Пам'ятки Івано-Франківської області

Вірменський костел - це найстаріша будівля Городенки, що зберіглася.

Суворий оборонний храм збудовано на початку XVIII сторіччя коштом вірменської громади міста, яка на той час стала дуже впливовою і до першої половини наступного століття контролювала майже всю торгівлю.

Водоспад "Дівочі сльози" знаходиться неподалік Яремчого, на притоці Прута - гірській річці Жонці.

Дістатися можна пішки або позашляховиком (якщо відкритий шлагбаум), також до водоспаду проводять кінні екскурсії.

Висота водоспаду "Дівочі сльози" становить близько 1,5-2 метри. У місці, куди падає вода, утворилася ванна глибиною близько 1,5 метри. Як і у всіх гірських річках, вода дуже холодна.

Мальовничий водоспад "Дівочі сльози" на Івано-Франківщині розташований на правому березі Дністра між селами Ісаків та Монастирок.

З молодих травертин, що поросли м'ятою та мохом, стікає безліч маленьких струмочків, що утворюють мініатюрний водоспад.

Також можна побачити мальовничі виступи скель, одна з яких нагадує профіль людської особи з відкритим ротом. Серед скель знаходиться грот пустельника, в якому, за переказами, якийсь чернець у затворництві викуповував свою провину за вбивство побратима.

Водоспад Салатручіль формується потоком річки Салатрук, навпроти гирла річки Салатручіль (місцева назва – "шостий кілометр"), яка далі впадає в річку Бистриця-Надвірнянська за 6,3 кілометрів від села Бистриця (Рафайлове).

Висота спаду води – близько 6 метрів. Висота місцевості над рівнем моря – 985 метрів.

Галерея сучасного мистецтва "Арт на мур" відкрилася у 2012 році в комплексі Фортечній галереї "Бастіон" на території Станіславської фортеці в історичному центрі Івано-Франківська.

В галереї проводяться виставки мистецьких робіт митців з Івано-Франківська та інших міст України, зокрема класичного живопису та авангарду.

Заклад пропонує організацію та проведення виставок, продаж картин.

Галицький національний природний парк займає територію майже 15 тисяч гектарів вздовж річки Дністер та пониззі її приток: Лімниці, Лукви, Гнилої Липи.

Включає лісові масиви, болота, лісостепові ділянки та різні геологічні утворення на стику Опілля, Галицької улоговини та Прикарпаття. Серед окремих пам'яток природи – три дуби віком від 200 до 500 років.

У приміщенні адміністрації Галицького національного парку відкрито музей "Природа землі Галицької", експозиція якого відтворює у вигляді діорам лісові, лугово-степові та водно-болотні біогеоценози. Представлені колекції опудал типових та рідкісних представників хребетних, ентомологічні колекції, гербарні зразки.

Гора Піп Іван – одна з найвищих вершин карпатського масиву Чорногора, третя за висотою в Україні (2022 метрів).

Раніше називалася Чорна Гора, звідки походить назва всього хребта Чорногора. За легендою, Олекса Довбуш убив тут "чорне лихо", тобто. чорта, і гора почорніла. У давнину на горі було язичницьке капище, збереглася народна традиція масового сходження у ніч на Івана Купала. Нинішня назва походить від скелі на вершині, що нагадувала священика в рясі (зараз вона втратила характерну форму).

Гора Піп Іван утворена пісковиками, має пірамідальну форму, у верхній частині – кам'яні розсипи. Вкрита субальпійською рослинністю - поширені чагарники (ялівець сибірський, рододендрон) та ялинові ліси. Знаходиться у межах Карпатського державного національного парку.

На вершині знаходяться мальовничі руїни польської астрономо-метеорологічної обсерваторії "Білий Слон" у стилі конструктивізму, що діяла в 1938-1941 роках. У триповерховій будівлі було 43 кімнати та конференц-зал. У вежі з мідним куполом діаметром 10 метрів містився шотландський астрограф. Наразі будівля у напівзруйнованому стані.

Найзручніший маршрут на вершину починається у селі Дземброня.

Городенківський міський краєзнавчий музей "Покуття" відкрився 2009 році в історичній будівлі ощадної каси початку XX століття, поруч із головною пам'яткою міста – костелом Непорочного Зачаття Діви Марії.

В експозиції представлені старовинні дерев'яні меблі (столи, скрині, бамбетлі), вишитий одяг, вироби з кераміки, велика колекція ікон та фотографій сторічної давнини.

Експозиція "Оселя покутського селянина" відтворює інтер'єр старовинної сільської хати. Також можна побачити колекцію цеглин зі штампами, зібраних на різних історичних об'єктах Городенки.

Одна з експозицій відтворює процес виготовлення домотканого полотна, тут проводяться майстеркласи з прядіння.

Гошівський монастир Преображення Господнього отців василіян – місце масового паломництва греко-католиків з різних країн.

Перша історична згадка про монастир біля Гошева датована 1509 роком. Спочатку Гошівський чоловічий монастир знаходився в урочищі "Чорний Ділок", але в XVII сторіччі його спалили татари, і знову обитель відбудували на Ясній горі, де він розташований і зараз.

У 1835-1842 роках були розібрані дерев'яні споруди монастиря та збудовані кам'яні. В 1842 році завершено будівництво церкви Преображення Господнього, яка збереглася до наших днів.

Розквіт обителі припав на часи митрополита Андрея Шептицького.

До Першої світової війни Гошівський монастир вважався одним із найбільших духовних центрів Галичини. Але з 1939 році почалися переслідування греко-католицьких ченців та спроби закрити монастир. Він зміг протриматися до 1950 року, коли його повністю ліквідували. У приміщеннях розміщувався дитячий будинок, потім армійський склад, потім — база відпочинку.

На початку 1990-х років обитель була відроджена. На пожертвування віруючих було відремонтовано монастирські приміщення та церкву. Німецькі реставратори відновили 5 великих полотен XVIII століття, створили 15 нових картин. Електронні дзвони Гошівського монастиря – єдині в Україні.

Головна святиня – чудотворна ікона Гошівської Божої Матері (XVIII сторіччя; копія Ченстоховської ікони), яку називають "Царицею Карпат". Ікона коронована в 2009 році Папою Римським Бенедиктом XVI.

Хата-музей кінофільму "Анничка" у Верховині відкрився в 2016 році в історічній гуцульській хаті-ґражді, в якій у 1968 кінорежисер Борис Івченко знімав деякі епізоди цієї відомої кінострічки виробництва Кіностудії імені Довженка.

Відкриття музею відбулося під час кіномистецького фестивалю "Тіні забутих предків: стежками фільму "Анничка".

Приміщення музею – це одна з небагатьох гуцульських ґражд, що збереглися в Карпатах з початку XX століття. Являє собою комплекс житлового будинку та господарських будівель, які утворюють замкнутий дворик із брамою, що забезпечує мешканцям найкращий захист від негоди й диких звірів.

Експозиція відображає побут, звичаї та традиції гуцулів, а також містять інтерактивні елементи. Представлені світлини колишніх власників ґражди та акторів, що були задіяні у фільмі "Анничка", зняти тут кадри з фільму, деякі предмети кінореквізиту.

Дегустаційна зала "Копальня бриндзи" у Верховині пропонує дегустації традиційної полонинської сирної продукції та аналогів європейських сирів власного виготовлення.

Сири за традиційною технологією виготовляються на полонині "Кринта", де у сезон випасаються корови і працює гірська сироварня. У міжсезоння працює домашня мініферма.

На дегустаціях, зокрема, представлені два українські сири із зареєстрованим географічним зазначенням: Гуцульська овеча бриндзі та Гуцульська коров'яча бриндза. Також можна скуштувати вурду (легкий сир з сироватки), копчений будз (сир із незбираного молока), тверді сири Каччота і Чорногора з витримкою по 2 місяці. Крім сирів та бринзи, до дегустаційного сету додатково входять полонинське сало, мед, хліб, вино, самогон.

Дегустаційна зала "Копальня бриндзи" є об'єктом Культурно-туристичного маршруту "Гуцульські сирні плаї".

Дегустаційна зала "Сирна лавка на горищі" відкрилася 2020 року в центрі Верховини, поруч з міським ринком. Лавка пропонує дегустації крафтових продуктів з власного полонинського господарства для груп до 45 осіб.

Тутешню сертифіковану гуцульську коров'ячу бриндзу виробляють за традиційною технологією з цільного молока корів, які випасаються на гірській полонині на висоті понад 700 метрів над рівнем моря.

Під час екскурсії на полонину можна ознайомитися з процесом виробництва полонинських сирів і продегустувати їх в оточенні гірських краєвидів. У міській дегустаційній залі також можна скуштувати готову продукцію полонинської сироварні: коров'ячу бриндзу, овечу бриндзю, вурду, звичайний та копчений будз. Додатково можна замовити вино, карпатський чай, гуслєнку та кулешу. У крамниці, крім сирів, можна придбати гриби сушені та мариновані, мед і медову продукцію, чаї з карпатських трав.

Дегустаційна зала "Сирна лавка на горищі" є членом Асоціації карпатських ватагів та бере участь у Культурно-туристичному маршруті "Гуцульські сирні плаї".

Краєзнавчий музей у Делятині на Івано-Франківщині розташовується у старовинній віллі адвоката Миколи Лагодинського, депутата австрійського парламенту. Це асиметрична одноповерхова споруда в австрійському стилі, на одному з кутів якої знаходиться двоповерхова вежа, а на іншому – невелика мансарда.

На початку XX століття тут жив відомий український письменник Марко Черемшина, що працював у адвокатській конторі Лангодинського. Саме він заснував у Делятині товариство "Просвіта", організації "Руська каса" та "Сільський господар", брав участь у розвитку товариства "Січ".  Постаті Черемшини присвячений один з експозиційних залів Делятинського краєзнавчого музею.

Також музейна експозиція висвітлює історію Делятина та його околиць, знайомить з особливостями культури і побуту його мешканців. Серед експонатів – старовинні ікони, скульптури та картини, давні знаряддя праці, традиційний одяг. Представлено фрагмент дерев'яного водогону.

Мистецьку резиденцію "Дідова хатчина" заснувала 2015 року родина Олега та Дарини Луканюків на місці старовинної гуцульської садиби у Яворові на Косівщині.

Садиба розташована на полонині над селом за кілометр від центральної вулиці. Творці "Дідової хатчини" поставили собі за мету збереження автентичного побуту та культури Гуцульщини. Тут проводять народні свята, творчі заходи, майстеркласи, лекції, творчі заняття для дітей.

З 2022 року комплекс також надає послуги проживання у комфортабельних умовах.

На базі "Дідової хатчини" функціонує майсетрня гуцульських ліжників "Ґушка"  та виробництво полонинської бринзи з власного овечого молока.

Екоферма "Гуцульська сироварня" у Яворові спеціалізується на виробництві козячих сирів з молока кіз зааненської, альпійської, ламанчської та нубійської порід. Це один із нових об'єктів гастрономічного туризму на Прикарпатті, що сповідує принцип Slow Food.

Козину ферму з сироварнею заснував у Яворові місцевий підприємець Назарій Вепрук. Зараз його стадо нараховує понад 60 кіз чотирьох порід.

На фермі виготовляють 15 видів сиру – дев’ять твердих і шість м’яких (пармезан, гауда, каччота, бергкезе, чеддер, сулугуні, халумі, фета, моцарелла, бринза, вурда, рікотта та інші). У 2019 році на фермі відкрилася колиба з магазином і дегустаційною залою.

Для відвідувачів проводять екскурсії територією та демонстраційними залами, де можна познайомитися з процесом перетворення козячого молока на сироватку і сири різних видів. Наприкінці екскурсії проводиться дегустація, під час якої можна скуштувати готову продукцію екоферми "Гуцульська сироварня". До сирів також подають мед, сметану, чорничне варення, насіння і банош.