Пам'ятки Тернопільської області

Руїни замку, що погано збереглися, зведеного в XVII столітті на горі, оточеній струмком Драпака. Ім'я засновника невідоме.

Замок у Висічці був чотирикутним, з чотирма кутовими вежами. У 1672 році його захопили турки, а в 1675 році в замку перебував із військом польський король Ян Собеський.

У 1820 році власниця Висічки Марія Голійовська-Чарковська збудувала на території напівзруйнованого замку палац у стилі неоготики. У 1900 році Кирило Чарковський наказав розібрати замкові мури та в'їзну вежу, а також засипати рови.

Палац був повністю знищений за радянської влади. Фактично збереглася лише одна замкова вежа. Ще одна в руїнах, а від третьої залишився лише фундамент. Також збереглося одне із господарських приміщень, деякі підвальні приміщення.

Культовий комплекс у селі Рукомиш виник навколо печерного храму Гробу Господнього, заснованого в XIII сторіччі київськими ченцями, які прийшли сюди після руйнування Києво-Печерської лаври.

Основою для храму стала природна печера у травертиновій скелі, яка була додатково розширена. Поруч із храмом є кілька менших гротів-келій, вирубаних у скелі вручну.

Пізніше ченці переселилися до Бучача, де заснували новий монастир, а в Рукомиші залишилося лише кілька старців.

У 1768 році біля підніжжя скелі було споруджено Онуфріївську церкву. У ній зберігається унікальна дерев'яна скульптура Святого Онуфрія роботи видатного скульптора Івана Георгія Пінзеля, виявлена тут випадково.

В комплекс також входить басейн для освячення води та Хресна дорога з кількома каплицями.

Каскад водоспадів на невеликій річечці Русилівській, що впадає до Стрипи біля села Русилів.

Всього в трикілометровому каньйоні, захованому в лісовому гаю, налічується 20 водоспадів заввишки від 1, 5 до 12 метрів. Загальна висота каскаду - 150 метрів.

Красу і різноманітність форм каскаду доповнюють яскраві фарби тутешньої природи: грунт темно-червоного кольору, зелень листя, величезна кількість різнокольорових метеликів та бабок..

Романтичні Русилівські водоспади змагаються за красою з аналогічними краєвидами Плітвицьких озер, що у Хорватії.

Міні-палац у Трибухівцях збудував на початку ХХ століття польський поміщик Тімельман (чи Кимельман). Садиба зведена у стилі романтизму з елементами бароко.

За радянських часів у садибі розташовувалася лікарня. Нині будівля у приватній власності. Новий власник реставрує міні-палац. Дах уже вкритий справжньою червоною черепицею, яку збирали поблизу і ретельно відмивали.

Палац оточує великий сад.

Свято-Духівський Почаївський монастир (Скит) відроджено тому місці, де в XIII сторіччі оселився монах Мефодій, що прийшов з Афона, якого вважають засновником Почаївської лаври.

В комплекс входять три храми: Святого Духа, преподобного Серафима Саровського та Усіх Святих. Тут знаходиться чудотворна ікона, мощі преподобного Мефодія та інші святині.

Належить до УПЦ московського патріархату.

Свято-Миколаївський собор у стилі бароко спочатку був споруджений як костел францисканського монастиря, заснованого в 1606 році коштом Вишневецьких (за легендою, засновницею обителі була королева Бона).

При монастирі діяла братська школа та друкарня, де було надруковано "Кременецьку граматику". В 1832 році, після поразки польського повстання та початку русифікації західноукраїнських земель, костел було перетворено на православний собор. При реконструкції храм втратив готико-ренесансний вигляд і набув рис бароко.

Нині храм діючий.

Синагога у Струсові побудована в XIX столітті. Розташовується неподалік замку.

Будівля єврейського молитовного будинку має досить великі розміри, що вказує на чисельність тогочасної єврейської громади. Має два поверхи та аркові вікна. Праворуч від головного входу в синагогу збереглися залишки прибудови для молитов жінок, яку розібрали ще за радянських часів. Така ж зовнішня прибудова була й ліворуч – для чоловіків.

Головний вхід прикрашає портал з білого каменю. Тут розміщена табличка з написом на івриті. Північно-західний кут храму має заокруглену форму, а південний і південно-східний виконані у формі колон, прикрашених обробленим білим каменем.

Нині використовується як господарське приміщення, проте поступово руйнується. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Руїни синагоги у Гримайлові розташовані в центрі селища, трохи осторонь головної дороги.

Оборонний храм зі стінами завтовшки до 1 метри, побудований у XVII сторіччі, входив у систему міських фортифікацій Гримайлова.

Всередині зберігся арон а-кодеш (ковчег для сувоїв), а в деяких вікнах - решітки із зірками Давида.

Руїни середньовічного замку в Скалі-Подільскій розташовані на високій скелі на правому березі річки Збруч.

Будівництво замку розпочали в 1331 році князі Коріатовичі (Корятовичі), які володіли на той час Поділлям, на місці старого дерев'яного укріплення. В 1516 році кам'янецький староста Станіслав Лянцкоронський відновив зруйнований татарами замок, доповнивши його потужними мурами та бастіонами. В 1648 році його захопили козацькі війська, потім він неодноразово переходив із рук до рук під час польсько-турецьких воєн.

В першій половині XVIII сторіччя скальський староста Адам Тарло відбудував на руїнах палац у стилі бароко з пишним декором, проте лише через кілька років будівля згоріла від удару блискавки. З того часу замок не відбудовувався. За радянських часів було проведено консервацію руїн.

Доступ вільний.

Скалатський замок є рідкісним зразком оборонного комплексу Пізнього Середньовіччя та раннього Нового часу на території України, що має правильні геометричні форми.

Перші згадки про укріплення Скалата відносяться до 1503 року. Ймовірно, тоді це була дерев'яна фортеця з земляними валами. Нинішній кам'яний замок у Скалаті заклав у 1630 році галицький мечник Кшиштоф Віхровський. Замок він звів регулярний, майже квадратний у плані, оточений оборонним ровом. По його кутах розташовані п'ятигранні чотириярусні вежі з бійницями у формі замкових щілин. У підвали веж можна потрапити через тунелі.

Скалатський замок постраждав під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та під час польсько-турецької війни 1672-1675 років, у наслідок чого втратив оборонне значення. Лише наприкінці ХVІІІ століття його відбудувала нова господарка Марія Шиніонова з роду Водзіцьких. Вона розпорядилася прибудувати до східної стіни двоповерховий палацовий корпус та пишно оформити в'їзну браму (не збереглися).

Наприкінці ХІХ століття коштом графа Моріца Розенштока (Ростоцького) архітектор Теодор Маріан Тальовський зі Львова реконструював у неоготичному стилі башти та замковий костел. Споруди сильно постраждали під час двох світових воєн. У 1960 році було проведено консервацію руїн. Лише після того, як Скалатський замок увійшов до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", розпочалася його реставрація.

Зараз територія та збережені споруди замку розчищені, над вежами зведено шатрові перекриття, через оборонний рів перекинутий дерев'яний міст, центральна частина подвір'я  замощена бруківкою. У двох вежах відкрито картинну галерею і та історичну експозицію, де можна побачити вогнепальну фортечну зброю XV-XVII століть. У підвалах облаштовано експозицію замкової в'язниці. На оборонних мурах прокладено пішохідні обхідні доріжки для огляду панорами замку та містечка. Проводяться тематичні фестивалі з лицарськими боями.

Сімейний склеп баронів Пайгертів, останніх господарів Сидорова, розташований на старому сільському цвинтарі.

Пайгерти володіли селом до 1939 року. Серед них - польський поет Юзеф Пайгерт, який у 1840 році збудував у Сидорові палац (не зберігся).

Монументальний склеп-мавзолей у стилі класицизму вражає своїми величезними розмірами.

Сороцьке джерело на західній околиці села Сороцьке – гідрологічна пам'ятка природи.

За легендою, в 1949 році тут було явлення Матері Божої. Ще тоді біля джерела спорудили невелику капличку. А у 2011 році відбулося освячення нової каплички Божої Матері.

Спасо-Преображенська церква в Шумську була закладена як костел францисканського монастиря в 1715 році.

Сам шумський монастир був заснований Волинським воєводою Малинським ще в 1637 році, спочатку був василіанським (уніатським). У 1676 році один із нащадків воєводи, який перейшов у католицизм, передав монастир францисканцям.

Костел був виконаний у готично-ренесансному стилі, будівля мала оборонний характер. В кінці XVIII століття було прибудовано триярусну дзвіницю. В 1837 році костел був перебудований у стилі українського бароко та став православним храмом.

Над входом досі зберігається герб сім'ї фундаторів храму Малинських.

Яскрава фахверкова будівля Старої ратуші з годинниковою вежею та флюгером у вигляді півня є візитною карткою Чорткова.

ЇЇ оточують дерев'яні торгові ряди, які досі використовуються за призначенням - у них розташовані магазини та інші заклади.

Кафе "Лемківська світлиця" пропонує національні страви лемківської кухні (після депортації з Польщі одна з великих громад лемків осіла в Чорткові).

Старий польський цвинтар знаходиться на горі при в'їзді до села Струсів з боку міста Бучач.

На сільському кладовищі збереглися надгробні пам'ятники, запозичені з міської меморіальної скульптури, характерної для 20-30-х років ХХ століття. Фігури святих, янголів, молодих дівчат та інших символічних персонажів з простими, грубуватими обличчями виконані з пісковика та бетону, зважаючи на все, місцевими майстрами-самоуками.

З гори відкривається гарний огляд на Струсів та його околиці.