Пам'ятки Хмельницької області

Дунаєвецький міський парк відпочинку засновано на місці колишнього парку садиби Красинських. В окремих частинах парку можна зустріти зелені насадження тих часів.

У 1980-х роках закладається сучасна зона відпочинку для містян. Основою парку став комплекс атракціонів, що включає мініатюрну "американську гірку" і оглядове колесо. В 2013 році відбулася чергова реконструкція парку, після чого тут з'явився міський фонтан, сучасні лавки та пішохідні доріжки. Мобільні атракціони забезпечують дитячу аудиторію активним відпочинком.

Етномузей "Чарівна хата" у селі Грушка поблизу Кам'янця-Подільського – це невеликий скансен (музей просто неба), що знайомить відвідувачів з традиційною українською культурою Південного Поділля.

Столітню хату у Грушці придбала 2022 року мисткиня Адріана Вітер, аби влаштувати етнографічну музейну експозицію. Хата побудована традиційним для Поділля кільованим методом – із глини та дерева. Команда майстрів відреставрувала та побілила хату, розфарбувала її подільськими орнаментами.

Експозиція присвячена культурній спадщині сіл, затоплених внаслідок будівництва Дністровської ГЕС. В кімнатах представлені деякі традиційні ремесла, притаманні дністровській культурі: гончарство, травництво, малярство.

Навпроти музею "Чарівна хата" знаходиться 700-річна криниця "Жива вода" над джерелом цілющої води.

Руїни єпископського замку височіють на прямовисній надзбручанській горі над селом Чорнокозинці.

З середини XV сторіччя тут розміщувалася укріплена літня резиденція римо-католицьких єпископів Кам'янця-Подільського. Протягом першого століття існування замку, що стоїть на Валахському шляху, замок неодноразово доводилося оновлювати, оскільки він дуже часто піддавався татарським облогам - у 1502, 1503, 1507, 1511, 1513, 1516 роках, причому востаннє село було спалено вщент. Наймасштабніші ремонтні роботи було проведено після вигнання турків, що господарювали тут з 1674 по 1699 рік.

До регулярного замку з двома круглими вежами був прибудований двоповерховий палац, а на південно-східних схилах замкової гори було зведено садибу палацового типу. Оборонні стіни мали товщину від 1,9 до 3,6 метрів.

До наших днів дійшли лише руїни замку та кам'яні ворота садиби.

П'ятикутна оборонна вежа на скелі над річкою. Жванчик - все, що залишилося від колись могутнього Жванецького замку.

Він був споруджений кам'янецьким старостою Валентієм Калиновським на початку XVII сторіччя, проте перші укріплення тут виникли набагато раніше. Ще в XV сторіччі литовці проводили реконструкцію давніх укріплень.

Нова польська фортеця, яка мала 5 веж, змагалася за розмірами з Кам'янець-Подільською. У 1653 році під час облоги Жванця Богдан Хмельницький, зраджений татарами, прийняв рішення укласти військовий союз із Московією і вирушив звідси на переговори до Переяслава.

В кінці XVII століття замок кілька разів зазнав руйнувань під час польсько-турецької війни. Останню спробу реставрації зробили шляхтичі Лянскоронські в якості своєї садиби. Уряд росії планував побудувати тут велику фортецю, але ці плани так і не було здійснено. Згодом замок занепав і був майже повністю розібраний.

Напередодні Другої світової війни на руїнах було споруджено ДОТ "Лінії Сталіна".

Наймальовничіший вид на вежу, що збереглася, відкривається з протилежного берега Жванця.

Занедбана будівля заїжджого двору (корчми) розташована в центральному історичному районі Старокостянтинова, між замком та сторожовою вежею.

Основним архітектурним акцентом двоповерхового будинку в стилі раннього класицизму (кінець XVIII – початок ХІХ століття) є широка масивна арка. Суворість та стриманість оформлення фасадів будівлі дещо порушена активною пластикою декору віконних отворів. Застосування дрібних декоративних елементів (ромбоподібні накладки та ніші, різнофігурні виступи) характерні для провінційної архітектури.

Замковий міст, що з'єднує Старе місто з фортецею, на вигляд виглядає як суцільна кам'яна стіна, проте, насправді, є своєрідним саркофагом, що містить усередині більш ранню споруду.

За однією з версій, основою нинішнього мосту є споруда римської епохи. Спочатку Замковий міст був арочним. Він побудований над каньйоном Смотричу там, де петля річки утворює тонкий скелястий перешийок, що відокремлює Старе місто від материка. Кажуть, що це єдиний у світі міст, збудований уздовж, а не впоперек русла річки.

Нинішній вигляд Замковий міст набув у XVII сторіччі, коли Кам'янець-Подільський захопили турки. Вони перебудували міст, використавши камінь від розібраного монастиря Босих Кармелітів. З того часу його часто називають Турецьким мостом.

З боку міста збереглися потужні оборонні споруди Міської брами (XVI-XVIII століття), а також Вірменський бастіон (XVI-XVII століття). У приміщенні каземату-лабораторії працює кафе.

Руїни замку в Зінькові розташовані на високому довгастому мисі, утвореному долиною річки Ушки та яром.

Зіньківський замок на місці давньоруського укріплення заснував у 1431 році подільський воєвода Петро Одровонж, зробивши його одним із найважливіших форпостів у мережі подільських фортець. Неодноразово він відбивав татарські навали.

Трикутний у плані замок зі стінами висотою 10 метрів і товщиною до 3,5 метрів по кутах мав великі шестигранні вежі, дві з них – триповерхові, одна – чотириповерхова вежа-донжон. Однією з стін фортеці служила зовнішня стіна великого триповерхового будинку. З боку міста замок відокремлював глибокий рів, через який було перекинуто підвісний міст.

Незначні пошкодження твердиня отримала під час Визвольної війни і за турецької навали, але була повністю відбудована після повернення поляків у XVIII сторіччі, коли Зіньковом володіли Сенявські.

У ХІХ столітті Зіньківський замок використовувався для адміністративних та господарських потреб, однак у 1898 році сільська громада вирішила, що старі стіни загрожують розташованому нижче костелу, і споруду майже повністю розібрали на будматеріали. Від колись потужної фортеці збереглися лише руїни її найдавнішої частини – південної вежі (на висоту одного поверху) та чотирьох казематних помешкань під фундаментом західної стіни.

Ізяславський історико-краєзнавчий музей розміщено в приміщенні будинку культури.

Музей був заснований ще у 1920-1930-х роках, але під час Другої світової війни припинив роботу, і був відновлений лише в 2003 році.

В музеї представлено експозицію, що розповідає про історію та етнографію регіону. Зокрема, можна побачити унікальні експонати з інтер'єру костелу Святого Михайла, що знаходився на території Бернардинського монастиря.

Окрема експозиція розповідає про культуру та традиції єврейської громади Ізяслава: ритуальні предмети, культові книги XIX століття.

Експонується виставка робіт місцевого художника Миколи Ткачука: живопис, скульптура, різьблення по дереву.

Величний Меджибізький замок на місці впадання річки Бужок у Південний Буг, де в XI-XIII століттях стояло давньоруське місто Межибож, почали зводити в 1362 році князі Коріатовичі (Корятовичі), що отримали ці землі від великого князя Литовського Ольгерда.

Меджибізький замок став форпостом на східному кордоні Великого князівства Литовського, згодом Польщі. В XV-XVI століттях успішно відбивав напади татар.

В 1540 році замок перейшов у володіння шляхетського роду руських воєвод Сенявських, які перебудували його й зміцнили кутовими вежами. На території звели вишуканий палац та готичну каплицю, яка пізніше була перебудована в бароковому стилі. Невеликий гарнізон та палацова челядь займали службові приміщення.

Ще більше розкоші додали до архітектури князі Чарторийські в XVIII столітті.

До наших днів замок дожив у непоганому стані, хоч і постраждав під час двох світових воєн. Відреставровано п'ятигранну Лицарську вежу з оглядовим майданчиком, замкову церкву, каретний ряд та казарми, в яких розміщені музейні експозиції Державного історико-культурного заповідника "Межибіж". Зокрема, історичний та етнографічний музеї, а також музей Голодомору. Триває реставрація палацу.

В серпні на території фортеці проходить фестиваль із лицарськими турнірами "Стародавній Меджибіж".

Розплідник з розведення диких кабанів розташований у мальовничому лісі дорогою між селами Лютарка та Комини.

Основною діяльністю розплідника є розведення диких свиней у природному середовищі з метою збільшення популяції. На сьогоднішній день у поголів'ї налічується понад 100 особин різного віку. Розплідник належить Лютарському лісництву.

Також функціонує у режимі міні-зоопарку. Відвідувачам забезпечують спілкування з поросятами, годування, відпочинок на природі. Планується створення повноцінної зони відпочинку.

Великий комплекс будівель казарм Кам'янець-Подільської фортеці особливо ефектно виглядає з протилежного боку каньйону Смотрича – з пішохідного мосту чи від Покровської церкви, що у дендропарку.

Спроєктовані для розміщення військового гарнізону комендантом кам'янецької фортеці Ян де Вітте, збудовані в кінці XVIII сторіччя архітектором Станіславом Завадським.

З боку річки будівля виглядає як фортеця завдяки потужним підпірним стінам та вікнам-бійницям. Тут служили російський письменник і поет Костянтин Батюшков, декабрист та герой Бородіно Володимир Раєвський, учений-лексикограф Володимир Даль, письменник Михайло Булгаков.

За радянських часів у будинках казарм знаходилася тютюнова фабрика. Нині комплекс у занедбаному стані.

Казематна вежа - одна з наймаловідоміших фортифікаційних споруд Кам'янця-Подільського, хоч і знаходиться в самому центрі Старого міста, у дворику за будівлею райради (прохід через арку шпиталя з вулиці Госпітальної).

За однією з версій, побудована в 1667 році як частина міських укріплень. За іншою версією, споруджена в 1783-1791 роках як частина комплексу гауптвахти та в мирний час служила туалетом для арештантів.

Будівля кругла у плані, діаметром 9,5 метрів, з прямокутним тамбуром із північного боку. Стіни верхнього ярусу, на висоті близько 2 метрів, прорізають шість вікон-бійниць.

В даний час в Казематній вежі розміщується експозиція "Історія фортифікацій XV-XIX століть" з трьома макетами укріплень, зразками холодної та вогнепальної зброї, копіями старовинних планів, гравюр, літографій, креслень, схем тощо.

В прибудові представлена ​​колекція подільських курильних трубок XVII-XVIII століть.

Каплиця-мавзолей роду Жебровських розташована на старому польському цвинтарі села Брага.

Невеликий костел у стилі неоготики збудовано в 1905 році. У каплиці поховано трьох представників родини Жебровських.

Каплиця-ротонда розташована у верхній частині Меджибожа, навпроти старого цвинтаря на виїзді з селища в бік села Ярославка.

Кругла у плані каплиця спочатку служила оборонною вежею, входила у систему міських укріплень XVI-XVII сторічь. Її круглі вікна нагадують амбразури.

В 1800 році вежу перебудували на цвинтарну каплицю тринітаріїв. Кріпосний характер ротонди пом'якшили прямокутним притвором, декорованим пілястрами і трикутним фронтоном з обломом карнизів, що сильно виступає.

В даний час каплиця-ротонда розташована на приватному обійсті, виконує господарські функції.

Кафедральний костел святих Апостолів Петра та Павла - головна культова споруда Старого міста.

Петропавлівський костел збудовано чернечим орденом домініканців, які з'явилися у Кам'янці-Подільському в XIV сторіччі. Будівництво кам'яного костелу в 1502-1517 роках приписують єпископу Якубові Бучацькому. Під час турецького панування (1672-1699 роки) храм використовувався як головна мечеть, до нього був прибудований 36-метровий мінарет. Після повернення поляків, згідно з мирним договором, мінарет було збережено, але зверху було встановлено золочену статую Мадонни. Тепер Петропавлівський кафедральний костел у Кам'янці-Подільському – єдиний у світі християнський храм із мінаретом.

В ньому зберігається чудовий скульптурний надгробок 21-річної Лаури Пшездецької роботи Віктора Бродзького (1874 рік). Під час кінної прогулянки дівчина впала з коня, зламала хребет та померла. За два роки на замовлення невтішних батьків скульптор створив з мармуру шедевр: красуня з тінню посмішки на обличчі виглядає сплячою, але скорботний ангел уже опустив погаслий смолоскип, а недочитана книга відкрита на 21 сторінці. Скульптуру часто називають "Сплячою царівною".

У двір Петропавлівського костелу веде пишна Тріумфальна арка (1781 рік) на честь приїзду останнього польського короля Станіслава Августа.

Екскурсії проводяться у вільний від богослужінь час.