Пам'ятки Чернігівської області

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського відкрито в 1934 році з нагоди 70-річчя від дня народження письменника з ініціативи його родини – першим директором закладу став молодший брат Михайла Хома Коцюбинський. 

Меморіальна частина експозиції розташовується в одноповерховому дерев'яному будинку, в якому Михайло Коцюбинський жив з 1898 по 1913 рік. Тут він написав повісті "Fata morgana", "Intermezzo", "Тіні забутих предків" та інші, приймав у гостях багатьох відомих представників творчої інтелігенції, серед яких композитор Микола Лисенко та письменник Борис Грінченко.

В будинку відтворено обстановку, яка була за життя письменника, зокрема робочий стіл з письмовим приладдям та інші меблі. Меморіальна бібліотека письменника налічує понад 1500 книг, серед яких і перші видання його творів. Також представлені світлини, рукописи, записники, листи.

Літературна частина експозиції розташовується в окремому триповерховому приміщенні, оформленому видатним українським художником-монументалістом Анатолієм Гайдамакою. Окрасою експозиції є дерев’яна композиція "Дерево життя" або "Криниця Коцюбинського", що пронизує всі три поверхи будівлі. Вона має вигляд чотиригранного стовпа, на кожній грані якого вирізьблені ілюстрації до творів Коцюбинського.

Частиною садиби є меморіальний сад родини Коцюбинських, де вирощують понад 200 видів рослин, зокрема дерева, що їх особисто посадив письменник. Садові клумби оформлені улюбленими квітами письменника: трояндами, мальвами, маками. Є тут і екзотичні субтропічні рослини – агави, якими письменник милувався в Італії. На веранді будинку родини Коцюбинських влітку проводяться чаювання з видом на сад.

Під час широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського постраждав від обстрілів. Пошкоджень зазнав меморіальний будинок і 36 музейних експонатів, серед яких шахи Коцюбинського, рояль, частина меблів. Проведено реставрацію.

Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Ґалаґана розміщується в будівлі колишньої жіночої гімназії (XIX століття), що на Валу в Чернігові.

Зібрання налічує близько 8 тисяч творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, починаючи з XVI століття і до сьогодення. В його основу лягла унікальна колекція українського дворянського роду Ґалаґанів, представлена ​​творами західноєвропейського та вітчизняного мистецтва XVII-XIX століть, народною картиною, зокрема знаменитими козаками Мамаями, портретами представників восьми поколінь цього прославленого козацько-старшинського роду та їхніх родичів - Розумовських, Дараганів, Маркевичів, Ламсдорфів. 

Музей має збірку робіт видатної української народної художниці Марії Примаченко. Також представлені твори декоративно-ужиткового мистецтва України, народна іграшка.

Під час російської навали 2022 року, коли місто Чернігів перебувало під обстрілами, Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Ґалаґана зазнав пошкоджень, зокрема постраждали деякі експонати.

Юр'єва Божниця в Острі - східна частина Михайлівської церкви, що збереглася з княжих часів. Розташована на залишках городища літописного Городця на Вострі.

Ймовірно, храм був закладений ще київським князем Володимиром Мономахом одночасно з заснуванням міста в 1098 році. Перебудований у 1152 році за князя Юрія Долгорука, завдяки чому прижилася народна назва "Юр'єва божниця".

Постраждала від набігів татар, а в 1753 році - від удару блискавки, на початку ХІХ століття більшу частину об'єму було розібрано через аварійний стан. Збереглася лише вівтарна частина - апсида та фрагмент стіни.

На початку XX століття було проведено реставраційні та дослідницькі роботи. На стіні виявлено давню фреску "Євхаристія", ймовірно, виконану київськими майстрами в XI-XII сторіччях.

Борисоглібський собор збудований в Чернігові в XII столітті на фундаменті давнішої кам'яної споруди XI століття, неодноразово перебудовувався.

Під час реставрації в середині XX століття будівлі повернули давньоруські форми. В інтер'єрі збереглися старовинні фрески, інкрустована підлога.

В приміщенні храму відкрито музей архітектури, який входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній".

Адміністрація заповідника розміщена в розташованій поруч будівлі Колегіуму (1672 рік), який у XVII столітті був частиною Борисоглібського монастиря - резиденції чернігівських митрополитів.

Прилуцький краєзнавчий музей імені Василя Маслова займає відреставрований двоповерховий особняк, збудований у XIX столітті для міського голови Миколи Кисловського у самому центрі Прилук.

Його історія починається з музею природної історії, відкритого наприкінці ХІХ століття. Найбільшого розквіту він досяг у 1930-х роках під керівництвом відомого вченого Василя Маслова (біля входу до музею встановлено пам'ятник). Основою зібраної ним колекції стали зібрання шедеврів світового мистецтва та козацьких реліквій відомого громадського діяча та мецената Григорія Ґалаґана.

З того часу в музеї сформовано цікаві художні зібрання, велика колекція декоративно-ужиткового мистецтва, відкрито відділ історії Прилук. Найцікавіші експонати: сідло гетьмана Данила Апостола, макет Прилуцької фортеці, фрагмент фортечного частоколу.

Співробітники краєнавчого музею проводять екскурсії містом та околицями.

Козелецький музей історії ткацтва Чернігівщини було відкрито в 1988 році в приміщенні Воскресенської церкви, в 2017 році музей нарешті отримав власне приміщення.

В експозиції, крім килимів, вишиванок та рушників, можна побачити фотографії старого Козельця та генеалогічне дерево Розумовських.

"Цар-дубом" називають багатовіковий монастирський дуб у селі Рихли, ботанічну пам'ятку природи місцевого значення. Його вік оцінюють у 800 років.

За легендою, з вершини цього величезного дерева, що височіє над усім лісовим масивом, під час Північної війни зі Швецією (1700-1721 роки) розвідники Петра І стежили за маневрами військ шведського короля Карла XII.

Стовбур монастирського дуба в діаметрі сягає 1,8 метри, висота - 24 метри. У 2010 році на конкурсі "Національне дерево України" рихлівський "Цар-дуб" посів 3 місце в номінації "Естетично цінні дерева".

Поруч росте ще один дуб-довгожитель із величезним дуплом у стволі.

Ажурна будівля Чернігівського колегіуму з високою дзвіницею розташована на території Чернігівського дитинця (Валу).

Колись вона була частиною кафедрального Борисоглібського монастиря - резиденції чернігівських архієпископів.

Будівництво монастирської трапезної, імовірно, розпочав наприкінці XVII століття архієпископ Лазар Баранович. У нинішньому вигляді будівлю звів у 1700-1702 роках архієпископ Іоанн Максимович за підтримки та фінансування гетьмана Івана Мазепи, про що свідчить закладна дошка дзвіниці з гербом Мазепи, яка зараз експонується у виставкових залах.

Згодом трапезну почали використовувати як одне з приміщень Чернігівського колегіуму - першого вищого навчального закладу Лівобережної України, що діяв з 1700 по 1786 рік. Тут викладали латину та інші мови, а також поетику, риторику, філософію, математику, географію тощо. Колегіум готував церковних діячів, держслужбовців, перекладачів, літераторів, медиків.

Зараз в приміщеннях Чернігівського колегіуму розташовується музей, що висвітлює історію навчального закладу. Реконструйовано клас колегіуму, виставлено експозицію іконопису, працює виставка "Чернігів та чернігівці 100 років тому".

Також тут розміщується адміністрація Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів Стародавній".

Зоопарк міста Мена – єдиний в Україні, що розташований у невеличкому містечку.

Заснований в 1977 році місцевим любителем природи Геннадієм Полосьмаком. Колишній сержант міліції організував у своєму будинку зоокуточок, який згодом переріс до приватного зоосаду, а потім і до зоопарку загальнодержавного значення.

Сьогодні Менський зоопарк займає площу майже 9 гектарів. Тут мешкають 560 тварин понад 120 видів. Найбільший інтерес відвідувачів викликають примати (мавпочки Василь та Ніна), тигр, лев, бурі ведмеді, бізони, антилопи Німогау, верблюд, крокодили, пітони.

Седнівська садиба протягом майже трьох століть була головною резиденцією дворянського роду Лизогубів, який походив із козацької старшини часів Богдана Хмельницького.

Першим відомим представником роду був простий козак Кіндрат Лизогуб з-під Золотоноші. Його сини, Іван та Яків, просунулися з рядового козацтва в старшину під час гетьманських усобиць періоду "Руїни". Яків став чернігівським полковником і оселився у Седневі, а його нащадки продовжили розпочате ним  облаштування садиби.

Велику перебудову провели в ХІХ сторіччі брати Андрій та Ілля Лизогуби. Вони розширили парк і звели новий садибний будинок, а старий кам'яний будиночок (Кам'яницю Лизогубів) стилізували під маленький готичний замок і переобладнали під господарські потреби. В своїй садибі брати приймали поета Тараса Шевченка, байкаря Леоніда Глібова, художника Лева Жемчужнікова та інших уславлених діячів культури того часу (встановлені пам'ятники).

За радянських часів у садибному будинку розміщувалася середня школа (зараз - у новому будинку по сусідству), а в іншій частині садиби було відкрито Будинок творчості художників. У парку збереглася 600-річна липа Шевченка, а також романтична альтанка Глібова, в якій було написано ліричний вірш "Кручина".

Перед входом до садиби встановлено пам'ятник колишнім господарям, поціновувачам мистецтва та меценатам Андрію та Іллі Лизогубам.

Чернігівський обласний історичний музей носить ім'я качанівського поміщика, підприємця та мецената Василя Тарновського, який у 1902 році організував у місті перший Музей українських старожитностей. В основу експозиції лягла його особиста колекція козацько-гетьманських старожитностей та реліквій.

Нині музей розміщено в колишньому будинку губернатора на Валу (XIX століття).

В колекції представлено понад 130 тисяч експонатів, що належать до різних періодів історії Чернігівщини з давніх-давен до сьогодення. Окрасою експозиції є багата колекція археологічних знахідок, стародруки, рідкісні документи, предмети козацької доби.

Особливий інтерес викликає діорама "Мезинська стоянка", що дає уявлення про життя первісної людини в епоху пізнього палеоліту за матеріалами археологічних знахідок у селі Мезин на Чернігівщині.

Найдавніша культова споруда Любеча – підземний храм, викопаний у XI сторіччі преподобним Антонієм Печерським.

Засновник і перший ігумен Києво-Печерської обителі народився в Любечі в 983 році. За переказами, звідси він вирушив до Палестини, прийняв постриг на Афоні, і, повернувшись через кілька років на Русь, став засновувати печерні монастирі - на Буковині, Києві та на Чернігівщині.

У Чернігів він пішов після конфлікту з київським князем, а останні роки життя провів на батьківщині – в Любечі, де й заснував свою останню печерну обитель. Антоніївський монастир проіснував до 1786 року, коли був закритий за наказом імператриці Катерини II.

У первісному вигляді збереглася Далека печера, що у лісі на південній околиці селища.

Нещодавно було відкрито Близьку печеру в центрі селища, поруч із кам'яницею Полуботка (ведуться розкопки).

Велике поселення стародавніх людей епохи пізнього палеоліту було виявлено біля села Мезин українським вченим, приват-доцентом Петербурзького університету Федором Вовком у 1908 році.

Археологи розкопали житла з кісток мамонта, покриті шкурами бізонів. Мезинська стоянка здобула всесвітню популярність завдяки унікальним знахідкам, серед яких були рідкісні зразки стародавнього мистецтва: виготовлені з бивня мамонта та оформлені різьбленим орнаментом фігури жінок-птах, а також культові браслети. Пізніше було знайдено найдавніші музичні інструменти та місячний календар.

Частина археологічних матеріалів зберігається в Мезинському народному археологічному музеї, створеному в 1965 році з ініціативи місцевого краєзнавця Василя Куриленка.

Музей розміщений на місці археологічного розкопу в дерев'яному будинку XVIII сторіччя.

Комплекс торгових та комерційних будівель на Базарній площі будувався в центрі Новгорода-Сіверського протягом усього XIX століття.

Найстаріша споруда - Торгові ряди зі складами, які, незважаючи на свій статус пам'ятки архітектури, досі використовуються за прямим призначенням.

На розі з вулицею Губернською знаходиться історична двоповерхова будівля готелю "Центральний" (1898 рік), яка також зберегла свою функціональність.

На площі встановлений оригінальний кінний пам'ятник герою "Слова про похід Ігорів" Ігореві Святославичу (куля над головою вершника символізує сонячне затемнення, що передвіщало князю поразку в битві з половцями).

Батуринський Крупицький Свято-Миколаївський жіночий монастир, ймовірно, заснований ще до татаро-монгольської навали.

Вважається, що перший храм було споруджено на місці явлення ікони Святого Миколая Чудотворця (нинішня територія скиту).

За легендою, Крупицьким його стали називати після того, як у роки монголо-татарської облоги ченці були врятовані від голоду завдяки крупі, що сипалася з неба.

В XVII сторіччі обитель була відроджена як чоловічий монастир, перебувала під заступництвом українських гетьманів та російських царів. Спалена росіянами під час Батуринської різанини 1708 року, але незабаром відроджена.

В 1922 році Крупицький монастир було закрито, всі споруди розібрано.

В 1999 році розпочався новий етап відродження, до храму повернуто знайдену випадково чудотворну ікону святителя Миколая. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".