Пам'ятки Чернігівської області

Оригінальна одноповерхова будівля земської школи збудована у Варві в 1915 році (за іншими даними у 1913 році) за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який на початку XX століття спроєктував цілу низку шкіл для Лохвицького земства, до складу якого тоді входила сучасна Варвинщина.

Усі вони були виконані із використанням переосмислених форм української народної архітектури. Художник та етнограф Опанас Сластіон використовував архітектурні деталі низки класичних зразків української архітектури: трапецієподібну форму віконних отворів, коробкові арки, шатрові покриття у кілька схилів із уступами у вигляді пірамід, центральні башточки.

Варвинська школа має нехарактерний портик із трикутним фронтоном на чотирьох колонах - результат пізнішої перебудови та розширення.

Будівля досі використовується за призначенням – тут розміщується Варвинський ліцей №1. Є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Ця монументальна кам'яна споруда з високою, стрункою дзвіницею - одна з найкращих архітектурних споруд Прилук.

Іванівську церкву збудовано в 1865 році на Квашенцях (раніше село, тепер - район міста), на перехресті вулиць Київської та Іванівської.

Першу дерев'яну церкву на цьому місці заклав у 1708 році гетьман Іван Мазепа, завдяки чому вона і отримала свою назву, що збереглася до наших днів, незважаючи на те, що Мазепа був відданий анафемі російською церквою.

Кам'яний храм було збудовано після сильної пожежі, яка знищила в кінці XVIII століття всі церкви міста, крім Варваринської. В даний час Іванівська церква відреставрована у первісному вигляді.

Іллінська церква у Коропі – незвичайний храм оборонного типу, аналогів якому більше немає на Лівобережжі України.

За однією з версій, основу храму складає вежа, що входила в систему міських укріплень XV-XVI сторічь. Інші дослідники датують споруду другої половиною XVII століття, коли гетьман Дем'ян Многогрішний створив у Коропі особливу гетьманську сотню та артилерійський двір.

Іллінська церква має потужні стіни до 2 метрів завтовшки, вузькі вікна-бійниці, складне планування та систему таємних ходів. Можливо, вже тоді вона виконувала одночасно три функції: релігійну, військову та цивільну. На першому поверсі зберігали харчі та боєприпаси, на другому проводилися богослужіння, а третій був бойовим.

У XVIII столітті церкву-фортецю реконструювали та освятили на честь Святого Іллі Громовержця. За традицією під час великих свят стріляли встановлені на храмі козацькі гармати.

Іллінська церква сильно постраждала під час Другої світової війни, верхню частину було розібрано. Наразі храм передано у розпорядження православної громади Православної церкви України, проте реставрацію заморожено.

Історико-археологічний музейний комплекс "Древній Любеч" створений 2008 року на базі семи архітектурних та археологічних пам'яток селища від доби Київської Русі до ХІХ століття.

Серед них: Замкова гора з пам'ятником на честь Любецького з’їзду князів 1097 року, Ближня та Дальня печери преподобного Антонія Печерського, кам’яниця гетьмана Павла Полуботка (XVIII століття), Спасо-Преображенський собор (1811-1817 роки) та інші.

Адміністрація та музейна експозиція комплексу розташовані в колишньому приміщенні школи-інтернату поруч зі Спасо-Преображенським собором. Тут експонується макет Любецького замку, представлено чисельні експонати з історії та культури міста. В інтерактивній залі відвідувачі можуть сфотографуватися із мушкетом чи відчути на дотик рельєф козацької гармати, а маленькі відвідувачі можуть дізнатися більше про археологію в Археологічній пісочниці. У музеї діє постійна виставка "Любеч очима митців", окремі зали розповідають про історію ремесел в регіоні – рибальства, хліборобства, торгівлі.

В парку поруч із музеєм представлені скульптури історичних постатей Любеча роботи столичного майстра Єгора Зігури: древлянський князь Малк Любечанин, княжна Малуша Малковна (Любечанка) з малолітнім сином Володимиром, її брат Добриня, преподобний Антоній Печерський.

Березнянський історико-краєзнавчий музей імені Григорія Верьовки – единий в Україні музей, що носить ім'я цього видатного композитора, диригента, організатора Українського народного хору.

Григорій Верьовка народився 1895 року саме в Березні, початкову освіту здобув у місцевій трирічній школі. Його життю і творчості присвячена меморіальна частина експозиції березнянського музею. Зокрема, тут зберігаються особисті речі композитора: скрипка 1914 року, книжки з його особистої бібліотеки, сценічні костюми, побутові речі, а також баян, подарований ним середній школі під час останнього приїзду до селища 1964 року.

Інші експозиції розповідають про історію краю (археологія, нумізматика, етнографія) та про події Другої світової війни (зброя, нагороди, документи, фотографії).

Загалом музейні фонди налічують понад 5000 експонатів основного фонду.

Щороку до дня народження Григорія Верьовки в музеї проходять урочисті заходи і концерти.

Потужний оборонний Спасо-Преображенський монастир на високому березі Десни - один із найдавніших в Україні.

Заснований в 1033 році князем Мстиславом Тмутараканським, тут отримували благословення князі удільного Новгород-Сіверського князівства. Також монастир служив князівською резиденцією (розкопаний фундамент князівських палат).

У XII столітті на території, оточеній фортечною стіною з вежами, було зведено кам'яний Спаський собор. З нього вирушив у похід на половецькі землі князь Ігор Святославич – головний герой "Слова про похід Ігорів".

Іменем цього історичного твору названо створений на базі монастирського комплексу історико-культурний заповідник, музейна експозиція якого розміщена у двоповерховому приміщенні Будинку настоятеля.

Більшість споруд відродженої після монгольського руйнування обителі відносяться до XVII-XVIII століть. Монастир обнесений потужною стіною з кутовими вежами, через оборонний рів перекинутий міст до Святої брами з вежею-дзвіницею, посиленою фланговими вежами.

На території домінує величний Спасо-Преображенський собор (1786-1787 роки), споруджений у стилі класицизму на місці давньоруського храму. Також збереглася Петропавлівська (XVII століття) та Іллінська (1787 рік) церкви, будівля бурси (1657-1667 роки). Спасо-Преображенський монастир чинний, повністю відреставрований у 2003 році.

Окрім музею та храмів, для відвідування відкриті також вежі, галереї та підземелля.

Музей Олега Кошового присвячено пам'яті керівника червонодонської підпільної організації "Молода гвардія", який народився в Прилуках.

Розміщується в колишньому будинку сім'ї Кошових.

В експозиції понад 450 експонатів: предмети побуту, посуд, шинель, зброя та інші особисті речі Олега, документи, листи.

В 1979 році на подвір'ї музею відкрито пам'ятник Кошовому.

Історико-меморіальний музей Павла Тичини відкрито в селі Піски в 1981 році в будинку, в якому майбутній поет народився в 1891 році й де він провів дитячі роки.

Батьківський будинок Павла Тичини відтворено за кресленнями архітектора Олександра Ноздріна та спогадам сестри поета (оригінал згорів під час Другої світової війни). Тут є сільська піч, гасова лампа, макітри та інші предмети побуту.

На подвір'ї, поруч із криницею, встановлено пам'ятник поетові.

Експозиція музею продовжується у сусідньому приміщенні: перші видання книг, фотографії, особисті речі. Декілька стендів розповідають про громадську та політичну діяльність поета-академіка, який був міністром освіти України, депутатом Верховної Ради СРСР, головою Верховної Ради УРСР.

Історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша заснований в 1999 році на хуторі Мотронівці, що на околиці села Оленівка.

Тут, у садибі "Ганнина пустинь", провів останні роки життя український письменник Пантелеймон Куліш. У Мотронівцях він оселився після "емського указу" 1876 року, згідно з яким заборонялося публікувати будь-які тексти на "малорросійському нарєчії", за винятком художніх творів та історичних документів. Підготовлена ​​тут Кулішем збірка "Хутірська філософія та віддалена від світла поезія" була заборонена цензурою на підставі саме цього указу.

На території хутора відновлено садибу самого Куліша, а також його дружини та колеги Ганни Барвінок, встановлено пам'ятники, упорядковано могили, посаджено сад та викопано ставок. Комплекс досить достовірно відбиває хутірське життя.

Ічнянський краєзнавчий музей розташований у невеликій одноповерховій будівлі поряд із центром міста.

Заснований у 1961 році краєзнавцем Миколою Бутком. 7 тисяч експонатів відображають природу та історію Ічнянського краю.

На особливу увагу заслуговує оригінальна колекція самоварів, кахлів, ікон та стародруків. У музеї представлені твори місцевих художників та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема унікальна добірка різьблення по дереву Антона Штепи.

Ічнянський національний природний парк охороняє унікальні лісостепові комплекси у верхів'ї річки Удай на північному заході Лівобережно-Дніпровської лісостепової провінції.

У тутешніх лісах зустрічається клен, липа, граб і дуб, росте безліч лікарських рослин, зокрема. занесених до Червоної книги України (лілія лісова, плаун літній).

На території Ічнянського національного природного парку облаштовані еколого-пізнавальна стежка "У долині Іченька" та еколого-туристичний маршрут "Садове". У мальовничих куточках парку влаштовані місця для короткострокового відпочинку – лави, столи, навіси від дощу. Для тривалого відпочинку пропонується будиночки, діє прокат туристичного спорядження.

Кам'яниця чернігівського полковника Павла Полуботка в Любечі – один із небагатьох зразків кам'яної цивільної архітектури XVIII сторіччя на Чернігівщині.

Раніше ці землі належали гетьманові Мазепі, але після його союзу зі шведами Петро передав Любеч полковнику Полуботку за відмінну службу. Згодом Полуботок став наказним гетьманом України, але у результаті був заарештований та помер у Петропавлівській фортеці.

Кам'яниця Полуботка розташовувалась на території старої фортеці на посаді Любеча (біля нинішнього будинку культури). В 2012 році кам'яниця була повністю відреставрована, у приміщенні відкрилася тимчасова виставка експонатів із колекції Чернігівського історичного музею. Планується створення музею козацької доби та гетьмана Павла Полуботка.

Поруч, на крутому березі Дніпра, нещодавно виявлено другий із двох печерних храмів Любеча, які приписуються Антонію Печерському – так звана Ближня печера. На думку археологів, храм було створено на згадку про Антонія Печерського в XIX столітті на території парку маєтку графа Мілорадовича.

Племінне господарство "Бреч" було створено в 2006 році в селі Бреч на Чернігівщині для розведення елітних коней ганноверської породи.

Наразі підприємство включає кінно-спортивний комплекс "Бреч", туристично-готельний комплекс, ресторан та кафе, сауну та басейн. Види активного відпочинку: більярд, верхова їзда, майстер-класи з виїздки, прогулянки на велосипедах та квадроциклах, риболовля.

Дерев'яна будівля залізничного клубу в місті Сновськ збудована у 1927 році майстром Леонідом Веселовим, який також збудував у місті залізничну станцію, міст та церкву.

Сновський клуб залізничників послужив декорацією залізничної станції під час зйомок російського телесереалу "Важкий пісок", частина дії якого відбувається у дореволюційному Сновську.

Козелецький ліцей № 1 створений у 1996 році на базі середньої школи, яка в свою чергу створювалася в 1912 році як Вища початкова школа для дівчаток.

Протягом 4-х років там навчали арифметики, письма, читання, вишивання, крою та шиття. Викладання велося російською.

Під час Першої світової війни приміщення використовувалося як госпіталь. В 1919 році в приміщенні ліцею відбувся 1-й з'їзд Рад Козелецького району, на якому було проголошено радянську владу. В роки Другої світової війни німці використали приміщення під зерносховище.

В 1943 році навчання відновилося.