Пам'ятки Харківського району

Пам'ятник Остапу Бендеру, Іполиту Матвійовичу Вороб'янінову та Еллочці-людожерці - культовим персонажам роману Іллі Ільфа та Євгена Петрова "12 стільців" - відкрито в Харкові в 2005 році на День міста.

"Великий комбінатор", відлитий у бронзі, присів лаву, встановлену перед входом до одного з харківських кафе. Кіса Вороб'янінов, який розшукував разом з "великим комбінатором" сховані в меблевому гарнітурі скарби, зображений таким, що просить милостиню. Еллочка в зухвалій позі ніби запрошує перехожих присісти на заповітний стілець.

Козак Харько (Харитон) - міфічний засновник міста Харкова, про якого складено кілька міських легенд.

Згідно з "Топографічним описом Харківського намісництва" (1785 рік), "...якщо повірити поголоску, то на цьому місці завів собі хутір хтось із заможних малоросіян, але хто він був такий, звідки і коли, про те відомостей немає, іменем Харитон, а за просторіччям Харько, від якого нібито це місто та річку звання своє отримали".

Пам'ятник Засновникам Харкова на честь 350-річчя міста відкрито в 2004 році на початку проспекту Науки. Подарований місту відомим скульптором Зурабом Церетелі. Це перший за історію міста кінний монумент. Являє собою 12-тонну бронзову скульптуру вершника, козака Харька. В руці він тримає спис, щит, за плечима лук і сагайдак зі стрілами. Висота скульптури - 6 метрів, постаменту - 7 метрів.

Пам'ятник отцю Федору, персонажу роману "Дванадцять стільців" (1928 рік) Іллі Ільфа та Євгена Петрова, встановлено на 1-й платформі Південного залізничного вокзалу в Харкові.

Пам'ятник служить ілюстрацією до епізоду роману, в якому отець Федір пише листа своїй дружині до повітового міста N з харківського вокзалу, а також на згадку про те, як отця Федора бачили на Донецькій залізниці: "Втік він по перону з чайником окропу... ".

Отець Федір зображений в образі, втіленому радянським кіноактором Михайлом Пуговкіним в екранізації "12 стільців" режисера Леоніда Гайдая (1971 рік).

На постаменті - цитата з його листа до дружини: "Харків - місто галасливе, центр Української республіки. Після провінції здається, ніби за кордон потрапив".

Скульптура, що зображує студента-програміста, розташована в місті Харкові біля центрального входу в Харківський національний університет радіоелектроніки.

Встановлена в 2010 році на честь 80-річного ювілею Харківського національного університету радіоелектроніки. Автор проєкту - Роман Блажко, дизайнер - Віктор Гончаренко.

Пам'ятник студенту-програмісту виготовлений з бронзи благодійним коштом.

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Харкові вважається найкращим із усіх існуючих пам'ятником поетові.

Проєкт розробив скульптор Матвій Манізер. За задумом автора, багатофігурна скульптурна група уособлює оспівану Кобзарем боротьбу народу за свободу. Скульптору позували актори харківського театру "Березіль".

Урочисте відкриття відбулося 24 березня 1935 року. На той момент це була найбільша бронзова композиція в СРСР (загальна висота - 16 метрів, висота фігури поета - 5,5 метрів).

З пам'ятником пов'язані деякі студентські традиції учнів Харківського університету.

Церква Петра і Павла заснована в 1866 році в передмісті Харкова - на Журавлівці (зараз це вулиця Тараса Шевченка з прилеглими околицями).

Кам'яну будівлю закладено в 1871 році, будівництво завершено в 1875 році. Церква Петра і Павла збудована в русько-візантійському стилі за проєктом архітекторів Федора Данилова та Василя Небольсина. Храм однокупольний, із трьома престолами. При ньому діяла жіноча церковно-парафіяльна школа. Навіть за часів гонінь та гітлерівської окупації церква не припиняла роботу.

До 130-річного ювілею Петро-Павлівський храм було відреставровано, при ньому відкрито церковно-недільну школу Василя Великого, де парафіянам викладаються основи віровчення та мистецтво церковного співу.

Залізничний вокзал Харків-Пасажирський (Південний вокзал) - головна пасажирська станція Харківської залізниці в Харкові.

Закладка першого харківського вокзалу на Архієрейській леваді поблизу Холодної гори відбулася в 1868 році. Крім цієї будівлі, виконаної за проєктом архітектора Андрія Тона, на Привокзальній площі збудували будинок для керуючого дорогою та інші житлові та господарські споруди.

Перший потяг прибув до Харкова 22 травня 1869 року, і незабаром було відкрито регулярний рух Курсько-Харківсько-Азовською залізницею. Інтенсивність вантажопасажирського потоку до кінця ХІХ століття сильно зросла, у зв'язку з чим будівлю вокзалу потрібно було розширити: з південного боку до нього прибудували новий корпус, а потім і старе приміщення реконструювали за проєктом архітектора Сергія Загоскіна. Харківський вокзал став одним із найбільших у Російській імперії. Поруч звели одну з найбільших споруд дореволюційного Харкова - будівлю Управління Південних залізниць.

В 1952 році на місці зруйнованого під час Другої світової війни вокзалу було завершено будівництво нової будівлі в стилі "сталінського ампіру". Десять масивних колон із білого інкерманського каменю підтримують портик, з боків якого височіють дві вежі. На портику - скульптурні групи, ліпні прикраси. Висота центральної зали - 26 метрів. Усі платформи з'єднані з вокзалом підземними тунелями.

В 2003 році було закінчено останню реконструкцію, в результаті якої вокзал отримав сучасне оснащення.

На платформі № 1 встановлено пам'ятник отцю Федору із "12 стільців".

Площа виникла в 1660-1662 роках, коли тут було збудовано укріплення (острог), що примикало до Харківської фортеці.

Центр острогу через деякий час став великою торговою площею, яка називалася Народною. На розі площі та Університетської вулиці в другій половині XVIII сторіччя знаходився поштовий двір (зараз на цьому місці будівля пошти), поряд з яким було встановлено кам'яний верстовий стовп з написами, що вказували відстані від Харкова до Москви та сусідніх губернських міст. Біля стовпа читалися укази та проводилися публічні покарання, тому площу називали також Лобною.

В середині ХІХ століття площа стала називатися Павловською на честь купця Павлова, який відкрив перший магазин із твердими цінами на товар. Пізніше було збудовано велику будівлю страхового товариства "Росія" (1910-1915 роки, архітектор Микола Верьовкін) та Міський купецький банк (1913 рік, архітектори Микола Васильєв та Олександр Ржепішевський), на двох верхніх поверхах якого знаходився готель "Асторія".

В роки Другої світової війни будівлі було зруйновано, але потім відновлено у первісному вигляді.

В ніч на 27 серпня 2022 року в ході російсько-украінської війни росіяни завдали ракетного удару по Павлівській площі в Харкові. Постраждала історична будівля 1912 року, від вибухової хвилі в будівлі вилетіли вікна та двері.

Террасний Покровський сквер (архітектори Георгій Вегман, Ігор Жилкін, Михайло Луцький, Ганна Маяк, 1951-1952 роки), розташований на Соборному узвозі, примикає до Університетської вулиці.

Раніше на цьому місці знаходилися будівлі Старого пасажу, які належали купцю Пащенко-Тряпкіну, але були зруйновані під час окупації Харкова німецько-фашистськими військами. На місці руїн у 1951 році споруджено методом народного будівництва терасний сквер зі сходами, фонтаном та каскадом. З верхньої тераси можна помилуватися чудовою панорамою залопанської частини міста, Сергіїївським майданом та Благовіщенським собором.

На майданчику скверу встановлено пам'ятник Григорію Сковороді (архітектор Юрій Шкодовський, скульптор Іван Кавалерідзе). За кілька десятків метрів від пам'ятника починається територія колишньої Харківської фортеці.

В 2009 році проведено реконструкцію скверу, його передано у відання Свято-Покровського чоловічого монастиря. На вершині фонтану встановлено православний хрест, вода у фонтані освячена.

Міський сад імені Тараса Шевченка - найстаріший зелений масив у центрі Харкова, одне з найулюбленіших місць відпочинку містян.

Закладений у 1804 році засновником Харківського університету Василем Каразіним на основі природного дубового гаю на околиці міста, називався тоді Університетським. З північного боку парку встановлено пам'ятник Каразіну (1907 рік).

Від пам'ятника Тарасові Шевченку (1935 рік) до будівлі університету веде каштанова алея. Поруч із кіноконцертним залом "Україна" - центральний вхід до Харківського зоопарку (1895 рік). В саду розташована Астрономічна обсерваторія (1808 рік).

Інші пам'ятники, встановлені в парку: Пам'ятник репресованим кобзарям (1997 рік), скульптура "Футбольний м'яч" (2001 рік), перенесений з Києва пам'ятник Архангелу Михаїлу (2004 рік), скульптура "Аксакал" (1989-2007 роки) .

Садиба "Гиївка" на південно-східній околиці Люботина заснована в 1802 році майором у відставці Йоною Познанським, який купив ці землі у прапорщика Миколи Щербініна.

Маєток "Гиївка" створювався в 1820-х - 1870-х роках. Усі елементи садиби розташовувалися вздовж єдиної осі, що зв'язує палац, ставок та церкву. Цей прийом створює мальовничі перспективи. Головна вісь була підкреслена липовими алеями, орієнтованими на бічні входи до палацу та дерев'яним містком через ставок. В північній частині був ландшафтний парк.

Збереглися палац, службовий корпус, церква, низка господарських споруд. Будівля палацу з подовженими пропорціями у стилі, що поєднує елементи класицизму, романського та готичного стилів, одноповерхова в центральній частині з двоповерховими ризалітами, мала стрільчасті вікна. В саду був п'ятикімнатний флігель, збудований у 1820-х роках у стилі класицизму з колонами та куполом.

У 1881 році садибу "Гиївка" придбав генерал-губернатор Харківської губернії, князь Дмитро Святополк-Мирський, герой Кримської війни. Святополк-Мирські виявились останніми власниками маєтку.

Після 1917 року садиба "Гиївка" була націоналізована, в ній розмістили дитячий будинок, а потім інтернат. Наразі будівля напівзруйнована. Садибний парк занедбався, але тут все ще можна побачити каскад озер, липову алею та вікові дуби. Збереглися надгробні плити на могилах князів Святополк-Мирських.

Маєтку сім'ї Щербиніних у Бабаях вже понад 200 років. Зберігся напівзруйнований одноповерховий садибний будинок, поряд з яким раніше був садок зі ставками.

У XVIII столітті садиба належала бабаївському священику Якову Правицькому, другові та учневі філософа Григорія Сковороди по Харківській академії. Під час мандрівок Слобожанщиною Сковорода часто зупинявся в будинку Правицького. Тут він написав свої "Байки харківські".

У ХІХ столітті садиба перейшла у власність Щербиніних. Один із них, полковник Олександр Щербинін, був учасником Бородінської битви і згадується в романі "Війна та Мир" Лева Толстого. Він же був членом таємної спільноти "Лицарство" і перебував у масонській ложі "Залізного хреста" (на садибному будинку є масонські знаки).

Інший представник роду поручик Михайло Щербинін був другом поета Олександра Пушкіна, на чому засновані версії про відвідини Бабаїв рідним братом Пушкіна Левом, другом поета бароном Дельвігом і навіть самим Олександром Сергійовичем.

Садиба Щербиніних у Бабаях визнана пам'яткою історії та культури Слобожанщини, але її стан викликає побоювання. Одна половина будинку залишається житловою, а інша пустує та руйнується.

Приватна садиба-музей слобожанського побуту "Українська хата" в селі Нижня Озеряна створена родиною Єлагіних у відреставрованій 300-річній сільській хаті-мазанці з автентичним інтер'єром.

В експозиції представлені різноманітні предмети сільського побуту: веретена, скрині, рогачі, казани, горщики. Багато рушників та вишитих покривал.

Проводяться театралізовані екскурсії.

Грандіозний архітектурний ансамбль у нововізантійському стилі з 75-метровою дзвіницею височіє над річкою Лопань.

Собор Благовіщення Пресвятої Богородиці збудовано в 1901 році на місці старого Благовіщенського храму, історія якого починається з 1655 року. Тоді в поселенні Залопань на околиці Харкові було збудовано дерев'яну церкву, яку потім замінили кам'яною, але й вона незабаром перестала вміщати парафіян.

В 1888 році поряд почалося будівництво нового собору, кошти на який збирала місцева знать, купці та прості парафіяни. Зодчим обрали професора архітектури Михайла Ловцова. П'ятиголовий храм з високою дзвіницею відрізняється особливою "смугастою" кладкою та багатством декору. Іконостас роботи московського майстра Василя Орлова було зроблено з білого наррського мармуру, розписи виконані місцевими художниками.

Благовіщенський собор був закритий більшовиками в 1930 році, але знову став чинним у роки Другої світової війни. За легендою, з купола храму через урагани та пожежу тричі падав хрест.

Свято-Миколаївська церква в Люботині є частиною палацово-паркового комплексу садиби "Гиївка", останнім господарем якої був харківський генерал-губернатор, князь Дмитро Святополк-Мирський.

Церква в стилі класицизму стоїть на пагорбі над ставком на одній осі із палацом Святополк-Мирських.

За радянських часів будівля використовувалася як склад зерна, що постраждав під час Другої світової війни.

Наразі відреставрована Миколаївська церква знову приймає парафіян.