Пам'ятки Ужгородського району

Горянська ротонда (церква Святої Анни) в Ужгороді - найдавніший храм Закарпаття, унікальна пам'ятка романо-візантійської архітектури, в якій фахівці вбачають риси великоморавської архітектури.

Найбільш вірогідним часом будівництва вважається XIII сторіччя, проте існують і більш ранні датування - аж до X сторіччя. Храм-ротонда в Горянах виконаний у формі шестигранника з потужними стінами завтовшки 2-2,5 метри та вузькими вікнами, складений із цегли, аналогічної давньоруській плінфі. Ймовірно, храм Святої Анни був каплицею укріпленого замку та виконував оборонні функції.

За легендою, Горянську ротонду збудувала княжна Грагісса, яка володіла Горянським замком у XIII столітті. Коли замок захопив магнат Матуш Чак Тренчинський, рятуючись від безчестя, Грагісса назавжди пішла в замкові підземелля, де на її душу досі чекає звільнення.

В XV столітті до ротонди був прибудований неф Миколаївської церкви.

Всередині Горянської ротонди збереглися фрески, створені в 1360-1370 роках італійськими майстрами школи Джотто. На східній стіні нефа знаходяться розписи XV століття, виконані в техніці "саль секко" в манері тірольської та чеської живописних шкіл.

Романо-готичний Невицький замок на вершині пагорба над долиною річки Уж збудований у XIII сторіччі, ймовірно, на місці більш раннього дерев'яного укріплення.

Вперше Невицький замок згадується в 1274 році як королівський замок комітату Унг. Контролював торговий шлях на Ужоцький перевал. До 1321 року був оплотом закарпатських феодалів, що повстали проти нового короля Карла I Роберта. Надалі Невицький замок на три сторіччя перейшов у володіння графів Другетів, які перебудували замок на італійський зразок.

Легенда розповідає про одну з володарок з роду Другетів, прозвану за крайню жорстокість "Поган-дівча" (зла діва), покарати яку за безчинства довелося особисто угорському королю Матяшу.

Замок був зруйнований трансільванським князем Дєрдем (Юрієм) I Ракоці в 1644 році під час релігійних воєн з Австрією (Другети були католиками, а Ракоці - протестантами-кальвіністами). Збереглася квадратна вежа-донжон, чотири кутові та надбрамна вежа, фрагменти оборонних стін, вали та рів. На замковому дворі знаходиться облоговий колодязь діаметром 3,5 метри.

Наразі руїни Невицького замку розташовані на території турбази "Верховина". Замок частково відреставровано та законсервовано, доступ вільний.

Найстаріша алея сакур в Ужгороді тягнеться вздовж вулиці Бращайків від площі Пушкіна на набережній Незалежності до перехрестя з вулицею Ференца Ракоці. Це найпопулярніша туристична локація міста під час цвітіння сакур у другій половині квітня.

Сакуру визнано туристичною візиткою Ужгорода. Декоративну японську вишню завезли сюди в 1923 році з Відня, і зараз вона росте по всьому місту. Але перша алея сакур була висаджена саме вздовж вулиці Бращайків і на прилеглих вулицях – у так званих чеських кварталах, які були забудовані у 1920-х роках у стилі міжвоєнного модернізму. Навесні тут зацвітають неймовірно пишним рожево-білим кольором сотні дерев сакури. Це захоплююче видовище щороку приваблює до Ужгорода тисячі туристів.

Нові алеї сакур в Ужгороді були висаджені у 2009-2011 роках на протилежному березі річки Уж – на Слов'янській, Київській та Православній набережних.

Майже одночасно із сакурами зацвітають магнолії, розпускаються квіти японської айви та яблунь Недзвецького, флоридської та китайської.

Чани, що підігріваються, з водою з сірководневого мінерального джерела почали використовувати в Лумшорах для лікувальних процедур ще в XVII сторіччі.

Сірководневими ваннами лікували хворих із порушеннями в опорно-руховому апараті. Один із старовинних чавунних чанів зараз перебуває в Австрії, інший був знайдений місцевим жителем на березі річки Турички неподалік свого будинку. Нині його знову використовують за призначенням. Чан наповнюють холодною мінеральною водою з джерела, на дно кладуть річкове каміння, потім воду поступово нагрівають на відкритому вогні. Коли температура досягає 30 градусів, можна розпочинати прийом ванни, чергуючи занурення у гарячу воду з охолодженням у гірській річці. Старий австрійський чан об'ємом 250 літрів вміщує 2 особи. Сучасні чани роблять місткістю до 12 осіб.

Зараз у селі Лумшори різні господарі мають 18 чанів, відлитих за старою технологією. Три з них розташовані на території місцевої колиби.

Археологічний музей імені професора Едуарда Балагурі розташований на першому поверсі будівлі ректорату Ужгородського національного університету.

Заснований в 2004 році на базі археологічної лабораторії історичного факультету УжНУ. Носить ім'я історика, археолога, професора Ужгородського університету Едуарда Балагурі, за ініціативою якого ще в 1984 році при університеті відкрився перший музей, що став попередником нинішнього.

В експозиції представлені історико-культурні цінності від палеоліту до пізнього середньовіччя, які протягом десятиліть зібрала археологічна експедиція УжНУ.

Найцікавіші експонати походять з роскопок дакійського городища поблизу села Мала Копаня, макет якого можна побачити в експозиції. Серед них зразки дакійської кераміки, знаряддя праці, зброя, прикраси, монети, а також предмети культу, зокрема ритуальна посудина-баранчик та дакійська поховальна урна.

В окремій експозиційній залі розташовується Музей історії Ужгородського національного університету, що представляє здобутки вищої освіти Закарпаття, від заснування єзуїтського колегіуму XVII століття до сучасних досягнень УжНУ.

Ботанічний сад Ужгородського Національного Університету було створено в 1946 році, займає 4,5 гектарів площі.

Ботсад є пам'яткою садово-паркової архітектури державного значення. Підтримує зв'язки із 155 ботанічними садами світу.

Парк розкинувся начебто на трьох рівнях: третина його розташована на першій та другій терасах над річкою, а дві третини спускаються в частину долини. Перепад висот становить 22 метри. Вулканічні материнські породи, вкриті грубим шаром суглинистого окультуреного ґрунту. Посадки розміщені за географічним принципом. Тут розташовані такі ділянки екзотичних рослин: американська, кавказька, середньоазіатська, китайська, далекосхідна.

В саду зібрано близько 3800 видів рослин. Флора Закарпаття представлена 400 видами рослин, серед яких: угорський бузок, волошка карпатська. В дендрарії налічується близько 800 видів дерев та чагарників. Зростає 130 видів різновидів хвойних: тис, кипарис болотяний та інші. Альпійська гірка представляє окремо флору гір. Тут росте 150 видів рослин, серед яких і чудовий едельвейс. Декоративне квітникарство представлене 1200 видів рослин, серед яких: 120 видів троянд, 50 видів гладіолусів, 25 видів хризантем, 20 видів лілій.

В оранжереї Ужгородського ботанічного саду ростуть тропічні та субтропічні рослини: банан, мімоза, лавр, евкаліпт, папайя, 10 видів пальм, 250 видів кактусів.

Приватне виноробне підприємство відомого закарпатського винороба Олександра Ковача в селі Концово.

Голова Спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття Олександр Ковач – неодноразовий переможець винних конкурсів та фестивалів регіону. У його господарстві виробляються вина кількох сортів: "Піно-Нуар" (червоне сухе), "Червоний букт" (червоне сухе купажоване), "Каберне-Совіньйон" (червоне сухе), "Ка-Мер" (червоне сухе купажоване), "Розалін" (рожеве напівсолодке купажоване), "Шардоне" (біле сухе), "Ріслінг Італійський" (біле сухе), "Королівська Леанка" (біле напівсолодке).

Проводяться дегустації.

Водоспад Воєводин – один із найкрасивіших водоспадів Закарпаття.

Розташований у важкодоступному місці на території Державного заказника Соколові Скелі. Назва розшифровують як "вий-водин" (виття води). Другу назву Шипіт він також отримав за потужний голос.

Крижані води гірського потоку Воєводин, що стікають з гори Руна, скидаються тут з висоти 24 метри і через 4 кілометри впадають у річку Шипіт.

Неподалік є комфортна база відпочинку.

Водоспад Крутило на невеликій гірській річці Туриця знаходиться в урочищі Кичера приблизно за 2 кілометри вище за течією від села Лумшори, біля турбази "Водоспад".

За течією річку можна спостерігати багато дрібних водоспадів заввишки до 1 метра. Крутило - один з найбільших, вище 3 метрів. Його потужний струмінь вимив у скелях глибокий простір що добре підходить для купання.

Брукована пішохідна вулиця Корзо в центрі Ужгорода з'єднує площу Корятовича з вулицею Августина Волошина.

У перекладі з італійської "корзо" означає "місце для прогулянок". Назва, дана вулиці ще колишніми власниками міста Другетами, виправдана й зараз. Це улюблене місце для прогулянок містян та гостей Ужгорода – тут безліч кафе та магазинів, фасади старовинних будинків відреставровано, а міські служби ретельно підтримують чистоту.

Дегустаційна винна зала "Шардоне" відкрита  в 2007 році в старому центрі Ужгорода приватним виноробом із села Концово Олександром Ковачем.

На вході встановлено винний прес ХІХ сторіччя.

Дегустаційна зала розрахована на прийом 60 відвідувачів одночасно. На початку відвідувачам демонструють фільм про закарпатське виноробство "Божественний подарунок Бахуса". На дегустації представлено найкращу продукцію найвідоміших винзаводів Закарпаття: ”Скілур”, ”Котнар”, ”Бобовищанський”, ”Леанка”, ”Закарпатський сад”.

Відвідувачі можуть продегустувати такі знамениті закарпатські вина, як ”Троянда Закарпаття” 1986 року, ”Кагор”, ”Середнянське”, ”Шардоне”, ”Спокусниця”, ”Старовинний замок”, а також коньяк ”Закарпатський”.

В якості закуски пропонують сири Селиської приватної сироварні.

Гігантський дуб у центрі села Стужиця, прозваний "Дідо-дубом", екологи вважають одним із найстаріших в Україні - його вік оцінюють у 1200 років (за старими даними - 500 років).

Обхват стовбура дерева 9 метрів, висота – понад 30 метрів.

За легендою, жолудь, з якого виріс дуб, заніс із Угорщини величезний казковий вепр. Існує і безліч інших легенд, пов'язаних із "Дідо-дубом".

Заповіданий в 1968 році. Найстарішим він вважався донедавна, поки неподалік не було виявлено дерево ще поважнішого віку - дуб Чемпіон.

Етнографічний музей села Лубня розташований у приміщенні сільського клубу.

Музей створений в 2004 році зусиллями місцевих ентузіастів.

Екпозиція розповідає про історію та культуру мешканців Ужанської Верховини. Представлено близько півтисячі експонатів: вишитой одяг та рушники, предмети селянського побуту, фрагменти старовинно зброї, старі світлини.

Всі експонати подаровані музею мешканцями села Лубня.

Народний етнографічий музей "Лемківська садиба" в закарпатському селі Зарічово відображає життя і побут лемків - однієї з етнографічних груп українського населення Карпат.

Цей невеличкий скансен (музей просто неба) створений в 1985 році на основі автентичної лемківської хати місцевого столяра Петера Ковача, побудованої у 1902 році з букових колод закарпатськими майстрами. Садиба складається із житлової частини (хижа, сіни і комора) та господарських приміщень (стодола, хлів і хлівець), які об'єднані в єдиний комплекс.

У хаті відтворена типовий інтер'єр лемківського житла початку XX століття. Представлено традиційний одяг, керамічний посуд, різьблені меблі, предмети побуту та повсякденного вжитку, старовинні столярські інструменти.

За попереднім замовленням відвідувачів можуть почастувати традиційними стравами лемківської кухні та карпатським трав'яним чаєм із семи трав, зібраних у п’ятницю на світанку напередодні "Зелених Свят" в місцевих горах. Особливого колориту гостинам надасть виступ фольклорно-етнографічного ансамблю "Лемківчанка" з народними танцями, піснями та жартами.

Етнографічий музей "Лемківська садиба" є відділенням Закарпатського музею народної архітектури та побуту.

Етнографічний музей "Світлиця" заснований в Ужгороді в 1991 році закарпатськими етнографами, фольклористами і педагогами як етнографічний куточок Закарпатського обласного центру дитячої та юнацької творчості "ПАДІЮН".

Експозиція "Закарпатська хата" відтворює інтер'єр традиційного помешкання жителів регіону. Експонуються знаряддя селянської праці та побуту, народні костюми Закарпаття.

В експозиції "Минуле – руками майбутнього" представлені історичні мініатюри життя, побуту, промислів та ремесел жителів єврокарпатського регіону, моделі архітектурних пам'яток Закарпаття.