Пам'ятки Вінницького району

Старий водяний млин на порогах рцчки Південний Буг розташований між селами Сокілець та Печера.

Витончений чотириповерховий промисловий будинок збудований німецькими майстрами за проєктом архітектора Яна Гойріха в кінці ХІХ століття, коли цими землями володів граф Костянтин Потоцький. Стіни виконані з бутового каменю та червоної цегли, зберігся металевий декор та частина старовинного обладнання. Поруч знаходиться кам'яна будівля складу, а на протилежному березі каналу - крупорушка.

В 1951 році Сокілецький млин був перебудований під гідроелектростанцію та маслозавод. Електростанція згоріла в 1992 році.

В даний час існує проєкт відновлення гідроелектростанції, а також альтернативний проєкт створення готельно-туристичного та рекреаційного комплексу.

В 2007-2010 роках млин Потоцьких служив майданчиком для проведення етно-рок фестивалю "Млиноманія", який зараз проходить на протилежному березі річки.

Парафіяльний костел Святого Йосипа Обручника заснований в Немирові в XVIII сторіччі.

В 1805 році, після того, як згорів дерев'яний храм, костел був заново відбудований у камені коштом графа Станіслава Потоцького. Дві його величезні симетричні башти на фасаді домінували над міською забудовою.

За радянських часів храм був закритий та перебудований під будинок культури із залом урочистих подій, повністю втративши первісний вигляд.

В 1995 році костел Святого Йосипа повернули римо-католицькій громаді Немирова. Після реконструкції 1999 року його знову освятили.

"Меморіал мучеників за віру ХХ століття" відкрився у Тиврові в костелі святого Архангела Михайла 1 вересня 2018 року у 80-ту річницю найважчих переслідувань за віру ХХ століття, коли в Україні було закрито всі храми. Музейні експозиції зайняли приміщення нульового поверху костелу.

Величний костел у Тиврові колись вражав величчю мандрівників, які під'їжджали до міста скелястими берегами Бугу. Перший католицький храм Архангела Михайла був заснований тут ще в 1569 році, але його зруйнували повстанці під час Визвольної війни. У 1742 році брацлавський хорунжий Міхал Ян Калетинський побудував на місці старого храму новий костел, а пізніше привіз у Тиврів ченців ордена домініканців і заснував при храмі католицький монастир. Добудовував його в 1760 році Захарій Ярошинський. Окрасою будівлі були дві гостроверхі вежі, які не збереглися до наших днів. Двоповерховий П-подібний корпус келій охоплював костел замкнутим каре. Інтер'єр відрізнявся надзвчайною пишністю. Головною святинею була копія ікони Божої Матері Ченстоховської. В 1832 році монастир було закрито, костел став парафіяльним. За радянських часів монастирський комплекс було перебудовано під фабрику пластмасових виробів. До останнього часу понівечена перебудовами будівля була покинута. Наразі костел Святого Архангела Михайла у Тиврові належить католицькому ордену Місіонерів Облатів Непорочної Марії, ведеться реставрація. У 2015 році було освячено монастир Святого Євгена де Мазенода та Молодіжний центр Святого Іоанна Павла ІІ.

В експозиції "Меморіалу мучеників за віру" представлена колекція фотографій, архівних документів, листів, відео і аудіо-записів. Найціннішими експонатами вважаються особисті речі людей, яких називають мучениками за віру через те, що вони постраждали в часи атеїзму та переслідувані віруючих.

Експозицію "Меморіалу" складають 14 локацій, що ототожнюються з 14 стояннями Хресної Дороги. Кожна локація відтворює певну сторінку із життя мучеників за віру. В одній із кімнат, як приклад, зібрано синтетичний образ комуністичної реальності. Там є навіть кайдани, виписки з Кримінального кодексу та виступи представників комуністичного режиму. Відвідувачі можуть ознайомитися з тим, яким був інтер’єр будинку віруючої людини, а також антирелігійна пропаганда у тодішній школі. Кілька "стоянь" розповідають про діяння отців, які зазнали переслідувань у ті часи, коли перебували у концтаборах або загинули. Є локація під назвою "Келія смерті". Вона імітує в’язницю і кімнати для тортур. На виході з "Меморіалу" розташована експозиція "Життя після смерті". Її доповнює табличка із символічним написом: "Ми вистояли".

Також експозиція розповідає про історію Церкви в Україні в період тоталітаризму. Експонати збирали з усієї країни, але левову частку надали з фондів Місіонерів Облатів Марії Непорочної, також долучалися священики інших парафій.

Використання сучасних технологій - музики, світла, візуальних засобів - допомагає відвідувачам глибше пережити і усвідомити ще зовсім недавню дійсність.

Потрапити до "Меморіалу мучеників за віру" можна у будь-який день безкоштовно. Ініціатори створення експозиції планують розповідати відвідувачам про людей, які були вбиті чи зазнали тортур або переслідувань через віру.

Дерев'яна Михайлівська церква на Ганщині у Вороновиці– типовий подільський тричастковий храм XVIII сторіччя.

Мальовничо розташована на схилі пагорба над ставком.

Інтер'єр прикрашений розписом ХІХ століття та безліччю рушників з різноманітною вишивкою, що надають храму особливий колорит і затишок. Вирізняється позолочений різьблений іконостас та дерев'яний різьблений портал із вороновицької церкви Різдва Богородиці.

Брацлавський млин у Немирові вважається однією з перших електростанцій в Україні. Розташований вздовж траси Брацлавського напрямку, звідки і походить назва.

Перший водяний млин біля греблі над ставком на березі річки Устя (Замчик) працював в Немирові з 1862 року. Поряд з ним граф Григорій Строганов у 1872 році відкрив цукрозавод (потім спиртзавод). На початку XX століття чеський архітектор Іржі Стібрал, який працював у Немирові на запрошення княгині Щербатової, доньки Строганова, розробив проєкт дизельної електростанції.

Споруда виконана у формах модернізованого центрально-європейського бароко під впливом англійської промислової архітектури вікторіанської доби. До останнього часу електростанція залишалася чинною. Примітна кладка з бутового каменю під розшивку швів з цеглою, характерна для архітектури Поділля кінця XIX - початку XX століття.

В даний час Брацлавський млин входить до комплексу Немирівського спиртзаводу, за призначенням не використовується. Планується реконструкція та створення готельно-ресторанного комплексу.

Виставку військової техніки та зброї часів Другої світової війни відкрито ентузіастами на території, що прилягає до руїн ставки Гітлера "Вервольф" у Стрижавці, в приміщеннях колишнього пансіонату "Ластівка".

В експозиції представлені речі, знайдені місцевими жителями на території ставки, зброя та техніка радянської та німецької армій.

У дворі виставлено колекцію раритетної військової техніки часів Другої світової війни, у тому числі макет німецького танка "Тигр".

У вихідні дні та за попередніми замовленнями працює кафе, стилізоване під польову кухню.

Військово-історичний музей Повітряних сил Збройних сил України у Вінниці створено у 2001 році як музей ВПС України.

В 2005 році він поповнився експозицією, що присвячена військам ППО, які тоді структурно увійшли до складу ЗСУ.

Музей розташований на території колишнього Головного штабу командування ВПС України у Вінниці. В радянські часи це був штаб 24-ї Повітряної армії, а до того - штаб 43-ї Повітряної армії Далекої авіації, яка була сформована у 1949 році на базі 2-ї ВА ДА.

В музеї зібрано безліч зразків авіаційної, зенітно-ракетної, радіолокаційної техніки різних часів. Експозиція налічує 16 літаків різних класів, починаючи від навчального літака Як-11 та закінчуючи винищувачем четвертого покоління Су-27, а також 4 гелікоптери.

Особливий інтерес становлять пускові установки зенітно-ракетних комплексів С-300В1, С-300ПС, С-200В "Вега", С-125М1 "Нева", "С-75М2 "Волхов", Бук-1М".

Для відвідування музею іноземцями необхідно отримати дозвіл у Міністерстві оборони України.

Триповерхова будівля Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Валентина Отамановського збудована в 1936 році.

Рішення про будівництво першої міської бібліотеки у Вінниці було прийнято ще в 1902 році. Будівництво приурочили до 50-річчя від дня смерті Миколи Гоголя і спочатку бібліотека називалася "гоголівською". У 1907 році було відкрито першу двоповерхову будівлю публічної бібліотеки.

Після більшовицького перевороту її поповнили націоналізованими книжками із приватних бібліотек. З 1925 року центральна вінницька бібліотека носила ім'я біолога Климента Тимірязєва. У 1936 році її перевели до нового триповерхового будинку.

Під час Другої світової війни основне приміщення бібліотеки згоріло вщент. Тільки в 1955 році будівлю реконструювали і бібліотека знову запрацювала у звичайному режимі.

В 2022 році бібліотека отримала нову назву "Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Валентина Отамановського". На сьогодні вінницька обласна бібліотека має не лише велику кількість книг, але має і доступ до них в онлайн-режимі.

Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського заснований в 1910 році з ініціативи міської громадськості.

Будівлю за проєктом вінницького архітектора Григорія Артинова було зведено та оснащено за 11 місяців. Декорації виготовило одеське ательє Басовського, яке оформляло Олександрійський імператорський театр.

До 1917 року на сцені вінницького театру виступали лише заїжджі актори. Місцева трупа була створена в 1920 році Гнатом Юрою. Тут розпочинали свій творчий шлях такі визначні майстри, як Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська. Навіть під час Другої світової війни театр не припиняв своєї роботи.

В 1957 році після успішних гастролей у Москві театру було присвоєно ім'я корифея української сцени Миколи Садовського.

Однією з найкращих сучасних постановок вважається лірична комедія "Будинок, у якому переночував Бог".

Вінницький обласний краєзнавчий музей розташовується на території колишнього оборонного Єзуїтського монастиря XVII століття, що разом зі спорудами Домініканського монастиря складає історико-архітектурний комплекс "Вінницькі мури".

Музей заснований в 1918 році з ініціативи представників місцевої інтелігенції. У 1970 році було добудовано новий корпус, а експозицію суттєво оновлено.

Наразі колекція налічує 200 тисяч експонатів. Тут зберігаються унікальні предмети, що належать до скіфського та сарматського періодів, великі нумізматичні зібрання, етнографічна колекція: вироби гончарства, ткацтва, вишивки. народний живопис.

Представлений скелет мамонта, знайдений на території області.

Вінницький обласний художній музей розташований в одній із будівель архітектурного комплексу "Мури" – колишнього оборонного єзуїтського монастиря XVII-XVIII століття.

Музей заснований 1919 року з ініціативи вінницького художника, педагога і колекціонера В’ячеслава Коренєва. Основу галереї склала його приватна колекція живопису.

Зараз у музейній збірці музею – понад 7000 експонатів, 300 з яких демонструються у постійній експозиції в шести музейних залах. Серед них живописні твори західноєвропейського мистецтва XVII-XIX століть, українського та російського мистецтва XVIII-XX століть, а також скульптура, меблі, вироби із слонової кістки, срібла, бронзи.

Зокрема, представлено портрет графа Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького з синами, який був написаний у 1788-1791 роках королівським художником Йоганом Баптистом Лампі Старшим і потрапив до музею 1921 року з Немирівського маєтку княгині Щербатової. Полотно "Вакх", створене художником зі школи Караваджо, надійшло до музею з палацу Можайського у Вороновиці. Картина "Великий канал Венеції" належить пензлю Карла Леопольда Грeвенброка, учня Каналетто. Також експонуються роботи Іллі Рєпіна, Карла Брюллова, Миколи Ге, Костянтина Коровіна, Михайла Нестерова та інших.

Екскурсії проводяться українською, англійською, російською мовами.

Найбільший у Європі плавучий світломузичний фонтан "Рошен" відкрито у 2011 році у Вінниці на набережній навпроти острова Кемпа (Фестивального), поряд з фабрикою Roshen.

Вінницький фонтан вважається унікальною гідротехнічною спорудою. Висота його центрального струменя досягає 65-70 метрів, фронтальний розліт - близько 140 метрів, а розміри формованого бризками і водяним пилом проекційного екрану - близько 16 на 45 метрів.

Світломузичний фонтан "Рошен" змонтований на плавучій платформі довжиною 95 метрів. Танець фігурних струменів із 277 форсунок та інші водяні ефекти забезпечують 67 насосів, які качають воду прямо з річки Південний Буг. Світлові ефекти створюють 560 підводних ліхтарів та лазерні промені.

Нічне шоу води та світла у супроводі музики відбувається у теплу пору року (з кінця травня до кінця вересня) щовечора за трьома програмами. Вдень вінницький фонтан "Рошен" працює у режимі статичного шоу, увечері – у режимі шоу зі світловими ефектами.

Мурами у Вінниці здавна називають комплекс оборонних споруд єзуїтського монастиря з костелом, колегіумом та конквітом (гуртожитком), що оточений фортечною стіною.

За рішенням брацлавського старости Валентина-Олександра Калиновського в 1610-1624 роках ченцями-єзуїтами було зведено монастир, який став головною оборонною спорудою міста та виконуючи роль феодального замку. В оборонний комплекс також увійшов домініканський костел, який згодом став православним Преображенським собором. У 1907 році будинок єзуїтського костелу було пристосовано до гімназії.

Нині в колишньому корпусі келій розміщується Вінницький обласний краєзнавчий музей, а в будівлі колегіуму - обласний архів. Комплекс займає квартал, обмежений вулицями Соборною, Мури та Монастирською. Частина споруд Мурів перебуває в аварійному стані.

Найзбереженіші фрагменти фортечних стін з кутовою вежею можна оглянути зі зворотного боку монастиря, спустившись від вулиці Соборної вниз до перетину вулиці Мури та вулиці Монастирської.

Оригінальна цегляна водонапірна вежа з годинником, розташована в пішохідній зоні Вінниці, вважається візитівкою міста.

Вінницька вежа збудована за проєктом архітектора Григорія Артинова як основа міського водопроводу (помилково вважається пожежною каланчею).

В роки Другої світової війни вежа Артинова була пунктом спостереження за ходом бойових дій на околицях міста. В повоєнні роки була переобладнана під квартири для працівників водоканалу.

З 1993 року тут розташовується Музей пам'яті воїнів, які загинули під час бойових дій в Афганістані в 1979-1989 роках.

Під час відвідування вежі Артинова можна піднятися на верхній оглядовий майданчик. З 2016 року годинник на вежі п'ять разів на день виконує мелодії: о 09:00 - гімн України, о 12:00 "Ой, не ходи, Грицю", о 15:00 - "Подоляночку", о 18:00 - "Щедрик" Миколи Леонтовича, о 21:00 - "Ода на радість" Бетховена (гімн Євросоюзу).

Чотириповерхова будівля водяного млина в Круподеринцях збудована в 1896 році графом Миколою Ігнатьєвим на місці старого дерев'яного млина-круподерні (зернодробилки), який дав назву селу.

Млин і прибудована до нього олійниця наводилися в рух водами річки Рось. Яскравий зразок промислової архітектури ХІХ століття. Усередині й досі збереглося старовинне обладнання.