Пам'ятки Житомирської області

Підприємство "Коростенський фарфоровий завод" протягом багатьох років було одним із найбільших виробників фарфорового посуду в Україні.

Коростенський фарфоровий завод засновано в 1904 році польським підприємцем Тимофієм Пржибильським. Під час Другої світової війни завод було зруйновано, знову введений в дію в 1944 році.

В радянські часи підприємство спеціалізувалося на випуску фарфорових виробів культурно-побутового призначення: столові, чайні, кавові сервізи, гарнітури різної комплектації, сувенірні вироби на замовлення.

Експозицію кращих зразків продукції заводу досі можна було побачити у вестибюлі головного корпусу. Наразі підприємство закрито. Частина експозиції представлена на виставці фарфору в Коростенському будинку культури.

Коростишівський народний історичний музей засновано в 1965 році. Музей розташовується у Коростишівському будинку культури.

Його фонди налічують понад 6000 предметів зберігання. Експозиція у трьох залах розповідає про історію краю від давніх часів до сучасності, про заснування та розвиток Коростишева, про видатних мешканців міста. Зокрема, представлено знахідки трипільської культури і Давньої Русі з археологічних розкопок у селі Городське, предмети домашнього вжитку та одяг місцевих мешканців XIX - початку XX століть, особисті речі житомирських партизан часів Другої світової війни.

Окремий розділ присвячено Голодомору 1932-1933 років.

Перлиною художньої частини експозиції є добірка картин народного художника України, видатного пейзажиста Микола Максименка, що родом з Житомирщини.

Костел Пресвятого Тіла та Крові Ісуса Христа в Ружині збудований графом Калиновським у 1815 році.

За легендою, костел з'єднаний підземним ходом із поміщицькою садибою.

За радянської влади святиню закрили, купол знесли, а будівлю переробили під авторемонтні майстерні.

У 2000-2008 роках коштом родини Жебрівських проведено реставрацію. Нині костел Пресвятого Тіла та Крові Ісуса Христа діє, знаходиться під опікунством отців паулінів.

Костел Святого Антонія Падуанського у Старій Котельні закладений у 1783 році коштом поміщика Антонія Прушинського. Дата та ім'я засновника збереглися на кам'яній табличці на фасаді будівлі.

Костел розташований на валах старослов'янського городища Котельнич. Виконаний у найкращих традиціях пізнього бароко. Фасад оздоблений пілястрами іонічного ордера. Збереглися залишки кам'яної огорожі.

В радянські часи костел Святого Антонія Падуанського був закритий, донині дожив у дуже поганому стані. Нині відроджується зусиллями невеликої католицької громади Старої Котельні.

Домініканський монастир був заснований у Любарі в 1634 році. Тоді ж князь Станіслав Любомирський збудував перший домініканський костел.

В середині XVII сторіччя храм був зруйнований козаками під час Визвольної війни. У 1752 році його знову відбудував Францішек Фердинанд Любомирський, він був освячений в ім'я Святих Михайла і Яна Непомука.

У 1864 році домініканський монастир був закритий, костел став парафіяльним. За радянської влади храм також було закрито.

Нині це діючий костел святого Архангела Михаїла та святого Домініка. Йде реставрація.

Римо-католицький костел Святого Власа розташований в центрі Андрушівки навпроти центрального входу до парку з палацом Терещенків.

З 1994 року службу відправляли на цвинтарі, потім у будинку парафіянки Марії Білої. У 2006 році був призначений перший настоятель отець Ян Сафінський, який розпочав будівництво в Андрушівці сучасного мурованого костелу. Завершили його спорудження в 2010 році, проте облаштування та оснащення святині продовжувалась і далі.

Семінарський костел Святого Йоана з Дуклі у Житомирі – пам'ятка архітектури національного значення.

Розташований впритул до центральної площі міста.

Будівля в стилі неокласицизму збудована в 1838-1842 роках як костел Луцько-Житомирської духовної семінарії замість згорілого храму монастиря францисканців, заснованого в 1763 році.

До 1917 року в монастирському корпусі розміщувалася духовна семінарія, а за радянської влади - військкомат.

У 1992 році костел Святого Йоана було повернено отцям-францисканцям, освячено в 1997 році. Монастир чинний.

Католицький костел Святої Варвари було збудовано в Бердичеві в 1826 році за проєктом архітектора Антонія Прушинського на місці старого дерев'яного костелу, побудованого князями Радзивіллами в 1759 році.

В 1850 році в костелі Святої Варвари відомий французький письменник Оноре де Бальзак вінчався з верхівнянською графинею Евеліною Ганською (на фасаді встановлено меморіальну табличку).

Крім того, костел Святої Варвари відомий тим, що в 1824-1825 роках, перебуваючи при дворі князів Радзівіллів, у костелі грав та навчався грі на струнних інструментах у професора Живного юний Фридерик Шопен.

Поруч з костелом знаходиться грот Діви Марії.

За радянських часів приміщення костелу використовувалося як спортзал.

Нині храм діючий.

Неоготичний костел Святої Клари, розташований на березі маленького ставка у Городківці, здалеку можна прийняти за середньовічний замок.

В архітектурі цієї нехарактерної для Центральної України споруди простежується тісне переплетення романського та готичного стилів, підкреслене поєднанням дикого каменю з червоною цеглою.

Ініціатором будівництва костелу Святої Клари став польський письменник-мемуарист Євстахій Івановський, який проживав у Халаїмгородку (колишня назва Городківки). Храм письменник хотів збудувати на честь небесної покровительки своєї матері Клари Івановської. Виконати свою обіцянку він не встиг, але, вмираючи, заповів це зробити іншим.

У 1912 році костел Святої Клари все-таки було споруджено коштом Ромуальда Жмігродзького.

Костел є пам'яткою архітектури місцевого значення. Нині храм належить римо-католицькому ордену Босих Кармелітів.

Житомирський літературно-меморіальний музей Володимира Короленка відкрито до 120-річчя видатного письменника та громадського діяча в будинку, де пройшли його дитячі та юнацькі роки.

Короленко прославився як активний учасник народницького руху та автор безлічі літературних творів, найвідоміші з яких: "Ліс шумить", "Сліпий музикант", "У поганому суспільстві", "Судний день", "Без мови", "Діти підземелля".

Експозиція розміщена в семи залах за хронологічним принципом, налічує 10 тисяч експонатів: особисті речі, прижиттєві видання Короленка та письменників-сучасників, твори графіки, живопису, скульптури, прикладного мистецтва.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки у Звягелі створено в маленькому будинку, в якому в 1871 році народилася майбутня поетеса.

Простий одноповерховий будинок міщанина Окружка в 1870 році орендувала родина Косачів: голова з'їзду мирових суддів Петро Косач та його дружина Ольга, яка відома під літературним псевдонімом Олена Пчілка. Маленька Лариса провела тут перші два роки життя, після чого родина переїхала.

В інтер'єрах батьківського будинку Лесі Українки, що збереглися, відновлено обстановку дитячої кімнати та кабінету батька, в інших кімнатах представлені реліквії родини Косачів, у тому числі особисті речі Лесі Українки.

Перехідна галерея веде до сусіднього будинку (колишнього господарського), де розгорнуто літературно-меморіальну експозицію.

На подвір'ї встановлено бюст Лесі Українки.

З 2023 року Літературно-меморіальний музей Лесі Українки є комунальним закладом Звягельської громади. Має філію - Музей родини Косачів- Драгоманових.

Романівський літературно-меморіальний музей–садиба родини Рильських на Житомирщині розташований у селі Романівка, яке зараз належить до Квітневої сільської громади.

Саме тут від середини XIX століття мешкала родина українських культурних і громадських діячів Рильських. Придбавши Романівку в 1844 році, маршалок сквирського шляхетства Теодор Рильський заснував тут родовий маєток і збудував садибу. Серед його нащадків Романівським маєтком володіли етнограф та економіст Тадей Рильський, педагог і перекладач Іван Рильський, поет і мовознавець Максим Рильський.

За радянської влади в садибному будинку Рильських розмістилася школа, в якій Максим Рильський вчителював у 1921-1923 роках. Ще у 1965 році при школі була створена музейна кімната, а в 1991 році відкрився літературно-меморіальний музей. Частково відтворено інтер'єр кімнати Рильського, експонуються меморіальні речі, книги, фотографії та документи, представлено інтер'єр класної кімнати старої сільської школи.

В парковій частині музею-садиби встановлено бюст Максима Рильського.

Щороку у травні на території музею проводиться літературно-мистецьке свято "Романівська весна".

Лугинський народний краєзнавчий музей відкрито в 1980 році з ініціативи місцевої вчительки Зої Сульської.

Музей розташовується поруч із будинком культури та має 8 експозиційних залів. Експозиція розповідає про давню історію краю, про заснування та розвиток містечка Лугини, про традиційний побут місцевих мешканців, а також про природу Полісся.

Зокрема, представлені кам'яні знаряддя праці, сокири та меч часів Давньої Русі, предмети побуту поліщуків кінця ХІХ - початку ХХ століття, вишиті рушники, жіночий та чоловічий одяг, килими.

Особливу увагу привертає стіл з видовбаними мисками.

Лютеранська кірха в Житомирі була збудована в 1896 році біля комплексу Житомирської чоловічої гімназії.

Землю під будівництво лютеранського храму виділила для лютеранської громади Житомира вдова німецького колоніста Вільгельма Кнаака. Проєкт кірхи у стилі модернізованої готики розробив архітектор Арнольд Єнш.

Будівля складена з червоної цегли. Архітектору вдалося досягти чудової пластичності та гармонійності архітектурних форм.

На органі в кірсі грав Даніїл Ріхтер, дід знаменитого піаніста Святослава Ріхтера, який народився в Житомирі в 1915 році і мешкав у невеликому будинку поряд з кірхою.

За радянських часів у будівлі розмістили спортзалу.

З 1996 року кірха належить Незалежній церкві "Різдво" євангельських християн-баптистів. Проведено реставрацію, відкрито недільну школу. Орган відновити поки що не вдалося - його замінює макет.

Меморіальний будинок-музей академіка Сергія Корольова в Житомирі є частиною Музею космонавтики імені Корольова і розташований навпроти основної будівлі експозиції "Космос".

Перший музей у квартирі, де в 1907 році народився майбутній вчений-ракетобудівник, провідний конструктор радянських космічних ракет, відкрився ще в 1970 році з ініціативи його матері. Через 7 років меморіальну частину доповнила нова експозиція про життєвий і творчий шлях генерального конструктора.

Музей відтворює обстановку помешкання, в якому на початку XX століття мешкала родина Корольових. Експозиція включає багато матеріалів, документів, особистих речей, які передали в дарунок музею родичі та колеги Корольова.

Фотографії, посуд, предмети інтер’єру, які належали родині Корольових, записи і креслення, зроблені рукою геніального конструктора, його костюм і навіть пасмо волосся з найпершої стрижки – усе це можна побачити під час екскурсії музеєм.