Пам'ятки Івано-Франківського району

Укріплений палац-замок у Станіславові (Івано-Франківську) був закладений в 1672 році засновником міста, галицьким старостою Андрієм Потоцьким як його резиденція та цитадель Станіславівської фортеці. До того резиденцією служив дерев'яний мисливський замок його батька Станіслава "Ревери" Потоцького.

Першим етапом будівництва керував архітектор Франсуа Корассіні, а після 1679 року - архітектор Шарль Бенуа. Замок складався з триповерхового палацу, оточеного оборонними валами та бастіонами, бічних службових споруд та парку в центрі замкового двору. Добре збереглася лише парадна палацова огорожа, що відокремлювала замок від міста, з в'їзною брамою, прикрашеною лицарськими символами.

У палаці Потоцьких бували польський король Ян ІІІ Собеський, трансільванський князь Ференц ІІ Ракоці та інші.

До теперішнього часу основний комплекс будівель втратив первісний вигляд, оскільки неодноразово перебудовувався та пристосовувався для потреб різних військових відомств. До 2004 року на території розташовувався військовий шпиталь.

У 2017 році палац Потоцьких передали у власність громади міста Івано-Франківськ. Насамперед була проведена реставрація в'їзних воріт, яким повернули автентичний вигляд. Розпочалася реставрація корпусів палацу. На впорядкованій території резиденції почали проводити мистецькі акції, перформанси та інші заходи.

У 2024 році благодійний фонд "Простір інноваційних креацій "Палац" відкрив у приміщенні палацу Потоцьких інтерактивний музей "Місто і зброя". Експозиція розкриває тему життя міста в часи воєн: від заснування через Першу та Другу світові війни до сьогодення. Представлені репліки найпоширеніших видів озброєння кожного періоду в натурному і в цифровому виглядах, а також копії одностроїв тих часів. За допомогою цифрових пристроїв можна переглянути старі карти, архівні матеріали, давні поштівки, відео з періоду Першої та Другої світових.

З протилежного боку можна побачити залишки замкових валів і бастіонів, на одному з яких встановлено монумент "Вознесіння" з 3-метровою скульптурою Ісуса Христа (2001 рік).

Архікатедральний та Митрополичий собор Воскресіння Христового - головна греко-католицька святиня Івано-Франківська.

Собор було закладено в 1720 році як єзуїтський костел, проте через помилки в конструкції первісну будівлю в 1752 році довелося повністю розібрати та збудувати заново. В середині ХІХ століття храм було передано греко-католикам і він став катедральним собором.

В 1899-1890 роках настоятелем собору служив станиславський єпископ Андрей Шептицький до свого призначення митрополитом УГКЦ.

Воскресенський собор вважається взірцем австро-баварської архітектурної школи з чіткими рисами класицизму. Водночас верхівки веж виконані в стилі гуцульської дерев'яної архітектури.

В інтер'єрі - великий п'ятиярусний іконостас, виконаний відомими українськими художниками Модестом Сосенком, Юліушем Макарівським та Антіном Монастирським.

Поруч збереглася будівля колишнього монастиря єзуїтів із колегіумом, який зараз займає медінститут.

В 1993 році на фасаді собору встановлено горельєф  Андрея Шептицького, а в 1997 році в нішах поміщено скульптури княгині Ольги та Володимира Великого як первосвятителів Русі, а також блаженного мученика Григорія Хомншина, єпископа станіславівського (1904-1945 роки).

Ратуша на колишній ринковій площі Більшівців  (нині - Вічевий Майдан) побудована у XIX столітті.

Спочатку мала більш високу квадратну годинникову вежу з відкритою галереєю та гостроверхим шпилем. У період Першої світової війни будівля постраждала і була відбудована в нинішньому, більш присадкуватому вигляді.

Ратуша і зараз служить за призначенням – у ній розміщується селищна рада Більшівців.

Потужний замок над Дністром поряд з пристанню Галича, за однією з версій, поставив волинський воєвода Любарт на місці давньоруської цитаделі, яка стояла на цьому місці ще за часів Данила Галицького.

До ХV сторіччя замок був одним із найбільших у Галичині, гарнізон налічував тисячу людей. У XVII столітті він витримав дві облоги татар, а в 1649 році був узятий військами Богдана Хмельницького.

Реконструкцією зайнявся галицький староста Анджей Потоцький, перетворивши дерев'яні укріплення на кам'яний замок. Роботами керував італійський інженер Франсуа Корразіні. В 1676 році замок постраждав під час польсько-турецької війни, незабаром втратив стратегічне значення та був частково розібраний на будматеріали.

Наразі входить до складу Національного заповідника "Давній Галич". Відновлено південно-західну вежу та частину оборонної стіни, розпочато реставрацію каплиці Святої Катерини. Планується відкриття експозиції старовинної зброї.

"Галичиною могилою" здавна називають самотній курган на південно-західній околиці Крилоського городища, у найвищій його точці, між зовнішнім та внутрішнім оборонним валом.

За переказами тут похований легендарний засновник Галича князь Гал (Галиця). Про "Галичину могилу" є згадка в Галицько-Волинському літописі XIII століття як про сакральне місце набуття князівської влади.

Під час розкопок у 1991-1993 роках у кургані було знайдено давньослов'янське символічне поховання (кенотаф) якогось знатного воїна. У залишках спаленого човна виявлено кинджал, наконечники стріл, три сокири, позолоту від щита та інші предмети, що датуються X століттям. Останків самого воїна у похованні не було.

Католицький костел заснований у Богородчанах у 1691 році коштом графині Констанції Потоцької.

Перший храм був дерев'яний. У 1742-1762 роках збудовано новий кам'яний костел Відвідин Пресвятої Діви Марії у стилі бароко, а також комплекс домініканського монастиря з палатами духовенства, огорожею та воротами.

Комплекс сильно постраждав у роки Першої світової війни. У богородчанському костелі зберігалася чудотворна ікона Богоматері, яку в 1944 році вивезли до Польщі.

У 1990-х роках місцева влада передала храм УПЦ московського паріархату, спричинивши таким чином конфлікт з громадою римо-католиків міста. У будівлі костелу діяв православний храм Петра і Павла, а в палатах була розміщена музична школа.

У 2020 році костел нарешті був повернений до Римо-католицької церкви.

Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці більше відомий жителям Івано-Франківська як "Вірменська церква" або "блакитна церква".

Висока будівля з двома вежами у стилі зрілого бароко поруч із ринковою площею зведена в XVIII столітті на місці дерев'яної церкви на честь чудотворної ікони Богородиці (коронована в 1937 році, зараз знаходиться у Польщі). Будівництво розпочалося після того, як вірменська громада тодішнього Станіславова отримала право на самоврядування. Оскільки коштів на будівництво вірменам не вистачало, господар міста Юзеф Потоцький зобов'язав допомагати фінансуванням єврейську громаду, яка конкурувала з вірменською у торговельних справах.

Дві реставрації у XIX та XX століттях значно змінили вигляд споруди.

В оформленні інтер'єру використано дерев'яну скульптуру, скоріше за все, роботи майстра Матвія Полейовського. На стінах фрески, виконані Яном Солецьким. Інтер'єри повністю збереглися за радянських часів завдяки тому, що тут розміщувався музей історії релігії та атеїзму.

В 1990 році храм повернули віруючим. Сьогодні - це Свято-Покровський Кафедральний Собор Православної церкви України.

Княжою криницею в Крилосі називають цілюще джерело на схилі Крилоської гори неподалік Успенського собору.

З давніх-давен вона служила джерелом питної води мешканцям стародавнього Галича. За легендою джерело виникло від удару княжого меча під час тривалої облоги, забезпечивши питтям зневірених захисників міста.

До 1100-річного ювілею стародавнього Галича над джерелом встановлено чотириметрову ротонду з мідним куполом та позолоченим хрестом. Також облаштовано оглядовий майданчик.

Монументальна будівля римо-католицького костелу Святого Миколая та Анни споруджена у самому центрі Рогатина в XV сторіччі на місці дерев'яного храму.

Поєднує у своєму архітектурному вигляді риси готики та ренесансу. Бійниці на дзвіниці заввишки 42 метри свідчать про оборонний характер споруди – вона неодноразово виконувала роль фортечної вежі під час нападів турків та татар у XVII столітті. При костелі функціонував жіночий монастир та лікарня.

Будівля постраждала під час Другої світової війни, у 1970-х роках була пристосована під меблевий склад, потім – краєзнавчий музей. У роки незалежності храм було повернуто католицькій громаді, відреставровано та освячено як костел Святого Миколая та Анни.

На Ринковій площі перед костелом встановлено пам'ятник легендарній Роксолані.

Манявський водоспад - один з найвищих і найкрасивіших водоспадів Карпат.

Розташований у гірській ущелині між стрімких скель на річці Манявка. Долина річки протягом 200 метрів перед водоспадом має у нижній частині вид каньйону з високими стінами. Вода падає кількома каскадами з висоти близько 20 метрів. Зверху основному водоспаду передують ряд невеликих уступів (1,5-2 метри), які утворюють зручні ванни. Біля підніжжя - невелике озерце, вода якого, за переказами, має властивість омолоджувати.

Об'єкт важкодоступний, під'їхати можна лише позашляховиком. Легковий автомобіль краще залишити на околиці села Манява і далі їхати пішки (близько 40 хвилин).

Меморіальний музей "Підпільна штаб-квартира Романа Шухевича" в селі Княгиничі поблизу Рогатина є філією Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери. Відкритий в 2007 році на честь 100-річчя від дня народження головного командира УПА Романа Шухевича.

У 1946-1947 роках у Княгиничах діяв підпільний штаб УПА. Він розташовувався в колишньому будинку поштаря – на конспіративний квартирі, що мала кодову назву "Короленко".

Музейну експозицію в цьому будинку створено за ініціативи та з спогадами колишнього охоронця командира УПА, політв'язня Любомира Полюги.

У трьох музейних кімнатах відтворено тодішній інтер'єр: шафа, стіл, крісла, ліжка, швейна машинка, настільна лампа, посуд. З особистий речей Шухевича експонуються його кашкет, бритва та відзнака.

Представлені документи, світлини та особисті речі інших підпільників. Любомир Полюга подарував музею власну сорочку, яку йому вишила дружина риб’ячою кісткою, коли подружжя перебувало в ув'язненні в радянських таборах.

Музей історії Давнього Галича розташований в Крилосі в колишніх Митрополичих палатах - пам'ятці архітектури ХVІІІ століття.

Після руйнування стародавнього Галича татарами у XIII сторічі та перенесення столиці Галичини до Холма, потім до Львова, колишній княжий дитинець залишився резиденцією галицьких митрополитів. Зокрема, тут була літня резиденція митрополита Андрія Шептицького, за сприяння якого в 1937 році археолог Ярослав Пастернак заснував перший музей давнього Галича.

Спочатку експозиція знахідок із розкопок у селі Крилос розміщувалася в каплиці Святого Василя. В 1990-х роках експозицію перенесли до відреставрованого приміщення Митрополичих палат. Тут представлені знаряддя праці епохи міді, бронзи та заліза, старовинна зброя, зокрема давньоруський князівський меч XII сторіччя.

Музей мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську є найбільшою скарбницею сакрального, образотворчого і декоративного мистецтва Івано-Франківщини, чия колекція налічує понад 15 тисяч художніх творів.

Заклад відкрився в 1980 році як Івано-Франківський обласний художній музей. З тих пір розташовується у приміщенні римо-католицького костелу.

Колегіальний (фарний) костел Пресвятої Діви Марії, святих Андрія та Станіслава є пам’яткою архітектури національного значення, однією з найцінніших та найдавніших архітектурних та духовних пам'яток Івано-Франківська. Зведений у 1672-1703 роках за проєктом французьких архітекторів Франсуа Корассіні та Кароля Бенуа на замовлення засновника міста Андрія Потоцького як родова усипальниця цієї магнатської династії (герб Потоцьких "Пилява" розміщений на висоті другого поверху на східній стіні перед контрфорсами).

Тринефна базиліка з трансептом виконана у стилі бароко з елементами ренесансу. В інтер'єрах костелу збереглися фрески Еразма Фаб'янського, що за радянських часів і визначило його долю стати художнім музеєм.

Зараз в експозиції представлені зразки галицького іконопису і барочної скульптури, творчість класиків західноукраїнського живопису: Корнила Устияновича, Івана Труша, Ярослава Пстрака, Юліана Панькевича, Олекси Новаківського, Осипа Сорохтея, Олени Кульчицької, а також роботи польських, австрійських, німецьких та італійських майстрів ХVIII століття.

Найціннішою частиною колекції вважаються шість скульптур видатного українського скульптора Івана Георгія Пінзеля.

Фрагмент оборонної стіни з бастіоном - все, що залишилося від старовинних міських укріплень фортеці Станіславів у сучасному Івано-Франківську.

Фортецю було закладено в 1662 році київським воєводою Андрієм Потоцьким за проєктом Франсуа Корассіні. Перші укріплення були дерев'яними, проте в 1672 році вони допомогли місту витримати турецьку облогу. В 1679-1682 роках Станіславівську фортецю значно зміцнили під проводом архітектора Шарля Бенуа. З усіх боків місто було оточене оборонними ровами, валами з вісьма бастіонами та кам'яними фортечними стінами заввишки до 10 метрів. Укріплення були майже повністю розібрані в XIX столітті на вимогу австрійської влади.

В даний час у казематах відреставрованого бастіону розташована галерея "Бастіон" - торгово-розважальний комплекс з терасою для прогулянок, сувенірними лавками, бутіками, кафе та рестораном. Постійно діє виставка скульптур, картин та фотографій.

Манявський скит - древній аскетичний чоловічий монастир східного обряду, прозваний "Карпатським Афоном". Розташований у мальовничому карпатському міжгір'ї, на березі річки Манявка.

За легендою, заснований ченцями, що втекли з Києва в 1240 році. Перша обитель розташовувалася біля святого джерела під Блаженним каменем. Сюди приходили по благословення руські князі.

Монастир був відроджений у 1612 році монахом-схимником Іовом Княгиницьким, який раніше оселився тут у самітництві, а до того прожив 12 років на Афоні. В 1621 році Манявський скит отримав право ставропігії, йому підпорядковувалося понад 500 монастирів у Галичині, Буковині та Молдові.

Архітектурний комплекс кам'яних та дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною з вежами та бійницями, вдало вписаний у гірський рельєф. На думку вчених, тут поховано гетьмана Івана Виговського.

Монастир був закритий австрійською владою у XVIII столітті. За радянської влади було проведено реставрацію з метою створення музею. В 1998 році монастир повернули православній церкві. В останні роки відновлено Хрестовоздвиженську церкву та інші споруди.

Крута стежка на гору Манявку веде до Блаженного каменю - невеликої печери, яка й була першим притулком ченців. Сюди ходять, щоб очиститись і випити цілющої води, що стікає між камінням.