Пам'ятки Закарпатської області

Народний етнографічий музей "Лемківська садиба" в закарпатському селі Зарічово відображає життя і побут лемків - однієї з етнографічних груп українського населення Карпат.

Цей невеличкий скансен (музей просто неба) створений в 1985 році на основі автентичної лемківської хати місцевого столяра Петера Ковача, побудованої у 1902 році з букових колод закарпатськими майстрами. Садиба складається із житлової частини (хижа, сіни і комора) та господарських приміщень (стодола, хлів і хлівець), які об'єднані в єдиний комплекс.

У хаті відтворена типовий інтер'єр лемківського житла початку XX століття. Представлено традиційний одяг, керамічний посуд, різьблені меблі, предмети побуту та повсякденного вжитку, старовинні столярські інструменти.

За попереднім замовленням відвідувачів можуть почастувати традиційними стравами лемківської кухні та карпатським трав'яним чаєм із семи трав, зібраних у п’ятницю на світанку напередодні "Зелених Свят" в місцевих горах. Особливого колориту гостинам надасть виступ фольклорно-етнографічного ансамблю "Лемківчанка" з народними танцями, піснями та жартами.

Етнографічий музей "Лемківська садиба" є відділенням Закарпатського музею народної архітектури та побуту.

Етнографічний музей "Світлиця" заснований в Ужгороді в 1991 році закарпатськими етнографами, фольклористами і педагогами як етнографічний куточок Закарпатського обласного центру дитячої та юнацької творчості "ПАДІЮН".

Експозиція "Закарпатська хата" відтворює інтер'єр традиційного помешкання жителів регіону. Експонуються знаряддя селянської праці та побуту, народні костюми Закарпаття.

В експозиції "Минуле – руками майбутнього" представлені історичні мініатюри життя, побуту, промислів та ремесел жителів єврокарпатського регіону, моделі архітектурних пам'яток Закарпаття.

Садиба-музей закарпатського села Великі Береги відкрилася 2013 року в старому сільському будинку 1898 року побудови з ініціативи Закарпатського угорського інституту імені Ференца II Ракоці.

Садиба розташована в центрі села, неподалік реформатської церкви. Відреставрована протягом 2009-2012 років. Житловий будинок складається з трьох приміщень, має комору та автентичну піч. В експозиції представлені ткацькі верстати, інші знаряддя праці та предмети побуту.

Внутрішній двір відокремлюється клунею від саду, де росте понад 500 видів рослин.

Проводяться майстеркласи з традиційних ремесел.

2021 року Етнографічний музей-садиба села Великі Береги нагороджено премією "Будинок-музей року" від Асоціації краєзнавчих музеїв Угорщини.

Будівля колишньої єврейської ритуальної лазні в Береговому знаходиться на вулиці Сечені за колишнім будинком Великої синагоги (нині – центр культури та відпочинку міста).

Двоповерхова будівля зеленого кольору в стилі сецесії збудована в 1912 році. У радянські часи тут була звичайна лазня. Зараз у приміщенні колишньої єврейської ритуальної лазні розміщено Берегівський філіал "Приватбанку".

Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая розташований в колишньому будинку жупанату в Ужгороді. 

Масивна адміністративна будівля в стилі класицизму на пагорбі в центрі міста була збудована в 1809 році для розміщення органів місцевої влади. На фасаді можна побачити герб комітату Унг. Будинок пов'язаний із подіями угорської національно-визвольної боротьби та діяльністю українського товариства "Просвіта".

З 1979 року приміщення займає Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая з експозицією робіт українських, угорських та західноєвропейських художників. 

Основу музейної колекції становлять твори колишньої Земської картинної галереї. Мистецький доробок художників Закарпаття представляють роботи визнаних корифеїв образотворчої культури Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, Андрія Коцки, Василя Свиди, Золтана Шолтеса та багатьох інших.

Квасівський замок "Мінта" закладений у XII сторіччі на торговому шляху з Марамороша до Задунав'я. Контролював сухопутний соляний шлях на виході з Боржавської долини.

Руїни замку розташовані на 15-метровому пагорбі у центрі села Квасово. Замок романського типу був трикутним у плані, мав круглу вежу-донжон діаметром 12 метрів. У східному куті замкового двору знаходився облоговий колодязь, прорубаний у скелі.

Вперше в документах замок "Мінта" згадується у 1390 році як власність феодала Яношу Нодьмігалі. У XVI столітті він належав Павлу Мотузнаї, який прославився розбоєм та пограбуваннями. На покарання за це в 1564 році австрійські війська на чолі з Лазарем Шевенді взяли замок штурмом і зруйнували, але господар встиг втекти, і пізніше частково відбудував твердиню.

Представники роду Мотузнаї володіли Квасівським замком до 1623 року, після чого він неодноразово переходив з рук в руки, потім був закинутий і майже повністю розібраний на будматеріали місцевими жителями. Збереглися лише ледь помітні руїни.

Руїни королівського замку Нялаб (Ньолаб) можна знайти на вершині високого пагорба ув центрі села Королево.

Існує легенда про войовничого лицаря Нялаба, який намагався силою взяти за дружину доньку бережського жупана Андрія Добоша красуню Ілку. Наздогнаний коханим Ілки лицарем Валентином, Нялаб убив вкрадену ним наречену на очах нареченого і сам кинувся до річки Вирки.

Точна дата заснування замку невідома. Ймовірно, він побудований у XIII сторіччі угорським королем Іштваном V (або його сином Ласло IV), вперше згадується в 1279 році.

Замок Нялаб був літньою резиденцією угорських королів, які приїжджали зі свитою полювати в навколишніх лісах. Крім того, замок контролював сплав солі по річці Тиса. У 1378 році король подарував Нялаб румунському воєводі Драге, а в 1405 році замок перейшов у володіння роду баронів Перені. У 1661 році Нялаб витримав невдалу турецьку облогу. В 1672 році замок було зруйновано за наказом короля Леопольда, який побоювався його впливових господарів.

Збереглися лише окремі фрагменти стін та веж. З найвищої частини пагорба відкривається чудовий краєвид на долину Тиси.

Середньовічний замок "Сент-Міклош" (Святий Миколай) у Чинадійові споруджений у XV сторіччі як типова романська феодальна резиденція.

Замок є двоповерховою будівлею простої прямокутної форми з двома триярусними кутовими вежами. Товщина стін замку - понад 1 метр.

Чинадійовський замок належав багатому роду баронів Перені, охороняв карпатський перевал "Руська брама". В 1657 році замок постраждав під час штурму польськими військами князя Любомирського.

Ілона Зріні, дружина князя Ференца I Ракоці, таємно зустрічалася тут із ватажком угорських повстанців Імре Текелі, а після смерті чоловіка вийшла за нього заміж. Наприкінці антигабсбурської війни тут розташовувалася повстанська армія її сина Ференца II Ракоці.

Пізніше будівля виконувала функції в'язниці, складу. До останнього часу замок знаходився у вкрай занедбаному стані.

Нині Чинадійовський замок Сент-Міклош орендує художник Йосип Бартош. Ентузіасти ведуть реставраційні роботи, розгорнуто музейну експозицію та картинну галерею. У кількох відреставрованих кімнатах відбуваються художні виставки, художники періодично збираються на пленери, проводяться концерти живої музики, театралізовані екскурсії.

Працює туристичний інформаційний центр.

Літня резиденція графів Шенборнів, які володіли містом Берегове з XVIII сторіччя. Романтичного вигляду палац збудований у XIX столітті біля підніжжя гори на північно-східній околиці міста. На середньовічний замок його робить схожим висока вежа з гостроверхим дахом.

Поруч було розбито затишний парк.

У 1913 році тут відкрили угорське державне винне господарство, яке в 1920 році перейшло у власність чехословацької спілки виноробів. У 1954-му на базі резиденції було створено радгосп-завод "Берегівський", який виробляв знамениті марочні вина "Троянда Закарпаття", "Променисте", "Берегівське".

Зараз це винзавод СТОВ "Берегівське", що практично припинило виробництво. Доступ на територію заводу закрито. Будівля у поганому стані.

Затисянський музейний комплекс в селі Тисобикень поруч з Пийтерфолво заснований у 1970 році з ініціативи голови місцевого колгоспу Андора Бірова.

Комплекс складається з історичного музею, етнографічного музею просто неба та картинної галереї.

Історична експозиція розміщується в колишньому палаці графів Фогороші, зведеному 1890 року в стилі класицизму.

Поруч розташовані сімейна графська каплиця (нині – греко-католицька церква Пресвятої Трійці) та музей просто неба (скансен), що відтворює старе закарпатське село. Тут представлені автетничні дерев'яні будівлі, яким вже понад сто років: будинок заможного селянина (1882 рік), хата бідняка (1918 рік), сільська школа та будинок вчителя (1920 рік). В будинках відтворені тогочасні інтер'єри, представлені старовинні предмети побуту.

Картинна галерея розташовується у відреставрованому палаці Ендре Дьердя 1864 року побудови, що в сусідньому селі Пийтерфолво.

Зоологічний музей Ужгородського національного університету заснований в 1946 році при Біологічному факультеті УжНУ з ініціативи першого декана факультету Івана Рогаля.

Музей розташовується в неоготичній будівлі колишнього василіанського монастиря 1912 року, де також розміщується Фізичний факультет УжНУ.

В експозиції представлено понад 5000 екземплярів комах, риб, земноводних, плазунів, птахів та ссавців з усіх континентів та океанів світу (загалом у фондах 150 тисяч експонатів). Зокрема, представлені гігантський кенгуру з Австралії, африканський страус, американський кайман, індійський слон і бенгальський тигр, тібетські мавпи, антарктичний пінгвін тощо.

Значний інтерес становлять колекція денних хижих птахів та сов з території Закарпаття і Східної Словаччини ужгородського натураліста Олександра Грабаря та колекція тропічних комах, яку зібрав наприкінці XIX століття професор Іштван Лаудон.

Екскурсії необхідно замовляти за три дні до їх проведення.

Зразковий Іршавський історико-краєзнавчий музей засновний в 2006 році з ініціативи місцевого історика-краєзнавця Василя Керечанина.

Музей розташовується в приміщенні Іршавського міського центру позашкільної освіти. Основні фонди музею налічують понад тисячу експонатів.

В археологічній експозиції представлені речі, знайдені під час розкопок палеолітичної стоянки поблизу села Малий Раковець, слов’янського поселення IX-X століть поблизу Іршави, кургану куштановицької культури поблизу села Чорний Потік тощо.

Етнографічна колекція включає предмети побуту та одяг XVIII-XIX століть. Також представлені грошові купюри регіону першої половини XX століття, колекції скляних пляшок і гасових ламп.

Окремі експозиції розповідають про історію Боржавської вузькоколійної залізниці та про життя найсильнішого чоловіка ХХ століття Івана Фірцака-Кротона, який народився на Іршавщині в 1899 році.

Останнім часом експозицію поповнили предмети, пов'язані з Революцією Гідності та російсько-українською війною.

Центральний міст Іршави, що з'єднує береги річки Іршавка в центрі міста, збудований у 1924 році, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. До цього у місті був лише дерев'яний міст.

Новий іршавський міст став частиною чехословацького проєкту щодо розвитку транспортної інфраструктури Закарпаття.

До наших днів він зберігся у майже незмінному вигляді - дві опори по берегах і арка, що несе. Через Іршавський міст проходить жвава траса Т-0719.

Народний історико-краєзнавчий музей імені Степана Вайди розташований у селі Дулово на Закарпатті. Носить ім'я танкіста Степана Вайди, який народився в селі Дулово в 1922 році, за часів Другої світової війни воював на боці Радянського Союзу у складі 1-го чехословацького армійського корпусу та загинув у боях за польське місто Творкув у 1945 році.

Експозиція у 4 залах відображає історію і культуру Тячівщини. Представлено чимало предметів старовинного одягу, побутових речей, знарядь праці. Також зібрано колекції місцевих народних майстрів – ткацтво, вишивка тощо. На території музею встановлено танк та погруддя Степана Вайди.

Музей історії соляних копалень у селищі міського типу Солотвино розповідає про зародження та розвиток соляних промислів на Закарпатті, способи видобутку солі на території краю у різні історичні епохи.

З 1974 року музей розташовувався неподалік Солотвинського солерудника, який є одним із найбільших у Європі (запаси солі тут становлять 300 мільйонів тонн, товщина шару промислової розробки - 300 метрів). Проте через аварійний стан будівлі у зв'язку з карстовими процесами на території солерудника Історичний музей солекопалень тимчасово припинив роботу.

В 2021 році Солотвинська  селищна рада виділила музею нове приміщення для експозиції. Тут представлені знаряддя праці солекопів, різні ліхтарі та світильники, одяг та особисті речі шахтарів, різноманітні інженерні конструкції, документи, карти та фотографії.