна статуя Батьківщини-Матері (62 метри заввишки, 102 метри з постаментом, вага близько 500 тон). Автор монумента - скульптор Василь Бородай. Унікальна суцільнозварна сталева споруда виготовлена з особливої нержавіючої сталі й зібрана за допомогою спеціального крана. За легендою, меч в руці статуї вкоротили на прохання київського митрополита, аби зробити його нижчим за хрест Великої лаврської дзвіниці. На похилому ліфті можна піднятися на круговий оглядовий майданчик на п'єдесталі (37 метрів), а далі - на вертикальному ліфті до рівня грудей і по сходах на верхню кромку щита (92 метри), який відчутно похитується на вітру.

У серпні 2023 року радянський герб на щиті Батьківщини-Матері замінили на український тризуб. Обговорюється перейменування монументу на Україну-Мати.

П'єдестал Батьківщини-Матері є головним експозиційним приміщенням Національного музею історії України у Другій світовій війні. У 16 залах на трьох поверхах представлені матеріали, що розкривають теми бойових дій, стратегій виживання в умовах війни та повоєння, геноцидів, боротьби за незалежність між двох тоталітарних режимів. Відвідувачі проходять "Дорогою війни" повз низку музейних артефактів, арт-інсталяцій та мультимедійних панелей.

Музеєм уперше в світовій музейній практиці створено стаціонарну експозицію "Україна – розп’яття" про війну в реальному часі й під час війни, яка триває. За допомогою оригінальних предметів і фото презентовано страшні реалії повномасштабної російської агресії в Україні.

Загалом меморіальний комплекс займає площу понад 11 гектарів. Шлях до музею пролягає через головну площа з Алеєю міст-героїв і скульптурними композиціями "Форсування Дніпра" й "Передача зброї", галерею героїв фронту і тилу, чашею "Вогонь Слави", виставкою бойової техніки різних часів. Зі зворотного боку постаменту розмістився інтерактивний історичний музей "Становлення української нації".

Кожен останній вівторок місяця - день безплатного відвідування Музею війни всіма категоріями відвідувачів (крім експозицій Гелікоптера Мі-24 і літаків Лі-2, МіГ-23).

За оцінками проєкту "Inclusive Travels in Ukraine: доступність музеїв України", цей музейний заклад, що є одним із найвідвідуваніших музеїв України, забезпечує високий рівень доступності для людей з інвалідністю.

Історію української літератури з XI століття до наших днів представляє Національний музей літератури України в Києві.

Він відкрився в 1986 році в історичному приміщенні Колегії Павла Ґалаґана, де розміщувався один із найкращих приватних навчальних закладів дореволюційного Києва. Будівля в стилі пізнього класицизму зведена в 1871 році за проєктом архітектора Олександра Шілле на замовлення громадського діяча і мецената Григорія Ґалаґана, який рано втратив свого єдиного сина Павла.

Особливою вишуканістю вирізнявся інтер'єр двоярусної бібліотеки червоного дерева роботи італійських майстрів, що зберігся до наших днів майже повністю. Нині у бібліотеці розгорнуто експозицію про історію навчального, який називали "школою академіків". Зокрема, тут працював видатний український письменник Іван Франко, який у травні 1886 року вінчався з Ольгою Хоружинською у домовій церкві Святого Павла при колегії.

11 стилізованих залів відповідають історичним епохам української літератури і знайомлять відвідувачів з літературним процесом на українських землях з найдавніших часів до сучасності. Представлено понад 5 тисяч цінних експонатів, серед яких - унікальні стародруки, рукописи, прижиттєві видання творів Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова, Івана Франка, Михайла Драгоманова, рукописи Лесі Українки, Михайла Старицького, Павла Тичини, Максима Рильського, Василя Симоненка, особисті речі Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Олеся Гончара, Уласа Самчука, журнали і альманахи XIX-ХХ століть, твори відомих художників, документальні матеріали.

Неодмінну цікавість відвідувачів викликає Сокиринецький вертеп з маєтку Григорія Ґалаґана - скринька с пересувним ляльковим театром.

Національний музей-заповідник української військової звитяги (колишній Державний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році") в Нових Петрівцях відтворює обстановку знаменитої Лютізької військової операції зі звільнення столиці України від нацистських загарбників у 1943-1944 роках.

На площі в 9 гектарів збережено оборонні споруди, бліндажі, виставлено бойову техніку, працює виставка уніформ та зброї.

Вражаючу діораму "Битва за Київ. Лютізький плацдарм. 1943 рік" відкрито в 1980 році.

Щороку до Дня Пам'яті та Дня визволення Києва на території музею відбуваються театралізовані дійства, які відтворюють бої за Київ.

У 2022 році в експозиції Національного музею-заповідника української військової звитяги з’явився новий експонат - російський гелікоптер Мі-35Н. Саме 24 лютого, у перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну, російський гелікоптер Мі-35Н (RF-13024) був збитий військовим Національної Гвардії України над Київським водосховищем. Вертоліт був у складі повітряної атаки на військовий аеродром у Гостомелі, що на Київщині. У травні 2022 року збитий вертоліт був піднятий з дна Київського моря.

Территорія проєктованого на базі Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства Національного природного парку "Дніпровсько-Тетерівський" розташована у Вишгородському районі, на півночі Київської області, біля села Сухолуччя.  

Нині Дніпровсько-Тетерівське лісомисливське господарство охороняє типові ландшафти Полісся в межах підтопленої заплави річки Тетерів та узбережжя Київського водосховища. Площа господарства становить майже 37,9 тисяч гектарів, їх водні об'єкти - 9,3 тисяч гектарів. Близько половини площі складають лісові масиви, поширені луки, багато боліт та озер. Переважають соснові та дубово-соснові, на окремих ділянках осинові та березові ліси.

Мисливська фауна характерна для Полісся - це лось, олень європейський, козуля, дика свиня, лисиця, заєць-русак, єнотовидний собака, бобр, видра. З птахів водяться тетерів, куріпка сіра, чирки, качки, вальдшнепи, бекас тощо. Акліматизовано ондатру, ведуться роботи з інтродукції фазану. Почали гніздитися птахи, яких раніше тут не було: гусак сірий, журавель сірий. Зустрічаються також лелека чорна, сапсан, орлан-білохвіст, змієїд, які занесені до Червоної книги.

До 2014 року на території Дніпровсько-Тетерівського заповідника розташовувалися дві мисливські резиденції екс-президента України Віктора Януковича в урочищах "Острів" та "Акація": мисливські палаци, вольєри з дикими тваринами, вертолітний майданчик, пірси з ангарами, катерами та яхтами.

Наразі триває розробка "Проєкту створення Національного природного парку "Дніпровсько-Тетерівський".

Київський цирк із 1998 року має статус Національного цирку України, що дає йому право називатися головною цирковою ареною країни.

Перший стаціонарний київський цирк Hippo-Palace багатого кіннозаводчика, дресирувальника Петра Крутікова був побудований на Печерську в 1903 році за проєктом архітектора Владислава Городецького. На той момент він був найбільшим у Європі.

Нинішню фундаментальну споруду Національного цирку України зведено за проєктом архітектора Валентина Жукова в 1960 році, ставши одним із трьох основних манежів СРСР.

На сьогодні Національний цирк України має власних артистів різних циркових жанрів, балетну трупу, один із найкращих музичних колективів.

Проводяться екскурсії "Мандруємо будівлею цирку", в ході яких відвідувачі мють можливість зануритись у справжню циркову атмосферу, дізнатися цікаві історичні факти, архітектурні особливості будівлі, деталі створення вистав.

Старовинну будівлю в стилі модерн на розі Соборної та Покровської у центрі Василькова зведено у наприкінці ХІХ сторіччя.

У різних джерелах її називають новою синагогою або єврейською школою. На старих світлинах над будівлею можна побачити два куполи з аттиками, які тепер відсутні.

З 1944 року тут розмістилася середня школа – нині Васильківський ліцей №2.

43-метровий обеліск "Місту-герою Києву" встановлений у 1982 році на Галицькій площі (колишня Перемоги, Євбаз), звідки розходяться дві найкрасивіші магістралі столиці України - бульвар Тараса Шевченка та Берестейський проспект.

15 вересня 2023 року з обеліска було демонтовано елементи, які підпадали під дію Закону про декомунізацію - прибрали радянські зірки на бічних сторонах високої мармурової стели та анотаційну дошку російською мовою, а також змінили напис "1941" на "1939" рік, коли почалася Друга світова війна.