Пам'ятки Львівської області

Ратуша в центрі ринкової площі міста Турки збудована в 1907 році на місці старої дерев'яної будівлі магістрату.

Право на самоврядування Турка отримала ще в 1730 році. Новий будинок ратуші виконано у стилі модерн. Досі воно використовується за призначенням – у ньому розміщується Турківська міська рада.

Також у ратуші знаходиться Народний музей "Бойківщина", який розповідає про історію та культуру цього краю. Постійні експозиції: "Історія Турки з давніх часів до сьогодення", "Етнографія: одяг, предмети побуту", "Знаряддя праці в натуральному господарстві", "Кімната етнографа Михайла Зубрицького", "Українська діаспора".

Перший музей ретро мотоциклів відкрив у Городку колекціонер Остап Бойко та його друзі із клубу "ЗАЗ-Козак".

В експозиції представлено 50 раритетних мотоциклів, моторолерів, мопедів, мотовелосипедів післявоєнного періоду. Серед них не лише Java, "Мінськ", "Восход", "Іж", "Дніпро" та інші машини радянського виробництва, а й італійські, польські, німецькі, французькі марки. Всі моделі відреставровано, половина з них досі на ходу.

Найстаріший експонат - військовий мотопричіп, виготовлений у Швейцарії в 1944 році.

На основі мотоцикла "Дніпро" К650 львівські реставратори створили санітарний мотоцикл. Також можна побачити класичний "візочний" мотоцикл патрульної служби радянських часів.

P.S. "Ретро Мото Музей" з технічних причин припиняє свою діяльність за адресою вулиця Романа Дашкевича, 2. На разі команда "Ретро Мото Музей" розглядає інші варіанти локації музею і обіцяє порадувати новими цікавими проєтами та експозиціями.

Рудківська ратуша збудована в кінці XIX – на початку XX століття.

Будівля прямокутна, двоповерхова, з невеликою годинниковою вежею на куті. Декор трохи нагадує синагогу.

Будівля ратуші досі використовується за призначенням – у ній розміщена Рудківська міська рада.

У сквері на площі Відродження біля ратуші встановлено погруддя видатного українського письменника Івана Франка.

Музей-садибу Осипа Маковея створено в Яворові в будинку, де народився цей видатний український поет, прозаїк, сатирик, публіцист, педагог та громадський діяч.

Експозиція розміщена в трьох залах: дві кімнати та сіни. В одній кімнаті зібрані речі родини Маковеїв: меблі (крісла, стіл), посуд, вишиванки, іграшки. В іншій – фотографії Осипа з родиною та друзями; його листи, книги; портрети. В сінях представлені побутові речі.

Навчався Маковей в українській гімназії у Львові та на філологічному факультеті Львівського університету. Був редактором журналу "Зоря", газети "Буковина", одним із редакторів "Літературно-наукового Вісника". В 1901 році отримав науковий ступінь доктора філософії за дослідження творчості Пантелеймона Куліша.

Під час Першої світової війни 1914-1918 років служив військовим перекладачем австрійської армії, начальником поштової цензури, пізніше – у радіогрупі. В повоєнний період працював директором учительської семінарії в Заліщиках.

Маковей підтримував дружні стосунки з Іваном Франком, Лесею Українкою та іншими письменниками. Літературну діяльність розпочав наприкінці 80-х років ХІХ століття під псевдонімами: Spectator, Осип Степанович.

Музей-садибу провідника українського національно-визвольного руху, другого голови ОУН полковника Андрія Мельника відкрили в його рідному селі Воля Якубова у 2020 році з нагоди 130-ї річниці з дня його народження.

Андрій Мельник народився у 1890 році в родині місцевого священика та громадського діча Атанаса Мельника, який дружив з родиною Івана Франка. Сам Франко не раз гостював в оселі Мельників у Волі Якубовій. Це сформувало основи національної свідомості й патріотизму юного Андрія ще у дитинстві.

Музей облаштували у старій хаті початку ХХ століття, в якій колись проживали родичі Андрія Мельника.

Одна з кімнат будинку збереглася в автентичному стані – з глиняною підлогою. Тут зібрали речі побутового вжитку, господарські інструменти, які використовувались сільськими майстрами в той час. Деякі з них належали родичам полковника Мельника. Експозиція в іншій частині оселі присвячена безпосередньо життю Андрія Мельника та його участі в національно-визвольному русі.

Свірзький замок на Львівщині – мальовнича середньовічна споруда у стилі Ренесансу, унікальна пам'ятка оборонної архітектури XV-XVII століть. Пам'ятка є частиною туристичного маршруту "Золота підкова Львівщини".

Спочатку будувався як фортеця, але після реконструкції XVII сторіччя набув шляхетних рис магнатської резиденції. Перші оборонні споруди на оточеній озерами та болотами горі Белз датуються 1484 роком (руїни вежі і грот праворуч від входу).

В документах Свірзький замок вперше згадується в 1530 році, коли він належав шляхтичам Свірзьким. В середині XVII століття його перебудував та значно зміцнив граф Олександр Цетнер, за однією з версій, запросивши зі Львова відомого інженера-фортифікатора Павла Ґродзицького.

Замок з оборонним ровом і мостом поділено на два різнорівневі двори, оточені ренесансними вежами та будинками. Ставши комфортабельною резиденцією, Свірзький замок зміг витримати кілька турецьких облог, але перед цим був захоплений козацькими військами Богдана Хмельницького.

Сильно постраждав під час Першої та Другої світової війни.

За радянських часів Свірзький замок перейшов у власність Спілки архітекторів як Будинок творчості, але реставрацію так і не було завершено. Планується передача замку приватному інвестору за умов концесії.

Міський музей "Світлиця-музей Тараса Городецького" створений у Шептицькому в 2014 році до 50-річчя з Дня народження майстра з ініціативи послідовниці митця, майстрині-писанкарки Юлії Бурко та за підтримки Незалежного жіночого товариства "Прозерок".

Світлиця розміщуються в самому центрі Шептицького, в приміщенні Народного дому міста.

Експозиція музею присвячена видатному писанкарю Тарасові Городецькому, який народився у Шептицькому в 1964 році, і його творчому доробку. Тарас Городецький захопився писанкою наприкінці 1980–х років і вже за 10 років став одним з найавторитетніших майстрів–писанкарів в світі. Сьогодні його роботи зберігаються в приватних колекціях багатьох країн. При створенні своїх мініатюрних художніх шедеврів Тарас Городецький гармонійно поєднував давні народні символи, трипільську символіку, сокальські та космацькі мотиви.

В музеї представлена багата колекція майстерно розписаних яєць, яка відображає все розмаїття майстерності місцевих майстрів. Щороку музей проводить Всеукраїнський фестиваль писанкарства імені Тараса Городецького.

Чинна львівська синагога "Бейс Аарон ве-Ісраель" (в перекладі з івриту - "Будинок Аарона і Ізраїля") розташована неподалік вокзалу.

Будівля, побудована в 1897 році, спочатку належала члену юдаїстського товариства "Цорі Гілод" Мозесу Грифельду.

У 1923-1925 роках за проєктом архітектора Альберта Корнблюта будівля була перебудована під синагогу. Дві зали молитовного будинку були розраховані на 384 сидячі місця. Центральний світильник головної зали прикрасив вітраж у вигляді зірки Давида. Стіни були розписані художником Максиміліаном Кугелем.

У роки Другої світової війни будівля не постраждала – у ній розміщувався склад.

З 1989 року відновлено богослужіння. Реставрацію проведено в 2007 році. В інтер'єрі синагоги "Бейс Аарон ве-Ісраель" зберігся поліхромний живопис. При синагозі діє кошерна кухня та міква.

Собор святого рівноапостольного князя Володимира зведений в Шептицькому на початку XVIII століття у стилі бароко як католицький костел Зіслання святого Духа у монастирському комплексі бернардинів.

Є найдавнішою спорудою міста, найбільш помітна будівля Шептицького.

Заснований у 1692 році разом із монастирем римо-католицького ордена бернардинців. Після пожежі, що знищила дерев'яні споруди, комплекс був відбудований в камені в 1760 році коштом Юзефа-Феліціана Потоцького. Інтер'єри розписали Джузеппе Бальцані та Станіслав Строїнський.

У 1951 році храм було закрито. В 1988 році будівлю було передано православній громаді, перебудувано під православний храм та переосвячено на православну церкву святого рівноапостольного князя Володимира.

Художній музей “Людина. Земля. Всесвіт” у Сокалі створено в 1985 році зусиллями родини Анатолія та Наталії Покотюк, а також Григорія Костюченка.

В 1990 році музей став філією Національного музею у Львові, з 1995 року – філія Львівського музею історії релігії.

В десяти музейних залах розгорнуто експозиційні виставки: "Людина і Всесвіт", "Свята Україна", "Ісус Христос - найвеличніший із синів людства", "Під покровом Божої Матері", "Що є істина", "У пошуках істини", " Космічне мистецтво", "Вчення життя - заклик у майбутнє", "Тарас Шевченко - апостол правди та світоч духу", "Києво-Могилянська академія".

У фондах музею зберігаються документи з історії Сокальщини ХVII-XIX століть, рідкісні матеріали про відомого українського композитора Віктора Матюка (родом із села Тудорковичі на Сокальщині), матеріали про історію церков Сокальщини, про духовних просвітителів та культурних діячів, кераміку відомого майстра XIX століття Василя Шостопальця, зразки унікальної сокальської вишивки, предмети побуту ХІХ-ХХ століть.

Стадіон "Арена Львів" відкрито в 2011 році в рамках підготовки до чемпіонату Європи з футболу Євро-2012.

Це один із найновіших стадіонів Європи, який побудований з урахуванням усіх вимог УЄФА. Місткість стадіону – майже 35 тисяч місць включно із 14 VIP-ложами. Конструкція місць арени спроєктована таким чином, щоб створювати максимальний ефект присутності глядачів на полі.

"Арена Львів" має натуральний газон із сучасними системами дренажу, підігріву та автоматичного поливу.

Під час проведення масових заходів гостей обслуговують 19 фаст-фудів, розташованих на променаді, а також 7 фаст-фудів із продажу їжі та напоїв на зовнішньому периметрі стадіону.

Арена має 4500 паркомісць, з яких 100 – для осіб з інвалідністю.

За попереднім записом проводяться екскурсії, під час яких відвідувачам показують ігрову зону, конференц-зал, блок футболістів (роздягальні, душові та масажні кімнати), флеш-зону, лави запасних, медіа-трибуни, фан-сектори, ВІП-зону (ресторан і скай-бокси) та зал історії стадіону. Серед "родзинок" екскурсії - можливість посидіти на місці відомого футболіста Рональдо, приміряти футболку з автографом Андрія Шевченка, подивитись на 3D-макет стадіону чи сфотографуватися зі Святославом Вакарчуком.

Старий парк міста Городок розбитий у XVIII столітті біля давньоруського городища XI-XIII сторіччь.

На цьому місці розташовувався дитинець стародавнього міста. Пам'ятний знак вказує, що у 1213 році на цьому місці було засновано місто Городок. Зовнішні укріплення складалися із системи валів і ровів (частково збереглися), ставків та природного русла Верещиці, що перетворювало Городок на штучний острів, на який можна було потрапити лише двома мостами.

В кінці XIV сторіччя князь Владислав Опольчик збудував на городищі замок, який за Владислава II Ягайло став королівським. Ймовірно, він був дерев'яним, оскільки після захоплення замку татарами у 1611 році та наступних подій Визвольної війни жодних слідів від нього не залишилося.

У 1682 році на його місці було збудовано дерев'яний старостинський палац, а у XVIII столітті, вже за австрійської влади, розбито Генеральський парк. У радянські часи його перейменували на Комсомольський парк, про що нагадує скульптура матері з дитиною.

Міський парк Городка має статус пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Старосільський замок - одна з найбільших твердинь Галичини.

Могутнє кам'яне укріплення серед болотистій місцевості звели в 1584-1589 роках князі Острозькі для захисту південно-східних підступів до Львова.

Архітектор Амвросій Прихильний використав стиль східноєвропейського пізнього ренесансу. Замок площею близько 2 гектарів був підперезаний 8-метровими стінами у формі неправильного трикутника, по кутах якого розташовувалося шість оборонних веж заввишки 14-16 метрів з барочним різьбленням (збереглося 3 з них).

У 1648 році замок був взятий військами Богдана Хмельницького, в 1672 році витримав турецьку облогу.

На початку XVIII сторіччя Старосільський замок належав Адаму Миколаю Сенявському, який переніс сюди зі Львова свій арсенал. У XVIII-XIX століттях ним володіли Чарторийські та Потоцькі. Останній власник Альфред Потоцький перетворив замок на броварню, після чого почався занепад.

В 2010 році пам'ятка архітектури була передана у довгострокову концесію приватному інвестору під умови реставрації та створення рекреаційного комплексу, проте досі руїни замку залишаються у занедбаному стані. В 2023 році суд розірвав договір про концесію з приватним товариством та повернув Старосільський замок у державну власність.

Доступ вільний.

Еколого-пізнавальний маршрут "Стежка Івана Франка" на околиці села Нагуєвичі - це художньо-меморіальний комплекс, створений у 1981 році в парковій зоні на в'їзді в село з боку Дрогобича.

Уздовж мальовничої лісової алеї розміщені дерев'яні скульптури персонажів творів письменника. По ходу двокілометрового маршруту можна відвідати "Поляну казок" із дерев'яними скульптурами героїв казок Франка, каплицю Різдва Богородиці, Літній театр, місток.

У лісі зустрічаються дуби, ялиці, ясені, клени, буки та ялини. Обладнано місця для відпочинку.

Стародавнє Стільське городище площею 250 гектарів розташоване на високому плато між селами Стільсько, Ілів та Дуброва. У VIII-X століттях тут розташовувалась столиця літописного полоненими білих хорватів, яких вважають предками нинішніх галичан.

Біла Хорватія вперше згадується у книзі "Про управління імперією" імператора Візантії Костянтина Багрянородного. У 981-992 роках князівство хорватів було приєднане до Київської Русі великим князем Володимиром Святославичем. Стільсько було зруйновано і більше не піднялося рівня міста. У візантійських джерелах XVI столітті Стільсько згадується як центр Галицької митрополії.

З 2015 року археологічні пам'ятки Стільська та околиць входять до складу Історико-культурного заповідника "Стільське городище".

Центр городища з дитинцем, оточеним оборонними валами, знаходиться на горі, що підноситься над церквою Святої Параскеви у східній частині села. Про стародавні споруди городища нагадують назви урочищ "Золоті ворота" та "Княжа криниця".

У сусідньому селі Дуброва знаходяться центри язичницьких культів Стільського городища: Храм Сонця (або Жертвовий камінь, Дірявець) та печерений культовий комплекс білих хорватів. Останній є скелею з видовбаними печерами, в яких, імовірно, спочатку жили служителі язичницького культу, а потім – ченці-християни. У наші дні місцеві жителі перетворили келії на льохи, поставили двері, повісили замки та зберігають у них продукти.

Ще одне стародавнє святилище знаходиться у селі Ілів.