Пам'ятки Донецької області

Урочище "Кам'яні Могили" - це маленька гірська країна серед степів Приазов'я.

Вулканічні породи віком близько 2 мільярдів років утворили тут низку вершин, які в результаті вивітрювання перетворилися на безліч виразних природних скульптур.

Скальний острів був культовим місцем стародавніх народів і породив багато цікавих легенд. Стародавня назва місцевості "Бешташ" - у перекладі з тюркської "п'ять гір". Нині ці вершини носять назви Панорама, Вітязь, Гостра, Жаба та Південна. Висота їх 200 з невеликим метрів, в минулому вони височіли до 3 кілометрів.

Мальовничі пейзажі, поєднання степової та альпійської рослинності, історичні події цих місць надихали багатьох художників та поетів.

Зі східного боку гряду скель омиває річка Каратиш – ліва притока Берди. За версією академіка Кудряшова, при битві на Калці, саме біля Кам'яних Могил був розташований укріплений табір київського князя Мстислава (побудовано каплицю та великий кам'яний хрест).

Регіональний ландшафтний парк "Клебан-Бик" – популярний на Донбасі об'єкт екологічного туризму.

Є мальовничою горбистою місцевістю в гирлі однойменної річки, на берегах Клебан-Бикського водосховища. На лівому схилі водосховища знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення "Клебан-Бикське відслонення" - виходи на поверхню дуже давніх гірських порід, що утворилися багато мільйонів років тому в прибережних ділянках Пермського моря.

Однозначної версії про походження назви немає (можливо, це поєднання слов'янського слова "клебан" та тюркського слова "бик").

Збереглися фрагменти древніх скам'янілих дерев.

У XVII-XVIII сторіччях тут стояла козацька застава "Залізна".

Ландшафтний парк створений у 2000 році. Від пагорба біля траси, з якого відкривається наймальовничіша панорама парку, прокладено екологічну стежку, виставлено сучасні скульптури, в тому числі три величезні динозаври.

Музей соляної промисловості "Соляна шахта" відкрито в Соледарі для відвідування туристами в комплексі вироблених соляних шахт підприємства "Артемсіль".

Це найбільше солевидобувне підприємство Центральної та Східної Європи. Щороку тут видобувають понад мільйон тонн харчової солі. По всій Україні та в 15 інших країн світу звідси розвозять безліч видів фасованої і розсипної меленої солі, соляних брикетів і блоків, йодованої солі і солі для ванн.

Перша соляна шахта в Соледарі була введена в експлуатацію в 1881 році. В результаті понад сто років підземних робіт у товщі землі утворилася система виробок довжиною понад 200 кілометрів. Їхні розміри вражають, висота часом досягає 30 метрів.

Екскурсія в соляну шахту починається зі стрімкого спуску в кліті ліфту на глибину приблизно 300 метрів. Від головного ствола розбігається лабіринт підземного міста. Розсипчаста сіль рипить просто під ногами. Соляні мережива вкривають підсвічені стіни тунелів. Скрізь зустрічаються барельєфи і скульптури, різьблені народними майстрами в товщі солі. Зокрема, можна побачити соляний аналог знаменитої донецької пальми Мерцалова.

Під час екскурсії туристам розповідають про походження соляних покладів Донбасу, про історію видобутку місцевої солі, про унікальні шахтні технології та машини, про умови праці місцевих гірників, про нинішній асортимент продукції підприємства та ще багато цікавих фактів, можна навіть відвідати соляну церкву.

Головна пам'ятка - соляна зала "Камера 41-біс". У 2003 році тут був зафіксований рекорд Гінесса - перше підземне повітроплавання на повітряній кулі, іноді проходять симфонічні концерти. На глибині 300 метрів діє спелеосанаторій "Соляна симфонія" на 110 місць, де лікують захворювання дихальних шляхів. Є навіть підземне кафе і футбольне поле для тих, хто відпочиває у підземному санаторії.

Повномасштабне російське вторгнення в Україну 2022 року

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році Соледар став однією з найгарячіших точок фронту. Потужні обстріли міста російською армією почалися в травні. Через обстріли припинило роботу солевидобувне підприємство Артемсіль, в адміністративну будівлю якого в травні влучила російська ракета. Були влучання також в копальні солі та матеріальний склад.

Морський музей Азовського морського інституту ОМА імені Володимира Павлія носить ім'я свого творця, першого помічника капітана кораблів закордонного плавання Азовського морського пароплавства.

Розташований у приміщенні Азовського морського інституту.

Експозиція першї зали розповідає про історію судноплавства в Азовському морі з найдавніших часів до 1890 року, створення та діяльність регулярного флоту, розвиток морських портів.

Інші три зали висвітлюють історію азовського судноплавства з початку XX століття до наших днів. Представлені моделі кораблів, мальовничі полотна, а також артефакти, підняті з дна моря.

Бахмутський державний краєзнавчий музей бере початок від окружного історико-краєзнавчого музею, заснованого в 1924 році лікарем та природознавцем Борисом Вальхом.

Знаходиться в будівлі, побудованій в 1911 році бахмутським промисловцем Веніаміном Французовим.

У дванадцяти залах розмістилися експозиції відділів природи, археології, народного побуту, історії ХІХ століття, Української революції, 1920-1930 років, Другої Світової війни, повоєнних п'ятирічок, літератури рідного краю. Найцінніші експонати: кремнієве рубало пізнього палеоліту, колекція зброї доби бронзи, унікальна колекція речей із майстерень стародавніх металургів, скіфська статуя VI століття до нашої ери.

Бахмутський краєзнавчий музей повністю зруйнований російськими військами в ході широкомасштабного вторгнення росії в Україну в 2022 році.

Білокам'яний маяк посеред Білосарайської коси збудований в 1835 році для забезпечення безпеки навігації в Таганрозькій затоці. До того, для орієнтування суден на підході до Маріуполя служив дерев'яний маяк на території нинішнього села Мелекіне.

Восьмигранна вежа Білосарайського маяка має висоту близько 23 метрів, її добре було видно з моря. Устаткування маяка неодноразово оновлювалося. Він залишається чинним досі. Обслуговують маяк четверо співробітників, які мешкають прямо на території.

Біля підніжжя вежі встановлений якір-кішка, піднятий із турецької галери, що затонула, віком близько 400 років.

Блакитні озера поблизу Лимана та села Щурове виникли на місці кар'єрів колишнього заводу силікатної цегли.

Відпрацьовані кар'єри заповнила джерельна вода. Значна глибина, чистота води та піщаного дна обумовлюють пронизливо бірюзовий колір води. Підземні джерела постійно підтримують однаковий рівень води, яка не застоюється.

Блакитні озера розташовані в сосновому лісі, у яких водяться щуки, черепахи, норки. До останнього часу це було популярне місце "дикого" відпочинку донеччан із купанням та шашликами, але зараз територія між озерами активно забудовується.

Тут відкрито парк розваг "Казка Озера". Піщаний пляж із прогрітою блакитною водою обладнаний шезлонгами та лежаками. До послуг відпочиваючих: ресторан, бари, тир, пейнбол, теніс, більярд, рибалка, прогулянки на конях, квадроцикли (підліткові та дорослі), човни та катамарани, дитяча дискотека, вечірки для дорослих.

Будинок Гампера в Маріуполі – одна з найцікавіших архітектурних пам'яток міста.

Невелика будівля в стилі неоготики, складена з червоної цегли, розташована в районі Слобідки. Відмінні риси архітектури: стрілчасті вікна, цегляні візерунки та прибудова у вигляді вежі середньовічного замку.

На рубежі XIX-XX століть тут жив і працював відомий маріупольський лікар Сергій Гампер, який мав велику популярність серед жителів міста. Спуск, що веде до його будинку, досі називають Докторським чи Гамперівським.

За радянських часів у будинку Гампера розміщувалися комунальні квартири.

24 лютого 2022 року росія почала повномасштабне військове вторгнення в Україну і вже від 1 березня почалася блокада Маріуполя. Захисники міста героїчно протистояли російській армії, через що росіяни почали масоване бомбардування міста, внаслідок чого будинок Гампера був сильно пошкоджений - на нього була скинута авіабомба.

Будинок родини Джона Юза, засновника Донецька (Юзівки), закладений у 1873 році на південний захід від Юзівського металургійного заводу.

Спочатку будинок Юза був одноповерховим, при ньому був сад. Коли з Англії до Юзівки переїхала родина промисловця, будинок для їхньої зручності вирішили перебудувати. Через два роки після початку реконструкції Джон Юз помер, але його сини продовжили будівництво, яке завершили в 1891 році.

Будівля з червоної цегли, що стояла на височині, була виконана у формах неоренесансу - з терасою і ажурним балконом. Після від'їзду Юзів до Англії у 1903 році у їхньому будинку жили керуючі та директори Донецького металургійного заводу.

Будівля постраждала під час Другої світової війни, але використовувалась у різних цілях до 1990-х років. Наразі будинок Юза знаходиться на території приватного підприємства. Доступ до нього ускладнений.

Регіональний ландшафтний парк "Краматорський", створений 2004 року, має 5 відокремлених ділянок навколо міста Краматорськ.

Їх об'єднуючим центром є Візит-центр Краматорського РЛП в селі Комишуваха, розташований на території колишнього маєтку поміщиків Бантишів. Від поміщицької садиби лишився реконструйований будинок ХІХ століття і лебедине озеро.

На території розташована зона відпочинку з альтанками, мангалами, дитячим майданчиком і вольєрним комплексом з дикими оленями, вовками та кабанами.

Діє еколого-натуралістичний центр, де проходять лекції та інші заходи.

Адміністрація візит-центру організує екскурсії екологічною стежкою "Лісова казка", що прокладена через найбільший лісовий масив ландшафтного парку – урочище "Граково-Комишуваха".

Водонапірна сітчаста гіперболоїдна вежа була збудована в Часовому Яру в 1927 році за проєктом інженера Володимира Шухова для потреб вогнетривкого заводу. Вона є останньою вцілілою вежею такого типу на сході України.

Особливість веж Шухова полягає в тому, що вони в рази легші за інші водонапірні споруди і вміщують в собі більше води, ніж важать самі.

В 2019 році власник комбінату вогнетривів, на території якого розташована вежа, вирішив очистити територію підприємства і виставив її на продаж за ціною металобрухту. Місцеві активісти і краєзнавці привернули увагу до цієї проблеми, в результаті чого 5 листопада 2019 року вежу було внесено до Переліку об’єктів науки і техніки національного значення. Таким чином громадськості вдалося врятувати унікальну авангардну архітектурну пам'ятку інженерного зодчества після багатьох років занедбаності і забуття.

Історики вже надали вежі Шухова у Часовому Ярі неофіційний титул "остання гіперболоїдна вежа сходу України".

Комунальний заклад "Краєзнавчий музей Волноваської міської територіальної громади" працює в місті Волноваха з 1977 року.

Колекція музею налічує понад 6000 предметів, серед яких є археологічні, природничі та письмо-друковані предмети, нумізматика, фото, етнографія, меморіальні речі.

В історико-археологічній експозиції можна побачити сокиру епохи бронзи, наконечник стріли скіфської епохи, половецький ніж, знаряддя для виготовлення дерев’яних предметів побуту, самовари 1840-1870 років, нумізматичну колекцію.

Етнографічні експозиції "Селянська українська хата" і "Селянська хата греків Приазов’я" відтворюють інтер'єри традиційних помешкань кінця ХІХ – початку ХХ століття, демонструючі зібрання вишитих сорочок, одягу, рушників, предмети домашнього вжитку, керамічних виробі.

Третя зала висвітлює період панування на Причорномор'ї радянського тоталітарного режиму.

У виставковій залі розміщується виставка, присвячена учасникам АТО та загиблим героям.

Гора Карачун – пам'ятка природи місцевого значення. У перекладі з тюркської "карачун" означає "чорна смерть". Про гору складено багато легенд.

Нині на горі Карачун – великий крейдяний кар'єр, поруч вироблення – крейдяні терикони. З гори та прилеглих крейдяних териконів відкривається чудовий краєвид на Слов'янськ та околиці.

До останнього часу на свято Івана Купала на горі влаштовували вогняні хороводи і спускали з неї палаючі колеса.

Через стратегічну важливість гори Карачун, її панівну висоту над містом Слов'янськ та розташований на ній телерадіопередавальний центр, в ході російсько-української війни вона стала об'єктом затяжного військового протистояння в квітні-липні 2014 року. В ніч проти 1 липня 2014 року в результаті обстрілу проросійськими збройними формуваннями українських позицій на горі Карачун, телевежу було зруйновано.

5 грудня 2016 року на горі Карачун відбулося відкриття нової телевежі.

"Золотим колодязем" називають цілюще джерело в однойменному селі.

За легендою, назву цій слободі дарував російський цар Петро I. Повертаючись із вдалого Азовського походу в 1696 році, цар відпочивав у цих місцях, і йому піднесли чашу цілющої води з чудодійної криниці. "Ах, водице золота!" - вимовив Петро I, дістав золоту монету з кишені і кинув у колодязь, голосно пророкувавши: "Бути йому відтепер Золотим Колодязем!"

Зараз на легендарному джерелі відновлено історичний зруб, поруч встановлено чотиритонну постать Петра I, який сидить на колодязному зрубі з ковшем у руках (скульптор Юрій Артемов).

Вода у джерелі – лікувально-їдальня мінеральна. До неї склад входять хлориди, гідрокарбонати, сульфати, магній, натрій та кальцій. Коли було встановлено значні обсяги джерела, з'явилася водокачка та відкрився завод з розливу мінеральної води "Золотий колодязь".

В реєстрі чудотворних джерел російської імперії Авдіївське джерело Святого Миколая Чудотворця датується 1700 роком.

За легендою тут багаторазово спостерігали явище Миколая Чудотворця.

В 1930 році активісти "Союзу Безбожників" засипали це джерело, але він пробився знову. Було ще кілька спроб його знищити, але джерело існує і досі є місцем паломництва віруючих.

Над джерелом споруджено каплицю Божої Матері "Суручниці грішних".

Заїзд з траси Донецьк - Костянтинівка за вказівником.