Пам'ятки Львівської області

Печерний монастирський комплекс у скельному масиві біля підніжжя гори розташований на південно-східній околиці села Розгірче.

Скельний монастир існував тут у XIII-XIV сторіччях. Печери висічені на двох рівнях, з'єднаних сходами. Швидше за все, у верхній частині розташовувався печерний храм, а в нижній – монастирська келія та господарське приміщення.

Стіни печерного монастиря розписані графіті, найстаріші з яких датуються 1675 роком.

Підземелля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла – це комплекс приміщень під одним з найбільших храмів Львова, історія якого розпочинається у XVII столітті. Тут збереглися залишки будинків XIV-XV століть, які знаходилися на місці храму до його побудови.

До кінця XVIII століття підземелля використовувалися як крипти для поховань священиків та жертводавців храму. Тут знайшов свій спочинок гетьман Станіслав-Ян Яблоновський, захисник Львова від татар та герой битви під Віднем 1683 року.

Зараз для огляду доступні 10 залів. Експозиція розповідає про історію Гарнізонного храму та про розвиток Львова від XIV до XVIII століття. Зокрема, представлено макет Львова княжих часів. Тривають реставраційні роботи та оформлення нових експозицій.

Щосуботи о 16:00 проводиться комплексна екскурсія підземеллями і верхньою частиною Гарнізонного храму. Індивідуальні екскурсії храмом проводяться за попереднім замовленням.

Пліснеське городище - вали та оборонні рови літописного міста Пліснеск, що існувало з VII по XIII сторіччя на кордоні Галичини та Волині.

Це торгово-ремісниче місто тривалий час мало право на самоврядування. Його територія разом із посадом та передмістями займала майже 160 гектарів.

Будівельники використовували природні особливості високого плато, спорудивши дуже складну та важкодоступну оборонну систему із семи оборонних рубежів. Однак у 1241 році місто було повністю знищене військами хана Батия і з того часу не відновлювалося.

Пізніше на території Пліснеського городища було засновано Підгорецький монастир.

У 2015 році створено історико-культурний заповідник "Давній Пліснеськ".

"Плоским будинком" у Львові прозвали одну із будівель на вулиці Пекарській, яка має невелику архітектурну особливість - один із її кутів надзвичайно гострий. Завдяки цьому при погляді з певного ракурсу, коли з граней прихована від спостерігача, створюється ілюзія, що будинок плоский, тобто має лише одну стіну – фасадну.

Інші відомі "плоскі будинки" є в Одесі та Житомирі.

Архітектурний ансамбль Ринкової (Вічевої) площі в стилі ренесансу створює в Жовкві напрочуд гармонійну середньовічну атмосферу "ідеального міста".

Загальне планування площі Ринок та проєкти основних будівель розробив архітектор італійського походження Павло Щасливий. Серед них домінують Жовківський замок та костел Святого Лаврентія. До замкового парку веде Звіринецька брама (XVII сторіччя). Між замком та Глинською брамою височить ратуша (XVII-XX століття). Площа оточена ренесансними будинками з аркадними галереями, в яких розташовані кафе та магазини. На північно-західній стороні Вічевої площі розташований василіанський монастир Різдва Христового (XVII сторіччя).

З 1994 року центральна частина Жовкви має статус історико-архітектурного заповідника, продовжуються реставраційні роботи.

Поморянський замок споруджено на пагорбі при впаданні річки Махнівки до Золотої Липи у XVI сторіччі на місці дерев'яної фортеці, заснованої в XV столітті шляхтичем Миколою Свинкою.

Замок являв собою двоповерхову, прямокутну в плані споруду з кутовими вежами та замкнутим двором, оточену з трьох боків руслом та болотистою заплавою річки. По осі північного корпусу з боку міста знаходилася в'їзна брама з вежею та підйомним мостом.

У 1675 та 1684 роках Поморянський замок захоплювали турки, але до 1690 він був відновлений польським королем Яном III Собеським, ставши однією з його улюблених резиденцій.

У XVIII-XIX століттях замок кілька разів перебудовувався, переходячи з рук до рук різних власників. Останню велику реконструкцію провів на початку XX століття Юрій Потоцький, перетворивши середньовічну твердиню на розкішну садибу з палацом. Від старого замку збереглися два двоповерхові корпуси. Найбільш старий з них – східний, з круглою кутовою вежею. Пізніший, південний, має відкриту галерею з боку двору, добудовану в XVIII-XIX століттях. У круглій вежі з шатровим дахом влаштовані сходи, що ведуть на другий поверх. У стінах вежі збереглися бійниці на чотирьох рівнях.

Під час Другої світової війни у будівлі розміщувалося Гестапо, а після приходу радянської влади – райком КПУ, потім ПТУ. У 1978 році проведено реставрацію, але зараз Поморянський замок перебуває в жалюгідному стані.

Порохова вежа - фрагмент оборонних споруд Львова, що повністю зберігся. Одна з 17 веж, що входили в кільце міських укріплень. Пам'ятка військово-оборонної архітектури епохи ренесансу.

Порохова вежа була розташована на оборонному валу за другою лінією фортифікацій, служила для захисту підступів до міста зі східного боку. Також використовувалася для зберігання пороху та боєприпасів, а у мирний час – як склад зерна.

Побудована з необтесаного каменю, напівкругла в плані, триповерхова, накрита гостроверхим дахом. Товщина стін Порохової вежі сягає 2,5 метрів. За більш ніж чотири століття рівень землі, що піднявся, приховав нижню частину вежі на півтора-два метри.

З 1959 року приміщення Порохової вежі займав Будинок архітектора з виставковою залою. Тепер тут розміщується Центр архітектури, дизайну та урбаністики "Порохова Вежа".

Загадковий монумент, розташований при дорозі, що веде з міста Комарно в село Клецко викликає суперечки про те, на честь чого він встановлений. На постаменті триметрового обеліска є латинський напис: "Моя смерть - твоє життя" і дати "1641" і "1663".

За офіційною версією, пам'ятник споруджений на честь перемоги над турками і татарами. Деякі пов'язують його з подіями 1672 року, коли польські війська коронного гетьмана Яна Собеського розгромила під Комарно татарську армію Нуреддін-султана, яка вп'ятеро перевершувала за чисельністю, проте це не пояснює зазначені на монументі дати. Інші дослідники вважають обеліск надгробком на могилі якогось молодого шляхтича, який жив у зазначений період. Також не виключено, що пам'ятник встановлено на честь спорудження костелу Різдва Богородиці, а дати вказують на рік руйнування старого дерев'яного храму та остаточного завершення будівництва нового.

Історико-краєзнавчий музей Радехівщини розпочав свою роботу в 2004 році в приміщенні старовинної вілли в центрі міста Радехів.

В шести залах розміщено понад 1500 експонатів. Експозиція розділена на кілька розділів: "З історії створення Української держави", "Археологічні пам'ятки та етнографія краю", "Освіта та історія шкільної Радехівщини", "Флора та фауна краю", "Видатні люди Радехівщини", "Національно-визвольна боротьба на Радехівщині".

Кожна кімната в музеї відтворює сімейне та суспільне життя краю. Цікавим є інтер'єр селянського будинку з одягом, зразки гончарних виробів, старовинні монети, знаряддя праці, макет криївки та куточок Ігоря Білозіра.

Ратуша в центрі ринкової площі міста Турки збудована в 1907 році на місці старої дерев'яної будівлі магістрату.

Право на самоврядування Турка отримала ще в 1730 році. Новий будинок ратуші виконано у стилі модерн. Досі воно використовується за призначенням – у ньому розміщується Турківська міська рада.

Також у ратуші знаходиться Народний музей "Бойківщина", який розповідає про історію та культуру цього краю. Постійні експозиції: "Історія Турки з давніх часів до сьогодення", "Етнографія: одяг, предмети побуту", "Знаряддя праці в натуральному господарстві", "Кімната етнографа Михайла Зубрицького", "Українська діаспора".

Перший музей ретро мотоциклів відкрив у Городку колекціонер Остап Бойко та його друзі із клубу "ЗАЗ-Козак".

В експозиції представлено 50 раритетних мотоциклів, моторолерів, мопедів, мотовелосипедів післявоєнного періоду. Серед них не лише Java, "Мінськ", "Восход", "Іж", "Дніпро" та інші машини радянського виробництва, а й італійські, польські, німецькі, французькі марки. Всі моделі відреставровано, половина з них досі на ходу.

Найстаріший експонат - військовий мотопричіп, виготовлений у Швейцарії в 1944 році.

На основі мотоцикла "Дніпро" К650 львівські реставратори створили санітарний мотоцикл. Також можна побачити класичний "візочний" мотоцикл патрульної служби радянських часів.

P.S. "Ретро Мото Музей" з технічних причин припиняє свою діяльність за адресою вулиця Романа Дашкевича, 2. На разі команда "Ретро Мото Музей" розглядає інші варіанти локації музею і обіцяє порадувати новими цікавими проєтами та експозиціями.

Рудківська ратуша збудована в кінці XIX – на початку XX століття.

Будівля прямокутна, двоповерхова, з невеликою годинниковою вежею на куті. Декор трохи нагадує синагогу.

Будівля ратуші досі використовується за призначенням – у ній розміщена Рудківська міська рада.

У сквері на площі Відродження біля ратуші встановлено погруддя видатного українського письменника Івана Франка.

Музей-садибу Осипа Маковея створено в Яворові в будинку, де народився цей видатний український поет, прозаїк, сатирик, публіцист, педагог та громадський діяч.

Експозиція розміщена в трьох залах: дві кімнати та сіни. В одній кімнаті зібрані речі родини Маковеїв: меблі (крісла, стіл), посуд, вишиванки, іграшки. В іншій – фотографії Осипа з родиною та друзями; його листи, книги; портрети. В сінях представлені побутові речі.

Навчався Маковей в українській гімназії у Львові та на філологічному факультеті Львівського університету. Був редактором журналу "Зоря", газети "Буковина", одним із редакторів "Літературно-наукового Вісника". В 1901 році отримав науковий ступінь доктора філософії за дослідження творчості Пантелеймона Куліша.

Під час Першої світової війни 1914-1918 років служив військовим перекладачем австрійської армії, начальником поштової цензури, пізніше – у радіогрупі. В повоєнний період працював директором учительської семінарії в Заліщиках.

Маковей підтримував дружні стосунки з Іваном Франком, Лесею Українкою та іншими письменниками. Літературну діяльність розпочав наприкінці 80-х років ХІХ століття під псевдонімами: Spectator, Осип Степанович.

Музей-садибу провідника українського національно-визвольного руху, другого голови ОУН полковника Андрія Мельника відкрили в його рідному селі Воля Якубова у 2020 році з нагоди 130-ї річниці з дня його народження.

Андрій Мельник народився у 1890 році в родині місцевого священика та громадського діча Атанаса Мельника, який дружив з родиною Івана Франка. Сам Франко не раз гостював в оселі Мельників у Волі Якубовій. Це сформувало основи національної свідомості й патріотизму юного Андрія ще у дитинстві.

Музей облаштували у старій хаті початку ХХ століття, в якій колись проживали родичі Андрія Мельника.

Одна з кімнат будинку збереглася в автентичному стані – з глиняною підлогою. Тут зібрали речі побутового вжитку, господарські інструменти, які використовувались сільськими майстрами в той час. Деякі з них належали родичам полковника Мельника. Експозиція в іншій частині оселі присвячена безпосередньо життю Андрія Мельника та його участі в національно-визвольному русі.

Меморіальна садиба-музей галицької родини Федунів відкрилася в селі Клекотів у 2011 році під час з'їзду великої родини Федунів, яка зібралася в родинному селі з усього світу.

Музей-садиба розміщений у хаті, збудованій у 1938 році Михайлом Федуном, який разом з молодшим братом Григорієм був закатований під час першої більшовицької окупації 1939-1941 років, а їх родини були репресовані і відправлені до Сибіру. Садиба повністю реконструйована синами Михайла Василем та Ігорем - відновлено первісний інтер’єр, меблі та інші предмети побуту селянської родини Федунів. 

Експозицію музею прикрашає генеалогічне дерево родини Федунів. Окрема кімната присвячена засновнику роду – Василю Федуну (батькові Михайла та Григорія), активному громадському діячу Бродівщини, сподвижнику просвітницького та кооперативного руху. В цій же кімнаті розташовані стенди, що розповідають про життя родини розстріляного більшовиками Михайла Федуна.

В кухні відтворено інтер'єр селянської кухні з предметами побуту першої половини ХХ століття. В кімнаті Михайла та Теодозії Федунів відтворено первісний інтер'єр і розміщено стенди, які розкривають тернистий шлях дітей та онуків Василя і Анни Федунів (родоначальників) після Другої світової війни.

Садиба-музей родини Федунів є філією Бродівського історико-краєзнавчого музею.