Пам'ятки Хмельницької області

Руїни єпископського замку височіють на прямовисній надзбручанській горі над селом Чорнокозинці.

З середини XV сторіччя тут розміщувалася укріплена літня резиденція римо-католицьких єпископів Кам'янця-Подільського. Протягом першого століття існування замку, що стоїть на Валахському шляху, замок неодноразово доводилося оновлювати, оскільки він дуже часто піддавався татарським облогам - у 1502, 1503, 1507, 1511, 1513, 1516 роках, причому востаннє село було спалено вщент. Наймасштабніші ремонтні роботи було проведено після вигнання турків, що господарювали тут з 1674 по 1699 рік.

До регулярного замку з двома круглими вежами був прибудований двоповерховий палац, а на південно-східних схилах замкової гори було зведено садибу палацового типу. Оборонні стіни мали товщину від 1,9 до 3,6 метрів.

До наших днів дійшли лише руїни замку та кам'яні ворота садиби.

П'ятикутна оборонна вежа на скелі над річкою. Жванчик - все, що залишилося від колись могутнього Жванецького замку.

Він був споруджений кам'янецьким старостою Валентієм Калиновським на початку XVII сторіччя, проте перші укріплення тут виникли набагато раніше. Ще в XV сторіччі литовці проводили реконструкцію давніх укріплень.

Нова польська фортеця, яка мала 5 веж, змагалася за розмірами з Кам'янець-Подільською. У 1653 році під час облоги Жванця Богдан Хмельницький, зраджений татарами, прийняв рішення укласти військовий союз із Московією і вирушив звідси на переговори до Переяслава.

В кінці XVII століття замок кілька разів зазнав руйнувань під час польсько-турецької війни. Останню спробу реставрації зробили шляхтичі Лянскоронські в якості своєї садиби. Уряд росії планував побудувати тут велику фортецю, але ці плани так і не було здійснено. Згодом замок занепав і був майже повністю розібраний.

Напередодні Другої світової війни на руїнах було споруджено ДОТ "Лінії Сталіна".

Наймальовничіший вид на вежу, що збереглася, відкривається з протилежного берега Жванця.

Замковий міст, що з'єднує Старе місто з фортецею, на вигляд виглядає як суцільна кам'яна стіна, проте, насправді, є своєрідним саркофагом, що містить усередині більш ранню споруду.

За однією з версій, основою нинішнього мосту є споруда римської епохи. Спочатку Замковий міст був арочним. Він побудований над каньйоном Смотричу там, де петля річки утворює тонкий скелястий перешийок, що відокремлює Старе місто від материка. Кажуть, що це єдиний у світі міст, збудований уздовж, а не впоперек русла річки.

Нинішній вигляд Замковий міст набув у XVII сторіччі, коли Кам'янець-Подільський захопили турки. Вони перебудували міст, використавши камінь від розібраного монастиря Босих Кармелітів. З того часу його часто називають Турецьким мостом.

З боку міста збереглися потужні оборонні споруди Міської брами (XVI-XVIII століття), а також Вірменський бастіон (XVI-XVII століття). У приміщенні каземату-лабораторії працює кафе.

Руїни замку в Зінькові розташовані на високому довгастому мисі, утвореному долиною річки Ушки та яром.

Зіньківський замок на місці давньоруського укріплення заснував у 1431 році подільський воєвода Петро Одровонж, зробивши його одним із найважливіших форпостів у мережі подільських фортець. Неодноразово він відбивав татарські навали.

Трикутний у плані замок зі стінами висотою 10 метрів і товщиною до 3,5 метрів по кутах мав великі шестигранні вежі, дві з них – триповерхові, одна – чотириповерхова вежа-донжон. Однією з стін фортеці служила зовнішня стіна великого триповерхового будинку. З боку міста замок відокремлював глибокий рів, через який було перекинуто підвісний міст.

Незначні пошкодження твердиня отримала під час Визвольної війни і за турецької навали, але була повністю відбудована після повернення поляків у XVIII сторіччі, коли Зіньковом володіли Сенявські.

У ХІХ столітті Зіньківський замок використовувався для адміністративних та господарських потреб, однак у 1898 році сільська громада вирішила, що старі стіни загрожують розташованому нижче костелу, і споруду майже повністю розібрали на будматеріали. Від колись потужної фортеці збереглися лише руїни її найдавнішої частини – південної вежі (на висоту одного поверху) та чотирьох казематних помешкань під фундаментом західної стіни.

Ізяславський історико-краєзнавчий музей розміщено в приміщенні будинку культури.

Музей був заснований ще у 1920-1930-х роках, але під час Другої світової війни припинив роботу, і був відновлений лише в 2003 році.

В музеї представлено експозицію, що розповідає про історію та етнографію регіону. Зокрема, можна побачити унікальні експонати з інтер'єру костелу Святого Михайла, що знаходився на території Бернардинського монастиря.

Окрема експозиція розповідає про культуру та традиції єврейської громади Ізяслава: ритуальні предмети, культові книги XIX століття.

Експонується виставка робіт місцевого художника Миколи Ткачука: живопис, скульптура, різьблення по дереву.

Величний Меджибізький замок на місці впадання річки Бужок у Південний Буг, де в XI-XIII століттях стояло давньоруське місто Межибож, почали зводити в 1362 році князі Коріатовичі (Корятовичі), що отримали ці землі від великого князя Литовського Ольгерда.

Меджибізький замок став форпостом на східному кордоні Великого князівства Литовського, згодом Польщі. В XV-XVI століттях успішно відбивав напади татар.

В 1540 році замок перейшов у володіння шляхетського роду руських воєвод Сенявських, які перебудували його й зміцнили кутовими вежами. На території звели вишуканий палац та готичну каплицю, яка пізніше була перебудована в бароковому стилі. Невеликий гарнізон та палацова челядь займали службові приміщення.

Ще більше розкоші додали до архітектури князі Чарторийські в XVIII столітті.

До наших днів замок дожив у непоганому стані, хоч і постраждав під час двох світових воєн. Відреставровано п'ятигранну Лицарську вежу з оглядовим майданчиком, замкову церкву, каретний ряд та казарми, в яких розміщені музейні експозиції Державного історико-культурного заповідника "Межибіж". Зокрема, історичний та етнографічний музеї, а також музей Голодомору. Триває реставрація палацу.

В серпні на території фортеці проходить фестиваль із лицарськими турнірами "Стародавній Меджибіж".

Розплідник з розведення диких кабанів розташований у мальовничому лісі дорогою між селами Лютарка та Комини.

Основною діяльністю розплідника є розведення диких свиней у природному середовищі з метою збільшення популяції. На сьогоднішній день у поголів'ї налічується понад 100 особин різного віку. Розплідник належить Лютарському лісництву.

Також функціонує у режимі міні-зоопарку. Відвідувачам забезпечують спілкування з поросятами, годування, відпочинок на природі. Планується створення повноцінної зони відпочинку.

Великий комплекс будівель казарм Кам'янець-Подільської фортеці особливо ефектно виглядає з протилежного боку каньйону Смотрича – з пішохідного мосту чи від Покровської церкви, що у дендропарку.

Спроєктовані для розміщення військового гарнізону комендантом кам'янецької фортеці Ян де Вітте, збудовані в кінці XVIII сторіччя архітектором Станіславом Завадським.

З боку річки будівля виглядає як фортеця завдяки потужним підпірним стінам та вікнам-бійницям. Тут служили російський письменник і поет Костянтин Батюшков, декабрист та герой Бородіно Володимир Раєвський, учений-лексикограф Володимир Даль, письменник Михайло Булгаков.

За радянських часів у будинках казарм знаходилася тютюнова фабрика. Нині комплекс у занедбаному стані.

Казематна вежа - одна з наймаловідоміших фортифікаційних споруд Кам'янця-Подільського, хоч і знаходиться в самому центрі Старого міста, у дворику за будівлею райради (прохід через арку шпиталя з вулиці Госпітальної).

За однією з версій, побудована в 1667 році як частина міських укріплень. За іншою версією, споруджена в 1783-1791 роках як частина комплексу гауптвахти та в мирний час служила туалетом для арештантів.

Будівля кругла у плані, діаметром 9,5 метрів, з прямокутним тамбуром із північного боку. Стіни верхнього ярусу, на висоті близько 2 метрів, прорізають шість вікон-бійниць.

В даний час в Казематній вежі розміщується експозиція "Історія фортифікацій XV-XIX століть" з трьома макетами укріплень, зразками холодної та вогнепальної зброї, копіями старовинних планів, гравюр, літографій, креслень, схем тощо.

В прибудові представлена ​​колекція подільських курильних трубок XVII-XVIII століть.

Кафедральний костел святих Апостолів Петра та Павла - головна культова споруда Старого міста.

Петропавлівський костел збудовано чернечим орденом домініканців, які з'явилися у Кам'янці-Подільському в XIV сторіччі. Будівництво кам'яного костелу в 1502-1517 роках приписують єпископу Якубові Бучацькому. Під час турецького панування (1672-1699 роки) храм використовувався як головна мечеть, до нього був прибудований 36-метровий мінарет. Після повернення поляків, згідно з мирним договором, мінарет було збережено, але зверху було встановлено золочену статую Мадонни. Тепер Петропавлівський кафедральний костел у Кам'янці-Подільському – єдиний у світі християнський храм із мінаретом.

В ньому зберігається чудовий скульптурний надгробок 21-річної Лаури Пшездецької роботи Віктора Бродзького (1874 рік). Під час кінної прогулянки дівчина впала з коня, зламала хребет та померла. За два роки на замовлення невтішних батьків скульптор створив з мармуру шедевр: красуня з тінню посмішки на обличчі виглядає сплячою, але скорботний ангел уже опустив погаслий смолоскип, а недочитана книга відкрита на 21 сторінці. Скульптуру часто називають "Сплячою царівною".

У двір Петропавлівського костелу веде пишна Тріумфальна арка (1781 рік) на честь приїзду останнього польського короля Станіслава Августа.

Екскурсії проводяться у вільний від богослужінь час.

Величний собор Олександра Невського – головний православний храм Кам'янця-Подільського.

Собор у неовізантійському стилі збудовано в 1893 році на честь 100-річчя "приєднання" Поділля до росії. Храм будувався народним коштом, зібрані Олександро-Невським опікунством. Споруда вражала величчю і була одним із найкрасивіших храмів Кам'янця-Подільського.

Олександро-Невський собор мав великий головний купол і чотири напівкуполи з боків, над західним входом була розташована невеличка дзвіниця. Головний вівтар собору був присвячений Святому Олександру Невському, на згадку про Олександра III, південний вівтар носив ім'я Святої Великомучениці Катерини, покровительки Катерини II, а північний - Святого Миколая. Приміщення церкви обігрівалося паровим опаленням.

Олександро-Невський собор був зруйнований у роки радянської влади, але після відновлення незалежності України собор було відбудовано.

8 квітня 2023 року жителі Камянця-Подільського одностайно підтримали перехід собору Олександра Невського до Православної церкви України. Проте віряни УПЦ московського патріархату й досі не пускають до церкви кам’янчан.

Свято-Покровський кафедральний собор в Хмельницькому збудований в 1992 році на місці невеликої цвинтарної церкви Покрова Пресвятої Богородиці, яка існувала тут з першої половини ХІХ століття. Був освячений УПЦ московського патріархату.

02 квітня 2023 року в Свято-Покровському соборі стався інцидент із побиттям священнослужителем московського патріархату українського військового, що викликало хвилю обурення у громади й в той же день відбулися збори парафіян, які одностайно проголосували за перехід релігійної громади Покровського собору до Української православної церкви.

Костел Відвідин Єлизавети Пресвятою Дівою Марією в Китайгороді побудований на високому урвищі над річкою Тернавою в XVIII столітті.

За легендою, храм заснував тутешній поміщик після того, як дивом залишився живим, коли його карета впала зі скелі. А оскільки його дружина була православною, поряд він збудував і церкву.

Костел Діви Марії відрізняється поєднанням планово-об'ємної структури, властивої епосі пізнього ренесансу, з фасадами у стилі бароко. В інтер'єрі збереглися барокові розписи та вівтарі.

З 1994 року храм належить католицькій громаді "Місія Святого Духа".

З видового майданчика перед костелом відкривається приголомшлива панорама каньйону річки Тернави, яка виглядає досить повноводною, оскільки неподалік цього місця впадає у Дністровське водосховище.

Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії збудували в 1699 році. вірмени, що переселилися до Жванця після вигнання турків з Поділля.

Майже через століття, коли вірмени пішли з міста, будівлю було перебудовано на вражаючий католицький костел у стилі бароко.

За радянських часів тут розташовувалася фабрика.

Нині храм поступово реставрується, відновлено богослужіння.

Костел святих Апостолів Петра і Павла в Ярмолинцях заснований в 1792 році. Через рік коштом графів Орловських почалося будівництво, яке тривало до 1862 року.

За радянських часів приміщення Петропавлівського костелу використовувалося як будинок культури, що й досі, навіть після повернення храму католицькій громаді, помітно по зовнішньому вигляду.