Пам'ятки Києва

Церква преподобного Феодосія Печерського збудована на місці, де в 1091 році, під час перенесення мощів одного із засновників Києво-Печерської лаври з Далеких печер до Успенського собору, ченці зупинилися на відпочинок. Пень дуба, на якому стояла рака, став основою вівтаря.

Дерев'яна Феодосіївська церква вперше згадується в 1630-х роках. Кам'яний храм відбудовано в 1698-1700 роках у стилі українського бароко коштом полковника Війська Запорізького Костянтина Мокієвського.

В 1992 році на базі церкви святого Феодосія відкрився Свято-Феодосіївський ставропігійний монастир. Після Об'єднавчого собору українських православних церков від 15 грудня 2018 року він увійшов до складу об'єднаної Православної церкви України.

Музейно-виставковий центр "Музей історії міста Києва" є багатофункціональним комплексом, що репрезентує різноманітні історичні, мистецькі та пізнавальні проєкти.

Заснований 1978 року, до кінця радянської доби розташовувався в будівлі Кловського палацу на Печерську, потім довго тулився на двох поверхах Українського дому. Сьогодні музей розміщується в сучасній будівлі на розі вулиць Хмельницького та Пушкінської.

Колекція музею історії Києва налічує близько 300 тисяч експонатів, що входять до археологічної, нумізматичної, етнографічної колекції, а також тематичних комплексів сучасного періоду. Це й київські пам’ятки пізньопалеолітичного періоду (Кирилівська стоянка), й археологічні знахідки кам’яної доби, доби бронзи (Трипільська культура), знайдені українськими вченими під час археологічних розкопок на теренах Києва; рідкісні кам’яні візантійські іконки та унікальний фресковий живопис з розкопок князівського палацу Давнього Києва; реліквії київського самоврядування, зокрема, печатки київських ремісничих цехів та символ міського самоврядування – барельєф Архангела Михаїла з міської ратуші.

Окрасою зібрання є колекція стародруків XVI–XVII століть, колекції фаянсу та порцеляни Києво-Межигірської фабрики та фабрики Міклашевського, живописні роботи Миколи Прахова і Олександра Мурашка. Представлено типові інтер'єри дворянської вітальні початку ХІХ століття, музичної вітальні з колекцією музичних інструментів XVIII–ХІХ століть, ремісничої світлиці, швецької майстерні, фотоательє початку ХХ століття.

В інклюзивному музейному просторі з пандусами та ліфтами проводяться спеціалізовані екскурсії "Київ на дотик".

Першу в Києві приватну аптеку відкрив у 1728 році німецький фармацевт Йоганн Гейтер, проте в історію вона увійшла як "аптека Бунге" (на прізвище зятя Гейтера).

В 1986 році аптека відновлена в будівлі, що збереглася, відкрито експозицію історії фармакології та аптечної справи. На вітринах музею розташувався посуд для приготування трав'яних сумішей, всілякі банки та склянки для лікарських препаратів, старовинні рецепти, інструменти фармацевтів минулих століть, заспиртовані змії та краби та багато інших цікавих речей.

В підвальному приміщенні музею знаходяться інсталяції - підвал алхіміка та хата знахарки.

Тут можна купити запашне мило ручної роботи.

Цей будинок на замовлення чиновника з особливих доручень Ковалевського спроєктував та збудував у Києві архітектор Павло Альошин.

Виконаний у стилі середньовічного замку, з величезним переважанням елементів романського стилю в декорі фасадів. При проєктуванні особняка перед архітектором стояло непросте планувальне завдання: на невеликій ділянці розміром 46 на 35 метрів розмістити садибу зі стайнею, корівником, гаражем та садом. Архітекторові довелося використати навіть підземний простір - під замощенням двору знаходилися погріб із льодовиком та сарай для дров та вугілля.

Цікаві особливості - гранована вежа з шоломоподібним куполом прикрадає, що будівля збудована під кутом 78 градусів, під яким вулиці примикають одна до одної; водостічні труби заховані в стіну, щоб їхня тінь візуально не розбивала фасад; а на барельєфі з боку вулиці Шовковичної зображено архітектора власною персоною в образі кота.

"Замком барона" іноді кияни називають одну з найкрасивіших та найромантичніших будівель дореволюційного Києва - будинок Підгорського.

Будинок на розі Ярославова Валу та вулиці Лисенка, поряд із Золотими воротами, збудований у кінці ХІХ століття на замовлення польського поміщика Михайла Підгорського (архітектор Микола Добачевський) у популярному тоді стилі модернізованої готики. Будинок увінчаний високим шпилем, фасад прикрашений скульптурами фантастичних тварин. "Замком барона" його прозвали не лише за характерний "лицарський" вигляд, а й оскільки сусідній з ним будинок справді належав барону Рудольфу Штейнгелю, і багато хто вважав, що барон володіє обома будинками.

Будинок Підгорського був прибутковим. На першому поверсі розташовувалося кафе-кондитерська "Біля Золотих воріт" (потім кінозал), а на решті поверхів - житлові квартири, які здавались в оренду.

До наших днів екстравагантна будівля дожила у майже незмінному вигляді. В багатьох приміщеннях будинку збереглася ліпнина, красиві каміни та інші елементи декору. Протягом усього радянського періоду у ньому розміщувалися комунальні квартири.

Наразі будинок Підгорського у приватній власності, йде реставрація. На першому поверсі розмістилася Галерея-різниця "Чудотворні ікони Афона" з копіями (списками) найзнаменитіших афонських ікон: "Ігуменя Святої Гори Афонської", "Солодке лобзання", "Всецариця", "Відрада і втіха", "Гідно є", "Скоропослушниця”, “Іверська” (або “Воротарниця”), “Триручниця” та інші.

Особняк у стилі модерн був збудований у 1907 році архітектором Едуардом-Фердинандом Брадтманом на замовлення полтавського купця 2-ї гільдії Сергія Аршавського.

В 1918 році будівля була націоналізована, донині в ній розміщуються урядові структури.

Фасад прикрашає сумне жіноче обличчя, яким під час дощу стікає вода, і здається, що маска плаче. Звідси народна назва особняка.

Голосіївський парк імені Максима Рильського із прилеглим до нього Голосіївським лісом – найбільша заповідна зона Києва.

Прекрасний парк з озерами, що плавно переходить у лісову хащу, займає близько 140 гектарів. Голосіївський парк було відкрито в 1957 році і названо на честь видатного українського поета Максима Рильського, який проживав у будинку поряд із цією місцевістю. Тепер у його будинку відкрито літературно-меморіальний музей поета. Головний вхід парку прикрашає пам'ятник Максимові Рильському, стела Учасникам оборони Києва у 1941 році та меморіал воїнам, викладачам та студентам, які загинули під час Другої світової війни.

Голосіївський парк користується популярністю як місце сімейного відпочинку, пікніків та прогулянок. На його території розміщений парк атракціонів, спортивні майданчики, кафе та безліч інших розваг.

У парку знаходиться каскад з 4-х ставків з човновими станціями та оглядовими майданчиками. Однак особливу цінність для відпочиваючих представляє незаймана лісова зона, де можна насолодитися красою природи, нагодувати білок та птахів.

Тут розташована Голосіївська пустинь, що дала назву парку (заснована на пустельному місці, де "на голій землі" був "посіяний" лісопарк).

Парк імені Максима Рильського є частиною створенного у 2007 році Національного природного парку "Голосіївський".

Дмитрівська церква на Подолі у Києві заснована в XVII сторіччі як церква рівноапостольних Костянтина та Олени.

Спочатка була дерев'яною. У 1742-1750 роках за проєктом відомого архітектора Івана Григоровича-Барського було збудовано кам'яний Костянтино-Оленівський храм із дзвіницею та трапезною Дмитрівською церквою.

У 1930-х роках основний храм був зруйнований більшовиками, проте зберігся трапезний корпус, в якому тривалий час розміщувалася шкільна спортивна зала.

Наразі церква Святого Дмитрія належить УПЦ московського патріархату, планується реконструкція з відновленням втраченого купола.

Романтичну назву "Замок Річарда Левове серце" носить неоготична будівля під горою Уздихальницею на Андріївському узвозі, побудована на замовлення купця Дмитра Орлова як прибутковий будинок.

За легендою, незадоволені оплатою будівельники спеціально спланували вентиляцію таким чином, щоб вітер завивав у трубах, через що поширилися чутки про привиди в будинку.

За радянських часів тут мешкали представники богеми. В 1992 році будинок було викуплено американським інвестором під готель, проте через проблеми з місцевою владою реконструкцію призупинено.

Каплиця на честь Святого Апостола Андрія Первозванного, який, за легендою, передрік заснування Києва, зведена на дніпровських схилах поряд з Аскольдовою могилою.

Будівництво велося коштом Громадського фонду Святого Андрія Первозванного, проєкт розробив архітектор Микола Жаріков. Спрямований угору храм виконаний у стилі сучасного трактування українського бароко. За особливостями стилю та територіальної приналежності каплиця увійшла до Лаврського комплексу.

Поруч встановлено пам'ятний знак на честь 2000-річчя Різдва Христова. Через дорогу від храму в 2000 році відкрито пам'ятник Андрію Первозванному (архітектор Микола Жаріков). Монумент виготовлений із цільного гранітного блоку. Постамент у верхній частині стилізований під хмари, що підкреслює святість апостола.

Кесон Сталінського метро - величезна залізобетонна конструкція в парку "Наталка" на Оболоні, яка прозвана в народі "Бетонним кораблем" за характерну форму, що нагадує підводний човен з рубкою.

Це "Титул №12" - один із об'єктів так званого "Будівництва №1", як значився у секретних документах, проєкт підземної транспортної системи, що дублює залізничні мости через Дніпро в районі Києва. Наразі об'єкт відомий як "Сталінське метро". Два залізничні тунелі на південь і на північ від Києва (зараз у межах міста) призначалися для забезпечення надійного, безпечного і потайного перекидання військ і вантажів між правим і лівим берегами Дніпра.

Будівництво Північного тунелю в районі нинішньої Оболоні почалося пізніше, ніж Південного в районі Жукова острова. На початку Другої світової війни, в 1941 році, підземні роботи ще не почалися.

На поверхні землі біля берега Дніпра залишилася залізобетонна тунельно-кесонна секція, призначена для занурення у ґрунт та створення підземної робочої камери для роботи прохідників у насичених водою ґрунтах.

Оскільки інформація про "Будівництво №1" до останнього часу залишалася секретною, історія та призначення "Бетонного корабля" - кесона на Оболоні обросли багатьма міськими легендами. Подальшу долю споруди досі не визначено.

Галерея сучасного мистецтва "АртПричал" у Києві відкрилася під новим Гаванським мостом, в районі причалу №1-2.

Куратор галереї – відомий фотохудожник Олександр Ктиторчук.

Галерея розміщена під арками мосту, конструкції якого розписані яскравими графіті.

На "АртПричалі" проходять виставки картин та фотографій, презентують арт-інсталяції сучасних художників та скульпторів, організовують танцювальні вечірки, приймають кінофестивалі та проводять майстер-класи.

Київська дитяча залізниця (Мала Південно-Західна) була відкрита в 1953 році на території нинішнього Сирецького парку, неподалік Бабиного Яру.

Дорога довжиною 2,8 кілометри прокладена по кільцю, в одному місці перетинає яр по віадуку заввишки 20 метрів. На момент відкриття мала паровоз Гр-336 (виробництва Німеччини) і 5 дерев'яних вагонів, пізніше неодноразово переоснащувалася. Остання реконструкція була проведена в 2001 році.

Потяги курсують між двома станціями: "Вишенька" та "Яблунька". На Дитячій залізниці працюють два тепловози ТУ-7 і той самий паровоз Гр-336, з якого розпочиналася історія Дитячої залізниці.

Працює з травня до серпня у вихідні дні.

Київська телевежа є найвищою спорудою в Україні (382 метрів), на момент спорудження була найвищою решітчастою самостійною спорудою в світі. Досі входить до десятки найвищих телевеж на планеті. Розташована на Сирці у Києві, поруч із Бабиним яром.

Київську телевежу на Сирці збудували в 1968–1973 роках на заміну старої телевежі, яка розташовувалася на пагорбі над Хрещатиком, поруч із телерадіобудинком. Нова телевежа забезпечувала покриття телевізійного сигналу майже на 100 кілометрів навколо Києва.

Вежа цільнометалева, решітчаста, цілком складається зі сталевих труб різного діаметра. Будівництво здійснювалося унікальним методом надбудови "з гори до низу" без використання підйомних кранів та гелікоптерів. Центральна труба діаметром 4 метри слугує шахтою ліфту. На двох рівнях розташовані технічні приміщення.

Телевежа є стратегічним об'єктом з обмеженим доступом, ескурсії до неї не проводяться.

В 1990 році поруч відкрито новий висотний телецентр, прозваний за характерну форму "олівцем" (вулиця Юрія Іллєнка, 42). Заслужив погану славу через те, що збудований на місці старого єврейського цвинтаря. З 2006 року в телецентрі працює Музей телебачення.

1 березня 2022 року російські війська завдали два цілеспрямовані ракетні удари по споруді Київської телевежі. Унікальна конструкція башти встояла, але було пошкоджено апаратну та трансформаторну підстанцію, яка живить телевежу.

Культурно-розважальний комплекс "Мамаєва слобода" в Києві є реконструкцією козацького селища XVIII століття.

На території площею 9,2 гектари налічується 98 різних об'єктів, чільне місце серед яких займає дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці. Також тут є кам'яниця козацького старшини, полкова скарбниця у стилі українського бароко, паланка (козацька застава), садиби коваля та гончаря, шинок та безліч інших етнографічних об'єктів, що відтворюють побут козаків.

Комплекс названий на честь легендарного козака Мамая, одного із найпопулярніших персонажів українських народних переказів. На великі свята тут відбуваються народні гуляння. Можлива організація весільних церемоній у національному стилі, а також різноманітних корпоративних заходів.