Пам'ятки Чернігівської області

Бахмацький історичний музей імені Миколи Гнатовича Яременка пропонує ознайомитися з історією одного з найдавніших слов'янських міст.

Експозиція охоплює всі епохи: Стародавню Русь, Визвольну війну, гетьманство Івана Мазепи, будівництво Курсько-Київської залізниці.

"Блакитними озерами" під Олешнею на Чернігівщині називають затоплені піщані кар'єри (в Олешні добувають високоякісний кварцовий пісок).

Вважається, що кристально чиста вода чотирьох озер, розташованих серед соснового лісу, має певні цілющі властивості. Площа найбільшого озера становить 25 гектарів, глибина - близько 20 метрів. Вода в озерах має яскраво блакитний і навіть лазурний колір, оскільки їхнє дно покривають поклади особливого кварцового піску.

Ці мальовничі місця є популярною рекреаційною зоною з чистим повітрям та зручними пляжами. Відпочити на "Блакитних озерах" до Олешні щорічно приїжджають понад 250 тисяч туристів. Але і такої кількості місця на берегах озер не завжди буває достатньо за великої кількості охочих вдихнути на повні груди чисте повітря соснового лісу і насолодитися відпочинком біля кришталево прозорої, блакитної води. Також ці місця приваблюють рибалок та мисливців.

Бобровицький історико-краєзнавчий музей розташований у самому центрі міста Бобровиця.

Заснований у 1986 році коштом лікаря Михайла Замчинського. Основу експозиції склала колекція експонатів, зібраних місцевими школярами із гуртка юних слідопитів.

У 6 експозиційних залах представлений старовинний посуд, кераміка, предмети з металу, бронзи та міді, старовинні ікони, рушники, народний одяг та предмети побуту.

Також представлені документи про життя та діяльність декабристів Волконських та Поджіо, які поховані неподалік Бобровиці.

Історична місцевість, відома як Болдині гори, розташована за 1,5 кілометри від чернігівського дитинця.

Це ланцюг пагорбів висотою від 20 до 35 метрів, які в давнину були вкриті дубовим лісом (давньоруське слово "болд" означає "дуб"). З язичницьких часів Болдині гори мали важливе сакральне значення. Тут знаходиться один із найбільших давньоруських курганних могильників, що налічує понад 200 похоронних насипів, які датуються IX-X сторіччями. Найбільші з них - Гульбище та Безіменний.

З приходом християнства на схилах гори з'явилися Антонієві печери, було засновано Троїцько-Іллінський монастир. За радянських часів на Болдиній горі спорудили пам'ятник Невідомому солдатові з Вічним вогнем біля підніжжя.

Встановлено пам'ятники на могилах українського письменника Михайла Коцюбинського та український фольклориста і етнографа Опанаса Марковича.

В березні 2022 року в ході російсько-української війни Болдині гори були обстріляні російськими військами. Внаслідок влучення російського снаряду була знищена альтанка, яка була встановлена на початку ХХ століття до приїзду в Чернігів російського імператора Миколи ІІ.

Будинок у псевдоготичному стилі побудовано в кінці ХІХ століття на тодішній північно-східній околиці Чернігова як ремісничий клас сирітського будинку.

В 1900-1901 роках його було перебудовано та розширено для розміщення в ньому історичної експозиції відомого мецената Василя Тарновського-молодшого, який заповів свою унікальну колекцію картин та рукописів місту. В 1902 році в оновленій будівлі відкрили Чернігівський музей українських старожитностей. Понад 700 предметів було присвячено Тарасові Шевченку.

До 1979 року в Будинку Тарновського, як прозвали будівлю, розміщувалася експозиція Чернігівського історичного музею, а з 1980 року тут розташована обласна бібліотека для юнацтва.

11 березня 2022 року внаслідок бомбардування Росією будівля зазнала значних пошкоджень. На подвір'я Будинку Тарновського та стадіон, що розташований поруч, російська військова авіація скинула три фугасні 500-кілограмові бомби. Бомба, що впала на подвір'ї, зруйнувала стіну Будинку Тарновського, дах та внутрішні перекриття.

Земська школа в Лемешах збудована на честь Наталії Розумовської (Розумихи) - матері гетьмана Лівобережної України.

Саме на цьому місці розташовувався батьківський будинок знаменитих братів Розумовських - Олексія та Кирила. Кошти на будівництво виділив їхній нащадок Каміл Розумовський.

Будівля одноповерхова, з 2-х колонним ґанком. Вперше на території України при будівництві використовувалися залізобетонні технології (колони та профілі віконних рам). Автором проєкту був Іван Якубович.

Будівля земської школи в Лемешах є яскравим прикладом архітектури українського народного стилю початку XX століття.

Від початку 2010-х будівля стоїть зачиненою і покинутою.

Двоповерховий будинок полкової канцелярії розташований в Козельці в парку за собором Різдва Богородиці.

Споруджений майже одночасно із собором тими ж архітекторами - Іваном Григоровичем-Барським та Андрієм Квасовим. На той час у Козельці знаходилася Козелецька сотня Київського полку, тут же розташовувалась і полкова канцелярія - штаб полку.

Надалі будівля виконувала функції козелецького магістрату. Нині - центральна бібліотека Козельця.

Будинок-музей генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея в Батурині - рідкісний зразок цивільної архітектури доби українського бароко.

Це єдина будівля, що збереглася з часів Батуринської фортеці після зруйнування гетьманської столиці московськими військами в листопаді 1708 року.

Одноповерховий цегляний будинок Генерального суду зведено в другій половині XVII століття за часів гетьмана Дем'яна Многогрішного. Він виконував одночасно адміністративні та житлові функції.

З 1700 року в ньому жив генеральний суддя Василь Кочубей їй зі своєю родиною. Його 16-річна дочка Мотрона (Мотря) була закохана у свого хрещеного, 58-річного гетьмана Івана Мазепу, проте батько був категорично проти їхнього шлюбу. Кочубей зі своїм сподвижником Іваном Іскрою намагався звести рахунки з Мазепою, повідомивши московському цареві Петру I про таємні переговори гетьмана зі шведським королем Карлом XII. Царський уряд видав донощиків Мазепі, і вони були засуджені на смерть. Після страти батька Мотря пішла до монастиря. Про цю драматичну історію нагадує пам'ятник, Алея Кохання та 500-річні дуби у садибному парку (там же залишки валів Батуринської фортеці).

У будинку генерального судді Кочубея з 1975 року розміщувався історико-краєзнавчий музей, який у 2006 році став частиною Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця". Експозиція знайомить з історією будинку та родини Кочубеїв, а також глибоко розкриває тему кохання Мотрі та Мазепи.

У підвалах відтворено інтер'єри кімнати слідства та попереднього ув'язнення з експозицією знарядь тортур.

Частина експозиції присвячена вченому-бджоляру, винахіднику вулика Петру Прокоповичу, який жив у Батурині.

Комунальний заклад "Варвинський історико-краєзнавчий музей" засновано у 1990 році.

Нині фонди музею налічують понад 1000 експонатів. Експозиція у семи залах розповідає про історію селища від першої літописної згадки про Варву в 1079 році до сучасності.

Експонуються матеріали про видатного українського філолога-славіста, історика, фольклориста Осипа Бодянського, який народився у Варві та був добре знайомий із Тарасом Шевченком.

Експозиція "Забуттю не підлягає", присвячена Голодомору 1932-1933 років, продовжує поповнюватися спогадами очевидців.

Музей регулярно проводить виставки робіт народних умільців Варвинщини.

Військово-історичний музей у Чернігові є відділом Чернігівського історичного музею.

Його експозиції присвячені участі чернігівців у Другій світовій війні, у партизанських загонах, розповідають про долю в'язнів таборів, про оборону Чернігівщини в 1941 році та її звільнення восени 1943 року.

Також експозиція розкриває внесок чернігівців у ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС та про її наслідки. На подвір'ї музею є невелика виставка військової техніки.

Під час широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році Військово-історичний музей у Чернігові зазнав значних пошкоджень від обстрілів.

Вознесенська церква побудована в Коропі в 1764 році коштом козацького отамана Петра Юркевича, який командував артилерійським підрозділом, що розташовувався в місті, - Генеральною арматою.

Храм має вежоподібну форму з восьмигранним барабаном. Усередині збереглися зразки станкового олійного живопису кінця XVIII століття.

Воскресенська церква в Батурині - родинна усипальниця останнього гетьмана України Кирила Розумовського.

Храм у стилі класицизму споруджений коштом Разумовського в 1803 році одночасно з гетьманським палацом. Названий так само, як називалася дерев'яна церква, що знаходилася до 1708 року на території Батуринської фортеці.

В 1805 році над могилою гетьмана його син Олексій Розумовський встановив мармуровий надгробок у формі піраміди роботи скульптора Івана Матроса. Під барельєфом із зображенням покійного було викарбувано епітафію та фамільний герб Розумовського з девізом: "Славу примножувати справами".

Воскресенська церква відреставрована та освячена в 2009 році.

Воскресенська церква в Седневі - родинна усипальниця козацького-старшинського роду Лизогубів.

Церква збудована в 1690 році Яковом Лизогубом у стилі бароко. За структурою нагадує українські дерев'яні зрубні церкви. Перебудована в 1796-1814 роках. Тоді ж була прибудована двоярусна надбрамна дзвіниця.

Протягом століть тут ховали представників роду Лизогубів. У радянські часи підземелля-склепи були розорені, останки, що муміфікувалися, використовувалися для антирелігійної пропаганди, проте пізніше одна мумія, яка дивом збереглася в Києво-Печерській лаврі, була повернута в Седнів і поміщена в склеп.

В 1980-х роках проведено реставрацію. Нині Воскресенська церква діє.

Поруч знаходиться могила місцевого "неканонізованого святого" Гриця Золотюсенького, з яким пов'язано безліч легенд про пророцтва та зцілення.

Воскресенська церква розташована у самому центрі Ічні.

Будівництво церкви коштом парафіян почалося в 1806 році і через 4 роки відбулося освячення. Храм хрестоподібний, подовжений (60 метрів), із широким середнім куполом. Усередині – позолочений одноярусний іконостас роботи майстра Кулагіна. Стіни та купол прикрашені фресками.

У 1844 році побудовано двоярусну дзвіницю, на якій знаходився дзвін вагою 4272 кілограми, відлитий у Ніжині.

Наразі Воскресенський храм належить УПЦ московського патріархату.

Георгіївський Данівський (Козелецький) жіночий монастир заснований у 1654 році.

Розвиток розпочався з 1708 року, коли сюди перебралися ченці з Почаївського монастиря. До розвитку обителі мала пряме відношення родина Розумовських. У 1741 році коштом сестри Олексія та Кирила Розумовських Віри, яка вийшла заміж за полковника Юхима Дарагана, почалося будівництво кам'яного Георгіївського собору в стилі українського бароко. Це один із найкращих зразків трикупольного храму.

Під час Другої світової війни було знищено дзвіницю. До останнього часу на території монастиря знаходився будинок для людей похилого віку. У 1995 році монастир знову відкрили, а в 1997 йому було подаровано православну святиню - відому ікону "Аз єсмь з вами і ніктоже на ви".

Потрапити на територію можна з паломниками або під час служби (07:00, 16:00). Слід дотримуватись максимальної суворості в одязі.