Пам'ятки Чернігівської області

Густинський Свято-Троїцький жіночий монастир засновано в 1600 році києво-печерським ченцем Іоасафом на землях князів Вишневецьких.

Для облаштування Густинського монастиря був обраний острів, що порос густим лісом, утворений вигином річки Удай і болотом. Розташування у важкопрохідній місцевості, а також система оборонних споруд із ровом та стінами надавали монастирю в Густині важливого стратегічного значення. Він використовувався як база повстанців під час народних повстань проти шляхти, внаслідок чого був зруйнований.

Відродженням Густинського монастиря в 1639 році зайнявся київський митрополит Петро Могила, а пізніше його обитель потрапила під опіку українських гетьманів.

На території монастиря розташований білокам'яний п'ятиголовий Троїцький собор (1672-1676 роки) у стилі бароко, заснований гетьманом Іваном Самойловичем, трапезна Воскресенська (колишня Успенська) церква (1695 рік), зведена коштом гетьмана Івана Мазепи, а також ніжно рожева Петропавлівська церква (1693-1708 роки) із п'ятьма розділами.

При Катерині II Густинський монастир був закритий, але через півстоліття був знову відновлений коштом князя Миколи Рєпніна (похований у Воскресенській церкві).

У монастирі було створено Густинський літопис (1600-1640 роки) - перший узагальнюючий твір з історії України, що поєднує світську та агіографічну історію Русі. Тут бував Тарас Шевченко.

Проводяться екскурсії, одяг відвідувачів має відповідати прийнятим у храмах московського патріархату вимогам.

Джерело "Ушівська криниця" знаходиться на березі річки Лоска, правої притоки Десни, за кілометр від села Ушівка у бік Об'єднаного.

З-під землі б'ють сильні джерела питної води, утворюючи маленьке озерце. Статус гідрологічної пам'ятки природи "Ушівська криниця" має з 1964 року. Площа заповідної території складає 0,01 гектари.

Приватний екопарк "Деревіль" (Dereville) створений у 2009 році на базі колишнього мисливського господарства поруч із територією Міжрічинського регіонального ландшафтного парку. Це 380 гектарів соснового лісу, лук, озер та боліт, де мешкають близько 600 диких тварин. Серед них олені, лані, індійські буйволи, шотландські корови, муфлони, лами та коні Пржевальського.

Гостям екопарку пропонують сафарі на позашляховиках у супроводі єгера. Відвідувачів провозять спеціальним маршрутом, який дозволяє лише за годину побачити зблизька десятки та навіть сотні диких тварин. Усі вони звиклі до місцевого транспорту та присутності людей, тож підпускають досить близько, а деяких можна навіть погладити.

Екопарк має комфортабельну рекреаційну зону з готелем, окремими котеджами та рестораном з винною кімнатою і кальян-баром. Також є баня зі спа-процедурами, пляж та рибалка на озері, мінізоопарк з домашніми тваринами та верблюдами.

Єлецький Успенський монастир засновано в Чернігові в XI сторіччі чернігівським князем Святославом Ярославовичем (1027-1076 роки) як заміська князівська резиденція.

Відновлений у 1445-1495 роках після монголо-татарської навали. Збереглися печери давньоруського періоду. Після реконструкції XVII століття архітектурний ансамбль Єлецького монастиря набув рис українського бароко: Успенський собор (XII століття), 36-метрова надбрамна дзвіниця, Петропавлівська церква з трапезною, келії, усипальниця Лизогубів, дерев'яний будинок архімандрита Феодосія Углицького (1688 рік).

В суворому інтер'єрі собору збереглися фрагменти старовинних фресок.

Єлецький Успенський монастир входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній".

Оригінальна цегляна будівля жіночої гімназії споруджена за проєктом архітектора Файнберга в 1912 році.

Сама гімназія була відкрита в Новгороді-Сіверському ще в 1875 році. Випускниці мали право викладати в земських школах.

В 1920 році на базі гімназії було створено єдину трудову школу, реорганізовану згодом у середню школу №1. Статус гімназії їй повернули в 1999 році. В 2023 році гімназія перейменована на Новгород-Сіверський ліцей № 1.

Залізничний вокзал у Бахмачі, зведений у 1954 році за проєктом архітектора "Мосгіпротрансу" Олександра Кулагіна, вважається одним із найкрасивіших на Конотопській залізниці.

Будівля витримана у незвичайному для регіону неоготичному стилі.

На станції встановлено паровоз-пам'ятник Ем736-17.

Замкова гора - пагорб над річкою Десна, на якому в X сторіччі була побудована давньоруська фортеця, що згодом стала столицею Новгород-Сіверського князівства.

Дерев'яна фортеця із земляними валами з XII століття була резиденцією династії Ольговичів, обороняла східні рубежі Київської Русі. В'їзд здійснювався через одну браму, всередині знаходився княжий двір і кам'яний собор архістратига Михаїла. З трьох боків дитинець був оточений Окольним містом, де було зведено Миколаївську церкву (зараз на її місці однойменна дерев'яна церква 1762 року).

В другій половині XIV століття фортеця перейшла до рук литовських князів, у 1503 році відійшла до Московії, потім до Польщі, доки не була відвойована Богданом Хмельницьким. У 1708 році фортеця була зайнята Петром I, укріплена, але незабаром втратила значення й була зруйнована.

На місці княжого дитинця встановлено пам'ятник легендарному Бояну - автору "Слова про похід Ігорів", а також пам'ятний камінь.

Городище давньоруського Любеча знаходиться на високому пагорбі над Дніпром, звідки відкривається мальовничий краєвид на долину річки.

Тут розташовувався триповерховий князівський палац, вежа-донжон, церква та господарські споруди.

Збереглися земляні вали, що оточували замок, на яких височіли дубові стіни з вежами. На Замковій горі встановлено гранітний пам'ятний знак на честь 1100-річчя міста, а також пам'ятник на честь з'їзду давньоруських князів, що відбувся у Любечі в 1097 році, внаслідок якого князівства об'єдналися проти половців.

Оригінальна одноповерхова будівля земської школи збудована у Варві в 1915 році (за іншими даними у 1913 році) за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який на початку XX століття спроєктував цілу низку шкіл для Лохвицького земства, до складу якого тоді входила сучасна Варвинщина.

Усі вони були виконані із використанням переосмислених форм української народної архітектури. Художник та етнограф Опанас Сластіон використовував архітектурні деталі низки класичних зразків української архітектури: трапецієподібну форму віконних отворів, коробкові арки, шатрові покриття у кілька схилів із уступами у вигляді пірамід, центральні башточки.

Варвинська школа має нехарактерний портик із трикутним фронтоном на чотирьох колонах - результат пізнішої перебудови та розширення.

Будівля досі використовується за призначенням – тут розміщується Варвинський ліцей №1. Є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Ця монументальна кам'яна споруда з високою, стрункою дзвіницею - одна з найкращих архітектурних споруд Прилук.

Іванівську церкву збудовано в 1865 році на Квашенцях (раніше село, тепер - район міста), на перехресті вулиць Київської та Іванівської.

Першу дерев'яну церкву на цьому місці заклав у 1708 році гетьман Іван Мазепа, завдяки чому вона і отримала свою назву, що збереглася до наших днів, незважаючи на те, що Мазепа був відданий анафемі російською церквою.

Кам'яний храм було збудовано після сильної пожежі, яка знищила в кінці XVIII століття всі церкви міста, крім Варваринської. В даний час Іванівська церква відреставрована у первісному вигляді.

Іллінська церква в Коропі – незвичайний храм оборонного типу, аналогів якому більше немає на Лівобережжі України.

За однією з версій, основу храму складає вежа, що входила в систему міських укріплень XV-XVI сторічь. Інші дослідники датують споруду другої половиною XVII століття, коли гетьман Дем'ян Многогрішний створив у Коропі особливу гетьманську сотню та артилерійський двір.

Іллінська церква має потужні стіни до 2 метрів завтовшки, вузькі вікна-бійниці, складне планування та систему таємних ходів. Можливо, вже тоді вона виконувала одночасно три функції: релігійну, військову та цивільну. На першому поверсі зберігали харчі та боєприпаси, на другому проводилися богослужіння, а третій був бойовим.

У XVIII столітті церкву-фортецю реконструювали та освятили на честь Святого Іллі Громовержця. За традицією під час великих свят стріляли встановлені на храмі козацькі гармати.

Іллінська церква сильно постраждала під час Другої світової війни, верхню частину було розібрано. Наразі храм передано у розпорядження православної громади Православної церкви України, проте реставрацію заморожено.

Історико-археологічний музейний комплекс "Древній Любеч" створений 2008 року на базі семи архітектурних та археологічних пам'яток селища від доби Київської Русі до ХІХ століття.

Серед них: Замкова гора з пам'ятником на честь Любецького з’їзду князів 1097 року, Ближня та Дальня печери преподобного Антонія Печерського, кам’яниця гетьмана Павла Полуботка (XVIII століття), Спасо-Преображенський собор (1811-1817 роки) та інші.

Адміністрація та музейна експозиція комплексу розташовані в колишньому приміщенні школи-інтернату поруч зі Спасо-Преображенським собором. Тут експонується макет Любецького замку, представлено чисельні експонати з історії та культури міста. В інтерактивній залі відвідувачі можуть сфотографуватися із мушкетом чи відчути на дотик рельєф козацької гармати, а маленькі відвідувачі можуть дізнатися більше про археологію в Археологічній пісочниці. У музеї діє постійна виставка "Любеч очима митців", окремі зали розповідають про історію ремесел в регіоні – рибальства, хліборобства, торгівлі.

В парку поруч із музеєм представлені скульптури історичних постатей Любеча роботи столичного майстра Єгора Зігури: древлянський князь Малк Любечанин, княжна Малуша Малковна (Любечанка) з малолітнім сином Володимиром, її брат Добриня, преподобний Антоній Печерський.

Березнянський історико-краєзнавчий музей імені Григорія Верьовки – единий в Україні музей, що носить ім'я цього видатного композитора, диригента, організатора Українського народного хору.

Григорій Верьовка народився 1895 року саме в Березні, початкову освіту здобув у місцевій трирічній школі. Його життю і творчості присвячена меморіальна частина експозиції березнянського музею. Зокрема, тут зберігаються особисті речі композитора: скрипка 1914 року, книжки з його особистої бібліотеки, сценічні костюми, побутові речі, а також баян, подарований ним середній школі під час останнього приїзду до селища 1964 року.

Інші експозиції розповідають про історію краю (археологія, нумізматика, етнографія) та про події Другої світової війни (зброя, нагороди, документи, фотографії).

Загалом музейні фонди налічують понад 5000 експонатів основного фонду.

Щороку до дня народження Григорія Верьовки в музеї проходять урочисті заходи і концерти.

Потужний оборонний Спасо-Преображенський монастир на високому березі Десни - один із найдавніших в Україні.

Монастир заснований в 1033 році князем Мстиславом Тмутараканським, тут отримували благословення князі удільного Новгород-Сіверського князівства. Також Преображенський монастир служив князівською резиденцією (розкопаний фундамент князівських палат).

У XII столітті на території, оточеній фортечною стіною з вежами, було зведено кам'яний Спаський собор. З нього вирушив у похід на половецькі землі князь Ігор Святославич – головний герой "Слова про похід Ігорів".

Іменем цього історичного твору названо створений на базі монастирського комплексу історико-культурний заповідник, музейна експозиція якого розміщена у двоповерховому приміщенні Будинку настоятеля.

Більшість споруд відродженої після монгольського руйнування обителі відносяться до XVII-XVIII століть. Монастир обнесений потужною стіною з кутовими вежами, через оборонний рів перекинутий міст до Святої брами з вежею-дзвіницею, посиленою фланговими вежами.

На території домінує величний Спасо-Преображенський собор (1786-1787 роки), споруджений у стилі класицизму на місці давньоруського храму. Також збереглася Петропавлівська (XVII століття) та Іллінська (1787 рік) церкви, будівля бурси (1657-1667 роки). Спасо-Преображенський монастир чинний, повністю відреставрований у 2003 році.

Окрім музею "Слово о полку Ігоревім" та храмів, для відвідування відкриті також вежі, галереї та підземелля.

Музей Олега Кошового присвячено пам'яті керівника червонодонської підпільної організації "Молода гвардія", який народився в Прилуках.

Розміщується в колишньому будинку сім'ї Кошових.

В експозиції понад 450 експонатів: предмети побуту, посуд, шинель, зброя та інші особисті речі Олега, документи, листи.

В 1979 році на подвір'ї музею відкрито пам'ятник Кошовому.