Пам'ятки Житомирської області

Монастир-фортеця босих кармелітів у Бердичеві - Всеукраїнський санктуарій Матері Божої святого скапулярію.

Величний архітектурний комплекс із оборонними стінами, вежами та чудовим костелом у стилі бароко був закладений у XVI сторіччі як замок Тишкевичів, які володіли цими землями із XIV сторіччя.

В 1630 році воєвода Януш Тишкевич після свого чудового порятунку з татарського полону подарував замок католицькому ордену кармелітів босих. Будівництво монастиря тривало з 1634 до 1632 рік. В XVIII сторіччі він був реконструйований за проєктом Яна де Вітте, який збудував верхній храм Святої Трійці над нижнім костелом Непорочного Зачаття Діви Марії.

Головною святинею є чудотворна ікона Божої Матері Бердичівської, передана монастирю Янушем Тишкевичем. В 1997 році копія ікони була освячена та коронована Папою Римським Іоанном Павлом II. Її санктуарієм (святим сховищем) є верхній храм. При санктуарії діє парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

Монумент Вічної Слави на честь воїнів-визволителів Житомира встановлено на одній із найвищих точок міста та видно здалеку.

Монумент є високою масивною колоною циліндричної форми, висіченою з житомирського лабрадориту, на якій встановлена скульптурна композиція - воїн Радянської Армії, партизан і жінка-патріотка. Над ними майорить прапор. Скульптурна композиція відлита із бронзи. На гранітному постаменті висічено найменування частин Радянської Армії, партизанських з'єднань та загонів, підпільних організацій, прізвища воєначальників, партизанських командирів, керівників партійного підпілля. Біля монумента горить Вічний вогонь.

Від підніжжя монумента відкривається чудовий краєвид на місто, що оточують його ліси, греблю, що утворює Житомирське водосховище.

Овруцький історично-краєзнавчий музей "Древлянські джерела" працює з 2006 року при Центрі дитячої та юнацької творчості Овруцької міської ради.

В етнографічній залі представлені предмети традиційного побуту поліщуків, у тому числі унікальні рушники-завіски з древлянськими узорами. Чільне місце посідають ікони, одна з яких виготовлена в 1904 році в Києво-Печерській Лаврі.

Наступна експозиція знайомить з давніми поліськими ремеслами - бортництвом і льонарство. Зокрема, представлено справжню борть і бортний інвентар, а також давній ткацький верстат.

В останній музейній кімнаті зібрані матеріали про шкільництво Овруччини від часів Київської Русі до сучасності, а також про видатних людей краю. Тут відтворено інтер’єри класної та піонерської кімнати, представлено старі підручники, серед яких буквар 1861 рікоку авторства Тараса Шевченка.

Музей українського побуту "Поліська хата" в селищі міського типу Полянка поблизу Баранівки на Житомирщині є відділом Баранівського історико-краєзнавчого народного музею.

Приватний етнографічний музей заснував в 2004 році місцевий житель Микола Кобилянський, придбавши автентичну поліську хату 1905 року поряд з родинним будинком. В хаті відтворено інтер'єр столітньої давнини. Експозицію становлять зібрані в Полянці та навколишніх селах предмети селянського побуту, найдавнішому з яких близько 250 років. Зокрема, можна побачити дерев'яний верстат для виготовлення постронків (елемент кінської упряжі), ткацький верстат, приладдя для роботи з льоном, гончарне коло тощо. Більшість знарядь праці перебувають у робочому стані, ними можна спробувати скористатися під час екскурсії. Також представлено старовинних колекцію цеглин місцевого заводу з клеймами різних європейських міст. На подвір'ї встановлено макет вітряка.

За попереднім замовленням господарі пригощають відвідувачів традиційними поліськими стравами, влаштовують народні свята.

Фарфоровий завод "Баранівка" відкрив у 1802 році підприємець Михайло Мезер, викупивши під нього землю у магнатів Любомирських-Валевських.

Сировиною служила глина, яку добували неподалік. Виготовлений на фабриці посуд прикрашав палаци вельмож та імператорів.

Змінивши кілька господарів, баранівська фарфорова фабрика продовжувала діяти за радянських часів і до початку 2000-х років залишалася провідним у країні підприємством цього профілю. Наразі підприємство не працює, проте у місті функціонують приватні міні-заводи з виробництва фарфора.

При баранівській фабриці з 1952 року діє музей, в експозиції якого зразки продукції, вік яких перевищує сто років.

Музей англійського письменника Джозефа Конрада (Юзефа Коженьовського), уродженця Бердичева та поляка за походженням, відкрито в 2015 році в комплексі Монастиря босих кармелітів.

Матеріалами експозиції поділилися Музей літератури імені Адама Міцкевича (Варшава), Ягеллонська бібліотека (Краків), Бібіліотека Бейнеке (Йельський університет), Центральний морський музей (Гданськ), Національний морський музей у Грінвічі (Англія). Матеріали із власного архіву також надав професор Здзіслав Найдер (Польща).

Головний експонат – фрагмент обшивки судна Otego, капітаном якого був Джозеф Конрад. В експозиції широко використовуються інтерактивні технології.

Відвідування безкоштовне.

Музей єврейства міста Бердичів відкрито в 2015 році в приміщенні Міської бібліотеки для дітей.

Експозиція у двох залах розповідає про побут бердичівських євреїв, про історію та традиції єврейського народу, а також про трагічні події Голокосту під час Другої світової війни.

Експонати надано мешканцями Бердичева, зокрема єврейською громадою міста.

Бердичівський міський історичний музей розміщений в центрі міста Бердичів в одному з флігелів монастиря босих кармелітів – колишньому будинку священиків.

Окрім основної експозиції, яка розповідає про історію міста Бердичева, в музеї можна відвідати різноманітні тематичні виставки.

Музей історії Овруччини засновано в 1975 році при Овруцькому будинку культури.

Експозиція у трьох залах розкриває культуру та історію краю, починаючи від періоду палеоліту. Серед унікальних експонатів - знаряддя праці первісних людей, давньоруський меч XII-XIII століть, козацький пістоль та порохівниця кінця XVIII століття.

Представлені документи репресованих земляків, листи остарбайтерів, вивезених до Німеччини під час Другої світової вій­ни, особисті речі людей, що покинули свої домівки після аварії на ЧАЕС, фотографії овручан, які брали участь у Революції Гідності та російсько-українській війні.

В етнографічному відділі експонуются предмети побуту поліщуків, зокрема традиційний одяг і взуття, ткані та вишиті рушники, дерев’яні вироби народних майстрів. Відтворено інтер’єр сільської хати XIX століття "Поліська світлиця".

Зразковий музей історії села Івановичі відкрився у 1991 році, розташовується у трьох кімнатах Івановицького ліцею.

Близько 500 експонатів висвітлюють основні етапи розвитку села Івановичі від XVII століття до сьогодення, а також особливості народного побуту його мешканців у різні часи. Представлено макет традиційної селянської хати.

Експозиції "Від рослини до тканини" та "Від зернини до хлібини" розповідають про давні способи хліборобства, про технологію ткацтва та інші народні ремесла.

Окремі експозиції вісвітлюють події Голодомору 1932-1933 років, Другої світової війни, Революції гідності та російсько-української війни.

Музей історії села Копище є частиною меморіального комплексу Копищенської трагедії, що розташований у Меморіальному парку в центрі села.

13 липня 1943 року за допомогу партизанським загонам гітлерівські окупанти розстріляли та спалили живцем 2887 жителів села, лише одиницям вдалося вижити. Центральним елементом експозиції музею є діарама "Копищанська трагедія".

В етнографічному розділі представлені предмети традиційного побуту поліщуків, народний одяг, вишиті рушники.

Музей Локомотивного депо станції Коростень розповідає про історію розвитку залізничного транспорту та будівництво Києво-Ковельської залізниці.

Спорудження станції Коростень почалося в 1902 році. Нині цей складний залізничний вузол - один з найважливіших в країні.

Колекцію раритетів для музею Локомотивного депо збирали ентузіасти з-поміж його працівників.

Продовженням експозиції можна вважати комплекс виробничих приміщень.

Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Йосипа Буханчука представляє унікальну колекцію живопису в стилі соцреалізму.

Відкритий у 1974 році з ініціативи мистецтвознавця та колекціонера Йосипа Буханчука, який викладав у 1960-х роках у Ленінградському художньому інституті.

Будівлю музею спроєктовано в 1985 році під керівництвом професора Ігоря Фоміна. Буханчук надав музею власну колекцію живопису, що налічувала 600 експонатів. Надалі колекція поповнювалась із державних фондів, свої роботи музею дарували багато радянських художників, і незабаром колекція вже налічувал 3 тисячі оригіналів.

Зокрема, представлено картини народних художників України Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Миколи Максименка. Філігранною технікою захоплюють твори петербурзького скульптора Нікіфорової.

Фотозйомка у залах заборонена.

Музей пожежної охорони в Житомирі розташовується в приміщенні пожежної вежі, яка була збудована в 1894 році.

Пожежна вежа досі діє, є пам'яткою архітектури місцевого значення.

В музеї представлено історію формування системи пожежогасіння та пожежної техніки, на кінопроекторі показують фільм про причини виникнення пожеж.

Будинок-музей родини Косачів-Драгоманових відкрито в Звягелі в 1999 році в реконструйованому будинку Завадських, у якому літературна родина Лесі Українки прожила 6 років.

Основу експозиції складають прижиттєві видання Олени Пчілки (матері Лесі Українки), Михайла Драгоманова (дядька Лесі Українки), самої Лесі Українки.

У приміщенні також розташовано музичну школу.