Пам'ятки Києва

"Пінчук Арт Центр" (PinchukArtCentre) – це міжнародний центр сучасного мистецтва в Києві, відкрита платформа для художників, мистецтва та суспільства.

Створений одним із найбільших українських бізнесменів та меценатів Віктором Пінчуком у 2006 році.

Галерея Пінчука розташована у старовинному архітектурному ансамблі київського Бессарабського кварталу, який було відреставровано на початку ХХІ століття. Архітектурний проєкт та дизайн внутрішнього простору арт-центру був розроблений французьким архітектором Філіпом Кіамбаретта.

Центр розміщується на 6 поверхах та поєднує виставкові зали на 4-х поверхах, зал video-lounge та кафе на 6-му поверсі, а також адміністративну частину. Основні напрямки діяльності: колекціонування, виставки, проєкти, комунікація, освіта, публікація, дослідження.

Окрім масштабних проєктів, арт-центр проводить короткострокові виставки в рамках мистецького простору PAC-UA, призначеного для демонстрації виключно нових робіт українських художників.

На шостому поверсі "Пінчук Арт Центру" розташоване оформлене у винятково білих тонах SkyArtCafe, яке пропонує креативні вегетаріанські страви.

Пішохідно-велосипедний скляний міст через Володимирський узвіз у Києві називають "Мостом Кличка" на честь ініціатора проєкту, київського міського голови Віталія Кличка.

Відкритий до Дня міста Києва у 2019 році, і відтоді одразу став однією з найпопулярніших туристичних атракцій столиці. Залізобетонній міст на чотирьох опорах має довжину 212 метрів (у деяких джерелах – 216), висота найвищої опори становить 32 метри. Міст має звивисте полотно, на кожному з двох основних вигинів облаштовані оглядові майданчики зі скляними вікнами у підлозі та оглядовими біноклями.

Пішохідно-велосипедний міст з'єднує Володимирську гірку з Аркою дружби у Хрещатому парку. Він є ключовою частиною туристичного маршруту київськими парками від Пейзажної алеї до Києво-Печерської Лаври.

Поштовий будинок на Подолі - найстаріша поштова станція, що збереглася в Києві.

Одноповерхова будівля в стилі класицизму збудована у 1853-1865 роках як головна будівля комплексу подільської поштової станції, яка мала особливе значення завдяки своєму розташуванню у найжвавішому торговому районі міста з найбільшими базарами, кустарними та промисловими підприємствами, Контрактовим ярмарком та пристанню.

З 1999 року в Поштовому будинку розміщується виставка "До історії самоврядування у Києві" - Музей Магдебурзького права. Колекція музею включає різноманітні рідкісні фотографії Києва, архівні документи, ікони, картини, листівки старого міста.

У музеї також представлені археологічні знахідки, включаючи монети та Київський фаянс.

Комплекс будівель Присутствених місць зведено в середині ХІХ століття на місці міських укріплень.

Проєкт розроблено архітекторами Іваном Штромом, Михайлом Іконніковим та Ксавершем Скаржинським. В 1900 році будівлю реконструювали, надбудувавши третій поверх.

Тут розміщувався бюрократичний апарат дореволюційного Києва, включаючи судове та поліцейське управління. За радянських часів приміщення зберегли своє призначення, а адреса "Короленка, 15" (колишня назва вулиці Володимирської) стала ім'ям загальним.

Наразі у будівлі розміщено обласне управління МВС, Апеляційний суд та інші органи влади.

Пуща-Водиця – приміське курортне селище на північно-західній околиці Києва, найвідоміша дачна місцевість під столицею. Ще в XI столітті київські князі любили полювати в лісах Пущі-Водиці ( "пуща" – густий ліс, Водиця – назва невеликої річечки).

В 1724 році було створено казенне лісове господарство, а в 1890-х роках міська дума з ініціативи підприємця і громадського діяча Миколи Чоколова заснувала дачне селище Пуща-Водиця.

В 1904 році були побудовані протитуберкульозні, а надалі загальносоматичні санаторії, прокладено трамвайну лінію та телефонний зв'язок. В передреволюційні роки тут проходили маївки. Санаторно-курортний профіль зберігся за селищем і в радянські часи. За рік тут оздоровлювались понад 60 тисяч осіб. Статус елітного він отримав завдяки відомчому "цеківському" санаторію "Пуща-Озерна". До середини 1990-х більшість санаторіїв закрилося, багато ділянок з лісовими масивами потрапили в приватну власність, однак збереглися окремі зразки дачної забудови початку XX століття.

Невеликий одноповерховий будиночок на вулиці Олександрівській (нині Петра Сагайдачного) здавна належав до купецької родини Балабух.

Балабухи прославилися завдяки виробництву цукерок із фірмового "київського сухого варення" (цукатів), які називали "балабухами" або "балабушками". Ці ласощі постачалися навіть до імператорського двору.

Судячи з розташування щодо вулиць, будинок Балабух був збудований до пожежі 1811 року. В 1839 році поряд з'явився новий двоповерховий будинок у стилі пізнього класицизму з рисами українського бароко, збудований за проєктом архітектора Людвіка Станзані, в якому працювала кондитерська.

За радянських часів у ньому відкрився ресторан "Запоріжжя" (зараз - ресторан "Хачапурі та Вино"). В гарному сквері між будинками встановлені скульптури козака та кобзаря.

Садиба з парком у Кмітовому Яру на Татарці у Києві деякий час служила резиденцією першого секретаря центрального комітету комуністичної партії України Микити Хрущова, і з того часу в народі її називають "дачею Хрущова".

Будівництво першого будинку-садиби за проєктом архітектора Миколи Казанського для аптекарського помічника Октавіана Більського тут почалося в 1893 році. Цей будинок зберігся без змін.

Після революції та націоналізації у садибі влаштували урядову резиденцію. У 1934-1937 роках тут мешкав нарком внутрішніх справ УРСР, один з організаторів Голодомору в Україні Всеволод Балицький. Це був час розквіту парку – споруджено комплекс паркових мостів, альтанок, паркових скульптур, штучних озер.

Після визволення Києва у 1943 році тут оселився Микита Хрущов. При ньому парк продовжував виблискувати своєю розкішшю - у маленькому замку над урвищем жили ведмеді, парком ходили павичі.

Після від'їзду Хрущова до Москви садиба залишалася резиденцією перших секретарів центрального комітету партії. У 1978 році до корпусу біля парку переїхав Інститут педіатрії, акушерства та гінекології, адміністрація якого розмістилася у будинках дачі.

Нині парк зберіг лише залишки колишньої розкоші та перебуває у досить занедбаному стані. Вхід через прохідну з боку вулиці Платона Майбороди. Вхід вільний.

Похмура неоренесансна будівля Земської управи, побудована на замовлення губернської влади, за радянських часів перейшла у відомство НКВС, потім КДБ. Під час німецької окупації служило приміщенням ЦД.

Весь квартал навколо будівлі обладнано для потреб таємної поліції, включаючи камери тимчасового ув'язнення.

Будівля досі зберігає свій профіль - тут розміщується Служба безпеки України.

Будівля, зовні схожа на цивільну, в 1876 році була передана жіночій громаді на Печерську капітанською вдовою Матроною Єгоровою. В головній будівлі цієї громади облаштували Введенську церкву. Матрона Єгорова стала її настоятелькою та прийняла постриг. Була похована тут же, у Введенській церкві.

В 1901 році громаду було перетворено на гуртожильний жіночий монастир та відкрито церковно-парафіяльну школу для дівчаток. За радянської влади монастир закрили, дзвіницю зруйнували, у приміщеннях розмістилася районна лікарня та склади. В 1996 році створено Введенський чоловічий монастир.

Головною святинею є чудотворна ікона Божої Матері "Призри на смиренність" - список з однойменної псковської ікони 1420 року (святкування 16-29 вересня).

Свято-Іллінську церкву на Подолі називають найдавнішим православним храмом Києва.

Красива барочна церква поряд з набережною Дніпра збудована на місці найпершого християнського храму стародавнього міста. Дерев'яну церкву Святого Іллі, за легендою, заснували представники варязького роду Рюриковичів. В 945 році дружинники київського князя Ігоря принесли тут клятву під час підписання миру з греками.

В нинішньому вигляді церкву відбудовано в 1692 році міщанином Павлом Гудимою. В плані вона повторює свою попередницю. В XVIII столітті прибудовано невелику дзвіницю.

Наразі Іллінський храм належить УПЦ МП.

Біля храмової брами встановлено пам'ятний хрест на честь хрещення киян.

Свято-Михайлівський Видубицький монастир - один із перших київських монастирів, заснований князем Всеволодом Ярославичем в урочищі Видубичі.

За легендою, на цьому місці виплив ("видибав") на берег дерев'яний ідол верховного язичницького бога Перуна, скинутого князем Володимиром у Дніпро з капища на Старокиївській гірці. І тут же був утоплений прихильниками християнства.

Спочатку головною церквою був храм покровителя Києва архістратига Михаїла. В XVIII сторіччі був побудований новий Георгіївський собор, а також трапезна та дзвіниця.

Чудовий вид на куполи монастиря на тлі Дніпра відкривається із Центрального ботанічного саду.

Свято-Покровський чоловічий монастир у Голосієві більше відомий як Голосіївська пустинь.

Скит заснований архімандридом Петром Могилою, на місці, де "на голій землі" було закладено ("посіяно") лісопарк. Був літньою резиденцією київських митрополитів. В 1845 році святитель Філарет (Амфітеатров) збудував кам'яний храм із двома вівтарями: Трьох Святителів та Іоанна Сучавського. В 1910-1912 роках був побудований кам'яний храм на честь ікони Божої Матері "Живоносне Джерело".

В 1950-1960 роках всі будівлі, крім літнього будинку митрополитів, було знищено. Наразі Голосіївська пустинь відроджується.

Свято-Покровський жіночий монастир заснований в Києві великою княгинею Олександрою Петрівною в 1889 році.

Головна споруда - чудовий шестипрестольний собор Святого Миколая (1911 рік), спроєктований архітектором Володимиром Ніколаєвим за ескізом великого князя Петра Миколайовича з використанням традиційних форм давньоруського зодчества. Це найбільший храм Києва - при розмірах 58 на 38 метрів він вміщує понад 2 тисячі осіб. Висота 15-купольного храму досягає 64 метрів.

В 1893 році при Покровському монастирі було відкрито безкоштовну амбулаторну лікарню для незаможних, яка приймала до 500 хворих на день, притулок на 50 ліжок для сліпих, бараки для інфекційних хворих. Також було організовано церковно-парафіяльну школу з гуртожитком для учнів.

Обитель була закрита в 1925 році, проте відроджена вже в 1942 році. Частину приміщень донедавна займали різні міські установи.

Окрім Миколаївського собору, зараз до комплексу Покровського монастиря входить також трипрестольний Покровський храм, трапезний храм Архангела Михаїла, храм преподобного Агапіта Печерського та храм на честь ікони Божої Матері "Всіх скорботних Радість" при монастирській лікарні.

Свято-Покровський собор на Солом'янці у Києві – храм роботи Іполита Ніколаєва.

Церкву збудовано на замовлення міської ради Києва протягом 1895-1897 років на згадку про митрополита Київського і Галицького Платона (Городецького). Серед киян відома також під назвою "Платонівська церква".

У 1905-1919 роках настоятелем церкви був майбутній творець та перший митрополит Української автокефальної православної церкви Василь Липківський.

Належить до Православної церкви України.

Свято-Троїцький Іонінський монастир розташований у Києві в місцевості, яку з давніх часів називають Звіринцем (тут стояв мисливський "Червоний Двір" князя Всеволода Ярославича, в окрузі князь полював диких звірів).

У 1071 році була побудована церква в ім'я архістратига Михайла, яка не збереглася після монголо-татарської навали. В середині ХІХ століття, на найвищій горі Києва, оселився ієромонах Іона. Після неодноразового явлення Господа та Божої Матері він став будівельником та архімандритом Свято-Троїцького монастиря. В обителі було збудовано 2 храми: Покровський (влаштований преподобним Іоною на місці явлення йому Божої Матері) та Свято-Троїцький собор.

До 1917 року Іонинський монастир із 800 осіб братії був серед київських обителів другим за величиною після Лаври. В 1934 році обитель закрили, Покровський храм зруйнували. На території Звіринця було засновано Ботанічний сад, монастирські споруди опинилися на його території. У Свято-Троїцькому соборі розміщувалися лабораторії, а потім – склад та звалище. В 1966 році мощі преподобного Іони були перенесені на Звіринецький цвинтар.

Богослужіння відновлено в 1991 році, а через чотири роки одночасно з місцевою канонізацією преподобного Іони монастирю повернули статус самостійного.

До монастиря відноситься Звіринецький печерний скит ХІ сторіччя (вулиця Ломаківська, 22).