Пам'ятки Житомирської області

Садиба дворян Оржевських збудована в центрі Нової Чорториї на початку ХІХ століття в стилі бароко, реконструйована наприкінці ХІХ століття в псевдовізантійському стилі.

В приміщенні палацу збереглися унікальні дзеркала та вітражі візантійських майстрів, кування ручної роботи, оздоблення мореним дубом. Нині - аграрний технікум.

Також збереглася церква-усипальниця Оржевських із розписом роботи художника Михайла Нестерова. Він написав і образи іконостасу.

Садибу оточує мальовничий парк із водоймою, де зростають 160-170-річні дерева місцевих порід.

Свято-Василівський собор - найдавніший храм міста Овруч.

Споруджений в 1190 році князем Рюриком Ростиславовичем на місці дерев'яного храму, збудованого на згадку про загиблого в 977 році князя Олега Святославовича. Будівництвом керував давньоруський зодчий Петро Милоніг, один із чотирьох архітекторів домонгольського періоду, чиї імена зберегла історія.

За архітектурою храм близький до Софії Київської. У зовнішньому оформленні використані київські, смоленські та гродненські прийоми, що створюють суворе та водночас багате оздоблення храму.

В 1321 році Василівська церква в Овручі була майже повністю зруйнована литовцями, відновлена на початку 1909 року відомим архітектором Олексієм Щусєвим (за цю роботу він отримав звання академіка архітектури). Розписи на неканонічні сюжети виконав видатний художник Кузьма Петров-Водкін. Також збереглися фрагменти давньоруських фресок.

Поруч розташований жіночий Свято-Василівський монастир, збудований у псковському архітектурному стилі одночасно з реставрацією храму. В комплекс входить келійний корпус та дзвіниця.

До 1000-річчя Василівської церкви встановлено гранітний хрест.

Свято-Миколаївський собор у Радомишлі закладений у 1864 році.

Споруджувався він одночасно з Володимирським собором у Києві. Розписали його учні відомого художника Віктора Васнєцова – Павло Свєдомський та Відьгельм Котарбінський, а також художники-іконописці з Києва. Припускають, що храм частково розписано за ескізами розписів київського собору. Можливо, Миколаївська церква у Радомишлі була використана як своєрідна творча майстерня, в якій відпрацьовувалися мистецькі прийоми, реалізовані потім у Києві.

За радянських часів у Миколаївській церкві влаштували зерносховище, дзвіницю було зруйновано.

Наразі Свято-Миколаївський собор є діючим, проведено реставрацію.

Прямовисна стіна гранітного каньйону річки Тетерів височить над берегом на 20-25 метрів. Тягнеться на кілька кілометрів уздовж річки, проте частково прихована водами водосховища, що утворився в 1970-х роках в результаті будівництва греблі за 2 кілометри вгору за течією від села Дениші.

Використовується як скеледром для тренування альпіністів, які зазвичай базуються в розташованому неподалік санаторії "Дениші". Наймальовничіші місця знаходяться в районі греблі.

З протилежного боку річки - дубовий гай із віковими дубами, що збереглися після вирубування корабельного лісу.

Комплекс будівель уніатської консисторії був збудований у Радомишлі після того, як у 1746 році митрополит Української греко-католицької церкви Атанасій Шептицький обрав місто митрополитською резиденцією, адміністративним центром Київської єпархії.

Тут розміщувалися керівні, адміністративні та судові органи, діяла духовна семінарія, проводилися церковні збори та синоди, на які з'їжджалися сотні делегацій із усіх єпархій. Консисторія діяла до 1795 року.

Митрополитські палати збереглися донині у перебудованому вигляді - з радянських часів тут розміщується загальноосвітня школа №5. У дворі школи височить Радомишльська вежа, збудована в XIX столітті як водонапірна вежа, що тепер вважається неформальним символом міста.

Францисканський костел та монастир у Чуднові заснував у XVII сторіччі князь Сангушко, кам'яний храм було збудовано в 1760 році вікарним єпископом Горчинським.

У 1787 році дорогою до Канева на зустріч із російською імператрицею Катериною ІІ костел відвідав останній польський король Станіслав Август Понятовський.

У 1832 році монастир було ліквідовано, а за радянських часів сильно постраждав і костел.

Зараз храм належить католицькій парафії Знайдення Хреста Господнього, йде реставрація.

Розкішна двоповерхова будівля ратуші на Замковій горі в Житомирі була збудована для житомирського магістрату в XVIII сторіччі.

Виконана у формах неоренесансу, відрізняється витриманістю та суворістю архітектурних форм. Хоча будівля сильно постраждала в роки Другої світової війни, в 1951 році була повністю відновлена. Якийсь час в приміщені колишнього магістрату розміщувалися житлові квартири.

В 2021 році, до 30-річчя Незалежності України, було завершено капітальну реконструкцію будівлі магістрату. Згодом тут планують розмістити природничу та історичну експозиції обласного краєнавчого музею. Музейний простір буде наповнено тривимірним архівом світу природи й взаємин людини з довкіллям. У внутрішньому дворі буде розбито невеличкий музейний сад із дослідною ділянкою, де діти зможуть посадити рослину, а потім спостерігати, як вона росте.

Ставку рейхсфюрера СС Генриха Гіммлера "Хегевальд" (Hegewald - заповідний ліс) споруджено в 1941 році в селищі Гуйва неподалік військового аеродрому "Скоморохи".

Будівництво велося радянськими військовополоненими під наглядом есесівців. Штаб військового керівництва розташовувався у двоповерховому будинку де до війни був Будинок культури. На випадок бомбардувань збудували легкий наземний залізобетонний бункер, товщина стін якого сягала 3 метрів.

У 1942 році. у "Хегевальді" відбулася нарада вищих чинів поліції та командирів частин СС, на якій Гіммлер зачитав відомий план "Ост", який передбачав колонізацію окупованих східних територій.

На відміну від бункерів Гітлера та Герінга, що розташовувалися неподалік, бункер Гіммлера не був підірваний при відступі німецьких військ.

Наразі споруда із прилеглою земельною ділянкою перебуває у приватній власності. Входи закривають броньовані двері товщиною 5 сантиметрів. Також збереглися німецькі пожежні гідранти, що діють.

Неподалік, з протилежного боку від траси Житомир – Вінниця, на закритій території військової частини знаходиться бункер Ріббентропа.

Столітній дуб з розлогими гілками в лісі поруч із Вишполем називають "Дубом-Чудодієм".

За легендою, "Дуб-Чудодій" має чудодійну силу зцілювати тих, хто до нього доторкнеться зі словами: "Тобі торкаюся, здоров'я набираюся".

Знаходиться на під'їзді до парк-готелю "Чудодієво".

Житомирський державний університет імені Івана Франка розташовується в центрі міста в комплексі будівель колишньої чоловічої гімназії.

Гімназію для хлопчиків почали будувати в Житомирі в 1862 році. Протягом багатьох років це був найбільший та авторитетний навчальний заклад не лише Житомира, а й усієї Волині. Спочатку було збудовано головний корпус, пізніше з боків прибудували дві допоміжні будівлі - для квартир викладачів гімназії та для бібліотеки. Перед головним входом був палісадник з рідкісними деревами та фонтаном у центрі. До будинків примикав великий сад.

До цього часу комплекс повністю зберігся, але навчальний корпус гімназії було реконструйовано після того, як у 1919 році в ньому відкрився педагогічний інститут.

Нині це Житомирський державний університет імені Івана Франка.

Замкова гора в Житомирі розташована на березі річки Кам'янка. Тут до XIX століття стояв кам'яний замок, оточений ровами.

Замок, ймовірно, був заснований ще в IX сторіччі дружинником київських князів Аскольда та Діра, але тоді він міг бути розташований в іншому місці. У писемних літописах Житомирський замок вперше згадується в 1392 році, коли він був захоплений Великим князем Литовським Вітовтом. Згодом неодноразово руйнувався та відновлювався. Останні замкові споруди були зриті в 1852 році.

Наразі на території замку розбито міський сквер, встановлено пам'ятний знак на честь заснування Житомира.

Кафедральний собор Різдва Христового, який також називають Свято-Ольгинською церквою, височіє над річкою Уж на околиці "Древлянського парку" у Коростені.

Назва пов'язана з легендою про те, як княгиня Ольга, яка спалила Іскоростень у помсту за смерть свого чоловіка, покаялася в скоєному і після прийняття християнства збудувала на згарищі храм, куди приїжджала замолювати гріхи.

Парафія Святої Ольги була заснована в Коростені в 1990 році.

Сучасна експозиція Коростенського краєзнавчого музею відкрита в 1987 році в приміщенні колишнього штабу Коростенського укріпрайону.

Тут представлена ​​історія розвитку краю з найдавніших часів на основі результатів археологічних досліджень, проведених у 1990-х роках.

Найціннішими експонатами є зразки мінералів, зброя XIII-XIX століть, знаряддя праці поліщуків, предмети народного декоративно-ужиткового мистецтва.

Особливе місце в експозиції займає полотно-діорама "Княгиня Ольга біля стін древнього Іскоростеня" (художник Олександр Туранський, 1982 рік), що відтворює картину прибуття київської княгині, що овдовіла, до стін непокірного міста.

Мальовниче штучне озеро, що утворилося на місці затопленого гранітного кар'єру, знаходиться на в'їзді до Коростишів з боку Києва, трохи на південь від траси.

Належить до підприємства "Коростишівський кар'єр", яке займається переробкою природного каменю різних родовищ України.

Скелясті береги озера заввишки до 10 метрів, порослі соснами та березами, нагадують карельські краєвиди. Вода має незвичайний бірюзовий відтінок. Вертикальні стіни кар'єру з вираженим рельєфом приваблюють альпіністів та любителів екстриму.

Католицький костел Святої Варвари було збудовано в Бердичеві в 1826 році за проєктом архітектора Антонія Прушинського на місці старого дерев'яного костелу, побудованого князями Радзивіллами в 1759 році.

В 1850 році в костелі Святої Варвари відомий французький письменник Оноре де Бальзак вінчався з верхівнянською графинею Евеліною Ганською (на фасаді встановлено меморіальну табличку).

Крім того, костел Святої Варвари відомий тим, що в 1824-1825 роках, перебуваючи при дворі князів Радзівіллів, у костелі грав та навчався грі на струнних інструментах у професора Живного юний Фридерик Шопен.

Поруч з костелом знаходиться грот Діви Марії.

За радянських часів приміщення костелу використовувалося як спортзал.

Нині храм діючий.