Пам'ятки Київської області

Приватний літературний музей поета і перекладача Григорія Кочура в Ірпені відкрили в 1997 році його син та невістка Андрій та Марія Кочури після його смерті. Марія Кочур досі живе у їхньому ірпінському будинку та особисто опікується музеєм. 

Цей будинок називали "Ірпінським університетом" – за радянських часів тут часто збиралися "шестидесятники" та дисиденти. Григорій Кочур, який сам пройшов через ГУЛАГ, був їхнім духовним лідером. Серед гостей Кочура були В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Іван Дзюба, Ліна Костенко та інші представники опозиційно налаштованої тврочої інтелігенції.

Експозиція розповідає про життя українських патріотів другої половини ХХ століття. Представлені фотографії, особисті речі, нотатники, рукописи, прижиттєві видання Кочура. Велику цінність має його особиста бібліотека, яка допомагала поетові в його творчих пошуках.

Окрема меморіальна виставка присвячена вчителю Кочура, видатному перекладачеві Миколі Зерову.

Літературний музей Тараса Шевченка у Баришівці створений у 1987 році з ініціативи українського історика, письменника та державного діяча Василя Костенка. Саме його приватна колекція різних видань творів видатного українського поета лягла в основу музейної експозиції.

Приводом для заснування музею став факт перебування Тараса Шевченка в Баришівці, про що він згадує у повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали". Тут Шевченко провідував родину Тимофія Бориспольця, батька свого товариша по навчанню в Академії мистецтв Платона Бориспольця. Згідно з різними джерелами, він міг гостювати у Баришівці один чи кілька разів між 1843 і 1846 роками. Саме у цей період поет відвідав сусідню Березань, де написав відомий вірш "Розрита могила".

Основну частину експозиції складають понад 500 видань "Кобзаря", включаючи прижиттєві видання. Представлені малюнки та ілюстрації до творів поета з дарчими написами художників, колекції марок, пам’ятних значків, кераміки з портретом Кобзаря. В музеї зберігається одна з чотирьох посмертних масок Тараса Шевченка.

Літературно-меморіальний будинок-музей видатної української актриси, першої народної артистки України Марії Заньковецької розповідає про життя і творчість представниці корифеїв національного українського театру кінця ХIХ – початку ХХ століття.

У Києві Заньковецька провела останні роки свого життя, мешкаючи в будинку своєї сестри Лідії Карнаухової. Перший музей у ньому було організовано в 1960 році. В 1980 році оригінальну архітектурну пам'ятку зруйнували, але через 9 років будинок відновили у первісному вигляді та відкрили в ньому оновлений музей.

В історико-біографічній частині експозиції представлені рукописи, фотографії, афіши вистав, сценічні костюми й особисті речі актриси.

Меморіальна частина відтворює інтер'єр квартири Марії Заньковецької, що складалася з трьох кімнат: кабінету, вітальні, їдальні, а також кухні. В кімнатах переважно представлено меблі і речі, що належали господині.

На першому поверсі – музейна вітальня і виставкова зала.

Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка висвітлює київський період життя поета.

Розміщений у будинку чиновника Івана Житницького, побудованому в Києві в 1835 році на колишньому Козячому болоті (тепер Майдан Незалежності). Тут квартирував поет з весни 1846 року до свого арешту – 5 квітня 1847 року.

Музей Кобзаря створено в 1928 році, зараз філія Національного музею Тараса Шевченка. Фондова колекція складається з унікальних цінностей: меморіальних речей Шевченка, його офортів, автографів, фотографій, перших творів поета.

Представлені акварелі Михайла Сажина, унікальні гравюри краєвидів Києва, фото ХІХ століття, роботи видатних художників на шевченківську тематику, твори декоративно-ужиткового мистецтва.

За спогадами сучасників відтворено кімнату, в якій жив Шевченко. Особливу увагу привертає робочий стіл поета, де представлені унікальні експонати: ручка, перо, чорнильниця, кавник, фляга Тараса Шевченка, люлька, подарована поету Миколою Костомаровим.

Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського відкрився у 1966 році в будинку поруч із Голосіївським парком у Києві, де видатний український поет прожив останні 13 років життя, з 1951 по 1964 рік.

Саме тут він написав свої найвідоміші поетичні збірки "Троянди й виноград", "Зимові записи", "Вечірні розмови".

В будинку збережена обстановка вітальні, кабінету й бібліотеки Максима Рильського. Ще у трьох залах представлена біографічна експозиція, що висвітлює життя і творчий шлях поета.

Загалом фонди музею налічують понад 10 тисяч одиниць. Є можливість прослухати записи голосу поета.

Будинок оточує сад і квітники, створені руками Максима Рильського. Перед будинком встановлено пам'ятник поету.

Київський літературно-меморіальний музей-квартира Миколи Бажана відкрився 2004 року до сторіччя від дня народження поета в будинку, в якому сім'я Бажанів прожила близько сорока років.

В квартирі збережено оригінальні інтер'єри робочого кабінету, вітальні, мистецької бібліотеки, кімнати дружини та батька поета. Старовинні меблі, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, інші особисті речі поета передають особливу атмосферу інтелігентського побуту другої половини ХХ сторіччя.

Представлена колекція творів образотворчого та декоративного ужиткового мистецтва, зібрана самим господарем та його дружиною, зокрема картини Миколи Пимоненка, Федора Кричевського, Івана Труша, Катерини Білокур, Миколи Глущенка та інших митців.

Літературна частина експозиції висвітлює творчий шлях Бажана. Експонуються прижиттєві видання поезій митця, рукописи, переклади, фото з кінофільмів, знятих за його сценаріями тощо. Особиста бібліотека Миколи Бажана налічує понад 8000 книг.

Музей-квартира Миколи Бажана є філією Національного музею літератури України.

В цьому ж будинку розташований Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини, який був сусідом Бажана.

Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини відкритий в 1980 році в будинку, в якому видатний поет і державний діяч жив у Києві з 1944 по 1967 рік.

Саме у цей період він працював міністром освіти, потім був головою Верховної Ради УРСР. Квартира Тичини розташовувалася на другому поверсі, проте музей спочатку розміщувався на першому, і лише в 1990 році, до 110-річчя поета, музею передали його меморіальну квартиру №3.

Експозиція музею розгорнута в п'яти кімнатах квартири, в яких максимально збережена автентичність інтер'єрів та обстановки, що створює ефект "присутності господаря". Основну частину експозиції складають меморіальні речі Павла Тичини, які передала музеєві його дружина Лідія Петрівна.

У робочому кабінеті зберігаються його книги, музичні інструменти, художня колекція та особисті малюнки. Дуже затишними є спальня господарів та кімната тещі Павла Григоровича – Катерини Кузьмівни Папарук. Меморіальна бібліотека Павла Григоровича налічує понад 20 тисяч предметів друкованої продукції. В експозиції вітальні відображено побут української творчої інтелігенції середини ХХ століття. Саме тут музей проводить різні творчі акції.

Сувенірна крамничка пропонує книжки Павла Тичини, сувенірну продукцію з логотипом музею.

В цьому ж будинку розташований Літературно-меморіальний музей-квартира Миколи Бажана, який був сусідом Тичини.

Луганський обласний краєзнавчий музей - один із найстаріших музеїв Донбасу.

В березні 2015 року музей було переміщено з Луганська на підконтрольну Україні територію міста Старобільськ. Музей розташований у приміщеннях колишнього ремісничого училища, побудованого в 1895 році коштом дворянки Домни Деменкової, і є пам'яткою архітектури XIX століття.

З початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році, Луганський обласний краєзнавчий музей знайшов прихисток у Львові та два роки функціонував на базі Меморіального музею тоталітарних режимів "Територія Терору". Тепер музей перемістився до Києва в Гуманітарний хаб "Луганщини моя", де й працюватиме найближчий час. На жаль, музей не має власного приміщення та виставкових просторів для повноцінного відновлення музейної діяльності.

Колишній маєток "залізничних королів" - сім'ї фон Мекк, друзів та родичів Петра Чайковського, збудований в Копилові Миколою Карловичем фон Мекком у 1888 році.

Будівля дерев'яна, на цегляному цоколі. Зберігся парк на 9 гектарів з ялинової та липової алеями.

Петро Чайковський неодноразово гостював у фон Мекк.

Під час Другої світової війни в 1943-1944 роках в маєтку розміщувався військовий шпиталь, потім музична школа.

Наразі будівля в аварійному стані, потребує консервації та реставрації.

Майдан Княжий двір розташований на місці колишнього дитинця давнього Переяслава. Тут мешкали переяславські князі, вирішувалися державні справи, збиралося князівське військо, звідси вони вирушали на ворога й сюди верталися з перемогою.

В князівські часи площа всього дитинця сягала 2,5 гектарів. Княжий двір займав його північну частину й обмежувався зі сходу центральною вулицею, що з’єднувала Княжі та Єпископські ворота, з півночі та заходу – валом дитинця, з півдня – поперечною вулицею, що відходила від центрального майдану дитинця.

Саме на цьому місці в 1654 році відбулася Переяславська рада - генеральна військова рада лідерів українського козацтва, на якій гетьман Богдан Хмельницький перед московським посольством боярина Василя Бутурліна склав присягу на вірність царю Олексію Михайловичу, наслідком чого стало укладення договору про військово-політичний союз між Україною та московією.

На площі розташована Успенська церква, де козацьку старшину привели до присяги. Україна опинилася під протекторатом московського царства. Незабаром розпочався процес згортання автономії козацької держави та повного поглинання України московською державою, яка потім стала російською імперією.

На честь річниці тих подій в радянський час майдан перед Успенським собором було названо "Площею Переяславської ради". 26 вересня 2019 року рішенням сесії міськради площа Переяславської ради перейменована на Майдан Княжий двір.

Майдан Незалежності - центральна площа Києва, символ свободи. Тут розгорталися головні події боротьби за незалежність України 1990-1991 років, "Помаранчевої революції" 2004 року, а також "Революції гідності" (Євромайдану) 2013-2014 років.

Площа почала формуватися лише в ХІХ столітті (раніше був пустир), а вже в 1876 році, коли сюди переїхала міська дума, площу почали називати Думською. Після війни була відбудована наново, називалася площею Калініна, потім - Жовтневої Революції (центральним елементом був пам'ятник Леніну, знятий з постаменту в 1991 році). Одним із символів є електронне табло на вежі Будинку профспілок.

Панорама площі відкривається з пагорба, де розташована колишня будівля Інституту шляхетних дівчат (1843 рік), що згодом служила приміщенням НКВС, потім - палацом з'їздів.

В 2000-2001 роках площу капітально реконструйовано (зникла "рулетка" - знаменитий київський фонтан, який був традиційним місцем зустрічей). З'явилася серія нових пам'яток: Монумент Незалежності, "Лядські ворота", Пам'ятник засновникам Києва, Козак Мамай та інші. У підземній частині споруджено торговий комплекс "Глобус", який тепер сусідить із "трубою" - підземним переходом, де збираються "неформали" всіх мастей.

Обговорюються проєкти реконструкції Майдану та створення меморіалу пам'яті героїв "Небесної сотні", які загинули під час акцій протесту в січні-лютому 2014 році.

Макарівський історико-краєзнавчий музей розташований у Панському парку на валах Макарівського замку в центрі містечка Макарів. Відкрився у 1967 році з ініціативи краєзнавця і громадського діяча Германа Черешньова.

Експозиція розповідає про історію Макарова з часів Середньовіччя, про гайдамацький рух на Київщині, про події Української революції та Другої світової війни, а також про повоєнне життя містечка.

Окрема експозиція присвячена воїнам 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, які в лютому-березні 2022 року у запеклих боях звільняли Макарівську громаду від російських окупантів.

Меморіал на честь героїв військової наступальної операції "Букринський плацдарм" (1943 рік), споруджений на місці давньоруського городища Чучин, яке вперше згадується у літописах у ХІ сторіччі.

У княжі часи тут була фортеця, що контролювала околиці, та порт на Дніпрі. Збереглися залишки валів заввишки до 4 метрів, проведено часткову реконструкцію. Встановлено пам'ятник Бояну - автору "Слова про похід Ігорів".

В 1943 році в ході операції зі звільнення Києва радянські війська, ціною страшних втрат форсували Дніпро в цьому районі і захопили плацдарм довжиною 11 кілометрів, двічі намагалися розпочати наступ на Київ, але обидва рази невдало. Не було враховано умови місцевості, що ускладнювали наступальні дії військ, особливо танкової армії. Втрати живою силою були колосальними.

За найскромнішими оцінками, загинуло 250 тисяч солдатів Радянської армії. Цей епізод вважається одним із найкривавіших за всю Другу світову війну.

Меморіал на честь героїв Чорнобиля встановлено в 1988 році на Центральній площі Славутича.

Архітектори – Готальський, Белик, Аптукова. Композиція складається з пілону, в котрому встановлений дзвін, та двох плит на яких розмістили 30 фотографій працівників ЧАЕС та пожежників, які в перші години ліквідації аварії набрали критичну дозу радіації.

Традиційне місце для покладання квітів під час урочистостей.

Біля пам’ятника висаджено 30 кущів троянд під назвою "Славутич". Цей абсолютно новий сорт був створений до 30-ї річниці Чорнобильської трагедії французькою компанією "Meilland".

Меморіал гетьмана Івана Мазепи створено в селі Мазепинці, де він народився в 1639 році.

Саме тут в 1994 році було відкрито перший в Україні та Європі пам'ятник Мазепі (скульптор – Євген Горбань.). Пам'ятник споруджено з ініціативи та коштом українського мецената Маріяна Коця, який проживає в США.

До складу меморіального комплексу увійшла також дерев'яна церква Святого Миколая Чудотворця (2007 рік) та Парк козацької слави (2009 рік). На території майбутнього парку висаджено саджанці дерев, відкрито маленький музей, споруджено хрест на честь українського козацтва.