Пам'ятки Чернігівської області

Будинок Леоніда Кучми в Чайкиному збудований у 2000-2003 роках на тому місці, де раніше стояла дерев'яна батьківська хата другого президента України.

Кучма народився в 1938 році у місцевому лісництві біля сусіднього села Узруй, де служив лісником його батько Данило, а в Чайкиному провів дитинство та юність.

Нинішній цегляний будинок сучасної архітектури має площу близько 600 квадратних метрів. Візуально з вулиці здається, що в будинку Кучми лише 2 поверхи, проте насправді він чотирирівневий. Велика зала на четвертому поверсі використовується як загальнодоступна дитяча бібліотека. Інші кімнати житлові. Леонід Кучма зупиняється тут, коли відвідує малу батьківщину.

Поруч побудовані сучасні дитячий садок та школа. Архітектура нагадує споруди знаменитої Ковалівки на Київщині, вотчини політиків та бізнесменів Засух, яким належить і чайкинське сільгосппідприємство ЗАТ імені Тараса Шевченка.

Будинок нотаріуса Олександра Попова збудований в місті Семенівка у 1912 році в стилі класицизму. Це найкрасивіша дореволюційна будівля міста.

За радянських часів тут розміщувалося відділення міліції та поліклініка. Нині це будинок творчості дітей та юнацтва.

Двоповерховий будинок полкової канцелярії розташований в Козельці в парку за собором Різдва Богородиці.

Споруджений майже одночасно із собором тими ж архітекторами - Іваном Григоровичем-Барським та Андрієм Квасовим. На той час у Козельці знаходилася Козелецька сотня Київського полку, тут же розташовувалась і полкова канцелярія - штаб полку.

Надалі будівля виконувала функції козелецького магістрату. Нині - центральна бібліотека Козельця.

Житловий будинок у стилі модерн з елементами неоготики, стилізований під романтичний замок, збудував у Прилуках статський радник Володимир Шкуратов - просвітитель, нащадок старовинного козацького роду часів Богдана Хмельницького.

Планування будівлі вільне, асиметричне. Різні за висотою об'єми створюють контрастну композицію, центром якої є гранована вежа. Центральним елементом внутрішнього планування є сходи, навколо яких розташовуються кімнати.

За радянських часів у будівлі розміщувалася школа № 4. Наразі будинок Шкуратова в аварійному стані. Планується реставрація.

Будинок-музей генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея в Батурині - рідкісний зразок цивільної архітектури доби українського бароко.

Це єдина будівля, що збереглася з часів Батуринської фортеці після зруйнування гетьманської столиці московськими військами в листопаді 1708 року.

Одноповерховий цегляний будинок Генерального суду зведено в другій половині XVII століття за часів гетьмана Дем'яна Многогрішного. Він виконував одночасно адміністративні та житлові функції.

З 1700 року в ньому жив генеральний суддя Василь Кочубей їй зі своєю родиною. Його 16-річна дочка Мотрона (Мотря) була закохана у свого хрещеного, 58-річного гетьмана Івана Мазепу, проте батько був категорично проти їхнього шлюбу. Кочубей зі своїм сподвижником Іваном Іскрою намагався звести рахунки з Мазепою, повідомивши московському цареві Петру I про таємні переговори гетьмана зі шведським королем Карлом XII. Царський уряд видав донощиків Мазепі, і вони були засуджені на смерть. Після страти батька Мотря пішла до монастиря. Про цю драматичну історію нагадує пам'ятник, Алея Кохання та 500-річні дуби у садибному парку (там же залишки валів Батуринської фортеці).

У будинку генерального судді Кочубея з 1975 року розміщувався історико-краєзнавчий музей, який у 2006 році став частиною Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця". Експозиція знайомить з історією будинку та родини Кочубеїв, а також глибоко розкриває тему кохання Мотрі та Мазепи.

У підвалах відтворено інтер'єри кімнати слідства та попереднього ув'язнення з експозицією знарядь тортур.

Частина експозиції присвячена вченому-бджоляру, винахіднику вулика Петру Прокоповичу, який жив у Батурині.

Комунальний заклад "Варвинський історико-краєзнавчий музей" засновано у 1990 році.

Нині фонди музею налічують понад 1000 експонатів. Експозиція у семи залах розповідає про історію селища від першої літописної згадки про Варву в 1079 році до сучасності.

Експонуються матеріали про видатного українського філолога-славіста, історика, фольклориста Осипа Бодянського, який народився у Варві та був добре знайомий із Тарасом Шевченком.

Експозиція "Забуттю не підлягає", присвячена Голодомору 1932-1933 років, продовжує поповнюватися спогадами очевидців.

Музей регулярно проводить виставки робіт народних умільців Варвинщини.

Військово-історичний музей у Чернігові є відділом Чернігівського історичного музею.

Його експозиції присвячені участі чернігівців у Другій світовій війні, у партизанських загонах, розповідають про долю в'язнів таборів, про оборону Чернігівщини в 1941 році та її звільнення восени 1943 року.

Також експозиція розкриває внесок чернігівців у ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС та про її наслідки. На подвір'ї музею є невелика виставка військової техніки.

Під час широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році Військово-історичний музей у Чернігові зазнав значних пошкоджень від обстрілів.

Вознесенська церква побудована в Коропі в 1764 році коштом козацького отамана Петра Юркевича, який командував артилерійським підрозділом, що розташовувався в місті, - Генеральною арматою.

Храм має вежоподібну форму з восьмигранним барабаном. Усередині Вознесенської церкви збереглися зразки станкового олійного живопису кінця XVIII століття.

Воскресенська церква в Батурині - родинна усипальниця останнього гетьмана України Кирила Розумовського.

Храм у стилі класицизму споруджений коштом Разумовського в 1803 році одночасно з гетьманським палацом. Названий так само, як називалася дерев'яна церква, що знаходилася до 1708 року на території Батуринської фортеці.

В 1805 році над могилою гетьмана його син Олексій Розумовський встановив мармуровий надгробок у формі піраміди роботи скульптора Івана Матроса. Під барельєфом із зображенням покійного було викарбувано епітафію та фамільний герб Розумовського з девізом: "Славу примножувати справами".

Воскресенська церква відреставрована та освячена в 2009 році.

Воскресенська церква в Седневі - родинна усипальниця козацького-старшинського роду Лизогубів.

Церква збудована в 1690 році Яковом Лизогубом у стилі бароко. За структурою Воскресенська церква нагадує українські дерев'яні зрубні церкви. Перебудована в 1796-1814 роках. Тоді ж була прибудована двоярусна надбрамна дзвіниця.

Протягом століть тут ховали представників роду Лизогубів. У радянські часи підземелля-склепи були розорені, останки, що муміфікувалися, використовувалися для антирелігійної пропаганди, проте пізніше одна мумія, яка дивом збереглася в Києво-Печерській лаврі, була повернута в Седнів і поміщена в склеп.

В 1980-х роках проведено реставрацію. Нині Воскресенська церква в Седневі діє.

Поруч знаходиться могила місцевого "неканонізованого святого" Гриця Золотюсенького, з яким пов'язано безліч легенд про пророцтва та зцілення.

Воскресенська церква розташована у самому центрі Ічні.

Будівництво церкви коштом парафіян почалося в 1806 році і через 4 роки відбулося освячення. Храм хрестоподібний, подовжений (60 метрів), із широким середнім куполом. Усередині – позолочений одноярусний іконостас роботи майстра Кулагіна. Стіни та купол прикрашені фресками.

У 1844 році побудовано двоярусну дзвіницю, на якій знаходився дзвін вагою 4272 кілограми, відлитий у Ніжині.

Наразі Воскресенський храм належить УПЦ московського патріархату.

Георгіївський Данівський (Козелецький) жіночий монастир заснований у 1654 році.

Розвиток розпочався з 1708 року, коли сюди перебралися ченці з Почаївського монастиря. До розбудови Данівського монастиря пряме відношення мала родина Розумовських. У 1741 році коштом сестри Олексія та Кирила Розумовських Віри, яка вийшла заміж за полковника Юхима Дарагана, почалося будівництво кам'яного Георгіївського собору в стилі українського бароко. Це один із найкращих зразків трикупольного храму.

Під час Другої світової війни було знищено дзвіницю. До останнього часу на території Георгіївського Данівського монастиря знаходився будинок для людей похилого віку. У 1995 році монастир знову відкрили, а в 1997 йому було подаровано православну святиню - відому ікону "Аз єсмь з вами і ніктоже на ви".

Потрапити на територію можна з паломниками або під час служби (07:00, 16:00). Слід дотримуватись максимальної суворості в одязі.

Комунальний заклад "Городнянський історико-краєзнавчий музей" засновано 1979 року.

З 2007 року він розташовується у пам’ятці історії місцевого значення ХIХ століття – будівлі колишнього міського голови та мецената Миколи Писарєва.

Фонди музею налічують майже 5500 експонатів. 5 експозиційних залів розповідають про археологічні пам’ятки краю, про Городнянську козацьку сотню, про народні промисли, ремесла, етнографічні особливості регіону. Відтворено інтер'єри селянської хати та міщанської кімнати, а також торгової лавки з експозицією "Розвиток торгівлі в місті".

Численні документи, фотографії, різні речі розповідають про події Другої світової війни.

В експозиції про другу половину XX століття основну увагу приділено постаті дисидента і політв'язня, організатора Гельсинської спілки,  голови Української республіканської партії, Героя України та автора Акту проголошення Незалежності України Левка Лук’яненка, уродженця села Хрипівка. Крім фото і документальних матеріалів, відтворено інтер'єр камери для утримання політичних в’язнів.

Кам'яний міст у готичному стилі - одна з небагатьох малих архітектурних форм Сокиринського палацово-паркового комплексу, що збереглися.

Побудований за проєктом архітектора Павла Дубровського разом з рештою об'єктів комплексу до 1830 року. Міст триарковий, зі стрілчастими арками та чотирма триярусними пілонами.

До наших днів зберігся у руїнах.

Комплекс культових та цивільних споруд грецької громади Ніжина розташований ліворуч від Свято-Миколаївського собору.

Тут поруч одна з одною розташовані грецькі церкви Усіх Святих (1782 рік), Святого Михайла (1719-1729 роки) та Троїцька (1733 рік). Усі три храми відреставровані, проводяться богослужіння.

Поруч із ними знаходиться будівлі колишнього Грецького магістрату (1785 рік), Олександрівського училища (1817 рік) та Жіночої гімназії (XIX століття). Навпроти базару розташована найстаріша в місті аптека, заснована в 1777 році відставним лікарем Ізюмського гусарського полку, ніжинським греком Михайлом Лігдою (діюча).

В Грецькому кварталі Ніжина збереглося безліч інших громадських та житлових будівель громади, на деяких із них досі можна бачити написи грецькою мовою.