Пам'ятки Київської області

Мальовничі пороги на річці Рось в районі села Хохітва приваблюють любителів водного туризму.

Поруч знаходиться найбільший на Київщині гранітний кар'єр.

Плодовий сад "Мур" створено на території дендропарку "Олександрія" на початку ХІХ століття парковим садівником Августом Енсом із застосуванням старовинної західноєвропейської технології по створенню садів на замкненій високою огорожею території.

Загальна площа саду – 3,5 гектари. Муровані з цегли стіни мають висоту 3 метри та ширину 70 сантиметрів. Всі розміри стін та співвідношення сторін приведені до сакральних значень цифрової міфології. Для будівництва саду було підібрано місце з високою енергетикою, а стіни споруди абсолютно точно зорієнтовані в просторі – кожна зі стін саду точно відповідає стороні світу. 

Після більшовицького перевороту 1917 року плодові дерева поступово видалялися і на звільненій площі протягом багатьох десятиліть вирощувалися сільськогосподарські культури.

В 2008 році сад "Мур" отримав друге життя, коли була втілена программа з відновлення плодового саду. Садівником Миколою Іллєнком було створено колекцію з понад 100 старовинних сортів плодових культур селекції ХVІІ-ХІХ століть, розбито ділянку формового саду та висаджена широка колекція популярних плодових і ягідних культур селекції ХХ-ХХІ століть, в тому числі новітньої колекції столових сортів винограду. Проєкт відновлювальних робіт на ландшафтній ділянці сад "Мур" був виконаний згідно архівних матеріалів 1858 року. 

Нині в саду "Мур" повністю відновлено планування старовинного саду: 8 кварталів, чотири з яких центральні та чотири пристінні. В центральних кварталах висаджені яблуні різних термінів дозрівання, груші, сливи, абрикоси, алича, черешні, вишні та персики. В пристінних кварталах розміщені актинідія, колекційні сорти винограду (30 сортів), кизил, полуниця садова, зізіфус та хурма. Зараз тут вирощується 2200 плодових дерев української та зарубіжної селекції, які об’єднують понад 300 сортів. 

Восени в саду "Мур" можна придбати смачні соковиті плоди яблук, винограда, кизилу та інших плодів та ягід.

Будівля, в якій зараз розміщується Ставищенський краєзнавчий музей, є фрагментом садиби польських магнатів Браницьких, що зберігся, перебудований до невпізнанності.

Єдина оригінальна споруда – напівзруйнована вежа поряд із будинком.

Садиба у Ставищі закладена Браницькими на початку ХІХ століття серед парку, заснованого в 1785 році академіком Анджієвським (площа 12,2 гектарів). Наразі Ставищенський парк є пам'яткою садово-паркового мистецтва обласного значення.

З парку відкривається мальовничий краєвид на ставок, який дав назву селищу.

Садиба поміщиків Малиновських збудована ву Григорівці в XIX столітті поряд із цукровим заводом, відкритим у 1845 році попереднім господарем села Федором Мілевським.

Збереглися різьблені дорійські тригліфи на фризі під карнизом. Оригінальні інтер'єри втрачені після більшовицького перевороту 1917 року. Садиба дерев'яна, але обкладена цеглою, що може призвести до її руйнування.

Наразі частину садиби займає амбулаторія з поліклінікою, в іншій частині розміщені житлові квартири.

Руїни садиби Руликівських збереглися у парку Великої Мотовилівки поряд із сільрадою.

Польський поміщик, історик і етнограф, дослідник Правобережної України Едвард Руликівський володів Мотовилівкою на початку ХІХ століття. Він збудував двоповерховий цегляний палац на тому місці, де раніше стояв замок шляхтичів Аксаків.

Наразі від садибного будинку залишилися лише підвали та склеп католицького костелу, який складав із садибою єдиний комплекс. У склепі збереглися надгробки на колишніх могилах Едварда Руликівського та його брата Антонія.

Садиба радника правління та одного із творців Києво-Ковельської залізниці Штамма, збудована у 1900-х роках, розташована у парковій зоні на західній околиці Бучі.

Двоповерховий будинок у неороманському стилі прикрашений складним цегляним декором. Головний фасад садиби фланкований двома круглими вежами з декоративними бійницями та шатровим завершенням. Під бійницями йде справжній аркатурний фриз. Вікна другого поверху мають напівциркульні завершення та прикрашені наличниками.

Біля основного корпусу також збереглися будівлі служб та господарські споруди. Особняк оточений занедбаним парком, через який до фасаду садиби веде пейзажна алея.

Завдяки вишуканій та своєрідній архітектурі дача Штамма має значну історико-культурну цінність, але офіційно пам'яткою архітектури не є. До 2004 року тут розташовувався дитячий санаторій "Дружній". Після пожежі 2004 року він припинив роботу. В даний момент садиба знаходиться в занедбаному стані.

Сафарі-парк Медвино площею понад 3 тисячі гектарів, в якому створені всі умови максимально наближені до дикої природи, розташований поблизу села Страхолісся.

Сафарі-парк Медвино є найбільшою оленячою фермою в Україні, яка налічує близько 500 особин трьох видів оленів на 170 гектарах землі. Плямистий та благородний олені гармонійно мешкають з іншими тваринами на одній території.

Окрім того, тут мешкають лами, верблюди, ведмеді, бізони, страуси, козулі, кози, вівці, качки, кролики. Також комплекс включає дендропарк площею 100 гектарів та екоферму.

Сафарі-парк Медвино проводить групові та індивідуальні екскурсії до сафарі-парку, оленячої ферми та екоферми на авто відвідувачів, квадроциклах або багі. Екоферма пропонує дегустацію крафтових сирів з місцевої сироварні, які можна придбати з собою. Є кафе зі стравами поліської кухні та дичини. Оренда будиночків.

Відвідування парку Медвин можливе тільки за попереднім бронюванням.

Ріжківське цілюще джерело знаходиться на галявині в лісовому гаю на східній околиці села Ріжки.

За легендою, джерело відкрилося в кінці ХІХ століття. Святим його стали почитати після того, як одному з місцевих жителів джерело було явище Богородиці, що купається.

До більшовицького перевороту 1917 року джерело Успіння Пресвятої Богородиці було місцем масового паломництва, оскільки поширилася слава про цілющі властивості його води. Очевидці розповідали, що після молитви та вживання цієї води у людей відновився зір, "оживали" ноги тощо. За радянських часів джерело неодноразово намагалися знищити, але місцеві жителі щоразу його відновлювали.

Вода з джерела надзвичайно чиста і насичена сріблом, оскільки пробивається крізь рідкісні кременієво-срібні породи.

У свята та недільні дні біля Ріжківського джерело проводяться богослужіння.

Свято-Введенський монастир було засновано в Києві в 1878 році з ініціативи капітанської вдови Матрони Єгорової, яка в 1876 році передала у власність жіночої громади нерухомість цілого кварталу на Печерську.

В головній будівлі цієї громади, зовні схожій на цивільну, облаштували Введенську церкву. Матрона Єгорова стала її настоятелькою та прийняла постриг. Була похована тут же, у Введенській церкві.

В 1901 році громаду було перетворено на гуртожильний жіночий монастир та відкрито церковно-парафіяльну школу для дівчаток. За радянської влади Введенський монастир закрили, дзвіницю зруйнували, у приміщеннях розмістилася районна лікарня та склади. В 1996 році створено Введенський чоловічий монастир.

Головною святинею Введенського монастиря є чудотворна ікона Божої Матері "Призри на смиренність" - список з однойменної псковської ікони 1420 року (святкування 16-29 вересня).

Свято-Іллінську церкву на Подолі називають найдавнішим православним храмом Києва.

Красива барочна церква поряд з набережною Дніпра збудована на місці найпершого християнського храму стародавнього міста. Дерев'яну церкву Святого Іллі, за легендою, заснували представники варязького роду Рюриковичів. В 945 році дружинники київського князя Ігоря принесли тут клятву під час підписання миру з греками.

В нинішньому вигляді Іллінську церкву відбудовано в 1692 році міщанином Павлом Гудимою. В плані вона повторює свою попередницю. В XVIII столітті прибудовано невелику дзвіницю.

Наразі Іллінський храм належить УПЦ московського патріархату.

Біля храмової брами встановлено пам'ятний хрест на честь хрещення киян.

Свято-Макаріївський храм вважається єдиною старовинною дерев'яною церквою Києва, що збереглася. Освячений у 1897 році на честь священномученика Макарія, митрополита Київського, Галицького та всієї Русі, який жив у XV сторіччі.

Матеріалом для будівництва Макаріївської церкви стали перенесені з Байкового кладовища залишки церкви Дмитра Ростовського. Ікони для храму написав найвідоміший майстер Іван Їжакевич. Головною святинею став аналойний образ Макарія з часткою мощей святого.

До більшовицького перевороту 1917 року при храмі існувало братство, яке займалося просвітництвом та благодійністю, працювала школа, денний притулок для дітей, бібліотека. В 1922 році була закрита парафіяльна школа, але храм продовжував діяти до 1938 року. В 1939 році з церкви були зняті куполи, приміщення обладнали під майстерні. Під час німецько-фашистської окупації богослужіння відновились.

Нині храм належить УПЦ московського патріархату.

Козацька Свято-Миколівська церква у Синяві – один із найстаріших дерев'яних храмів Київщини, єдина п'ятибанна дерев'яна церква Наддніпрянщини. Попередній синявський храм існував з 1649 року, але був спалений татарами у 1711 році.

Нову церкву Святого Миколая, п'ятизрубну, п'ятибанну, хрестову в плані, збудували в 1730 році, використавши центральні та бічні зруби XVII століття, що збереглися. Фундаментами послужили надзвичайно масивні дубові колоди.

В інтер'єрі багатство пластики посилюється декількома різьбленими скобами, які виступають із площини стіни, і клинами, що скріплюють верхні зрубини бокових прибудов з центральним зрубом.

Миколаївська церква в Синяві вважається одним із найяскравіших зразків сакральної дерев'яної архітектури Наддніпрянщини. Пам'ятка архітектури національного значення.

Свято-Миколаївська церква в селі Луб'янка – єдиний уцілілий дореволюційний храм колишнього Бородянського району.

Перша дерев'яна церква в селі була збудована в 1758 році. В 1812 році її замінили на нову, проте в кінці ХІХ століття через сильну обвітшалість будівлі було вирішено будувати нову церкву.

Проєкт храму розробив академік архітектури Володимир Ніколаєв, автор проєктів Покровського монастиря, київської філармонії, трапезної церкви Києво-Печерської лаври та інших. Архітектура Миколаївської церкви досить стримана та практично позбавлена ​​декору. Виняток становить лише складний 10-колонний портик входу, який зберігся донині.

В роки більшовизму купол було розібрано, а церкву закрито. Богослужіння відновлено з 1941 року під час німецько-фашистської окупації. З того часу храм не закривався.

В 2014 році Миколаївська церква отримала охоронний статус. В тому ж році новим священником була здійснена самовільна перебудова храму - декор вхідної групи збили, у середохресті поставили чотири бетонні стовпи і луковичну маківку зверху, храм пофарбували, через що він втратив свою автентичність.

Свято-Миколаївський монастир розташований в Богуславі на пагорбі на березі річки Рось.

Заснований у XVI сторіччі під Таращею, під час татарських набігів перенесений ченцями під Богуслав. Двічі передавався уніатам-василіанам, але повернули православ'ю. Кам'яні споруди зведені в ХІХ столітті.

Збереглася Воскресенська церква (1866 рік), приміщення духовного училища, в яких за радянських часів розміщувався дитячий будинок та гуртожиток.

Наразі належить Православній церкві України.

Свято-Михайлівська церква у Кожухівці – зразок української дерев'яної культової архітектури.

Побудована в 1820 році, освячена у 1836 році, капітально реконструйована в 1914 році.

Всередині Михайлівської церкви зберігся старий іконостас у стилі рококо та кілька барокових ікон.

Належить до Православної церкви України.