Пам'ятки Київської області

Хрещатик - головна вулиця Києва, найпопулярніше місце прогулянок містян із ХІХ століття і до наших днів.

Назва походить від Хрещатого яру, від якого починалася вулиця в районі нинішньої Європейської площі. В свою чергу назву яру пов'язують з подіями хрещення Русі або зі словом "хрещатий" - хрестоподібний.

Довгий час тут була пустка, перші будинки з'явилися в XVIII сторіччі. Завдяки вигідному становищу між Верхнім містом, Подолом та Печерськом, Хрещатик швидко став центральною та найфешенебельнішою вулицею міста. Більшість старої забудови було знищено в 1941 році, після війни відбудовано в "сталінському" стилі.

Вулиця починається від Європейської площі, на якій домінує сучасна будівля Українського дому. Квадратна вежа над Будинком профспілок стала візитною карткою Києва завдяки світловому табло електронного годинника, встановленого в 1981 році (нині його замінюють плазмові панелі). Найстаріша будівля на Хрещатику - Готель Кане (1874 рік), де зараз розташований Центральний гастроном. Дорогі магазини та ресторани, як і раніше, можна знайти в Пасажі (1914 рік) та на вулиці Архітектора Городецького. Закінчується вулиця Бессарабською площею, де знаходиться найстаріший у Києві критий Бессарабський ринок (1910-1912 роки).

У вихідні та святкові дні Хрещатик перетворюється на пішохідну зону. Тут відбуваються концерти та інші масові заходи.

Центр сучасного мистецтва М17 (ЦСМ М17) в Києві - культурна інституція, що функціонує як освітньо-дослідницька платформа та експозиційний майданчик сучасного мистецтва України та світу.

Був заснований влітку 2010 року. Центр М17 займає 2 поверхи, його площа – 1238 квадратних метрів.

М17 співпрацює з Національною спілкою художників України та є одним із найбільших окремих недержавних виставкових просторів у Києві.​ Технічне оснащення Центру відповідає міжнародним стандартам, що вже дозволило втілити ряд знакових проєктів музейного рівня. 

Арт-центр надає підтримку та продюсування українського сучасного мистецтва (contemporary art). У залах проводяться виставки молодих та провідних художників України.

Центральна київська синагога збудована в 1897-1898 роках коштом великого цукрозаводчика Лазаря Бродського, неформально носить його ім'я.

Проєкт у мавританському стилі розробив архітектор Георгій Шлейфер. Будівля функціонувала як єврейський релігійний центр протягом трьох десятиліть. В радянські часи тут розташовувався ляльковий театр. З 1992 року відновлено богослужіння.

В холі синагоги створено невеликий музей - тут можна побачити ханукію роботи відомого ізраїльського скульптора Франка Мейслера, фрагмент сувоя Тори II-V століть, копію ключа з відкриття синагоги в 1898 році, старовинні книги, стоси, тфіліни, мезузи, свічники.

Церкву на честь Святого Миколая Чудотворця (Миколи Доброго) у Києві заснував на початку XVII сторіччя гетьман Війська Запорозького Матвій Кушка (Самійло Кішка) на подяку Богу за порятунок із турецького полону.

За однією з версій, "доброю" церкву прозвали за сусідство з богадільнею. У 1716 році храм відбудували в камені, поряд звели кам'яну дзвіницю. У 1800-1807 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського на місці занепалої церкви було споруджено новий кам'яний храм у стилі класицизму. У 1913 році в церкві Миколи Доброго письменник Михайло Булгаков вінчався з першою дружиною Тетяною Лаппа.

Храм був зруйнований більшовиками у 1937 році., але дзвіниця збереглася. У 1992 році в дзвіниці було влаштовано вівтар, вона освячена як церква Святого Миколая. Богослужіння у ній проводить громада Української греко-католицької церкви.

Церква Миколи Набережного (Набережно-Микільська церква) на Подолі в Києві - один із найкращих творів видатного українського архітектора Івана Григоровича-Барського.

За легендою, першу дерев'яну церкву Миколи Набережного було засновано в XI сторіччі на місці чудового порятунку немовля, яке потонуло в Почайні. В письмових джерелах храм вперше згадується в 1552 році.

В камені церкву відбудували в 1772-1775 роках у стилі пізнього бароко за проєктом Івана Григоровича-Барського. Поруч у 1863 році за проєктом архітектора Михайла Іконнікова було збудовано шатрову дзвіницю з теплою церквою в єпархіальному стилі. В середині XIX століття було проведено розпис. Значний художній інтерес представляє іконостас, встановлений у 1852 році, вирішений у формах пізнього класицизму.

Поруч із храмом Миколи Набережного встановлено гранітний хрест із написом "Тим, хто поклав життя на вівтар України".

Храм Святого Миколая (Миколи) Притиска - один із найдавніших на Подолі.

За легендою, ікона Святого Миколи, що впала, "притиснула" злодія, який намагався пограбувати храм. За іншою версією, найменування походить від образу Миколи Притиського, що стояв неподалік пристані ("притику").

Точна дата заснування первісної дерев'яної церкви невідома (ймовірно, вона була збудована в XVI сторіччі на місці давньоруського храму), а кам'яна будівля зведена в XVII столітті коштом купця на прізвисько "Залізний Грош".

Тричі храм Миколи Притиска реконструювали після пожеж. Остання реконструкція проведена за проєктом архітектора Андрія Меленського із збереженням початкових форм.

Поруч знаходиться двоповерховий церковний будинок, у якому жили священики, була церковна школа та бібліотека.

Дерев'яна церква на честь преподобного Онуфрія Великого у Липовому Скитку – найстаріший дерев'яний храм Київщини з тих, що збереглися на своєму первісному місці.

Церква Святого Онуфрія збудована в 1705 році при Онуфріївському монастирі, який був відроджений єпископом Захарієм Корніловичем на місці давньоруської обителі.

Друга монастирська церква не збереглася.

Церква Покрова Пресвятої Богородиці у Фастові – шедевр українського дерев'яного зодчества Центральної України.

Побудована в 1740 році на місці стародавнього храму, заснованого знаменитим фастівським полковником Семеном Палієм. Тризрубний Покровський храм відрізняється гармонійними пропорціями та завершеністю форм. По периметру храм оточує аркадна галерея.

В 1781 році збудовано храмову дзвіницю. За радянських часів було проведено ґрунтовну реставрацію.

23 червня 2022 року Покровська церква офіційно перейшла до Православної церкви України.

Дату заснування дерев'яного храму Різдва Христового на Подолі встановлено за переказами. В писемних джерелах він уперше згадується в 1520 році.

Кам'яна споруда церкви Різдва Христового зведена на Контрактовій площі в 1809-1814 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського.

В 1861 році тут відбулося прощання киян із прахом Тараса Шевченка, який перевозили з Петербурга до Канева.

Подільський храм Різдва Христового був знищений більшовиками в середині XX століття та відновлений у 2003 році в первісному вигляді.

Борисоглібський храм у Вишгороді відбудовано в ХІХ столітті на місці давньоруського городища на горі Ольги.

Першу церкву започаткував тут князь Володимир. В 1030 році на місці згорілої церкви Ярослав Мудрий збудував храм-усипальницю на честь святих Бориса і Гліба, куди були перенесені мощі святих мучеників, а в 1115 році онуки Ярослава звели кам'яний собор.

Зруйнований татаро-монголами храм відроджено протоієреєм Михайлом Сікачинським за проєктом архітектора Костянтина Тона.

За радянських часів Борисоглібська церква у Вишгороді була перетворена на музей. Нині храм діючий. Поруч знаходяться вали городища.

17 червня 2023 року громада проголосувала за перехід храму святих Бориса і Гліба до Православної Церкви України. 5 вересня у храмі Української Православної Церкви на честь Бориса і Гліба вперше відбулася служба українською мовою.

Церква Святого Миколая побудована в Гостролуччі в 1832 році коштом місцевих поміщиків Катерини і Карла Лаузбергів. Освячена в 1836 році єпископом Полтавським та Переяславським Гедеоном. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Кам'яна церква має один головний купол і чотири додаткові декоративні. Довгою галереєю до церкви приєднана дзвіниця, завершена високим шпилем. Споруда виконана у класичному стилі.

Наразі триває реставрація. Проходять богослужіння. Належить до УПЦ московського патріархату.

Храм, присвячений Святому Миколаю Чудотворцю, знаходиться на історичній місцевості, відомій як "Аскольдова могила" (у давнину - Угорське урочище).

В 882 році князь Олег убив тут київських правителів Аскольда та Діра. З часів княгині Ольги тут стояла дерев'яна церква Святого Миколая (за іншою версією, місце поховання першого християнського князя Аскольда знаходиться вище, на вершині пагорба в районі нинішньої площі Слави).

Кам'яний храм у вигляді ротонди збудований у XIX столітті за проєктом архітектора Андрія Меленського.

В 1918 році на Аскольдовій могилі було поховано київських студентів-патріотів, які загинули в бою з більшовиками під Крутами. За радянських часів на території цвинтаря було розбито парк. Останнім часом відновлено хрест на згадку про героїв Крут.

Встановлено пам'ятний знак (1997 рік, архітектор Янош Віг), присвячений подіям IX сторіччя, коли на Аскольдовій могилі зупинялися племена угрів (угорців) на шляху з Поволжя до нинішньої Угорщини.

В наш час в нижній частині церкви Святого Миколая встановлено три пам’ятні знаки, на яких викарбувана історія новітньої російсько-української війни: перший - на честь "Кіборгів", які захищали Донецький аеропорт, другий - захисникам Дебальцево, третій - героям Іловайська. Також відбудовано та реставровано капличку, яка має назву "військова". Розписи в каплиці зробила відома художниця Марина Соченко. На малюнках-розписах зображено визначних військових діячів, починаючи від київських князів і гетьманів й до наших днів - портрети Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Степана Бандери, Романа Шухевича, Олега Ольжича, Олени Теліги, а також Героїв Небесної Сотні.

Відтак Аскольдова могила стає пантеоном українського народу.

Струнка дзвіниця грецької церкви Святої Катерини є головною домінантою Контрактової площі.

На цьому місці в XIII сторіччі існував перший у Києві католицький костел, потім православний монастир Петра та Павла. У 1787 році в будівлю перевели ченців грецького монастиря Святої Катерини, заснованого в 1738 році. Під час великої пожежі 1811 року грецький монастир вцілів лише тому, що не відчинив дверей погорільцям, що втікали з пожитками.

При відбудові Подолу монастир зайняв своє місце. У 1915 році були споруджені нові дзвіниця в стилі класицизму (архітектор Володимир Ейснер) і корпусу (архітектор Федір Лідваль).

На початку 1920-х років храм закрили. Деякий час будівлю використовували як виставковий павільйон, потім більшу частину будівель розібрали. У наші дні приміщення належить Національному банку. Тричі на тиждень проводяться богослужіння.

Церква Святої рівноапостольної Марії Магдалини збудована в XVIII сторіччі коштом графині-меценатки Олександри Браницької (Енгельгардт), яка дала обітницю збудувати 12 православних церков. Це був єдиний храм, зведений за межами історичного центру Білої Церкви - на Заріччі.

Церква Святої Марії Магдалини збудована у класичному стилі, дзвіниця прибудована безпосередньо до неї.

В часи радянської влади це був один із небагатьох діючих храмів Білої Церкви. У 2001 році розпочалося спорудження великого монастиря Святої Марії Магдалини.

Церква Спаса на Берестові - стародавній храм, розташований за північною стіною Києво-Печерської лаври.

Берестове (зараз територія парку Слави) було приміською резиденцією Київського князя Володимира Великого та його нащадків.

Вважається, що будівництво храму в цьому місці розпочав у XII сторіччі Володимир Мономах як головний собор Спасо-Преображенського монастиря - резиденція князів роду Мономаховичів. Тут поховані його доньки Євфимія та Софія, а також засновник Москви Юрій Долгорукий та його син Київський Князь Гліб Юрійович.

В XVII-XVIII століттях храм був реконструйований і став п'ятикупольним, інтер'єри були розписані київськими та афонськими майстрами. В ХІХ столітті архітектор Андрій Меленський добудував до нього дзвіницю.

Церква Спаса на Берестові з 1990 року входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.