Пам'ятки Київської області

Фрагменти земляних валів давньоруського Василева збереглися на пагорбі на захід від собору Антонія та Феодосія.

Нинішнє місто Васильків було засноване в 988 році князем Володимиром Великим, який отримав при хрещенні ім'я Василь. Стара назва міста Василів (Васильєв) походить від християнського імені князя. Це була добре укріплена фортеця із земляними валами та ровами, яка часто використовувалася як опорний пункт у часи усобиць. Місто було знищено монголами у 1240 році. На території дитинця знайдено залишки древнього дерев'яного храму та княжого палацу.

Пізніше городище Василів було включено до системи козацьких укріплень XVI-XVII століть. Залишки валів простежуються по всьому центру міста. Найкраще зберігся вал за собором, на гребінь якого можна піднятися сходами із подвір'я храму.

Богуславське гранітне оголення - геологічна пам'ятка природи. Скелі заввишки 10-12 метрів розташовані вздовж русла річки Рось у центральній частині Богуслава.

У долині річки її схилами ефектно розкидані гранітні брили, що вросли в землю. Вік богуславських гранітів становить 2 мільярдів років. У місці, де Рось двома рукавами омиває гранітний острів, утворюються мальовничі пороги.

Одне з таких місць із глибокою ванною, над якою нависає висока скеля, місцеві жителі називають "Ямою".

Дачний будинок Костянтина Єфремова - один з найцікавіших зразків дореволюційної дачної забудови Пущі-Водиці, що збереглися.

Дерев'яний будинок із куполом стоїть у парку на перехресті вулиць Квітки Цісик та 10-ї лінії. Виконаний у формах історизму з елементами ренесансу, необароко та класицизму. Композиційним центром є веранда головного фасаду, увінчана масивною куполом, що спирається на різьблені здвоєні дерев'яні стовпи. Веранду виділяє вдале використання витончених за малюнком і пропорціям дерев'яних різьблених арок, фільонок, невеликих фронтонів. Покрівлю периметрально оперізує різьблений дерев'яний підзор.

В інтер'єрах дачі Єфремова збереглися печі та фрагмети ліпнини.

За радянських часів це був корпус №15 санаторію "Перше травня". Нині гуртожиток на вісім квартир.

Неподалік знаходиться більш скромний дачний будиночок 1910 року побудови (корпус №13), в даний час покинутий.

Державний дендрологічний парк "Олександрія" Національної академії наук України закладений у Білій Церкві в 1793 році коронним гетьманом Францішком Ксаверієм Браницьким і названий на честь його дружини Олександри.

Парк вважався одним із найкращих у Європі. План розробив французький паркобудівник Мюффо. Парк "Олександрія" займає понад 200 гектарів, має 25 водойм, налічує 2500 видів рослин, у тому числі з Південної Америки, Китаю та Японії: червоний дуб, тюльпанове дерево, магнолія Кобус, рододендрон японський та інші.

Основу планування дендропарку становить Велика галявина, від якої на 20 кілометрів розбігається мережа алей, прикрашених парковою архітектурою та скульптурами: "Романтичні руїни", "Китайський місток", джерело "Лев" та інші. Колонада "Эхо" має унікальну акустику: слово, сказане пошепки в одному кінці колонади, чути у протилежному. За легендою, під "Ротондою" похований князь Потьомкін-Таврійський.

Літній палац Браницьких знищений в радянський період, проте "Бальний павільйон" вже відновлено у первісному вигляді.

У саду "Мур" (1816 рік) площею 3,5 гектари, обнесеному кам'яною стіною заввишки 3 метри, вирощують понад 300 сортів плодових та ягідних культур з усіх континентів світу (проводяться екскурсії з дегустаціями).

Найвища точка парку "Олександрія" – Палієва гора, на якій встановлено пам'ятник Семенові Палію.

У корпусі "Економічного двору" зараз розташована дирекція та Музей живої природи, флори і фауни парку "Олександрія", в якому також представлені мармурові паркові скульптури. Тут можна придбати розсаду.

Державний музей авіації імені Олега Антонова в Києві – найбільший технічний музей України, структурний підрозділ Національного авіаційного університету. Розташований неподалік аеропорту "Жуляни".

Музей створений до 100-річчя авіації. На території в 14 гектарів зібрано практично всі основні типи літаків і гелікоптерів, які були на озброєнні військово-повітряних сил СРСР, або літали в цивільній авіації. В історичній колекції представлено макети літаків, прототипи яких не збереглися: першого у світі літака братів Райт "Флаєр-1", легкого бомбардувальника "Анатра-Анасаль", винищувача ЯК. В колекції АНів - три найпопулярніші літаки: Ан-2, Ан-24, Ан-26.

В експозиції конструкторського бюро Мікояна та Гуревича – чотири покоління бойових літаків МіГ. Вражають уяву стратегічні надзвукові ракетоносці-бомбардувальники Ту-22М. Громадянська авіація також представлена ​​літаками Туполєва.

Загалом у київському музеї авіації понад 70 літаків та гелікоптерів, а також ракети, озброєння, двигуни.

Можливий прокат експонатів (проведення заходів усередині літаків: зйомки, презентації тощо).

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" (НТУУ КПІ) - один із найстаріших та найбільших технічних ВНЗ світу.

На момент створення складався із 4-х відділень. Перші будівлі збудовані по проєкту архітектора Ієроніма Кітнера. Першим головою екзаменаційної комісії був Дмитро Менделєєв. Нині в складі університету функціонує понад 30 факультетів та інститутів, одночасно навчаються понад 40 тисяч студентів.

В корпусі №6 організовано Державний політехнічний музей імені Бориса Патона - єдину в Україні установу, де представлено історію становлення основних галузей вітчизняної техніки та внесок України в історію розвитку техніки в світі. 13 розділів розміщено у 9 залах, колекція налічує понад 10 тисяч експонатів, з яких 3 тисячі виставлено у постійній експозиції.

В 2008 році у відреставрованому приміщенні колишніх авіаційно-автомобільних майстерень відкрився відділ музею "Історія авіації та космонавтики імені Ігоря Сікорського". В розділі "Авіація" основний акцент зроблено на історію зародження цієї галузі в Україні. Основою розділу „Космонавтика” є колекція музею ветеранів космодрому Байконур. Встановлено пам'ятник Ігореві Сікорському.

В 2012 році в університетському парку перед корпусом №1 КПІ встановлено скульптуру "Ступені пізнання" - семиметровий стос книг, увінчаний академічною шапочкою.

Дівич-гора (Девіч-гора, Дівоча гора) – високий пагорб над Дніпром у центрі села Трипілля. Назва, мабуть, пов'язана з давнім слов'янським культом жіночого божества - богині-праматері, богині Діви.

На вершині Дівич-гори виявлено городище та могильник зарубинецької культури (II сторіччя до нашої ери), а також давньослов'янське капище (VI сторіччя). Є припущення, що тут було святилище язичницької богині-діви. Жертовник складався з дев'яти напівсферичних заглиблень, у яких варилася ритуальна їжа.

З вершини Дівич-гори відкривається чудова панорама Трипілля, Дніпра та навколишніх пагорбів.

Сімейна козина ферма з сироварнею "Доообра ферма" заснована у 2011 році родиною колишнього художника-рекламіста Тараса Ложенка. Розташована в селі Івки на околиці Богуслава. Тут проводять екскурсії та дегустації.

На фермі утримують близько 400 кіз, з них 230 дійних. Сир варять три рази на тиждень. За один день виробляють близько 100 кілограмів сирів.  Ферма обладнана сучасною технологічною лінією.

Сьогодні "Доообра ферма" виробляє 12 різних видів сирів. Зокрема, 4 види козиних: м'який крем-сир, напівтвердий "Янгол", витриманий "Бікоз" та "Шедевр" з білою пліснявою. З коров'ячого молока виробляються сири "Ранковий", "Легенда", "Сім смаків", "Старець", "Косичка", "Сулугуні" та інші. Також ферма пропонує бринзу, солодкі і солоні сирки, масло, вершки, кефір, м'ясні продукти та мед.

На фермі працює Музей сиру, де експонуються речі, пов'язані з виробництвом сирів, зібрані власниками ферми під час подорожей Європою. Зокрема, представлені зразки рідкісних європейських сирів, рекламні листівки українських сирів 1961 року французькою мовою, записи унікальних рецептів сиру, гравюра найстарішого сирного базару в Голландії, колекція сирних ножів.

Екскурсійна програма включає огляд козиної ферми та чайної плантації, детальну розповідь про сироварню, відвідування Музей сиру та сирну дегустацію.

Як філія сімейної сироварні "Доообра ферма", також працює Музей сиру в Києві.

Замкова гора (Хоривиця) – історична місцевість Києва, пов'язана з легендою про засновників міста. Із горою Щекавиця, Старокиївською горою та річкою Либідь, Хоривиця є одним із основних символів Києва.

За переказами, коли перший київський князь Кий започаткував Київ Град на Старокиївській горі, його брат Хорив збудував своє місто на сусідній горі Хоривиці. Традиційно Хоривицю ототожнюють із горою, яка зараз відома як Замкова (Киселівка), хоча за іншою версією Хоривицею слід називати нинішню гору Юрковицю.

В кінці XIV сторіччя, коли центром Києва став Поділ, на Замковій горі було споруджено дерев'яний замок литовського воєводи. В 1482 році його спалили татари, але незабаром він був відновлений, і в кінці XVI сторіччя став резиденцією польського воєводи. Киселівкою гору почали називати в середині XVII століття за іменем Київського воєводи Адама Киселя. У замку налічувалося 15 веж, площа його становила 16 тисяч квдратних метрів. В 1651 році українські козаки спалили замок, і з того часу він не відновлювався.

У ХІХ столітті Замкова гора відійшла до Флорівського монастиря, на ній з'явився цвинтар. Зараз це місце популярне у представників неформальних молодіжних течій та послідовників язичницьких культів. Планується реконструкція замку та створення музейного комплексу.

Під час створення Канівського водосховища в 1972 році було затоплено кілька сіл на околицях Ржищева. На місці колишнього села Гусинці збереглася напівзатоплена Спасо-Преображенська церква із дзвіницею.

Церква побудована місцевим поміщиком Гусинським у 1812 році (за іншими даними в 1822 році). Храм у стилі українського бароко стояв на пагорбі, що перетворився на острів. Дістатися до церкви влітку можна було тільки по воді, а взимку була можливість підійти льодом з протилежного від Ржищева берега Дніпра (складний під'їзд через ліс).

Довгий час церква залишалася напівзруйнованою. В 2009 році розпочалися берегозміцнювальні роботи, підйом рівня острова та реконструкція храму. Довгий міст пов'язує острів із берегом, де нещодавно засновано Миколаївський монастир-скит. Влітку можна організувати поїздку на острів до затопленої церкви на човні від ржищівського причалу.

Руїни затопленої церкви Святого Іллі - єдина збережена споруда затопленого села Циблі, яке перенесли на високий берег Дніпра у зв'язку зі спорудженням Канівського водосховища.

Храм збудований у 1912 році на місці дерев'яної церкви XVIII сторіччя. Архітектура Іллінської церкви з п'ятьма куполами-цибулинами мала риси псковсько-новгородського зодчества з елементами класицизму. До храму було прибудовано дзвіницю з шатроподібним верхом.

Нині церква у напівзруйнованому стані стоїть на мілині. Дістатися до неї можна вбрід або човном.

Велике Ходосівське городище (городище Круглик) розташоване на південній околиці Києва між селами Хотів, Лісники, Ходосівка та Іванковичі.

Всередині городища знаходяться села Круглик і Кременище. Це одне з трьох городищ-гігантів лісостепу України, пам'ятка археології національного значення, що є частиною Ходосівського археологічного комплексу і входить до системи Змієвих валів.

Городище належить до ранньої залізної доби (VI–V століття до нашої ери). Це було поселення скіфів-орачів, оточене захисним валом загальною довжиною 10-12 кілометрів. Зараз цей вал має висоту до 8 метрів, у деяких місцях вздовж нього досі проглядається оборонний рів. В часи Київської Русі вал городища був вбудований у систему Змієвих валів як останній рубеж оборони перед Києвом.

Змієвими валами називають залишки давньоруської системи земляних фортифікаційних споруд, розташовані на південних околицях Києва та в інших місцях на території Середньої Наддніпрянщини. Їх загальна протяжність, за різними оцінками, сягає від 900 до 1500 кілометрів. Імовірно, вали служили для захисту південних рубежів Київської держави від кочівників. Історія їх спорудження та функції недостатньо досліджені.

Легенда оповідає про билинного героя Микиту Кожум'яку, який запряг у плуг Змія Горинича й проорав гігантські борозни, звідки пішла назва валів.

За оцінками археологів, більша частина Змієвих валів була зведена у X-XI століттях. Земляні вали з дерев'яними конструкціями всередині мали до 15 метрів заввишки, були укріплені дерев'яним частоколом вздовж гребеня. Створювалися фронтом у бік степу – на південь та південний схід. В будівельних роботах мали брати участь не менше 4000 будівельників, роботи могли тривати близько 4-5 років.

Фрагменти Змієвих валів збереглися вздовж приток Дніпра: Віта, Красна, Стугна, Трубіж, Сула, Рось та інших. Одним із найкращих місць для огляду є розріз валу по дорозі від Круглика до Іванковичів. Поруч облаштовано паркінг. Дерев'яний знак помилково вказує, що це козацькі вали XVI століття.

"Золоті ворота" - одна з небагатьох пам'яток фортифікації Стародавнього Києва. Були головними, парадними воротами міста Ярослава.

Згадуються у літописній статті 1037 року, що розповідає про будівничу діяльність князя Ярослава Мудрого. Проте новітні дослідження доводять, що будівництво київських укріплень разом із "Золотими воротами" було розпочате Володимиром Великим, а вже завершене його сином Ярославом Мудрим, який звів на них церкву Благовіщення, освячену в 1022 році. Назва воріт походить саме від золотої бані Благовіщенської церкви, яка вінчала споруду.

В 1832 було році проведено ретельні археологічні розкопки. В 1982 році, до 1500-річчя Києва, "Золоті ворота" було реконструйовано. В ході реконструкції було збережено пізню кладку, що прилягає до стін першої поло­вини ХІ сторіччя, та контрфорси ХІХ століття. Сучасна надбудова не тисне на старі мури, вона спирається на заховані в її товщі металеві конструкції. Стародавні фундаменти можна оглянути всередині споруди. 

У 1983 році павільйон-реконструкція "Золоті ворота" став музеєм. Він входить до складу Національного заповідника "Софія Київська".

Поруч у сквері - пам'ятник Ярославу Мудрому (1997 рік), чавунний фонтан (XIX століття). Звідси починається вулиця Ярославів Вал, прокладена вздовж одного із оборонних валів Стародавнього Києва.

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського у Києві відкрито в 1992 році в триповерховому будинку, який сім'я Грушевських придбала в 1908 році.

Видатний український історик, політик і громадський діяч, голова Центральної Ради Української Народної Республіки Михайло Грушевський впродовж багатьох років жив тут разом з братом Олександром, донькою Катериною і племінником Сергієм Шамраєм. В гостях у Грушевського тут бувало багато діячів Української революції 1917-1921 років.

У приміщеннях Дому Грушевських збереглася автентична обстановка: декор інтер'єрів, сходова клітка, паркет, віконна фурнітура, дерев'яні тераси. В експозиції представлені предмети меблів, побутові речі, особисті документи, рукописи, повне зібрання творів Грушевського і видань під його редакцією.

В кімнаті доньки представлені два раритети – фотопортрет історика, подарований йому учнями в день 60-річчя та живописний портрет Катерини Грушевської пензля Івана Труша.

Також в експозиції можна побачити напільний годинник з робочого кабінету Михайла Грушевського, англійську порцеляну та межигірський фаянс з колекції родини Грушевських.

Музей розташований в закритому дворі (вхід через арку), оточений садком, який був окрасою садиби ще за Грушевських.

Музей регулярно проводить вечірні імпрези "Кавові історії Грушевських" та інші.

Каплиця-усипальниця роду Свейковських у Тетієві збудована 1805 року поруч із заснованим ними ж костелом Внебовзяття (Успіння) Пресвятої Діви Марії. Перед головним входом в костел колись стояла скульптура святого Яна Непомука, тому храм також називали його іменем.

Каплиця збудована у формах класицизму та зовні нагадує античний храм. На чотириколонному іонічному портику міститься напис польською мовою: "Tym ktorzy zmartwychwstaną" ("Тим, хто воскресне"). Над кованими дверима розташований герб родини Свейковських.

Каплиця Свейковських є пам'яткою архітектури національного значення. Зараз вона належить римсько-католицькій парафії Всіх Святих міста Тетіїв. Богослужіння проводяться по неділях.