Пам'ятки Київської області

Іванківський історико-краєзнавчий музей розташований у міському парку, на місці давньоруського городища Х-ХІІІ cтоліть.

В експозиції представлені зразки фауни та флори краю, зібрання старовинних побутових речей, реконструкція інтер'єру української хати поліського краю.

Про життя містечка в умовах нацистської окупації та вивезення мешканців на примусові роботи до Німеччини розповідає виставка "Іванків та Мюнстер у другій світовій війні – українськр-німецький дослідницький проект".

Експозиція "Чорнобиль – наш біль" розповідає про аварію на Чорнобильській АЕС та ліквідацію її наслідків.

Гордість музею – виставка картин народної художниці України Марії Примаченко, яка жила в сусідньому селі Болотня.

На початку повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року, коли Іванків зазнав обстрілів, Іванківський історико-краєзнавчий музей ущент згорів. Але співробітникам вдалося врятувати всі картини Марії Примаченко. Планується відновлення музею.

Іванківський краєзнавчий музей розташований на 2-му поверсі будинку культури.

В експозиції представлено велику кількість зброї різних епох, знаряддя праці та предмети домашнього вжитку українського села ХІХ століття, велику кількість друкованих видань та документів радянсько-української вйни, періоду колективізації та Другої світової війни.

Ірпінський історико-краєзнавчий музей висвітлює історію міста Ірпеня та Ірпінської громади, знайомить із творчістю видатних земляків – художників, письменників, скульпторів, майстрів народного мистецтва. 

Музей засновано в 1977 році вчителем історії Олексієм Передерієм як краєзнавчий гурток місцевої школи. Офіційно міський музей в Ірпені було відкрито 1987 року, а за три роки він отримав нинішнє окреме приміщення.

Експозиція розміщена у чотирьох залах із сучасним мультимедійним оснащенням. Історичний розділ розповідає про становлення Ірпеня, зокрема, про Ірпінські дачі та залізницю, що дала життя місту. В другій залі можна дізнатися про найвідоміших митців міста, серед яких видатний кобзар Микола Будник, художники Матвій Донцов та Володимир Сидорук. Наявні рідкісні стародруки, колекція чорнильниць різних письменників, чиє життя і творчість були пов’язані з Ірпенем.

Окрема експозиція розповідає про події окупації Ірпеня російськими військами в лютому-березні 2022 року, коли будівля музею отримала пошкодження. Представлені докази злочинів армії Росії, особисті речі окупантів, простріляні предмети побуту місцевих мешканців, понівечені ікони, гільзи, снаряди та фрагменти військової техніки.

У виставковій залі проводяться персональні виставки, презентації, мистецькі заходи.

Історико-краєзнавчий музей села Соснова відкрито в 1986 році в старовинному будинку, який належав колись заможному селянину.

Експозиція налічує понад 4 тисяч  експонатів. Зокрема, представлено речі сільського побуту, вишитий одяг та інші предмети побутового і господарського призначення ХІХ-ХХ століть.

Про історію села Соснова розповідають старі свтлини, документи та деякі археологічні знахідки.

В комплекс музею входить дерев'яний гамазей (будівля для зберігання зерна) 1905 року, де представлені знаряддя сільської праці: сіялка, плуги, віялки, частина млина та багато іншого.

Історико-краєзнавчий музей села Соснова є відділенням Київського обласного археологічного музею.

Історико-краєзнавчий музей села Карапиші засновано у 1984 році з ініціативи місцевих активістів-краєзнавців Олексія Гури та Михайла Перетятька. Допомогу у зборі місцевого матеріалу їм надавали односельці.

Експозиція у п'яти залах розповідає про історію села Карапиші від найдавніших згадок і до сьогодення, а також про культуру та побут його мешканців.

Зокрема, представлене "Свідоцтво про населені пункти", укладене 25 квітня 1896 року, коли Карапиші належали до Київської губернії Канівського повіту. Також експонуються зразки чоловічого та жіночого одягу початку XX століття, старовинний ткацький верстат та інші знаряддя праці, предмети селянського побуту, зброя часів Другої світової війни.

Історико-краєзнавчий музей при Новосілківській гімназії Боярської міської ради створено у 1989 році з ініціативи місцевих педагогів. Матеріали для музею збирали учні тодішньої Новосілківської середньої школи.

Експозиція розповідає про історію села Новосілки від часів заснування у XV столітті, про визвольні рухи на території краю у XVII-XIX століттях та про розвиток села у XX столітті.

Зокрема, представлені матеріали про бойовий шлях Героя Радянського Союзу контрадмірала Івана Кучеренка, який народився в селі Новосілки у 1908 році, а також про вченого і письменника Віталія Кулаковського, уродженця сусіднього села Мостище.

Гребенівський історико-краєзнавчий музей носить ім'я свого засновника, місцевого краєзнавця Василя Калиновського. Саме за його ініціативою музей у Гребенях відкрився у 1967 році.

В експозиції представлені фрагменти кераміки трипільської культури, прикраси та посуд часів Київської Русі, зброя XVI-XVII століть, матеріали про події Другої світової війни, старовинні предмети побуту місцевих жителів, фотографії і документи знаменитих гребенчан: письменника Олеся Бердника, бандуриста Василя Литвина та інших.

В картинній галереї експонуються роботи місцевих художників, скульпторів і народних умільців. Представлена колекція скульптур радянського періоду.

Історико-природничий музей "Перлини Поросся" в Таращі працює при Центрі позашкільної освіти "Веселка" з 2008 року. Музей створено з ініціативи краєзнавця Валерія Романюка за участі відомої археологині Світлани Бессонової.

В експозиції представлені археологічні матеріали, зібрані на околицях Таращі активістами археологічного клубу "Неврида".

Зокрема, можна побачити чималу колекцію бронзових виробів різного функціонального призначення скіфської доби, ранньоскіфський керамічний посуд, уламки ліпної кераміки інших епох. 

Також представлені побутові речі часів Київської Русі, побутові речі литовської та польської доби, козацька зброя тощо.

Історична експозиція Вишгородського історико-культурного заповідника представлена в старовинному "Будинку Клюкви" в центрі Вишгорода.

Це двоповерхова житлова будівля, яку побудував у 1905 році десятник Іван Школьний на прізвисько Клюква. За переказами, ще наприкінці XIX століття Клюква почав збирати різні старожитності, які тоді часто знаходили на Вишгородщині. Пізніше цей будинок використовувався як сільрада, школа, гуртожиток. З 1995 року він належить Вишгородському історико-культурному заповіднику.

Основу експозиції історичного музею складають матеріали археологічних розкопок на городищі Давнього Вишгорода. В археологічній експозиції можна побачити найдавніше в Україні великоднє яйце (XI століття), печатку князя Ізяслава Ярославича ХІ-ХІІ сторічь, складний хрест-енколпіон Х століття, фрагменти скандинавської фібули першої половини Х століття.

Наочне уявлення про середньовічне місто дає настінне панно "Давній Вишгород ХІІ-ХІІІ сторічь", виконане заслуженим художником України Генрі Ягодкіним. Класичні методи музейного (вітринного) експонування доповнюються інноваційними музейними технологіями: 3D-моделювання, інтерактивні мапи, QR-коди.

Кагарлицький історико-краєзнавчий музей з 2023 року розташовується у просторому приміщенні, де колись був читальний зал міської бібліотеки для дітей. Раніше музей знаходився у маленькому будиночку в центрі Кагарлика, збудованому ще в кінці XVIII століття, де колись був гостиний двір, потім поштова станція.

Музей засновано в 1974 році. З 33 тисяч одиниць зберігання у експозиційному залі музею виставлено близько 1,5 тисячі експонатів.

Музейна експозиція охоплює широкий часовий період – від перших поселень на Кагарличчині до сучасності. Розділ природи знайомить з флорою та фауною Кагарличчини. У розділі археології представлені матеріали розкопок на території краю. В етнографічному відділі представлені колекції вишиванок, рушників, хусток, гончарних виробів. Також можна ознайомитися з колеціями зброї, скульптурами, грошових знаків різних часів, історичними документами та старовинними книгами.

Закритий полігон для випробувань та демонстрації перспективного міського монорейкового транспорту, запропонованого столичній владі компанією "Капвей" у 2004 році, розташований на околиці Гостомелю неподалік Києва.

Спочатку капвей був 300-метровою естакадою з контактною рейкою на сталевих опорах, якою рухався пасажирський вагон на гумових колесах виробництва білоруського заводу "Белкомунмаш". Вагон на 150 місць міг розвинути швидкість до 100 кілометрів на годину. Через низку причин проєкт так і не був реалізований у Києві.

Наразі естакаду розібрано, але збереглася посадкова платформа з вагоном. Територія охороняється, проте для туристів можуть провести невеличку ексурсію.

Цвинтарна каплиця на честь Різдва Пресвятої Богородиці у Гнатівці поряд з Білогородкою збудована в 1905 році місцевим мешканцем Гвоздиком.

Протягом всього ХІХ століття і на початку ХХ-го більшість населення Гнатівки складали юдеї. Через малочисельність християнської громади у Гнатівці так і не побудували повноцінної церкви і її функції виконувала і продовжує виконувати цвинтарна каплиця Різдва Богородиці.

Під каплицею зберігся склеп, розграбований за радянських часів. Наразі каплиця відреставрована, проводяться служби.

В 2013 році на стіні церкви було урочисто встановлено меморіальну дошку на згадку про історичну подію, що відбулася у Гнатівці 9 лютого 1918 року. Цього дня у Гнатівці, під керівництвом виконувача обов’язків військового міністра Олександра Жуківського, відбулося переформування всіх наявних військ в Окремий Запорізький загін – так було сформовано перше регулярне збройне формування Української Народної Республіки.

Київська ГЕС - верхній ступінь каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі, перша ГЕС у СРСР, побудована зі збірних залізобетонних конструкцій із застосуванням горизонтальних капсульних гідроагрегатів, що дозволило запроєктувати будівлю ГЕС поєднану з водозливною частиною

Будівництво продовжувалося з 1960 по 1968 рік. Споруди: будівля ГЕС (440 МВт), бетонна водозливна гребля з 20 водозливами, судноплавний шлюз, земляні дамби, споруди гідроакумулюючої станції з верхньою водоймою. Зведення греблі та міста енергетиків створило сучасний промисловий архітектурний вигляд стародавнього Вишгорода.

За легендою, під час проєктування дніпровського каскаду в 1930-х роках, Йосип Сталін зажадав, щоб при руйнуванні греблі Київської ГЕС у разі війни водяний вал знищив би й усі інші греблі та мости нижче за течією, створивши таким чином природну водну перешкоду. Ця легенда, а також побоювання за технічний стан греблі постійно викликають дискусії про загрозу Києву з боку станції.

Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва "Київська опера" на Подолі у Києві більше відомий як Музичний театр.

Саме ця назва досі зберігається на фасаді будівлі, зведеної в 1933 році в стилі радянського конструктивізму за проєктом відомого архітектора Миколи Шехоніна як робітничий клуб профспілки працівників м'ясорибоконсервної промисловості "Харчовик".

Певний час будівля мала назву Палац культури "Славутич".

Сьогодні глядацький зал Київської опери має 436 місць, враховуючи балкон. У 2016 році у Круглій залі було відкрито камерну сцену для показу вистав та концертів.

Нині в репертуарній афіші театру близько 60 вистав. Найпопулярнішою дитячою виставою є мюзикл "Пригоди Буратіно" Олександра Білаша. Високих оцінок глядачів та критиків дістали комічна опера Франсіса Пуленка "Перси Тіресія" та сучасна постановка опери  Джузеппе Верді "Травіата".

Інформація про доступність:
- вхід до театру обладнано пандусом, ширина дверного отвору на вході дозволяє безперешкодний доступ осіб на крісліх колісних
-  чоловічі та жіночі вбиральні, розташовані на першому поверсі театру, оснащені кабінами для людей з інвалідністю
- партер театру доступний для осіб на крісліх колісних: вхід до зали позбавлений сходів, широкі проходи між рядами.

Київський обласний археологічний музей в Трипіллі переважно присвячений трипільській археологічній культурі, яка отримала назву цього села на Київщині, де проводилися перші археологічні розкопки.

Темна конструктивістська будівля кубічної форми розташована на Посадовій горі, на місці стародавнього городища Треполь. За задумом архітектора Анатолія Ігнащенка, будівля-скриня символізує багатство України, а розташоване навколо каміння – брилу землі.

Київський обласний археологічний музей створено до 100-річчя відкриття Вікентієм Хвойкою трипільської культури на базі колишнього музею комсомольської слави. В експозиції представлено 34 тисячі експонатів. Найцікавіші з них виставлені в трипільській залі, що стилізована під храм трипільців: кераміка, прикраси, макети трипільських жител тощо. Загалом близько 200 виробів різної форми, розміру, застосування та орнаментування.

Ще у двох залах розміщені експонати інших епох, починаючи з кам'яного віку та закінчуючи XVIII століттям. Продаються сувеніри, що імітують трипільську кераміку. Найбільшою популярністю користується оригінальний біноклевидний ритуальний посуд трипільців.

Поруч із будівлею музею встановле на п’єдесталі бронзове погруддя Вікентія Хвойки – перший в Україні пам’ятник  археологу. Перед пам’ятником споруджено “Стіл злагоди”, в центрі якого встановлений металевий циліндр – вісь землі з написом “Діалог культур” українською та англійською мовами, що символізує переплетіння культур на цій землі, перехід однієї в іншу. Навколо “Стола злагоди” розмістили історичні експонати із каміння, створені руками давньої людини. Перед фасадом музею встановлені великі брили каменю-пісковику, вік яких понад 70 мільйонів років – подарунок Національного історико-етнографічного заповідника Переяслав.

Відділеннями Київського обласного археологічного музею є Археолого-краєзнавчий музей у селі Копачів, Історико-краєзнавчий музей у селі Соснова, Музей Анатолія Солов'яненка в селі Козин, Військово-історичний музей села Трипілля, Музей Вікентія Хвойки та Музей Івана Франка в селі Халеп'я, Музей Козаччини та Картинна галерея в селі Германівка.