Пам'ятки Київської області

Байкове кладовище (або Байковий цвинтар) - одне із найстаріших і найкрасивіших у Києві.

Відкрите в 1834 році на Байковій горі, що отримала свою назву на прізвище генерала Сергія Байкова, учасника франко-російської війни 1812 року та російсько-турецької війни 1828-1829 років, який жив тут після виходу у відставку.

На території кладовища розташовано близько 20 старих склепів різноманітної архітектури, деякі з них спроєктовані відомими архітекторами Владиславом Городецьким, Володимиром Ніколаєвим та іншими.

Байкове кладовище фактично є українським пантеоном, на ньому поховано багато видатних людей: Михайло Грушевський, Леся Українка, В'ячеслав Чорновіл, Марія Заньковецька, Амвросій Бучма, Михайло Стельмах, Павло Загребельний, Василь Стус, Євген Патон, Микола Амосов, Олександр Шалімов, Валерій Лобановський, Роман Ратушний та багато інших.

Банановою фермою називають приватне тепличне господарство у Рожнах під Києвом, де місцевий фермер Анатолій Патій вирощує екзотичні кімнатні плодові рослини.

Для створення оптимального мікроклімату використовує теплиці-термоси власного винаходу. Крім бананів, на фермі навіть взимку дозрівають ананаси, лимони, гранати, мандарини, інжир та інше.

На банановій фермі Патія проводяться екскурсії, можна побачити безліч екзотичних рослин, а також придбати саджанці для квартир, приватних будинків та зимових садів.

Баришівський краєзнавчий музей з 1977 року працює в колишньому житловому будинку землевласника Гладиша, зведеному в XIX столітті. Пізніше тут розташовувалася школа, в якій з 1920 по 1923 рік працював учителем один з найвидатніших поетів-неокласиків Микола Зеров.

Колекція Баришівського історико-краєзнавчого музею налічує понад 4000 експонатів, серед яких знаряддя праці кам’яного та бронзового віків, фрагменти кераміки трипільської культури та інші археологічні знахідки. Представлена колекція жіночого одягу та вишитих рушників XVIII-XX століть.

Окрема експозиція висвітлює участь мешканців Баришівки у подіях Другої світової війни, війни в Афганістані та російсько-української війни.

Експонуються вироби місцевих народних умільців: живопис, вишивка, вироби лозоплетіння тощо.

Березанський краєзнавчий музей розташовується в оригінальній будівлі з елементами народної архітектури в центрі містечка Березань на Київщині. Заснований у 1975 році з ініціативи місцевої краєзнавиці Галини Рих.

Сьогодні експозиція Березанського краєзнавчого музею має дев'ять розділів: природи, традиційного побуту, козацтва, історії Другої світової війни, нумізматики, народної творчості тощо.

Експозиція "Шевченкова світлиця" присвячена перебуванню в місті Тараса Шевченка, зокрема представлене факсимільне видання його твору "Розрита могила", написаного 1843 року в Березані.

В залі 1930-х років можна дізнатися про трагічні події колективізації та Голодомору на Березанщині.

Перед будівлею музею встановлене погруддя Тараса Шевченка.

Бессарабський критий ринок, який кияни називають просто "Бессарабкою", - це центральний та найдорожчий ринок Києва.

Назвою завдячує торговцям із Бессарабії (регіон на кордоні нинішньої Одеської області та Молдови). За іншою версією, цю місцевість стали називати Бессарабкою ще до появи базару (нібито "бессарабами" в Києві називали босоту).

Ідея упорядкувати непривабливе бессарабське торжище, побудувавши тут перший у Києві критий ринок, виникла ще в 1873 році, проте будівництво почалося лише в 1910 році на кошти, виділені за заповітом цукрозаводчика, мецената та благодійника Лева Бродського. Проєкт розробив архітектор Генрик Гай, який мав досвід проєктування критого ринку у Варшаві. Стіни зводилися з цегли, а перекриття із заскленим дахом спиралося на металевий склепінний каркас. Фасад ринку оформлений скульптурними композиціями "Селянин з волами", "Молочниця", а також головами бугаїв, рибами та рибальськими сітками, гусями, що летять. У підвалі було обладнано першу в місті підземну холодильну установку.

Бессарабський ринок втілив нові європейські тенденції, що ставили на чільне місце не декоративне прикрашання будівель, а економічність і функціональність. Він і тепер справно служить за призначенням.

Бишівський зразковий історико-краєзнавчий музей заснований у 1983 році вчителем історії Бишівської середньої школи Валерієм Обухівським. Розташовується у приміщенні Бишівського академічного ліцею.

У фондах музею зібрано до 1500 експонатів, які систематизовані по розділах: археологічний, середньовіччя, етнографічний, перша половина ХХ століття, Друга світова війна, соціально-економічний розвиток села в 1950–1990 роках, сьогодення.

Білоцерківський краєзнавчий музей представляє велике зібрання предметів матеріальної і духовної культури Південної Київщини.

Музей заснував у 1924 році краєзнавець Степан Дроздов-Мишківський на основі власної колекції старожитностей. Зараз музей розташовується в оригінальній будівлі у стилі конструктивізму, зведеній у 1983 році на Замковій горі навпроти костелу Святого Івана Хрестителя, поруч із фундаментами давнього храму Святого Георгія часів князя Ярослава Мудрого.

Експозиція скдадається з дев'яти розділів, які розповідають про природу Південної Київщини, давню історію краю, події польсько-литовської доби та Козаччини, період розквіту міста у XVIII-XIX століттях, розвиток промисловості та освіти, радянську добу та сучасність.

Серед найцінніших експонатів музею: скіфський меч акінак, унікальний черняхівський світильник із зображенням обличчя людини, давньоруські жіночі прикраси. Цінними реліквіями часів козацтва є прапор козацької сотні Білоцерківського полку, булава, бунчук, литаври та зброя. Основу колекції нумізматики складають римські монети, київські гривні, гроші козацької доби. У відділі мистецтва представлені ікони, картини та скульптури ХVII-XX століть з колекції Браницьких. Особливу зацікавленість відвідувачів викликають відтворені інтер’єри житла різних верств населення того часу.

На Замковій горі стародавнього Юр'єва поруч із Білоцерківським краєзнавчим музеєм збудована сучасна реконструкція храму Святого Георгія, який дав місту нинішню назву. На оглядовому майданчику над річкою Рось встановлено пам'ятник засновнику міста, князю Ярославу Мудрому.

Бориспільський державний історичний музей засновано в 1967 році з ініціативи краєзнавця Віктора Йови.

Зараз колекція музею налічує більше 13 тисяч експонатів, які всі зібрано в стилізованій під старовинну архітектуру будівлі на Київському Шляху, збудовану спеціально для музею в 1980-х років.

Експозиція розповідає, зокрема, про знаменитих бориспільців: козацькі родини Сулим та Безбородьків, поета Івана Некрашевича, вченого-етнографа Павла Чубинського.

Також в експозиції представлені матеріали трипільської культури, діорама "Будівництво Летської синагоги", фрагмент половецької кам'яної баби, велика кількість зброї, знарядь праці, прикрас і домашнього начиння, інтер'єр селянської хати.

Окремі експозиції розповідають про Бориспіль в період татарської неволі та польського панування, про економічний розвиток міста, про історичні події Української революції 1917-1921 років, Другої Світової війни, Голодомору, післявоєнного відродження, сучасності.

Будівля Боярської загальноосвітньої школи №2 збудована у 1911 році як притулок для сиріт коштом мецената Флавіана Василевського. Це була одна з перших цегляних будівель у тоді ще дачному селищі Боярка.

Будівля з червоної цегли виконана в стилі модерну за проєктом архітектора Дороганевського. Завдяки своєму декору та високій вежі будівля одночасно схожа і на казковий терем, і на середньовічний замок, і на величний собор.

У листопаді-грудні 1918 році у школі розташовувався штаб українських січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця (встановлена меморіальна дошка).

У 1921 році, коли в будівлі розмістилася залізнична школа, в ньому жила бригада комсомольців, що будували боярську вузькоколійку, а серед них і майбутній письменник Микола Островський, який потім описав ці події в романі "Як гартувалася сталь". У зв'язку з цим радянська пропаганда позиціонувала Боярку як "місто комсомольської слави", перед будівлею школи був встановлений пам'ятник герою роману Павці Корчагіну. У 2018 року пам'ятник було перенесено на сусідню територію Боярського краєзнавчого музую, а у 2024 році демонтовано.

Боярський краєзнавчий музей відкрито в 1974 році як літературно-меморіальний музей Миколи Островського на честь 70-річчя радянського письменника-пропагандиста. Його колекція налічує понад 15 тисяч предметів, що становлять історичну та культурну спадщину регіону.

Музей знаходиться в окремому приміщенні на території місцевої школи, в будівлі якої в 1921 році Островський жив серед комсомольської бригади будівельників боярської вузькоколійки.

Хоча у 1992 році музей було перепрофільовано на краєзнавчий, досі основу його експозиції складають речі, пов'язані з творчістю Островського: документи, фотографії, особисті речі, перші видання його книги "Як гартувалася сталь" тощо.

Значне місце в експозиції посідають роботи художників Полякової та Григор’єва. У фондах музею зберігається понад тисячу оригінальних робіт цих митців.

В'їзна брама (пропілеї) Броварського аеропорту "Київ" збереглася від першого київського аеровокзалу, який був відкритий у 1935 році як основний аеропорт столиці УРСР.

У вересні 1935 року тут проводилися навчання військової авіації. У зв'язку з цим Бровари відвідали генерал Луазо, Йона Якір, Георгій Жуков, Семен Будьонний, Станіслав Косіор, Павло Постишев.

У 1940 році щодня з аеропорту вилітали 50 літаків і за рік обслуговувалося 50 000 пасажирів.

25 червня 1941 року німецько-фашистська авіація повністю знищила аеропорт. Від архітектурного комплексу залишилася лише арка з колонадою, яка розташовувалася на в'їзді. На ній встановлено меморіальну табличку.

Наразі на території колишнього аеропорту розташовані стрільбища стрілецького комплексу "Сапсан" та кілька житлових будинків.

Броварський краєзнавчий музей розміщений у сучасній будівлі в центрі міста.

В 6 експозиційних залах представлені колекції, що розповідають про природу краю, його історію та етнографію.

Історико-археологічна експозиція зокрема розповідає про часи Козаччини та про перебування на Броварщині поета Тараса Шевченка.

Серед подій XX століття докладно висвітлюється визвольна боротьба українців із 1917 року до кінця Другої світової війни.

Окремі вітрини присвячені періоду колективізації, Голодомору 1932-1933 років, роботі видатного педагога Антона Макаренка у Броварській дитячій трудовій колонії № 5 у 1936-1937 роках.

Також виставлено роботи місцевих художників, макети зруйнованих броварських храмів.

Відомий інженер військових кораблів, генерал-лейтенант, конструктор знаменитого крейсера "Аврора" Ксаверій Ратник народився у Миколаєві. Після поразки російського флоту в 1905 році в Цусімській битві, в якій брала участь "Аврора", Ратнік був звинувачений корумпованим керівництвом  військового флоту російської імперії, вийшов на пенсію і почав постійно проживати на околиці тодішнього хутора Борова та Мотовилівських дач, на пагорбах правого високого берега Стугни, де придбав ділянку землі і в 1907 році звів триповерховий садибний будинок у вигляді корабля. Кімнати вважалися каютами, а великий балкон називався капітанським місточком.

Після смерті господаря в 1924 році садибу віддали під санаторій, потім в колишньому будинку Ратніка розміщувалася контора Київської овоче-картопельної дослідної станції.

Наразі будинок-корабель покинутий і повільно руйнується. Зусиллями ентузіастів та правнука Ксаверія Ратніка, Олега Ратніка, на початку 2010-х років на ньому встановили меморіальну дошку Ксаверію Ратникові, тоді ж віднайшли та упорядкували могилу конструктора. У планах - створення Культурно-Історичного Центру на базі будинку-музею.

"Будинком ксьондза" в Ржищеві називають колишню будівлю орденської консисторії, єдиної споруди монастиря католицького ордену тринітаріїв, що збереглася.

Тринітарський монастир-фортеця був заснований в Ржищеві в 1740 році для протистояння татарським набігам і антипольським повстанням місцевих жителів, що почастішали. Це була потужна фортифікаційна споруда зі стінами двометрової товщини, сторожовими вежами та бійницями, що служила цитаделлю Ржищева. Головною спорудою та архітектурною домінантою всього міста був костел Святої Трійці. Три підземні ходи з'єднували підвал костелу з келіями Тринітарського монастиря всередині фортеці, районом Горянщина за межами фортеці та польським цвинтарем неподалік. У монастирі розміщувалася орденська консисторія, а також польська митна та прикордонна адміністрації.

За радянських часів монастир було закрито, костел знищено вибухом у 1984 році. В двоповерховому будинку консисторії ("будинку ксьондза") зараз розміщується загальноосвітня школа №2.

Письменницький будинок кооперативу "Робітник літератури" (Роліт) на перехресті вулиці Богдана Хмельницького та вулиці Михайла Коцюбинського - "найпам'ятніший" будинок Києва. На його фасаді встановлено 29 меморіальних дощок – своєрідний рекорд.

Будівля в стилі конструктивізму та класицизму за проєктом Василя Кричевського побудована в 1934 році житловим кооперативом Спілки письменників. У різний час тут мешкали близько 130 літераторів та інших митців, серед яких Олесь Гончар, Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Андрій Малишко, Остап Вишня та інші. Тут створювався "Собор" Олеся Гончара та була написана "Пісня про рушник" Андрія Малишка.

Письменницький будинок також згадується у кількох літературних творах та мемуарах письменників.

У 1970 році будинок "Роліт" було оголошено пам'яткою історії.