Пам'ятки Києва

Національний спортивний комплекс (НСК) "Олімпійський" – головна спортивна арена України. Є основним місцем проведення домашніх футбольних матчів національної збірної України з футболу.

Центральний стадіон міста Києва (колишній "Республіканський стадіон") розташований у самому центрі міста, біля підніжжя Черепанової гори. Її схил послужив основою для спорудження південної та східної трибун "Червоного стадіону імені Лева Троцького", який вперше відкрився у 1923 році. Вже 1936 року за проєктом архітектора Михайла Гречини розпочалася реконструкція стадіону з доведенням місткості до 50 тисяч глядацьких місць, але через Другу світову війну відкриття відбулося лише 1946 року.

Після чергової реконструкції 1966-1968 років з добудовою другого ярусу трибун стадіон став вміщати 100 тисяч глядачів, ставши одним із найбільших у СРСР та Європі. Двічі його модернізували, а 2011 року стадіон НСК "Олімпійський" відкрився після повної реконструкції до футбольного чемпіонату "Євро-2012".

Центральною частиною стадіону є велика спортивна арена з футбольним полем, легкоатлетичними доріжками та двоярусними трибунами для глядачів. Місткість поменшала до 70 тисяч місць за рахунок розширення проходів на сектори, VIP-лож, місць для коментаторів та місць для людей з інвалідністю. Над трибунами спорудили навіс із сучасного матеріалу, що накрив усі посадкові місця.

У 2013 році відкрився Музей історії НСК "Олімпійський", де представлені афіші історичних матчів, м'ячі, якими грали великі спортсмени, 3D макети та інтерактивні інсталяції подій, рідкісні експонати з Олімпіади-1980 та багато іншого.

За попереднім записом проводяться екскурсії, під час яких відвідувачам показують Олімпійський дворик, арену та роздягальні футболістів.

У комплексі також функціонують Музей футбольного клубу "Динамо Київ" та Музей спортивних досягнень братів Кличків.

Старокиївська гора – історичне серце Києва. Саме тут, за переказами, князь Кий у V сторіччі заснував своє місто, про що нагадує пам'ятний знак – камінь із накресленими словами "Звідси є пішла земля руська…" Зараз тут розташовується Національний музей історії України.

Збереглися вали княжого дитинця та фундамент заснованого князем Володимиром на Русі першого кам'яного християнського храму – Десятинної церкви (989-996 роки) у візантійському стилі (князь виділив на утримання десяту частину доходів). Церква була зруйнована під час татаро-монгольської навали, поховавши під собою останніх захисників міста. Відновлена в XIX столітті у візантійсько-московському стилі, в 1929 році знищена більшовиками. Працює Музей історії Десятинної церкви.

Поруч росте посаджена митрополитом Петром Могилою чотирисотрічна липа. Виявлено фундамент палацу княгині Ольги (X сторіччя). В 1937-1939 роках споруджено Музей історії України.

На сусідній Андріївській гірці, де, згідно з легендою, апостол Андрій проголосив виникнення одного з вічних міст світу, споруджено барокову Андріївську церкву (1749-1754 роки) за проєктом Франческа Бартоломео Растреллі. Поруч – пам'ятник героям кінофільму "За двома зайцями" Голохвастову та Проні Прокопівні.

Ремісничі поселення на Подолі виникли за часів Київської Русі, назви вулиць Гончарна, Кожум'яцька та Дегтярна відображають характер діяльності мешканців.

За радянських часів місцевість занепала.

В даний час ведеться забудова елітними особняками в стилі ХІХ століття.

Хрещатий парк на пагорбі біля початку Володимирського узвозу в Києві також називають Купецьким садом.

Спочатку ця територія була частиною Царського (Міського) парку, доки київське купецтво не взяло в оренду у міста куточок саду, що примикав до будівлі Купецьких зборів (нинішня Національна філармонія України).

На дніпровській кручі за філармонією в 1982 році на честь 60-ї річниці створення СРСР було встановлено скульптурну композицію, яка складалася з Арки Дружби народів та двох скульптурних груп під нею. В 2022 році, під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, скульптурна частина монумента була демонтована, а арка перейменована на Арку Свободи українського народу.

Звідси відкривається мальовнича панорама Дніпра. У водонапірній вежі (1877 рік) неподалік розташований Музей води. Будівля поряд, що нагадує казковий замок, - нове приміщення Київського академічного театру ляльок (2005 рік).

Хрещатий парк з'єднує з Міським садом 60-метровий Парковий місток (1912 рік) - одне з найромантичніших місць у Києві. Також відомий як Місток закоханих (за традицією закохані залишають тут написи та стрічки) або Чортовий міст (нещасні часто обирали це місце для зведення рахунків із життям).

Хрещатик - головна вулиця Києва, найпопулярніше місце прогулянок містян із ХІХ століття і до наших днів.

Назва походить від Хрещатого яру, від якого починалася вулиця в районі нинішньої Європейської площі. В свою чергу назву яру пов'язують з подіями хрещення Русі або зі словом "хрещатий" - хрестоподібний.

Довгий час тут була пустка, перші будинки з'явилися в XVIII сторіччі. Завдяки вигідному становищу між Верхнім містом, Подолом та Печерськом, Хрещатик швидко став центральною та найфешенебельнішою вулицею міста. Більшість старої забудови було знищено в 1941 році, після війни відбудовано в "сталінському" стилі.

Вулиця починається від Європейської площі, на якій домінує сучасна будівля Українського дому. Квадратна вежа над Будинком профспілок стала візитною карткою Києва завдяки світловому табло електронного годинника, встановленого в 1981 році (нині його замінюють плазмові панелі). Найстаріша будівля на Хрещатику - Готель Кане (1874 рік), де зараз розташований Центральний гастроном. Дорогі магазини та ресторани, як і раніше, можна знайти в Пасажі (1914 рік) та на вулиці Архітектора Городецького. Закінчується вулиця Бессарабською площею, де знаходиться найстаріший у Києві критий Бессарабський ринок (1910-1912 роки).

У вихідні та святкові дні Хрещатик перетворюється на пішохідну зону. Тут відбуваються концерти та інші масові заходи.

Центр сучасного мистецтва М17 (ЦСМ М17) в Києві - культурна інституція, що функціонує як освітньо-дослідницька платформа та експозиційний майданчик сучасного мистецтва України та світу.

Був заснований влітку 2010 року. Центр М17 займає 2 поверхи, його площа – 1238 квадратних метрів.

М17 співпрацює з Національною спілкою художників України та є одним із найбільших окремих недержавних виставкових просторів у Києві.​ Технічне оснащення Центру відповідає міжнародним стандартам, що вже дозволило втілити ряд знакових проєктів музейного рівня. 

Арт-центр надає підтримку та продюсування українського сучасного мистецтва (contemporary art). У залах проводяться виставки молодих та провідних художників України.

Центральна київська синагога збудована в 1897-1898 роках коштом великого цукрозаводчика Лазаря Бродського, неформально носить його ім'я.

Проєкт у мавританському стилі розробив архітектор Георгій Шлейфер. Будівля функціонувала як єврейський релігійний центр протягом трьох десятиліть. В радянські часи тут розташовувався ляльковий театр. З 1992 року відновлено богослужіння.

В холі синагоги створено невеликий музей - тут можна побачити ханукію роботи відомого ізраїльського скульптора Франка Мейслера, фрагмент сувоя Тори II-V століть, копію ключа з відкриття синагоги в 1898 році, старовинні книги, стоси, тфіліни, мезузи, свічники.

Церкву на честь Святого Миколая Чудотворця (Миколи Доброго) у Києві заснував на початку XVII сторіччя гетьман Війська Запорозького Матвій Кушка (Самійло Кішка) на подяку Богу за порятунок із турецького полону.

За однією з версій, "доброю" церкву прозвали за сусідство з богадільнею. У 1716 році храм відбудували в камені, поряд звели кам'яну дзвіницю. У 1800-1807 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського на місці занепалої церкви було споруджено новий кам'яний храм у стилі класицизму. У 1913 році в церкві Миколи Доброго письменник Михайло Булгаков вінчався з першою дружиною Тетяною Лаппа.

Храм був зруйнований більшовиками у 1937 році., але дзвіниця збереглася. У 1992 році в дзвіниці було влаштовано вівтар, вона освячена як церква Святого Миколая. Богослужіння у ній проводить громада Української греко-католицької церкви.

Церква Миколи Набережного (Набережно-Микільська церква) на Подолі в Києві - один із найкращих творів видатного українського архітектора Івана Григоровича-Барського.

За легендою, першу дерев'яну церкву Миколи Набережного було засновано в XI сторіччі на місці чудового порятунку немовля, яке потонуло в Почайні. В письмових джерелах храм вперше згадується в 1552 році.

В камені церкву відбудували в 1772-1775 роках у стилі пізнього бароко за проєктом Івана Григоровича-Барського. Поруч у 1863 році за проєктом архітектора Михайла Іконнікова було збудовано шатрову дзвіницю з теплою церквою в єпархіальному стилі. В середині XIX століття було проведено розпис. Значний художній інтерес представляє іконостас, встановлений у 1852 році, вирішений у формах пізнього класицизму.

Поруч із храмом Миколи Набережного встановлено гранітний хрест із написом "Тим, хто поклав життя на вівтар України".

Храм Святого Миколая (Миколи) Притиска - один із найдавніших на Подолі.

За легендою, ікона Святого Миколи, що впала, "притиснула" злодія, який намагався пограбувати храм. За іншою версією, найменування походить від образу Миколи Притиського, що стояв неподалік пристані ("притику").

Точна дата заснування первісної дерев'яної церкви невідома (ймовірно, вона була збудована в XVI сторіччі на місці давньоруського храму), а кам'яна будівля зведена в XVII столітті коштом купця на прізвисько "Залізний Грош".

Тричі храм Миколи Притиска реконструювали після пожеж. Остання реконструкція проведена за проєктом архітектора Андрія Меленського із збереженням початкових форм.

Поруч знаходиться двоповерховий церковний будинок, у якому жили священики, була церковна школа та бібліотека.

Дату заснування дерев'яного храму Різдва Христового на Подолі встановлено за переказами. В писемних джерелах він уперше згадується в 1520 році.

Кам'яна споруда церкви Різдва Христового зведена на Контрактовій площі в 1809-1814 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського.

В 1861 році тут відбулося прощання киян із прахом Тараса Шевченка, який перевозили з Петербурга до Канева.

Подільський храм Різдва Христового був знищений більшовиками в середині XX століття та відновлений у 2003 році в первісному вигляді.

Храм, присвячений Святому Миколаю Чудотворцю, знаходиться на історичній місцевості, відомій як "Аскольдова могила" (у давнину - Угорське урочище).

В 882 році князь Олег убив тут київських правителів Аскольда та Діра. З часів княгині Ольги тут стояла дерев'яна церква Святого Миколая (за іншою версією, місце поховання першого християнського князя Аскольда знаходиться вище, на вершині пагорба в районі нинішньої площі Слави).

Кам'яний храм у вигляді ротонди збудований у XIX столітті за проєктом архітектора Андрія Меленського.

В 1918 році на Аскольдовій могилі було поховано київських студентів-патріотів, які загинули в бою з більшовиками під Крутами. За радянських часів на території цвинтаря було розбито парк. Останнім часом відновлено хрест на згадку про героїв Крут.

Встановлено пам'ятний знак (1997 рік, архітектор Янош Віг), присвячений подіям IX сторіччя, коли на Аскольдовій могилі зупинялися племена угрів (угорців) на шляху з Поволжя до нинішньої Угорщини.

В наш час в нижній частині церкви Святого Миколая встановлено три пам’ятні знаки, на яких викарбувана історія новітньої російсько-української війни: перший - на честь "Кіборгів", які захищали Донецький аеропорт, другий - захисникам Дебальцево, третій - героям Іловайська. Також відбудовано та реставровано капличку, яка має назву "військова". Розписи в каплиці зробила відома художниця Марина Соченко. На малюнках-розписах зображено визначних військових діячів, починаючи від київських князів і гетьманів й до наших днів - портрети Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Степана Бандери, Романа Шухевича, Олега Ольжича, Олени Теліги, а також Героїв Небесної Сотні.

Відтак Аскольдова могила стає пантеоном українського народу.

Струнка дзвіниця грецької церкви Святої Катерини є головною домінантою Контрактової площі.

На цьому місці в XIII сторіччі існував перший у Києві католицький костел, потім православний монастир Петра та Павла. У 1787 році в будівлю перевели ченців грецького монастиря Святої Катерини, заснованого в 1738 році. Під час великої пожежі 1811 року грецький монастир вцілів лише тому, що не відчинив дверей погорільцям, що втікали з пожитками.

При відбудові Подолу монастир зайняв своє місце. У 1915 році були споруджені нові дзвіниця в стилі класицизму (архітектор Володимир Ейснер) і корпусу (архітектор Федір Лідваль).

На початку 1920-х років храм закрили. Деякий час будівлю використовували як виставковий павільйон, потім більшу частину будівель розібрали. У наші дні приміщення належить Національному банку. Тричі на тиждень проводяться богослужіння.

Церква Спаса на Берестові - стародавній храм, розташований за північною стіною Києво-Печерської лаври.

Берестове (зараз територія парку Слави) було приміською резиденцією Київського князя Володимира Великого та його нащадків.

Вважається, що будівництво храму в цьому місці розпочав у XII сторіччі Володимир Мономах як головний собор Спасо-Преображенського монастиря - резиденція князів роду Мономаховичів. Тут поховані його доньки Євфимія та Софія, а також засновник Москви Юрій Долгорукий та його син Київський Князь Гліб Юрійович.

В XVII-XVIII століттях храм був реконструйований і став п'ятикупольним, інтер'єри були розписані київськими та афонськими майстрами. В ХІХ столітті архітектор Андрій Меленський добудував до нього дзвіницю.

Церква Спаса на Берестові з 1990 року входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Успенська церква Богородиці Пирогощі - найдавніша церква, що збереглася в первозданному вигляді на Подолі.

Споруджено за велінням князя Мстислава Великого для привезеної з Константинополя ікони Богоматері Пірготісси, тобто "вежової" (поруч із Богородицею була зображена вежа-дзвіниця Влахернського монастиря). Ймовірно, незвичне заморське слово в народній мові розщепилося на два взаємопов'язані: "пиріг" (хліб) і "гощі" (купці) - "Пирогоща".

Згідно зі "Словом о полку Ігоревім", князь Ігор дякував у цьому храмі Святій Богородиці Пирогощі за свій порятунок із половецького полону.

В XVI-XIX століттях церква Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі була соборною церквою Подолу. Тут проводились магістратні церемонії, зберігався міський архів.

Була знищена за радянської влади в 1935 році, відновлена в 1998 році у початкових візантійських формах.