Пам'ятки Київської області

Бобрицький краєзнавчий музей відкрився в 2010 році за ініціативи краєзнавця та збирача старожитностей Миколи Ковальчука. Музей розташований в центрі села Бобриця поруч зі скульптурним парком авангардного мистецтва.

Експозиція музею налічує більше 5000 експонатів, серед яких світлини та документи, предметами побуту (посуд, прядки, колиски), національні строї, вишиванки, рушники тощо.

Перлиною музею є повне генеалогічне дерево всіх родин Бобриці починаючи з 1750 року. Тут зберігається пам'ять про родовід перших засновників Бобриці - опришків та козаків часів Богдана Хмельницького Потапенків, Ярошенків, Данченків, Ігнатенків.

Музей налічує 5 кімнат, одна з яких - світлиця, де відтворений устрій та побут бобричан столітньої давності.

Після реконструкції будівлю музею розписав відомий графічний дизайнер, художник, автор настінних розписів, громадський активіст Богдан Гдаль.

Боярський краєзнавчий музей відкрито в 1974 році як літературно-меморіальний музей Миколи Островського на честь 70-річчя радянського письменника-пропагандиста. Колекція музею налічує понад 15 тисяч предметів, що становлять історичну та культурну спадщину регіону.

Музей знаходиться в окремому приміщенні на території місцевої школи, в будівлі якої в 1921 році Островський жив серед комсомольської бригади будівельників боярської вузькоколійки.

Хоча у 1992 році Боярський краєзнавчий музей було перепрофільовано на краєзнавчий, досі основу його експозиції складають речі, пов'язані з творчістю Островського: документи, фотографії, особисті речі, перші видання його книги "Як гартувалася сталь" тощо.

Значне місце в експозиції посідають роботи художників Полякової та Григор’єва. У фондах музею зберігається понад тисячу оригінальних робіт цих митців.

В'їзна брама (пропілеї) Броварського аеропорту "Київ" збереглася від першого київського аеровокзалу, який був відкритий у 1935 році як основний аеропорт столиці УРСР.

У вересні 1935 року тут проводилися навчання військової авіації. У зв'язку з цим Бровари відвідали генерал Луазо, Йона Якір, Георгій Жуков, Семен Будьонний, Станіслав Косіор, Павло Постишев.

У 1940 році щодня з аеропорту вилітали 50 літаків і за рік обслуговувалося 50 000 пасажирів.

25 червня 1941 року німецько-фашистська авіація повністю знищила аеропорт. Від архітектурного комплексу залишилася лише арка з колонадою, яка розташовувалася на в'їзді. На ній встановлено меморіальну табличку.

Наразі на території колишнього аеропорту розташовані стрільбища стрілецького комплексу "Сапсан" та кілька житлових будинків.

Броварський краєзнавчий музей розміщений у сучасній будівлі в центрі Броварів.

В 6 експозиційних залах музею представлені колекції, що розповідають про природу краю, його історію та етнографію.

Історико-археологічна експозиція зокрема розповідає про часи Козаччини та про перебування на Броварщині поета Тараса Шевченка.

Серед подій XX століття докладно висвітлюється визвольна боротьба українців із 1917 року до кінця Другої світової війни.

Окремі вітрини присвячені періоду колективізації, Голодомору 1932-1933 років, роботі видатного педагога Антона Макаренка у Броварській дитячій трудовій колонії № 5 у 1936-1937 роках.

Також виставлено роботи місцевих художників, макети зруйнованих броварських храмів.

"Літаючою тарілкою" в Києві називають оригінальну будівлю в стилі пізнього радянського модернізму, яка є архітектурною домінантою Либідської площі. Вона має футуристичний вигляд завдяки круглій частині у формі диска (приплюснутої кулі), що частково висить у повітрі.

Архітектурний комплекс із 16-поверховою будівлею та розташованою поруч "Літаючою тарілкою" був збудований у 1971 році за проєктом архітекторів Флоріана Юр'єва та Льва Новикова. Зараз у висотній частині будівлі розташовується Український інститут науково-технічної експертизи та інформації.

Згідно із задумом архітектора, в круглій частині будівлі мав розміщуватися світло-кольоровий театр. Натомість його використовували як кінолекційну залу Державної науково-технічної бібліотеки України. Зала має унікальну акустику, що дозволяє почути весь діапазон частот людського голосу й музичних інструментів.

З 2020 року київська "Літаюча тарілка" внесена до реєстру пам'яток архітектури та монументального мистецтва. Триває її реставрація та реконструкція прилеглих будівель під частину торговельно-розважального комплексу Ocean Mall. Згідно з проєктом, будівля перетвориться на сучасний громадський простір, де буде концертний зал, STEAM-лабораторії та музей "Родовід" з експозицією робіт Флоріана Юр’єва.

Відомий інженер військових кораблів, генерал-лейтенант, конструктор знаменитого крейсера "Аврора" Ксаверій Ратник народився у Миколаєві. Після поразки російського флоту в 1905 році в Цусімській битві, в якій брала участь "Аврора", Ратнік був звинувачений корумпованим керівництвом  військового флоту російської імперії, вийшов на пенсію і почав постійно проживати на околиці тодішнього хутора Борова та Мотовилівських дач, на пагорбах правого високого берега Стугни, де придбав ділянку землі і в 1907 році звів триповерховий садибний будинок у вигляді корабля. Кімнати вважалися каютами, а великий балкон називався капітанським місточком.

Після смерті господаря в 1924 році садибу віддали під санаторій, потім в колишньому будинку Ратніка розміщувалася контора Київської овоче-картопельної дослідної станції.

Наразі будинок-корабель покинутий і повільно руйнується. Зусиллями ентузіастів та правнука Ксаверія Ратніка, Олега Ратніка, на початку 2010-х років на ньому встановили меморіальну дошку Ксаверію Ратникові, тоді ж віднайшли та упорядкували могилу конструктора. У планах - створення Культурно-Історичного Центру на базі будинку-музею.

"Будинком ксьондза" в Ржищеві називають колишню будівлю орденської консисторії, єдиної споруди монастиря католицького ордену тринітаріїв, що збереглася.

Тринітарський монастир-фортеця був заснований в Ржищеві в 1740 році для протистояння татарським набігам і антипольським повстанням місцевих жителів, що почастішали. Це була потужна фортифікаційна споруда зі стінами двометрової товщини, сторожовими вежами та бійницями, що служила цитаделлю Ржищева. Головною спорудою та архітектурною домінантою всього міста був костел Святої Трійці. Три підземні ходи з'єднували підвал костелу з келіями Тринітарського монастиря всередині фортеці, районом Горянщина за межами фортеці та польським цвинтарем неподалік. У монастирі розміщувалася орденська консисторія, а також польська митна та прикордонна адміністрації.

За радянських часів монастир було закрито, костел знищено вибухом у 1984 році. В двоповерховому будинку консисторії ("будинку ксьондза") зараз розміщується загальноосвітня школа №2.

Письменницький будинок кооперативу "Робітник літератури" (Роліт) на перехресті вулиці Богдана Хмельницького та вулиці Михайла Коцюбинського - "найпам'ятніший" будинок Києва. На його фасаді встановлено 29 меморіальних дощок – своєрідний рекорд.

Будівля в стилі конструктивізму та класицизму за проєктом Василя Кричевського побудована в 1934 році житловим кооперативом Спілки письменників. У різний час тут мешкали близько 130 літераторів та інших митців, серед яких Олесь Гончар, Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Андрій Малишко, Остап Вишня та інші. Тут створювався "Собор" Олеся Гончара та була написана "Пісня про рушник" Андрія Малишка.

Письменницький будинок також згадується у кількох літературних творах та мемуарах письменників.

У 1970 році будинок "Роліт" було оголошено пам'яткою історії.

Житловий будинок купця Покраса в центрі Богуслава збудований в 1887 році.

На той час це була найімпозантніша будівля в місті. Покрас був успішним комерсантом, і на початку XX століття став власником богуславської сукняної фабрики, яка раніше належала поміщику Юзефову.

Зараз у будинку Покраса розміщена Богуславська міська рада.

В 2009 році у сквері поруч із ним встановлено пам'ятник князю Ярославу Мудрому, засновнику Богуслава. Скульптура бронзова, висота - 2,6 метрів. На гранітному постаменті відтворено орнамент саркофагу Ярослава Мудрого, який зберігається у Софії Київській.

Сільський краєзнавчий музей у селі Бурти відкрито у 1977 році в приміщенні старої школи. Експозиція в 5 кімнатах розповідає про історію села та побут його мешканців.

В етнографічному розділі представлені предмети домашнього вжитку, одяг, вишиті рушники, знаряддя праці (ткацький верстат, прядка). Історична експозиція розповідає про події Української революції, колективізацію та Голодомор, участь мешканців села у Другій світовій війні, повоєнну відбудову, Революцію Гідності та російсько-українську війну.

Окрема експозиція присвячена розвитку освіти в Буртах.

Історико-краєзнавчий музей села Великі Пріцьки відкрився у 2016 році з ініціативи місцевої журналістки та поетеси Надії Вегери-Предченко. Розташовується на другому поверсі будинку Великопріцьківської сільської ради.

В експозиції представлені предмети, документи та матеріали про історію, культуру та побут села. Чільне місце займає колекція вишитих рушників, яка налічує понад 150 екземплярів. Також зібрано понад 100 хусток, багато давніх жіночих та чоловічих вишитих сорочок.

Представлено матеріали про жителів села, які брали участь у радянсько-афганській війні, ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, російсько-українській війні.

Окрема експозиція Великопріцьківського краєзнавчого музею присвячена досягненням місцевого сільськогосподарського підприємства "Колос".

Музей залізничного транспорту, що відкрився у 2011 році на вокзалі "Київ-Пасажирський", представляє виставку рухомого складу історичних локомотивів та вагонів.

Музей висвітлює різні етапи розвитку залізничного транспорту в Україні: дореволюційний, радянський та сучасний. В експозиції представлені три паровози (серії Л, Ер, СО17), чотири пасажирські та чотири вантажні вагони, водяну колонку та діючий семафор.

Великий інтерес представляє обладнання вагонів-салонів для вищих чиновників: особистий вагон першого секретаря ЦК КПУ Володмира Щербицького (1957 рік) та вагон прем'єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна (1910 рік), на якому він прибув до Києва у роковому 1911 році, де його і було вбито.

Витачівський краєзнавчий музей відкрився у 2008 році. Розташовується в приміщенні Витачівського сільського клубу.

Представлена невелика етнографічна колекція та роботи місцевих майстрів народної творчості.

Вишгородський історико-культурний заповідник заснований у 1994 році для охорони історичного ландшафту давньоруського міста Вишгород на площі 41,5 гектарів. Його найціннішою складовою є територія Вишгородського городища, що розтягнулося вздовж схилів високого берега Київського водосховища.

Архітектурною домінантою городища є церква Святих Бориса та Гліба, яка добре проглядається зі значної частини дитинця та з набережної. В межах Окольного граду й колишнього гончарного посаду, який займав площу понад 19 гектарів і не мав рівних за масштабами виробництва кераміки в Київській Русі, міститься археологічний культурний шар із залишками гончарних горнів, металургійних майстерень, житлових та господарчих приміщень. На їх базі, безпосередньо над місцем розкопок, у 2006 році було створено Музей давньоруського гончарства. Експозицію Історичного музею, заснованого ще 1982 року, розгорнуто в старовинній двоповерховій будівлі, що відома як Будинок Клюкви.

Загалом на території Вишгородського історико-культурного заповідника налічується 22 об'єкти культурної спадщини. Усі вони позначені інформаційними таблицями з QR-кодами, за якими можна отримати детальну інформацію.

Адміністрація Вишгородського історико-культурного заповідника та виставкові зали розміщються на першому поверсі сучасної житлової будівлі в центрі міста. Внаслідок російського ракетного удару 2022 року будівля адміністрації постраждала й тимчасово не працює.

Історико-краєзнавчий музей міста Вишневе заснований з ініціативи місцевої краєзнавиці Катерини Середи, офіційний статус отримав у 2004 році.

Музей поки що не має постійного приміщення, частина експозиції тимчасово розміщена в будівлі РАЦСу. Зокрема, на другому поверсі експонується рояль фірми "Беккер", на якому грав видатний композитор Ігор Стравинський, коли приїжджав до Вишневого в гості до родини Мигаїв.