Пам'ятки Івано-Франківського району

Пам'ятник Адамові Міцкевичу в Івано-Франківську - один з двох пам'ятників видатному польському поету, встановленим в Україні до сторіччя від дня його народження (другий знаходиться у Львові).

Спочатку фігура була витісана з рожевого мармуру, мала висоту 2,3 метри. На постаменті польською мовою були вибиті слова: "Адамові Міцкевичу в століття від дня народження - громадяни міста Станіславова. 1898 рік".

Під час Першої світової війни пам'ятник було пошкоджено. У 1930 році було встановлено нову фігуру, цього разу відлиту з бронзи. Польську дошку замінили на нову: "Адам Міцкевич, 1798-1855". У такому вигляді пам'ятник зберігся донині.

Парк культури та відпочинку імені Тараса Шевченка в Івано-Франківську відкрито в 1946 році на території маєтку барона Ромашкана.

Навколо маєтку на площі 22 гектари була діброва, в якій колись любили полювати Потоцькі. Наприкінці ХІХ століття територію почали окультурювати, проклали алеї, згодом викопали низку каскадних ставків. За радянських часів територію кілька разів переплановували. Тут встановили невеликий бюст Шевченка, який досі є єдиним пам'ятником Кобзарю в Івано-Франківську.

Збереглися два ставки. На одному з них, який називають "Лебединим озером", створено острівець із будиночком для лебедів та качок (місцеві мешканці на вихідних приходять їх підгодувати).

Також тут знаходиться парк атракціонів.

У 2010 році до дня міста встановлено "Камінь кохання", привезений з Кани, невеликого містечка в Галілеї, де Ісус благословив молодят. За легендою, це місце вважається щасливим для закоханих: тут призначають побачення, освідчуються в коханні та фотографуються у день весілля.

Інтерактивний музейно-розважальний комплекс "Парк історії Землі Underhill" розташований просто неба на околиці села Підгір'я поруч із Богородчанами.

Парк створений у 2021 році підприємцями Тарасом та Петром Белзами для організації активнивного сімейного відпочинку науково-пізнавального спрямування.

На території комплексу пердставлено 15 скульптур доісторичних тварин, переважно кайнозойській ері: мамонти, еласмотерій, гомфотерій та інші. "Музей Землі" в приміщенні купольної форми знайомить із формуванням та розвитком планет Сонячної системи. Відкритий у 2023 році "Музей цивілізації" розповідає про історію людства від неоліту до сучасності та навіть пропонує зазирнути у майбутнє. Головний його експонат – копія волохатого носорога, якого знайшли науковці в 1929 році у селі Старуня на Прикарпатті.

Частиною комплексу є мінізоопарк, де утримують левів, тигрів і страусів. Парк має багато тематичних локацій і фотозон, спортивні та ігрові майданчики, фудкорт та сувенірну крамницю.

Проводяться науково-пізнавальні екскурсії різної тематики.

Погінський монастир Успіння Матері Божої в селі Погоня під Тисменицею є одним із великих центрів паломництва греко-католиків.

Тут у маленькій дерев'яній церкві зберігається чудотворна ікона Матері Божої Погінської.

За легендою, у XIII сторіччі воєвода Роман (можливо, син Данила Галицького) із нечисленним загоном розбив тут військо хана Батия. За переказами, напередодні битви воєводі з'явився уві сні Святий Миколай Чудотворець і наказав не оборонятися, а сміливо йти на татар. На місці перемоги Романа над монголо-татарами у 1634 році було збудовано церкву Успіння Пресвятої Богородиці, а там, де воєводі наснився сон – церква Святого Миколая.

На початку XX століття було збудовано нову церкву та монастир Успіння Матері Божої, але вже в 1946 році він був ліквідований радянською владою. У стінах розмістили інтернат для дітей з ментальними порушеннями, а церкву в 1950 році знищили.

Чудотворну ікону вдалося зберегти. У 1991 році монастир було відроджено. На свята сюди стікаються сотні, а іноді й тисячі прочан.

Конструктивістська будівля ратуші на площі Ринок – найвідоміший символ Івано-Франківська. На момент побудови в 1932 році це була найвища будівля міста (49,5 метрів).

Першу дерев'яну ратушу на цьому місці було споруджено невдовзі після заснування міста в XVII столітті, проте потім вона неодноразово перебудовувалася. Найцікавішою з архітектурної точки зору була ратуша австрійських часів, що існувала в 1871-1915 роках.

У нинішньому вигляді ратушу зведено у міжвоєнний період. Монолітні залізобетонні стіни так і не змогли висадити в повітря німецькі окупанти перед відступом у 1944 році.

В квітні 1990 року над будівлею Івано-Франківської ратуші вперше був піднятий національний український прапор.

У приміщенні розміщено кілька експозицій Краєзнавчого музею: природи, історії, народного мистецтва, археології. Представлені багаті колекції зброї та книг, а також старовинних меблів. Разом – 120 тисяч предметів. Цікавим експонатом є макет старого Станіславова доби Потоцьких.

Філіями Івано-Франківського краєзнавчого музею є Літературний музей Прикарпаття в Івано-Франківську, Історико-краєзнавчий музей "Гуцульщина" у Верховині, Літературно-меморіальний музей Івана Франка у Криворівні, Історико-краєзнавчий музей музей Михайла Грушевського у Криворівні, музей "Хата-ґражда" у Криворівні, Літературно-меморіальний музей Леся Мартовича у Торговиці, Історико-краєзнавчий музей Олекси Довбуша у Печеніжині.

Щонеділі у вестибюлі проходять зустрічі нумізматів.

Рогатинський історико-краєзнавчий музей "Опілля" заснований у 1941 році як Музей мистецтв Рогатинщини з ініціативи місцевої інтелігенції, але тоді він проіснував недовго.

Музей відроджено у 2018 році в історичному будинку, що є пам'яткою архітектури XVIII століття. Експозиція у п'яти залах розповідає про історію Рогатинського Опілля від найдавніших часів до ХХ століття. Зокрема, представлені фрагменти кераміки давніх археологічних культур, давньоруські прикраси, колекції куль та монет часів Речі Посполитої, традиційний опільський одяг та вишивка, предмети побуту тощо.

Історію міста розкривають графічна візуалізація оборонних укріплень давнього Рогатина, копія привілею про перенесення міста на нову локацію у 1415 році, портрети рогатинки Насті Лісовської (Роксолани) і типовий турецький одяг XVII століття, карта Європи британського картографа Вільяма Фадена 1791 року, предмети традиційної єврейської культури.

Окрема експозиція присвячена історії та видатним постатям Рогатинщини в першій половині ХХ століття.

Є можливість замовити майстер-клас з гончарства.

Садиба графського роду Реїв у Приозерному (в минулому - село Псарі) створювалася у XVIII-XIX століттях.

Реї були нащадками стародавнього роду Потоцьких. Початковий палацовий комплекс (класичний, з колонадою та портиком) виник у Псарях у другій половині XVIII сторіччя. В 1880 році старий палац розібрали, і графиня Вільгельміна Рей почала зводити новий палац. Спроєктував садибу відомий львівський архітектор Юліан Захаревич. Садибу оточував ландшафтний парк із платанами площею близько 8 гектарів.

Останнім власником маєтку був Людвік Рей. З початком Другої світової війни граф виїхав до Франції, а його маєток потрапив до колгоспних рук. За радянської влади використовувалося для господарських потреб. Згодом – як психіатрична лікарня. В 1955 році у палаці оселилися студенти Рогатинського зооветеринарного комплексу. За часів незалежної України тут діяв жіночий монастир, а згодом садибу передали УПЦ Київського патріархату.

Наразі садиба Реїв у жалюгідному стані, хоча нею вже зацікавився українсько-польський фонд "Псарі", який очолює Мартін Рей, онук останнього власника.

Санктуарій Матері Божої Більшівецької в Більшівцях – одна з найпрекрасніших пам'яток пізнього бароко на Галичині.

Споруджений у 1624 році ченцями ордена кармелітів, яких запросив до себе господар містечка гетьман Мартином Казановський.

За легендою, одного разу гетьман виловив із Дністра образ Богородиці, а невдовзі здобув перемогу у битві з татарами. Порахувавши це божим знаком, Казановський розпорядився побудувати чудовий храм, до якого було поміщено чудодійну ікону Матері Божої святого Скапулярію, яку в народі називають Більшівецькою Божою Матір'ю.

У 1669 році костел довелося ремонтувати від пошкоджень, отриманих ним під час Визвольної війни, а в 1718 році - після турецької навали. Храм освятили на честь Відвідування Єлизавети Пресвятою Дівою Марією. Більшівецька ікона була коронована Папою Пієм VI.

До Першої світової війни монастир кармелітів у Болшівцях був одним із найбільших на Галичині. Більшовики закрили храм в 1947 році, ікону ченці вивезли до Польщі. Лише 2002 році її копія повернулася до Большовців і була поміщена у відродженому санктуарій Матері Божої Більшівецької.

Колишня кармелітська святиня тепер перебуває під опікою отців-францисканців. Ведеться реставрація коштом Міністерства культури Польщі в рамках операційної програми "Культурна спадщина", за підтримки Митрополичої Курії Львівської Єпархії Римо-Католицької Церкви в Україні, а також меценатів та добродіїв з України та Європи.

Синагога у Більшовцях збудована у XVIII сторіччі в стилі класицизму, в ХІХ столітті її дещо розширили.

За переказами, вона мала не тільки чоловіче, але й жіноче приміщення.

Між Першою та Другою світовими війнами єврейське населення у Більшівцях сягало близько 2 тисяч осіб, містечко мало три синагоги, одна з яких вціліла. Однак не зберегла свого первісного вигляду – радянські окупанти її дещо перебудували та перетворили на Будинок культури, що і досі є чинним.

В 2014 році коштом селищної ради розпочато реставрацію.

Реформаторська синагога Темпель була збудована в Івано-Франківську з ініціативи членів товариства "Громадський прогрес".

Перший камінь було закладено в 1895 році, будівництво тривало чотири роки під керівництвом архітектора Вільгельма Штясни. Будівля виконана у мавританському стилі з елементами ренесансу. Спочатку по кутах розташовувалися чотири вежі, прикрашені зірками Давида.

Під час двох світових воєн будівля постраждала, але була відреставрована. У 1990-х роках частину приміщень повернули міській юдейській громаді.

Поруч в 2003 році встановлено пам'ятник на місці страти 27 українських патріотів, членів ОУН, розстріляних німцями в 1943 році.

Історико-краєзнавчий музей у селищі міського типу Солотвин заснований 1958 року відомим прикарпатським краєзнавцем Олександром Феданком.

У 1964 році музей отримав офіційний статус. Зараз експозиція розташовується у двоповерховому будинку в центрі селища.

В основі музейної колекції – експонати, зібрані Олександром Феданком під час краєзнавчих експедицій Прикарпаттям. Зокрема, представлено старовинні речі з Манявського скиту та макет вхідної брами Краснопільського замку. Також в експозиції чимало археологічних знахідок.

В етнографічній добірці – рушники, вишиті сорочки, побутові речі, знаряддя праці та сільськогосподарський інвентар.

На фасаді музею встановлено меморіальну дошку Олександру Феданку роботи скульптора Володимира Довбенюка.

Фрагмент оборонної стіни з бастіоном - все, що залишилося від старовинних міських укріплень фортеці Станіславів у сучасному Івано-Франківську.

Фортецю було закладено в 1662 році київським воєводою Андрієм Потоцьким за проєктом Франсуа Корассіні. Перші укріплення були дерев'яними, проте в 1672 році вони допомогли місту витримати турецьку облогу. В 1679-1682 роках Станіславівську фортецю значно зміцнили під проводом архітектора Шарля Бенуа. З усіх боків місто було оточене оборонними ровами, валами з вісьма бастіонами та кам'яними фортечними стінами заввишки до 10 метрів. Укріплення були майже повністю розібрані в XIX столітті на вимогу австрійської влади.

В даний час у казематах відреставрованого бастіону розташована галерея "Бастіон" - торгово-розважальний комплекс з терасою для прогулянок, сувенірними лавками, бутіками, кафе та рестораном. Постійно діє виставка скульптур, картин та фотографій.

"Стометрівкою", чи просто "Соткою", мешканці Івано-Франківська називають пішохідну частину вулиці Незалежності – від Вічевої площі до вулиці Івана Франка.

Її реальна довжина – близько півкілометра. У XVI столітті вона називалася Тисменицькою дорогою, оскільки з'єднувала Станіславів (колишня назва Івано-Франківська) з Тисменицею. У 1869 році була перейменована на Сапежинську на честь Леона Сапеги. На початок XX століття це була головна та найжвавіша вулиця міста. Тут будувалися найдорожчі будинки, відкривалися найкращі готелі та магазини.

Тепер це найпопулярніша прогулянкова зона міста. Тут багато вуличних кафе та ресторанів, книгарень та бутіків. Щороку на "Стометрівці" та прилеглих вулицях з'являються нові ковані скульптури, які відкривають під час проведення фестивалю "Свято ковалів".

Фабрика "Тисмениця" – найбільше хутряне підприємство України. Шуби "Тисмениця" відомі далеко за межами країни.

Секрет кушнірського виробництва принесли сюди в XVI сторіччі вірменські поселенці. Поступово кушнірське ремесло, виробництво хутра, саф'яну та замші перейшло до місцевих майстрів і прославилося по всій Європі.

У 1970 році була побудована фабрика "Тисмениця" - одна з найбільших у колишньому Радянському Союзі хутрових фабрик. Тут переробляють шкірки кролика, ондатри, куниці, норки, пижика та інші. Працює власна школа сучасного дизайну, щорічно впроваджуються у серійне виробництво до 300 нових моделей готового одягу та головних уборів із хутра. Особливою популярністю користуються норкові шуби "Тисмениця".

Продукцію можна придбати у фірмовому магазині на території фабрики "Тисмениця".

Манявський скит - древній аскетичний чоловічий монастир східного обряду, прозваний "Карпатським Афоном". Розташований у мальовничому карпатському міжгір'ї, на березі річки Манявка.

За легендою, заснований ченцями, що втекли з Києва в 1240 році. Перша обитель розташовувалася біля святого джерела під Блаженним каменем. Сюди приходили по благословення руські князі.

Монастир був відроджений у 1612 році монахом-схимником Іовом Княгиницьким, який раніше оселився тут у самітництві, а до того прожив 12 років на Афоні. В 1621 році Манявський скит отримав право ставропігії, йому підпорядковувалося понад 500 монастирів у Галичині, Буковині та Молдові.

Архітектурний комплекс кам'яних та дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною з вежами та бійницями, вдало вписаний у гірський рельєф. На думку вчених, тут поховано гетьмана Івана Виговського.

Монастир був закритий австрійською владою у XVIII столітті. За радянської влади було проведено реставрацію з метою створення музею. В 1998 році монастир повернули православній церкві. В останні роки відновлено Хрестовоздвиженську церкву та інші споруди.

Крута стежка на гору Манявку веде до Блаженного каменю - невеликої печери, яка й була першим притулком ченців. Сюди ходять, щоб очиститись і випити цілющої води, що стікає між камінням.