Пам'ятки Київської області

Церква Святої рівноапостольної Марії Магдалини збудована в XVIII сторіччі коштом графині-меценатки Олександри Браницької (Енгельгардт), яка дала обітницю збудувати 12 православних церков. Це був єдиний храм, зведений за межами історичного центру Білої Церкви - на Заріччі.

Церква Святої Марії Магдалини збудована у класичному стилі, дзвіниця прибудована безпосередньо до неї.

В часи радянської влади це був один із небагатьох діючих храмів Білої Церкви. У 2001 році розпочалося спорудження великого монастиря Святої Марії Магдалини.

Церква Спаса на Берестові у Києві - стародавній храм, розташований за північною стіною Києво-Печерської лаври.

Берестове (зараз територія парку Слави) було приміською резиденцією Київського князя Володимира Великого та його нащадків.

Вважається, що будівництво храму в цьому місці розпочав у XII сторіччі Володимир Мономах як головний собор Спасо-Преображенського монастиря - резиденція князів роду Мономаховичів. Тут поховані його доньки Євфимія та Софія, а також засновник Москви Юрій Долгорукий та його син Київський Князь Гліб Юрійович.

В XVII-XVIII століттях церква Спаса на Берестові була реконструйована і стала п'ятикупольною, інтер'єри були розписані київськими та афонськими майстрами. В ХІХ столітті архітектор Андрій Меленський добудував до неї дзвіницю.

Церква Спаса на Берестові з 1990 року входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Успенська церква Богородиці Пирогощі в Києві - найдавніша церква, що збереглася в первозданному вигляді на Подолі.

Споруджена за велінням князя Мстислава Великого для привезеної з Константинополя ікони Богоматері Пірготісси, тобто "вежової" (поруч із Богородицею була зображена вежа-дзвіниця Влахернського монастиря). Ймовірно, незвичне заморське слово в народній мові розщепилося на два взаємопов'язані: "пиріг" (хліб) і "гощі" (купці) - "Пирогоща".

Згідно зі "Словом о полку Ігоревім", князь Ігор дякував у цьому храмі Святій Богородиці Пирогощі за свій порятунок із половецького полону.

В XVI-XIX століттях церква Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі була соборною церквою Подолу. Тут проводились магістратні церемонії, зберігався міський архів.

Була знищена за радянської влади в 1935 році, відновлена в 1998 році у початкових візантійських формах.

Церква преподобного Феодосія Печерського збудована на місці, де в 1091 році, під час перенесення мощів одного із засновників Києво-Печерської лаври з Далеких печер до Успенського собору, ченці зупинилися на відпочинок. Пень дуба, на якому стояла рака, став основою вівтаря.

Дерев'яна Феодосіївська церква вперше згадується в 1630-х роках. Кам'яний храм відбудовано в 1698-1700 роках у стилі українського бароко коштом полковника Війська Запорозького Костянтина Мокієвського.

В 1992 році на базі церкви святого Феодосія відкрився Свято-Феодосіївський ставропігійний монастир. Після Об'єднавчого собору українських православних церков від 15 грудня 2018 року він увійшов до складу об'єднаної Православної церкви України.

Чорнобильську атомну електростанцію закрито в 2000 році внаслідок тиску світової громадськості на керівництво України.

В 1986 році на 4-му енергоблоці ЧАЕС сталася найбільша в світовій історії техногенна аварія, наслідком якої стало радіаційне забруднення значних територій України та Білорусії. Над зруйнованим енергоблоком було споруджено захисний саркофаг.

Відвідування можливе лише за спецперепустками. Організують екскурсії із Києва.

Найстарішою адміністративною будівлею Василькова є Повітові присутствені місця, збудовані на початку ХІХ століття. Тут розміщувався штаб Чернігівського полку, який 10 січня 1826 року приєднався до повстання декабристів проти російського самодержавства і за скасування кріпосного права.

Повстання Чернігівського полку, організоване Південним товариством декабристів, очолили підполковник Сергій Муравйов-Апостол та командир батальйону Михайло Бестужев-Рюмін. Протягом тижня повстання було придушене, а організатори пізніше засуджені та страчені. На площі навпроти будівлі встановлено пам'ятник декабристам.

Будинок штабу Чернігівського полку двоповерховий, цегляний, оштукатурений. Фасад характерний для російського класицизму. Будівля неодноразово перебудовувалась. В ній розміщувалися присутственні місця, потім райуправління міліції.

У двох кімнатах досі працював відділ краєзнавчого музею "Декабристи на Васильківщині", який висвітлював діяльність Васильківської управи Південного товариства (зараз на ремонті). Зокрема, збереглася камера, в якій після арешту утримувалися Сергій Муравйов-Апостол та Михайло Бестужев-Рюмін.

Музейно-виставковий центр "Музей історії міста Києва" є багатофункціональним комплексом, що репрезентує різноманітні історичні, мистецькі та пізнавальні проєкти.

Заснований 1978 року, до кінця радянської доби розташовувався в будівлі Кловського палацу на Печерську, потім довго тулився на двох поверхах Українського дому. Сьогодні музей розміщується в сучасній будівлі на розі вулиць Хмельницького та Пушкінської.

Колекція музею історії Києва налічує близько 300 тисяч експонатів, що входять до археологічної, нумізматичної, етнографічної колекції, а також тематичних комплексів сучасного періоду. Це й київські пам’ятки пізньопалеолітичного періоду (Кирилівська стоянка), й археологічні знахідки кам’яної доби, доби бронзи (Трипільська культура), знайдені українськими вченими під час археологічних розкопок на теренах Києва; рідкісні кам’яні візантійські іконки та унікальний фресковий живопис з розкопок князівського палацу Давнього Києва; реліквії київського самоврядування, зокрема, печатки київських ремісничих цехів та символ міського самоврядування – барельєф Архангела Михаїла з міської ратуші.

Окрасою зібрання є колекція стародруків XVI–XVII століть, колекції фаянсу та порцеляни Києво-Межигірської фабрики та фабрики Міклашевського, живописні роботи Миколи Прахова і Олександра Мурашка. Представлено типові інтер'єри дворянської вітальні початку ХІХ століття, музичної вітальні з колекцією музичних інструментів XVIII–ХІХ століть, ремісничої світлиці, швецької майстерні, фотоательє початку ХХ століття.

В інклюзивному музейному просторі з пандусами та ліфтами проводяться спеціалізовані екскурсії "Київ на дотик".

Синагога "Бейкер" (пекарів) зведена у Василькові на початку ХХ століття на місці дерев'яного єврейського молитовного будинку.

Цегляна двоповерхова будівля синагоги має характерні ознаки єврейської культової споруди, пишно декорована з використанням елементів середньовічної архітектури.

В 1927 році синагогу "Бейкер" закрили, будівлю передали Південно-Західній залізниці та перебудували під залізничний вокзал "Васильків-2".

Наразі будівля знаходиться у комунальній власності, до останнього часу в ній проживали кілька сімей.

Аптека-музей розташована в Києві на старовинному Подолі біля Флорівського монастиря. Розміщується в історичній будівлі першої в місті приватної аптеки, яку відкрив у 1728 році німецький фармацевт Йоганн Гейтер, проте в історію вона увійшла як "аптека Бунге" (на прізвище зятя Гейтера молодого німецького фармацевта Георга-Фрідріха Бунге).

Чотири покоління родини Бунге володіли аптекою і продовжували фармацевтичну справу.  У 1871 році правнучка засновника  першої київської приватної аптеки Гейтера, онука засновника знаменитого київського роду Бунге,  донька аптекаря, вдова аптекаря і у  минулому сама власниця аптеки 70- річна Єлизавета Тецнер продала свою садибу із старовинним  аптечним будинком і флігелем сім’ї колезького асесора Костянтина Васильчикова.

В кінці ХХ століття будівля аптеки була відреставрована, було відтворено інтер’єри аптеки періоду XVIII-XIX століть, створено експозиції. Колекція збиралася по крупинках, з різних регіонів України, старовинних аптек Західної України, і у 1988 році відкрила свої двері в якості аптеки-музею.

На сьогодні музейна експозиція аптеки-музею представлена в 12 тематичних залах. В "Торговій залі" завдяки збереженим інтер’єрам та аптечним реліквіям можна відчути атмосферу аптеки, яка служила людям сотні років тому. "Кабінет аптекаря" дає уяву про роботу фармацевта і демонструє робоче середовище аптекаря. У величних дубових шафах "Бібліотеки" зберігаються старовинні фармацевтичні підручники, яким понад 300 років. Уздовж стін "Лабораторії" розташовані античні шафи з різнобарвними колбами та пляшками, заспиртованими екземплярами фауни (краби, змії, вужі та інші створіння), з органів яких старовинні аптекарі створювали унікальні ліки. "Антична зала" своєю класичною атмосферою, де античність поєднана з елегантним інтер’єром та экспонатами, переносить в атмосферу античної культури. 

Окрема зала присвячена династії засновників аптеки - родині Бунге. Експозиція зали розповідає про видатну родину Георга Бунге, який мав 12 дітей: 8 синів і 4 дочок. У 1784 році Георга та його синів внесли до дворянської родової книги Київської губернії. Нащадки цього роду стали відомими лікарями, вченими, мандрівниками та політичними діячами, зробивши вагомий внесок у розвиток медицини та науки.

У підвальному приміщенні Музею-аптеки зберігаються унікальні артефакти, знайдені під час дослідження підземних ходів, що пролягають під будівлею. Серед унікальних артефактів - не лише фрагменти скіфської та грецької кераміки IV-III століття до нашої ери, але й сенсаційна знахідка дохристиянського періоду: 300 людських черепів, які, за припущеннями дослідників, належали воїнам, принесеним у жертву богу Перуну. Тут же розташовується "Кабінет Алхіміка", містична атмосфера якого завжди оточувала представників цеху алхіміків XV століття.  Під древніми склепіннями кролишнього "Винного погребу" проводяться затишні чаювання, де гості можуть скуштувати трав’яні збори за старовинними рецептами, та проводяться майстер-класи з миловаріння, під час яких можна власноруч створити натуральне мило, використовуючи традиційні інгредієнти та техніки.

Одна з найромантичніших залів Аптеки-музею на Подолі - "Домова церква". Тут господар садиби Георг-Фрідріх Бунге, будучи віруючою людиною, проводив богослужіння для німецької лютеранської громади святої Катерини. 

"Будинок Знахарки" присвячений народній медицині - духмяно пахнуть трави, горить вогонь у печі, на дерев’яному столі розкладено трави, над лавками висять мисники для посуду. Тут зібрано усяке знахарське начиння, зокрема, коритця для вимочування трав, рушники-обереги, домашній скарб – горщики, ступки, млиночки, діжечки, ночви, торбинки, пучечки рослин, коріння. Хата знахарки – справжня лабораторія народного Цілителя.

Зала "Аптекарські сади" знайомить відвідувачів із історією створення спеціальних ділянок для вирощування лікарських трав.

Експозиційний павільйон Археологічного музею Переяслава зведено в 1957 році над залишками Спаського храму XI століття, що знаходився на території міського посаду і слугував усипальницею знатих людей давнього Переяслава княжих часів.

Таким чином вдалося зберегти та представити на огляд відвідувачів фргаменти підмурків і стін давньоруського храму із залишками фрескового розпису, вимощену керамічними плитами підлогу, поховання у цегляних саркофагах під шиферними плитами.

Експозиція Археологічного музею розповідає про давню історію Переяславського краю. Зокрема, можна побачити кам'яні знаряддя праці первісних людей, керамічний посуд Трипільської культури, античний шолом з позолоченої бронзи, рідкісні скляні вироби черняхівської культури, вироби переяславських майстрів великокнязівській доби.

Археологічний музей входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Цей будинок на замовлення чиновника з особливих доручень Ковалевського спроєктував та збудував у Києві архітектор Павло Альошин.

Виконаний у стилі середньовічного замку, з величезним переважанням елементів романського стилю в декорі фасадів. При проєктуванні особняка перед архітектором стояло непросте планувальне завдання: на невеликій ділянці розміром 46 на 35 метрів розмістити садибу зі стайнею, корівником, гаражем та садом. Архітекторові довелося використати навіть підземний простір - під замощенням двору знаходилися погріб із льодовиком та сарай для дров та вугілля.

Цікаві особливості - гранована вежа з шоломоподібним куполом прикрадає, що будівля збудована під кутом 78 градусів, під яким вулиці примикають одна до одної; водостічні труби заховані в стіну, щоб їхня тінь візуально не розбивала фасад; а на барельєфі з боку вулиці Шовковичної зображено архітектора власною персоною в образі кота.

"Замком Барона" іноді кияни називають одну з найкрасивіших та найромантичніших будівель дореволюційного Києва - будинок Підгорського.

Будинок на розі Ярославова Валу та вулиці Лисенка, поряд із Золотими воротами, збудований у кінці ХІХ століття на замовлення польського поміщика Михайла Підгорського (архітектор Микола Добачевський) у популярному тоді стилі модернізованої готики. Будинок увінчаний високим шпилем, фасад прикрашений скульптурами фантастичних тварин.

"Замком барона" його прозвали не лише за характерний "лицарський" вигляд, а й оскільки сусідній з ним будинок справді належав барону Рудольфу Штейнгелю, і багато хто вважав, що барон володіє обома будинками.

Будинок Підгорського був прибутковим. На першому поверсі розташовувалося кафе-кондитерська "Біля Золотих воріт" (потім кінозал), а на решті поверхів - житлові квартири, які здавались в оренду.

До наших днів екстравагантна будівля дожила у майже незмінному вигляді. В багатьох приміщеннях будинку збереглася ліпнина, красиві каміни та інші елементи декору. Протягом усього радянського періоду у ньому розміщувалися комунальні квартири.

Наразі будинок Підгорського у приватній власності, йде реставрація. На першому поверсі розмістилася Галерея-різниця "Чудотворні ікони Афона" з копіями (списками) найзнаменитіших афонських ікон: "Ігуменя Святої Гори Афонської", "Солодке лобзання", "Всецариця", "Відрада і втіха", "Гідно є", "Скоропослушниця”, “Іверська” (або “Воротарниця”), “Триручниця” та інші.

Особняк у стилі модерн (Будинок плачучої вдови) був збудований у 1907 році архітектором Едуардом-Фердинандом Брадтманом на замовлення полтавського купця 2-ї гільдії Сергія Аршавського.

В 1918 році будівля була націоналізована, донині в ній розміщуються урядові структури.

Фасад прикрашає сумне жіноче обличчя, яким під час дощу стікає вода, і здається, що маска плаче. Звідси народна назва особняка - "Будинок плачучої вдови".

Водяний млин на річці Рось в Білій Церкві в даний час не працює. Зберігся комплекс будівель млина і гребель, що перегороджує річку.

Від млина відкривається мальовничий краєвид на річку Рось та церкву Святої Марії Магдалини.

Голосіївський парк імені Максима Рильського із прилеглим до нього Голосіївським лісом – найбільша заповідна зона Києва.

Прекрасний парк з озерами, що плавно переходить у лісову хащу, займає близько 140 гектарів. Голосіївський парк було відкрито в 1957 році і названо на честь видатного українського поета Максима Рильського, який проживав у будинку поряд із цією місцевістю. Тепер у його будинку відкрито літературно-меморіальний музей поета. Головний вхід парку прикрашає пам'ятник Максимові Рильському, стела Учасникам оборони Києва у 1941 році та меморіал воїнам, викладачам та студентам, які загинули під час Другої світової війни.

Голосіївський парк користується популярністю як місце сімейного відпочинку, пікніків та прогулянок. На його території розміщений парк атракціонів, спортивні майданчики, кафе та безліч інших розваг.

У парку знаходиться каскад з 4-х ставків з човновими станціями та оглядовими майданчиками. Однак особливу цінність для відпочиваючих представляє незаймана лісова зона, де можна насолодитися красою природи, нагодувати білок та птахів.

Тут розташована Голосіївська пустинь, що дала назву парку (заснована на пустельному місці, де "на голій землі" був "посіяний" лісопарк).

Парк імені Максима Рильського є частиною створенного у 2007 році Національного природного парку "Голосіївський".