Пам'ятки Львівської області

Пам'ятник видатному українському поетові та громадському діячеві Тарасові Шевченку було відкрито в центрі Львова лише в 1992 році.

Питання про спорудження вирішувалося цілих 5 років, на двох конкурсах проєктів переможця не було визначено, і в результаті компромісу було вирішено використати "відносно кращий" проєкт скульпторів Володимира та Андрія Сухорських та архітекторів Юрія Диби та Юрія Хромей.

Пам'ятник виготовили в Аргентині. Урочисте відкриття відбулося на річницю ухвалення декларації незалежності України. Через 4 роки було відкрито другий елемент пам'ятника – 12-метрова бронзова "Хвиля Національного Відродження".

Пам'ятник Святому Юрію (Георгію) Змієборцю у Львові присвячено правоохоронцям України, які загинули під час виконання службових обов'язків.

Встановлений у 1999 році в центрі площі Генерала Григоренка, поряд із будівлею управління Міністерства Внутрішніх Справ.

Автори монумента – скульптори Андрій та Володимир Сухорські, архітектор Олександр Ярема.

Бронзовий пам'ятник зображує канонічного Юрія Змієборця на здибленому коні, що пронизує списом атакуючого змія.

Пам'ятник знаменитому галичанину Юрію Кульчицькому відкрито у Львові в 2013 році.

Уродженець села Кульчиці Самбірського району Юрій Кульчицький прославився під час турецької облоги Відня в 1683 році. Переодягнувшись турком, він зумів пробратися з обложеного міста через турецький табір і передати звістку союзникам, завдяки чому місто отримало військову допомогу, і турки незабаром були розбиті в битві під Віднем.

За легендою, у якості нагороди Кульчицький попросив віддати йому 300 мішків з трофейною турецькою кавою, яка тоді ще практично не була відома в Європі. Маючи такий значний запас продукту, заповзятливий галичанин відкрив першу в Австрії кав'ярню "Під синьою фляжкою". Він вважається винахідником класичного рецепту кави по-віденськи (зі вершками та цукром).

Львів'яни впевнені, що Кульчицький доставив кавові зерна також і до Львова, і з того часу кава стала у місті культовим напоєм.

Парк культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького розташований у центральній частині Львова, на схилі пагорба між вулицями Стрийською, Героїв Майдану, Вітовського та Зарицьких. Зона відпочинку та розваг існувала тут ще у XIX столітті. Сучасний парк був закладений у 1951 році та облаштований за радянськими традиціями створення типових парків культури та відпочинку трудящих. З тих часів збереглася центральна алея довжиною понад 800 метрів, колонада центрального входу та приміщення кінотеатру "Дружба". У 1970 році центральний вхід прикрасили фонтани. З 1984 року Парк культури має статус пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. На території функціонують дитяча зона розваг "Жу-Жу Парк" і парк рухомих фігур динозаврів. Працюють вуличні кафе та ресторан. Регулярно проводяться різноманітні фестивалі та ярмарки.

Перемишлянський історико-краєзнавчий музей є відділенням Львівського історичного музею.

Музей розміщений у старовинній будівлі в стилі модерн, розташованій в центрі Перемишлян.

Представлено експозицію про природу Перемишлянщини, історію міста Перемишляни та всього краю.

На початку XX століття римо-католицька громада села Поляни була нечисленною і належала до приходу в Поморянах. Проте власники села Францішек Гурський та Валеріан Вальський вирішили збудувати тут каплицю.

Так, у 1904 році було збудовано Петропавлівський костел за проєктом відомого архітектора Юліана Захаревича у перехідному стилі від історизму до модерну. У 1924 році в села Поляни утворилася окрема римо-католицька парафія, яка перебувала тут аж до 1944 року, коли ксьонз залишив село.

Після Другої світової війни радянський уряд використовував костел як склад, розділивши приміщення на два поверхи. Сьогодні костел залишається недіючим і перебуває у жалюгідному стані. Поруч – старий польський цвинтар.

Печерний монастирський комплекс у скельному масиві біля підніжжя гори розташований на південно-східній околиці села Розгірче.

Скельний монастир існував тут у XIII-XIV сторіччях. Печери висічені на двох рівнях, з'єднаних сходами. Швидше за все, у верхній частині розташовувався печерний храм, а в нижній – монастирська келія та господарське приміщення.

Стіни печерного монастиря розписані графіті, найстаріші з яких датуються 1675 роком.

Підземелля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла – це комплекс приміщень під одним з найбільших храмів Львова, історія якого розпочинається у XVII столітті. Тут збереглися залишки будинків XIV-XV століть, які знаходилися на місці храму до його побудови.

До кінця XVIII століття підземелля використовувалися як крипти для поховань священиків та жертводавців храму. Тут знайшов свій спочинок гетьман Станіслав-Ян Яблоновський, захисник Львова від татар та герой битви під Віднем 1683 року.

Зараз для огляду доступні 10 залів. Експозиція розповідає про історію Гарнізонного храму та про розвиток Львова від XIV до XVIII століття. Зокрема, представлено макет Львова княжих часів. Тривають реставраційні роботи та оформлення нових експозицій.

Щосуботи о 16:00 проводиться комплексна екскурсія підземеллями і верхньою частиною Гарнізонного храму. Індивідуальні екскурсії храмом проводяться за попереднім замовленням.

Пліснеське городище - вали та оборонні рови літописного міста Пліснеск, що існувало з VII по XIII сторіччя на кордоні Галичини та Волині.

Це торгово-ремісниче місто тривалий час мало право на самоврядування. Його територія разом із посадом та передмістями займала майже 160 гектарів.

Будівельники використовували природні особливості високого плато, спорудивши дуже складну та важкодоступну оборонну систему із семи оборонних рубежів. Однак у 1241 році місто було повністю знищене військами хана Батия і з того часу не відновлювалося.

Пізніше на його території було засновано Підгорецький монастир.

У 2015 році створено історико-культурний заповідник "Давній Пліснеськ".

"Плоским будинком" у Львові прозвали одну із будівель на вулиці Пекарській, яка має невелику архітектурну особливість - один із її кутів надзвичайно гострий. Завдяки цьому при погляді з певного ракурсу, коли з граней прихована від спостерігача, створюється ілюзія, що будинок плоский, тобто має лише одну стіну – фасадну.

Інші відомі "плоскі будинки" є в Одесі та Житомирі.

Архітектурний ансамбль Ринкової (Вічевої) площі в стилі ренесансу створює в Жовкві напрочуд гармонійну середньовічну атмосферу "ідеального міста".

Загальне планування та проєкти основних будівель розробив архітектор італійського походження Павло Щасливий. Серед них домінують Жовківський замок та костел Святого Лаврентія. До замкового парку веде Звіринецька брама (XVII сторіччя). Між замком та Глинською брамою височить ратуша (XVII-XX століття). На північно-західній стороні розташований василіанський монастир Різдва Христового (XVII сторіччя). Площа оточена ренесансними будинками з аркадними галереями, в яких розташовані кафе та магазини.

З 1994 року центральна частина міста має статус історико-архітектурного заповідника, продовжуються реставраційні роботи.

Поморянський замок споруджено на пагорбі при впаданні річки Махнівки до Золотої Липи у XVI сторіччі на місці дерев'яної фортеці, заснованої в XV столітті шляхтичем Миколою Свинкою.

Замок являв собою двоповерхову, прямокутну в плані споруду з кутовими вежами та замкнутим двором, оточену з трьох боків руслом та болотистою заплавою річки. По осі північного корпусу з боку міста знаходилася в'їзна брама з вежею та підйомним мостом.

У 1675 та 1684 роках Поморянський замок захоплювали турки, але до 1690 він був відновлений польським королем Яном III Собеським, ставши однією з його улюблених резиденцій.

У XVIII-XIX століттях замок кілька разів перебудовувався, переходячи з рук до рук різних власників. Останню велику реконструкцію провів на початку XX століття Юрій Потоцький, перетворивши середньовічну твердиню на розкішну садибу з палацем. Від старого замку збереглися два двоповерхові корпуси. Найбільш старий з них – східний, з круглою кутовою вежею. Пізніший, південний, має відкриту галерею з боку двору, добудовану в XVIII-XIX століттях. У круглій вежі з шатровим дахом влаштовані сходи, що ведуть на другий поверх. У стінах вежі збереглися бійниці на чотирьох рівнях.

Під час Другої світової війни у будівлі розміщувалося Гестапо, а після приходу радянської влади – райком КПУ, потім ПТУ. У 1978 році проведено реставрацію, але зараз Поморянський замок перебуває в жалюгідному стані.

Порохова вежа - фрагмент оборонних споруд Львова, що повністю зберігся. Одна з 17 веж, що входили в кільце міських укріплень. Пам'ятник військово-оборонної архітектури епохи ренесансу.

Порохова вежа була розташована на оборонному валу за другою лінією фортифікацій, служила для захисту підступів до міста зі східного боку. Також використовувалася для зберігання пороху та боєприпасів, а у мирний час – як склад зерна.

Побудована з необтесаного каменю, напівкругла в плані, триповерхова, накрита гостроверхим дахом. Товщина стін сягає 2,5 метрів. За більш ніж чотири століття рівень землі, що піднявся, приховав нижню частину вежі на півтора-два метри.

З 1959 року приміщення займав Будинок архітектора з виставковою залою. Тепер тут розміщується Центр архітектури, дизайну та урбаністики "Порохова Вежа".

Загадковий монумент, розташований при дорозі, що веде з міста Комарно в село Клецко викликає суперечки про те, на честь чого він встановлений. На постаменті триметрового обеліска є латинський напис: "Моя смерть - твоє життя" і дати "1641" і "1663".

За офіційною версією, пам'ятник споруджений на честь перемоги над турками і татарами. Деякі пов'язують його з подіями 1672 року, коли польські війська коронного гетьмана Яна Собеського розгромила під Комарно татарську армію Нуреддін-султана, яка вп'ятеро перевершувала за чисельністю, проте це не пояснює зазначені на монументі дати. Інші дослідники вважають обеліск надгробком на могилі якогось молодого шляхтича, який жив у зазначений період. Також не виключено, що пам'ятник встановлено на честь спорудження костелу Різдва Богородиці, а дати вказують на рік руйнування старого дерев'яного храму та остаточного завершення будівництва нового.

Історико-краєзнавчий музей Радехівщини розпочав свою роботу в 2004 році в приміщенні старовинної вілли в центрі міста Радехів.

В шести залах розміщено понад 1500 експонатів. Експозиція розділена на кілька розділів: "З історії створення Української держави", "Археологічні пам'ятки та етнографія краю", "Освіта та історія шкільної Радехівщини", "Флора та фауна краю", "Видатні люди Радехівщини", "Національно-визвольна боротьба на Радехівщині".

Кожна кімната в музеї відтворює сімейне та суспільне життя краю. Цікавим є інтер'єр селянського будинку з одягом, зразки гончарних виробів, старовинні монети, знаряддя праці, макет криївки та куточок Ігоря Білозіра.