Пам'ятки Черкаської області

Суботівський історичний музей розташований на замчищі родового маєтку гетьмана Богдана Хмельницького в Суботові. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Чигирин".

Маєток заснував у 1616 році батько гетьмана Михайло Хмельницький (Хміль). Після смерті батька Богдан Хмельницький успадкував маєток та збудував тут свою укріплену резиденцію з оборонним валом, фортечною вежею та Іллінською церквою, яка також відігравала роль фортифікаційного елемента фортеці.

В 1648 році, під час відсутності господаря, суботівський маєток захопив чигиринський підстароста Данило Чаплинський, до смерті запоров малолітнього сина Хмельницького та силою заволодів його нареченою Мотроною (Геленою), що стало поштовхом до повстання козаків під керівництвом Богдана Хмельницького.

Керуючи козацькою державою з Чигирина, Хмельницький часто жив у Суботові. Через кілька років після смерті гетьмана маєток був зруйнований поляками, фортеця знищена. Зберігся фундамент фортечної вежі, над яким зведено павільйон. Реконструйовано дерев'яну сторожову вежу та в'їзну браму садиби.

Музейний комплекс також включає дві садиби кінця ХІХ – початку ХХ столття "Українська хата", в одній із яких відтворено інтер'єр майстерні гончаря. На замчищі встановлено козацьку гармату.

Комплекс торгових приміщень (торгові ряди) збудовано в Умані в 1780 році за проєктом архітектора Тепінгера коштом Потоцьких.

Будівля торгових рядів була квадратною в плані, мурованою з цегли, мала просторий внутрішній двір із чотирма в’їздами. Зсередини двору було понад 40 комор для зберігання товарів приїжджими купцями. Східне та західне крила торгових рядів мали по два поверхи та вежі на кожному розі будівлі. З підвалів під будівлею йшли підземні ходи. Основна торгівля велась у внутрішньому дворі, в центрі якого було збудовано кам’яні лавки. Таке планування будинків для торгівлі відноситься до періоду будівництва дворів-фортець кінця XVII- початку XVIII століть і зустрічається дуже рідко.

В 1838 році Фессінгер повністю перебудував будівлю торгових рядів, пристосувавши її для розміщення міської ратуші, повітового суду, присутніх місць, скарбниці, а також в’язниці. Пізніше було розібрано чотири кутові вежі та другі поверхи над північним та південним проїздами.

Будівля торгових рядів досі використовується за призначенням - це частина міського ринку Умані.

"Три криниці" в Суботові – колодязі, що збереглися з часів Богдана Хмельницького, що постачали водою козацький шпиталь. Знаходяться на дні глибокої балки на південно-західній околиці села.

За легендою, криниці викопані трьома козаками на місці джерела, водами якого зцілив їх після поранення місцевий старець.

Вважається, що смак води з кожної криниці дещо відрізняється від інших.

Старовинний православний Троїцький Мотронинський монастир у Холодному Яру розташований на місці давньоруського городища та ще більш давніх скіфських поселень (збереглися скіфські вали).

За легендою, за часів Ярослава Мудрого тут стояла фортеця княжого воєводи Мирослава. Повертаючись із походу на печенігів в 1036 році, Мирослав вирішив перевірити охорону фортеці, яку доручив своїй дружині Мотроні. Атакувавши фортецю під виглядом ворогів, Мирослав був випадково вбитий самою Мотроною. Дізнавшись про те, що сталося, Мотрона прийняла чернецтво і заснувала монастир, який назвали її ім'ям.

Офіційно датою заснування Мотронинського монастиря прийнято вважати 1198 рік, коли в Симеонівському літописі згадується переяславський єпископ Павло, який у Мотронинському монастирі заклав церкву Іоанна Предтечі. В 1568 році почалося відродження обителі після монголо-татарського руйнування, вона опинилася під заступництвом козацтва.

В XVIII сторіччі Мотронинський монастир став одним із центрів боротьби проти унії, а також оплотом гайдамацького руху. В 1768 році 3 тисячі гайдамаків отримали тут благословення на боротьбу з польською шляхтою, з чого почалася Коліївщина. Ці події описані в поемі "Гайдамаки" Тараса Шевченка, який побував у монастирі в 1845 році. У період Української революції у 1919-1922 роках Мотронинський монастир слугував опорним пунктом повстанських загонів Холодноярської республіки

Збереглася Троїцька церква, збудована в 1727 році та реконструйована в 1805 році. Келійний корпус зведено останніми роками. Встановлено пам'ятний хрест на могилі сотника Івана Компанійця.

Від входу в Мотронинський монастир починається спуск до чудотворного джерела Святого Онуфрія. Поруч знаходиться Гайдамацький (Монастирський) став, у якому гайдамаки освячували зброю.

Тясминський каньйон у Кам'янці – ландшафтний заказник місцевого значення.

Круті, практично прямі скелі на лівому березі річки Тясмин піднімаються вгору місцями на 12-15 метрів. Скелі густо поросли молодим лісом (татарський та американський клен, глод, рідкісні папороті та мохи).

Чудове поєднання річки, каміння, лісу та степу створюють найкрасивіші краєвиди.

"Уманською Ямою" називають місце, де в 1941 році нацистами був створений пересилочний табір "Шталаг-349", один із перших на території України концентраційних таборів.

Від 50 до 70 тисяч військовополонених та мирних жителів Умані утримували в нелюдських умовах на дні глиняного кар'єру цегельного заводу. Тисячі з них загинули від ран, хвороб та голоду, тисячі було розстріляно.

"Уманська Яма" проіснувала до 1943 року, поки не було знято окупацію. На братській могілі встановлено пам'ятник загиблим.

Уманський краєзнавчий музей розташований у будівлі колишньої приватної лікарні (1902 рік).

Історія заснування музею починається з 1906 року, коли з ініціативи вчителя та краєзнавця Данила Щербаківського було створено Товариство любителів старовини. Офіційне відкриття Історичного музею Уманщини відбулося у 1918 році.

Експонати трьох відділів музею розповідають про виникнення життя на Землі, геологічну структуру, корисні копалини, водну систему, ґрунти, клімат, рослинний та тваринний світ. До уваги відвідувачів представлені зразки гранітів, каолінів, бурого вугілля; є опудала тварин та птахів, занесених до "Червоної книги України".

В історичному відділі Уманського краєзнавчого музею представлений макет Уманської фортеці, зразки старовинної зброї та обладунків.

В ХІХ столітті з Одеси до Умані було переведено Головне училище садівництва, у віданні якого опинився уманський парк "Софіївка" (Царицин сад).

Для нього на території службової частини парку було збудовано двоповерхову будівлю у стилі класицизму. З того часу студенти доглядають парк, використовуючи його для вдосконалення знань з садівництва.

Нині це Уманський національний університет садівництва, який готує фахівців із дев'яти напрямків.

Музей університету відкрито у корпусі №7. В експозиції поетапно представлені всі історичні періоди розвитку навчального закладу, починаючи з часу заснування в 1844 році в Одесі.

Успенський (Геогіївський) собор збудований в Каневі в 1144 році князем Всеволодом Ольговичем. Тип храму за архітектурою близький до київських церков - Кирилівської і Богородиці Пирогощі.

З року заснування Георгіївської (Успенської) церкви прийнято вести офіційний літопис Канева, хоча місто існувало і раніше. Класичний зразок візантійської архітектури.

В 1185 році біля стін цього храму готувалася оборона від половців після невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. В 1587 році тут було поховано страченого у Львові козацького ватажка Івана Подкову. Зруйнований турками в XVII столітті Успенський храм було відновлено в 1805 році, а у 1861 році звідси вирушила на Чернечу гору похоронна процесія із привезеним із Санкт-Петербурга прахом поета Тараса Шевченка.

В 2024 році за рішенням суду тисячолітній Успенський (Георгіївський) собор у Каневі, який понад 20 років незаконно перебував у користуванні московського патріархату, повернули у власність держави з подальшою передачею в оперативне управління Шевченківському національному заповіднику.

У сусідньому будинку колишньої василіанської школи зараз знаходиться Музей народного декоративного мистецтва, який раніше займав приміщення храму.

Поруч з Успенським собором встановлено пам'ятник преподобному Макарію Каневському, який у XVII столітті був настоятелем Канівського монастиря та загинув під час турецької навали.

Фентезі-парк "Нова Софіївка" відкрився у 2019 році як сучасне продовження Національного дендрологічного парку "Софіївка" в Умані. Розташований навпроти старого входу в "Софіївку" по вулиці Садовій, вздовж річки Кам'янки.

Особливістю "Нової Софіївки" є гармонійне поєднання природного середовища, світлових інсталяцій та сучасних артоб'єктів, які занурюють відвідувача у містичний світ міфічних героїв, мужніх самураїв, величних драконів та фантастичних неземних істот.

Гостей фентезі-парку "Нова Софіївка" зустрічає стилізована вхідна група, поруч з якою представлені картини з періодами розвитку "Софіївки". Далі можна побачити світломузичну інсталяцію з портретом Софії Потоцької, інноваційне 3D-маппінг шоу "Душа лісу", водоспад "Дракони", скульптуру "Пегас" та оглядовий майданчик.

Окрім того на території фентезі-парку "Нова Софіївка" розбили Японський сад з озером, альтанками і садом каменів, облаштували українську садибу з героями давніх міфів, створили сад фонтанів, а також регулярний, казковий і пейзажний сади. Парк обладнаний багатофункціональним дитячим майданчиком, бібліотекою і будиночком для дітей.

Єдиною будівлею на території села Шевченкове, що збереглася в оригіналі з тарасових часів, є хата дяка Рубана, в якого малий Тарас Шевченко два роки навчався грамоти. 

Хата-школа розташовувалася у тогочасному центрі села Керелівка, поруч із церквою, за 400 метрів на захід від садиби родини Шевченків. Вона була поділена сіньми на дві половини – житлову і навчальну. Всі діти вчилися разом за великим довгим столом двома групами.

1909 року Керелівська школа частково згоріла, проте залишилась та частина будинку, де вчились учні. До 1956 року вона залишалася житловою. В 1961 році над нею звели скляний павільйон для захисту від негоди. У 1998 році було виконано ряд реставраційно-відновлювальних робіт.

Зараз Хата дяка є одним із об'єктів Національного заповідника "Батьківщина Тараса Шевченка", про відвідування треба домовлятися в Літературно-меморіальному музеї Тараса Шевченка.

Дерев'яна Хрестовоздвиженська церква в селі Кошмак збудована у 1901 році на місці старого храму, який вперше згадується в 1798 році.

Нинішній храм збудований за стандартним, так званим єпархіальним проєктом.

За радянської влади в 1929 році з церкви зняли купол і переробили її під клуб. У роки німецької окупації храм відновив службу, але після Другої світової війни його знову закрили і пристосували під колгоспний склад.

Чинною Хрестовоздвиженська церква стала в 1997 році. З того часу триває перманентний ремонт. Нині стан храму аварійний.

Центральний парк Кам'янки розташований на схилі крутої гори над Тясмином. Це залишки великого романтичного парку, що був заснований в кінці XVIII століття довкола поміщицької садиби родини Давидових, що стояла на горі.

У парку бували герої війни 1812 року, декабристи, Пушкін, Петро Чайковський. Після заслання до Сибіру господаря маєтку Василя Давидова парк прийшов у запустіння. У 1926 році, до 100-річчя страти декабристів, парк був названий на їхню честь. І лише в 1975 році, до 150-річчя повстання декабристів, парк розчистили та впорядкували. У цьому ж році було встановлено пам'ятник Пушкіну (автор Віра Шатух), композиція "Декабристи в Кам'янці" (автори Макар Вронський та Володимир Чепелик, архітектор - Василь Гнєздилов), стела Декабристів.

В одному із затишних куточків парку знаходиться Грот декабристів. Побудований в кінці XVIII століття як архітектурна прикраса парку. Облаштований грот у пагорбі, всередині завжди прохолодно, гарна акустика. У ньому любив відпочивати Пушкін, у зв'язку з чим його тепер іноді називають Пушкінським гротом. З ним пов'язано багато легенд. Розповідають, що у гроті збиралися декабристи та розмовляли на політичні теми. За легендою, таємний підземний хід поєднував грот із "Зеленим будиночком", яким у разі небезпеки могли скористатися декабристи. Пізніше грот втратив своє значення як місце відпочинку та використовувався як фруктовий та винний льох. Був відреставрований у 1982 році. Тут проводяться цікаві літературно-музичні вечори, об'єднані під назвою "Літні зустрічі в гроті", а також Всеукраїнський літературний фестиваль.

Церква Святих апостолів Петра і Павла в Мойсівці була дворовим храмом поміщиків Волховських.

Зведена в 1808 році у романтичному стилі.

Діяла аж до 1960-х років. Після закриття почала руйнуватися.

Петропавлівська церква у Мойсівці є пам'яткою архітектури національного значення. Завдяки включенню до Державної програми "Золота підкова Черкащини" розпочалася реставрація будівлі.

На церковному обійсті знаходиться могила Раковича.

Двопрестольна церква Всіх святих землі Черкаської просіявших та Різдва Іоанна Хрестителя почала зводитися в селі Хутори на околиці Черкас в 1998 році.

Висота храму з хрестом – 54 метри. За архітектурою церква нагадує древній замок. У храмі є таємні ходи та приховані келії, придатні і для чернечого затвору та ночівлі паломників.

Храмова ікона Іоанна Предтечі виготовлена ​​у місцях позбавлення волі, у спеціальній церковній майстерні.

В архітектурі нижнього храму і конструкції стелі видно елементи хрестів, оскільки він присвячений Іоанну Хрестителю.

Вся архітектурна композиція храму рясніє фігурними портиками, арками, візерунковими рельєфними виступами. На дзвіниці є два дзвони, які пережили Другу світову війну і мають сліди від куль. Гвинтовими сходами можна піднятися на дзвіницю та оглядовий майданчик, з якого відкриваються види на місто Черкаси та околиці.

Парафія церкви Всіх святих землі Черкаської просіявших та Різдва Іоанна Хрестителя належить до Православної церкви України.